Білоус Дмитро Григорович

Білоус Дмитро Григорович
Білоус Дмитро Григорович
Псевдо	Димко
Народився	24 квітня 1920 ; Курмани, Роменський повіт, Полтавська губернія
Помер	13 жовтня 2004 (84 роки) ; Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР; Україна
Діяльність	літературний критик, поет, перекладач, дитячий письменник, письменник
Галузь	поезія, літературна критика і translation from Bulgariand
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету
Знання мов	українська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди
Премії	; Премія імені Максима Рильського; Премія імені Олександра Копиленка; Премія імені Лесі Українки; Премія імені Олени Пчілки

Дмитро́ Григо́рович Білоу́с (нар. 24 квітня 1920, Курмани — пом. 13 жовтня 2004, Київ) — український поет, перекладач, педагог, літературний критик, громадський діяч. Член Спілки письменників України з 1947 року, член-кореспондент з березня 1994 року та почесний академік з 2000 року Академії педагогічних наук України.

Біографія

Народився 24 квітня 1920 року в селі Курманах (нині Роменський район Сумської області, Україна)^[2] в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною)^[3]. Після закінчення семирічної школи поїхав до Харкова, де навчався на робітничому факультеті при дитячій трудовій комуні імені Фелікса Дзержинського та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

З початком німецько-радянської війни у 1941 році добровольцем пішов у Червону армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярська у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих територій України в радіостанціях «Радянська Україна» і «Партизанка». Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок. У 1944 році працював в Українському радіокомітеті, потім у журналі «Вітчизна».

1945 року закінчив філологічний факультет Київського університету; у 1948 році закінчив аспірантуру на кафедрі української літератури. Член ВКП(б) з 1948 року. Упродовж 1947—1951 років працював заступником відповідального редактора журналу «Дніпро». У 1958 році перебував у творчому відрядженні в Болгарії, де вивчав болгарську мову і літературу. У 1968—1976 роках — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України, з 1976 року — голова комісії художнього перекладу. З 1980 року — на творчій роботі.

Помер на 85-му році життя 13 жовтня 2004 року в Києві. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.50″ пн. ш. 30°30′4.05″ сх. д. / 50.4173611° пн. ш. 30.5011250° сх. д.).

Творчість

Автор збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників, понад 20 поетичних збірок. Серед них:

«Осколочним!» (1948, збірка гумору та сатири);
«Будьмо здорові» (1951);
«Добрим людям на здоров'я, ворогам — на безголов'я» (1953);
«Веселі обличчя» (1953, збірка гумору та сатири);
«Декому на згадку» (1953);
«Українська радянська сатира в боротьбі з пережитками капіталізму» (1955, дослідицька праця);
«Пташині голоси» (1956, книга для дітей);
«Зигзаг» (1956);
«Життя Одарки Палегечі» (1956, ліро-епічна поема; 2-ге видання «Поліська бувальщина», 1961);
«Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959, книга для дітей);
«Упертий Гриць» (1959, книга для дітей);
«Колос і кукіль» (1960);
«Сатиричне і ліричне» (1961);
«Лікарня в зоопарку» (1962, книга для дітей);
«Критичний момент» (1963);
«Тарасові жарти» (1964, збірка про Тараса Шевченка);
«Іде Тарас по Україні» (1964, збірка про Тараса Шевченка);
«Альфи — не омеги» (1967);
«Хліб-сіль їж, а правду ріж» (1971);
«Сад на Лисій горі» (1972);
«Веселий кут» (1979, книга для дітей);
«Вибране» (1980);
«Обережно: слово!» (1984);
«Гриць Гачок» (1986, книга для дітей);
«Диво калинове» (1988, збірка);
«Вибране: Лірика, гумор, сатира, переклади» (1990);
«В класі і в лісі» (1990);
«Диво калинове. Чари барвінкові» (1994);
«Хто подбає про плем'я молоде, незнайоме?» («Урядовий кур'єр», 1995, № 171—172);
«Чари барвінкові: Вірші» (1996, збірка для дітей).
«Ромен хіба не родич Рима?» (1999);
«За Україну молюся» (2000);
«Даруй словам одвічну силу» (2000).

Перекладав з російської, білоруської, литовської і болгарської мов, зокрема

з болгарської

«Червоний мак: Вірші та поеми» Димитра Методієва (1969);
віршовану драму «Цар Іван Шишман» Камена Зидарова (1969);
«Пересторога» Георгія Джагарова (1973, у співавторстві);
«Болгарські прислів'я та приказки» (1973);
книгу віршів і поем «Велике переселення» Димитра Методієва (1975);
збірку «Поезії» Івана Вазова (1985).
«Болгарські народні пісні» (1989);
«Легенди Царевця: Балади і поеми» Івана Вазова (2000).

з російської

Був упорядником і редактором «Антології болгарської поезії» в 2-х томах (1974). Редактор 7-томного зібрання творів Остапа Вишні (1963—1965) та інших видань.

Автор радіопередач про Тараса Шевченка, перекладів його поезій болгарською мовою. Вів цикли радіопередач «Слово про слово» (1985—1988), «Диво калинове» (1988—1995). Автор праць з етнопедагогіки, теорії й практики художнього перекладу.

Твори поета перекладалися російською, білоруською, болгарською (близько 30 видань протягом 1960—1983 років), сербською та іншими мовами.

В журналі «Перець» № 9 за 1975 рік розміщено твори Дмитра Білоуса та дружній шарж Анатолія Арутюнянца.^[4]

Відзнаки

СРСР

медаль «За відвагу» (6 листопада 1947)^[5];
медаль «За перемогу над Німеччиною»^[5];
медаль «Партизанові Вітчизняної війни» І-го ступеня^[5];
орден Дружби народів (1980)^[6];
орден Вітчизняної війни І-го ступеня (6 листопада 1985)^[5];

Народна Республіка Болгарія і Болгарія

орден Кирила і Мефодія І-го ступеня (1966);
орден «Мадарський вершник» І-го ступеня (1995);

Україна

орден князя Ярослава Мудрого V-го ступеня (жовтень 2001);
орден «За мужність» ІІІ-го ступеня (2002).

премії

Премія імені Максима Рильського (1976, за переклади болгарських поетів);
Премія імені Олександра Копиленка (1989);
Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (1990, за книжку «Диво калинове»)^[6];
Літературна премія імені Лесі Українки (1997);
Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (2001).

Вшанування пам'яті

3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році" в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році "24 квітня - 100 років з дня народження Дмитра Білоуса (1920-2004), письменника, літературознавця, критика, перекладача".^[7]
У вересні 2020 року на будинку по вул. Олеся Гончара, 52, де жив письменник з 1982 по 2004 рр., відкрито меморіальну дошку.^[8]
18 січня 2024 року на його честь була названа дитяча бібліотека у Києві.^[9]
24 квітня 2024 року у місті Конотоп вулицю Маяковського перейменували на вулицю Дмитра Білоуса.^[10]

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Чеська національна авторитетна база даних
↑ Кодлюк, Ярослава (2006). 120 розповідей про письменників (Українською) . 2006: "Наш час". с. 9. ISBN 966-8174-10-0.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)
↑ Національна бібліотека України для дітей. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
↑ Журнал перець 1975 09. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 2 квітня 2021.
↑ ^а ^б ^в ^г Пам'ять народу. [Архівовано 29 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)
↑ ^а ^б Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
↑ Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 20 березня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑ Єфремова, Валентина (12 вересня 2020). Каменяр українського слова. «Справи сімейні». Процитовано 5 серпня 2024.
↑ У Києві дерусифікували ще п’ять бібліотек. www.ukrinform.ua (укр.). 19 січня 2024. Процитовано 19 січня 2024.
↑ Wayback Machine (PDF). konotop-rada.gov.ua. Архів (PDF) оригіналу за 17 липня 2024. Процитовано 17 грудня 2025.

Література

Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / упоряд.: Олег Килимник, Олександр Петровський. — К. : Радянський письменник, 1970. — 540 с., сторінка 36;
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — 327 с., сторінка 21;
Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , сторінка 188;;
Письменники України : довідник / упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська. — Дніпропетровськ : ВПОП «Дніпро», 1996. — 397 с. — ISBN 5-7707-9062-8., сторінка 21;
Сумське земляцтво в м. Києві. Вип.1 /Упорядк. В. Г. Морданя.- К.:Довіра,2005 — 318 с.,с.177 ISBN 966-507-172-6
Шевченківські лауреати. 1962–2001 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слово І. М. Дзюби. — К. : Криниця, 2001. — 696 с. — ISBN 966-7575-29-2., сторінки 52—53;
Бурбела В. А. Білоус Дмитро Григорович [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0. — сторінка 835;
Герасимова Г. П. Білоус Дмитро Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — сторінка 291;
Томенко, М. Д. Дмитро Білоус : Літ.-критич. нарис : Для серед. та ст. шк. віку. — Київ : Веселка, 1988. — 70, [2] с., 8 л. іл. — Бібліогр.: с. 69-70.
Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — сторінки 67—68.

Посилання

Твори Дмитра Білоуса у електронній бібліотеці TOU

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638_citetype_Q1982918_citetype_Q36524"_data-entity-id="Q13550863">Чеська_національна_авторитетна_база_даних<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q13550863]]</div>-1] а ^б ^в ^г Чеська національна авторитетна база даних

[2] Кодлюк, Ярослава (2006). 120 розповідей про письменників (Українською) . 2006: "Наш час". с. 9. ISBN 966-8174-10-0.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним використанням параметра location (посилання)

[3] Національна бібліотека України для дітей. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.

[4] Журнал перець 1975 09. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 2 квітня 2021.

[ПН-5] а ^б ^в ^г Пам'ять народу. [Архівовано 29 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)

[КШП-6] а ^б Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.

[7] Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 20 березня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

[8] Єфремова, Валентина (12 вересня 2020). Каменяр українського слова. «Справи сімейні». Процитовано 5 серпня 2024.

[9] У Києві дерусифікували ще п’ять бібліотек. www.ukrinform.ua (укр.). 19 січня 2024. Процитовано 19 січня 2024.

[10] Wayback Machine (PDF). konotop-rada.gov.ua. Архів (PDF) оригіналу за 17 липня 2024. Процитовано 17 грудня 2025.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]