Денієл Дей-Льюїс
| Денієл Дей-Льюїс | ||
|---|---|---|
англ. Daniel Day-Lewis  | ||
 У 2013 році | ||
| Ім'я при народженні | англ. Daniel Michael Blake Day | |
| Народився | 29 квітня 1957 (69 років) Гринвіч, Лондон, Велика Британія | |
| Національність | англійці[1], ірландці[1] і євреї[1] | |
| Громадянство |  Велика Британія  Ірландія | |
| Релігія | Агностичний атеїзм[2] | |
| Діяльність | кіноактор, митець, актор театру, телеактор, актор | |
| Alma mater | Театральна школа Bristol Old Vicd, Школа «Севеноукс» і Школа Бедейлзd[3] | |
| Роки діяльності | 1971 — 2017 | |
| У шлюбі з | Ребека Міллерd | |
| Діти | Gabriel-Kane Day-Lewisd, Ronan Day-Lewisd і Cashel Day-Lewisd | |
| Батьки | Cecil Day-Lewisd Jill Balcond | |
| Брати / сестри | Tamasin Day-Lewisd | |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук | |
| IMDb | ID 0000358 | |
| Нагороди та премії | ||
| ||
 Денієл Дей-Льюїс у Вікісховищі | ||
Сер Де́нієл Ма́йкл Бле́йк Дей-Лью́їс (англ. Daniel Michael Blake Day-Lewis, нар. 29 квітня 1957, Лондон, Велика Британія) — англійський актор, що має ірландське і британське громадянство. Тричі лауреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль.
Ранні роки
Денієл Дей-Льюїс народився в Лондоні в сім'ї з англо-єврейським коріннями, чиї предки походили по батьківській лінії з Ірландії та Англії, а у матері з Польщі та Литви[4]. Дей-Льюїс належав до еліти англійського суспільства: батько — національний поет-лауреат Сесіл Дей-Льюїс, мати — акторка Джіл Белкон, дочка керівника найстарішої кіностудії у світі кінопродюсера Майкла Белкона. Заразом, уже в 13 років майбутнього актора виключили з школи. Він рано зрозумів, у чому полягає його покликання, і вступив до лав Королівської шекспірівської трупи. Якщо не брати до уваги епізодичну появу в фільмі «Неділя, проклята неділя», кінодебют Дей-Льюїса відбувся в 1982 році в оскароносній стрічці «Ґанді».
Чотири роки по тому всі критики заговорили про Дей-Льюїса як про відкриття року і найбільш багатонадійного актора свого покоління: в один день відбулася прем'єра двох фільмів з його участю. В історичному фільмі «Кімната з видом» він зіграв манірного аристократа едвардіанської епохи, а у «Моїй прекрасній пральні» його пряму протилежність — вуличного хулігана-гея.
Слава
У світлі захоплених відгуків практично всіх глядачів Дей-Льюїсу вперше довірили виконання головної ролі — в екранізації роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття» (1988). Проте справжнім тріумфом актора стала наступна стрічка, «Моя ліва нога» (1989), в якій він зіграв хворого на церебральний параліч. Його гра була удостоєна найвищих почестей — британської премії (BAFTA) та американської премії («Оскар»).
Після трирічної перерви Дей-Льюїс істотно наростив масу своїх м'язів і повернувся на кіноекрани у найнесподіванішій ролі головного героя «Останнього з могікан». Він був знову номінований на основні кінонагороди за роль підозрюваного в тероризмі в драматичній стрічці «В ім'я батька». У 1993 зіграв з Мішель Пфайфер і Вайноною Райдер в кіноверсії роману «Епоха невинності» (режисер — Мартін Скорсезе).
Кінець 1990-х—початок 2000-х
Під кінець 1990-х Дей-Льюїс оголосив про те, що втомився від кіно, і оселився в Італії, де за чутками підробляв шевцем. Стверджують, що Скорсезе, Леонардо Ді Капріо і продюсеру Харві Вейнстайну коштувало чималих зусиль переконати його змінити своє рішення і узяти участь у зніманнях нового фільму Скорсезе — «Банди Нью-Йорка». Хоча і за цю роботу актор був висунутий на здобуття «Оскара», Дей-Льюїс запевняв, що не планує більше зніматися в кіно.
Другий і третій «Оскари»
У 2007 вийшов фільм «Нафта» режисера Пола Томаса Андерсона з Денієлом у головній ролі, він зіграв жадібного нафтовика Денієла Плейнвью. 24 лютого 2008 за цю роль Дей-Льюїс отримав свій другий «Оскар» як найкращий актор. Дей-Льюїс є єдиним актором, що отримував «Оскар» у цій номінації у двох різних століттях. 2012-го Дей-Льюїс став першим триразовим володарем «Оскара», якого він отримав як найкращий актор за роль президента Лінкольна в однойменному фільмі Стівена Спілберга.
«Примарна нитка» та 8-річна перерва
У 2017 році повернувся до співробітництва з Полом Томасом Андерсоном, зігравши головну роль англійського кутюр'є Рейнолдса Вудкока в драмі «Примарна нитка». Після завершення знімального процесу вчергове заявив про закінчення кінокар'єри.
У жовтні 2024 року було анонсовано повернення Дей-Льюїса у кіно. Він отримав роль у драмі «Анемона», режисером якої виступив його син Ронан Дей-Льюїс. Денієл Дей-Льюїс зіграв головну роль, а також, разом зі своїм сином, виступив сценаристом фільму[5].
Особисте життя
Шість років був у стосунках з французькою акторкою, співачкою та продюсеркою Ізабель Аджані. Їхній син Габрієль-Кейн Дей-Льюїс народився в 1995 році в Нью-Йорку, через кілька місяців після того, як їхні відносини закінчилися.
У 1996 році під час роботи над фільмом «Випробування» за п'єсою Артура Міллера, познайомився з дочкою драматурга, акторкою і кінорежисеркою Ребекою Міллер і в тому ж році вони одружилися. У цьому шлюбі народилися два сини: в 1998 Ронан Кол Дей-Льюїс і в 2002 Кешел Блейк Дей-Льюїс.
Має подвійне громадянство — англійське та ірландське. Мешкає у власних будинках у Нью-Йорку та у графстві Вікло в Ірландії, але найбільше полюбляє жити в Лондоні.
Фільмографія
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1971 | ф | Неділя, проклята неділя | Sunday Bloody Sunda | дитина-вандал |
| 1982 | ф | Ганді | Gandhi | Колін |
| 1984 | ф | Заколот на Баунті | The Bounty | Джон Фраєр |
| 1985 | ф | Моя прекрасна пральня | My Beautiful Laundrette | Джонні |
| 1985 | ф | Кімната з видом | A Room with a View | Сесіл Вайз |
| 1986 | ф | Нану | Nanou | Макс |
| 1988 | ф | Зірки та смуги | Stars and Bars | Хендерсон Дорес |
| 1988 | ф | Нестерпна легкість буття | The Unbearable Lightness Of Being | Томаш |
| 1989 | ф | Моя ліва нога | My Left Foot | Крісті Браун |
| 1989 | ф | Сліпуча посмішка Нью-Джерсі | Eversmile, New Jersey | Фергюс О'Коннелл |
| 1992 | ф | Останній з могікан | The Last of the Mohicans | Натаніель Бампо |
| 1993 | ф | Епоха невинності | The Age of Innocence | Ньюленд Арчер |
| 1993 | ф | В ім'я батька | In the Name of the Father | Джеррі Конлон |
| 1996 | ф | Суворе випробування | The Crucible | Джон Проктор |
| 1997 | ф | Боксер | The Boxer | Денні Флінн |
| 2002 | ф | Банди Нью-Йорка | Gangs of New York | Білл «М'ясник» Каттінг |
| 2005 | ф | Балада про Джека і Роуз | The Ballad of Jack and Rose | Джек |
| 2007 | ф | Нафта | There Will Be Blood | Денієл Плейнв'ю |
| 2009 | ф | Дев'ять | Nine | Гвідо Контіні |
| 2012 | ф | Лінкольн | Lincoln | Авраам Лінкольн |
| 2017 | ф | Примарна нитка | Phantom Thread | Рейнолдс Вудкок |
| 2025 | ф | Анемона | Anemone | Рей Стокер |
Нагороди
Номінації на «Оскар»
- 1994 — «В ім'я батька»
- 2003 — «Банди Нью-Йорка»
- 2018 — «Примарна нитка»
Перемоги
- 1990 — «Моя ліва нога»
- 2008 — «Нафта»
- 2012 — «Лінкольн»
Примітки
- ↑ а б в https://en.wikipedia.org/wiki/Daniel_Day-Lewis
- ↑ CineMagia — 2000.
- ↑ Who's who — (untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
- ↑ Daniel Day-Lewis aims for perfection. The Telegraph. 12 лютого 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2010. Процитовано 6 лютого 2011.
- ↑ Sharf, Rebecca Rubin,Zack (1 жовтня 2024). Daniel Day-Lewis Officially Ends Retirement From Acting for Son’s Film ‘Anemone’. Variety (амер.). Процитовано 6 жовтня 2024.
Посилання
- LA Weekly interview with Lewis, 19 December 2007(англ.)
- Extensive Biography at Tiscali UK(англ.)
- Peter Stanford, The enigma of Day-Lewis, The Observer, 13 January 2008 [Архівовано 26 лютого 2010 у Wayback Machine.](англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).