Гаррі Гудіні

Гаррі Гудіні
Harry Houdini
Гаррі Гудіні перед виконанням трюку зі звільненням, 1899 рік
Ім'я при народженні	Ерік Вайс (Erik Weisz); у США — Еріх Вайс (Ehrich Weiss)
Народився	24 березня 1874 Будапешт, Австро-Угорщина
Помер	31 жовтня 1926 (52 роки) Детройт, Мічиган, США ·Перитоніт унаслідок розриву апендикса
Поховання	кладовище Махпела (Machpelah Cemetery), Квінз, Нью-Йорк
Країна	Австро-Угорщина  США[1]
Національність	євреї[2]
Місце проживання	Jewish Harlemd
Діяльність	ілюзіоніст, ескаполог, каскадер, актор німого кіно, кінопродюсер, льотчик, письменник
Галузь	фокусник і Ескейпологія
Знання мов	англійська[3][4]
Роки активності	1896 — 1926
Конфесія	юдаїзм
Батько	Rabbi Samuel Mayer Weiszd[5]
Мати	Cecilia Steinerd[5]
У шлюбі з	Вільгельміна Беатріс Ранер (Бесс Гудіні)
Автограф
Нагороди	зірка на голлівудській Алеї слави
IMDb	ID 0396378
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Га́ррі Гуді́ні (англ. Harry Houdini; ім'я при народженні — Ерік Вайс (угор. Erik Weisz), після еміграції — Еріх Вайс (англ. Ehrich Weiss); 24 березня 1874 — 31 жовтня 1926) — американський ілюзіоніст угорського походження, ескаполог (майстер сценічних звільнень із пут, замкнених приміщень та інших обмежень), каскадер, актор, кінопродюсер, письменник і піонер авіації. Уславився виступами зі звільненням від наручників, гамівних сорочок, із замкнених скринь і заповнених водою резервуарів. Значну частину пізнішої діяльності присвятив публічному викриттю шахрайства на спіритичних сеансах.^[6][7]

Гудіні народився 24 березня 1874 року в Будапешті, що тоді входив до складу Австро-Угорщини, у єврейській родині. Його батьком був рабин Маєр Самуель Вайс (Mayer Samuel Weisz), матір'ю — Сесілія Штайнер (Cecilia Steiner). Хоча артист згодом називав місцем свого народження Епплтон у штаті Вісконсин, архівні матеріали підтверджують народження в Будапешті.^[7][8]

Батько виїхав до США раніше за решту родини — 1876 року. У 1878 році мати разом із дітьми приєдналася до нього. Родина оселилася в Епплтоні, де Маєр Самуель служив рабином реформістської єврейської громади. Після втрати ним посади сім'я переїхала до Мілвокі, а 1887 року — до Нью-Йорка. Через матеріальну скруту Еріх змалку підробляв; водночас цікавився фізичними вправами, цирковими номерами та сценічними фокусами.^[7][9]

За хронологією PBS, ще дев'ятирічним хлопцем він із друзями влаштовував невеликі циркові вистави та представлявся як «Еріх — принц повітря». У юності він почав виступати на сцені та вивчав прийоми фокусників, зокрема майстерність французького ілюзіоніста Жана Ежена Робер-Удена (Jean-Eugène Robert-Houdin).^[9][10]

1891 року Еріх Вайс разом із Джейкобом Гайманом (Jacob Hyman) організував номер The Brothers Houdini («Брати Гудіні»). Тоді ж він почав використовувати сценічне ім'я Гаррі Гудіні: прізвище було утворене від імені Робер-Удена, а ім'я «Гаррі» пов'язують із дитячим прізвиськом Ehrie. Остаточно юридично змінив ім'я на Harry Houdini 1913 року.^[7][9]

Після припинення співпраці з Гайманом деякий час виступав зі своїм братом Теодором Вайсом, згодом відомим як Теодор Гардін (Theodore Hardeen). 22 червня 1894 року одружився з артисткою Вільгельміною Беатріс Ранер (Wilhelmina Beatrice Rahner), яку називали Бесс. Вона стала його постійною партнеркою по сцені. Подружжя виступало під назвою The Houdinis, зокрема з номером Metamorphosis («Метаморфоза»), під час якого вони швидко мінялися місцями всередині замкненої скрині та поза нею.^[6][7]

Спершу Гудіні виступав у невеликих театрах, цирках, ярмаркових павільйонах і водевілях. У другій половині 1890-х років він дедалі більше уваги приділяв звільненню з наручників та демонстрував ці вміння в поліційних відділках, перетворюючи випробування на спосіб привернути увагу преси. 1899 року театральний антрепренер Мартін Бек (Martin Beck) побачив його виступ і запросив до великої водевільної мережі. Цей контракт став переломним моментом у кар'єрі артиста.^[7][9]

1900 року Гудіні вирушив до Європи. Особливу популярність здобули його виступи у Лондоні, під час яких артист кидав виклик поліції, пропонуючи закувати його в наручники або замкнути в камері. Згодом він виступав і в інших європейських країнах. У 1904 році в лондонському іподромі (London Hippodrome) він здійснив знаменитий номер Mirror Handcuff Challenge — звільнення від спеціально виготовлених складних наручників після тривалої боротьби із замками.^[9][6]

Під час гастролей 1903 року в Російській імперії Гудіні продемонстрував звільнення зі спеціального арештантського вагона, відомого як «сибірська транспортна камера», у московській Бутирській в'язниці. Відомості про цей виступ, зокрема зазначення 10 травня 1903 року та 28 хвилин, збереглися на тогочасному рекламному плакаті; такі подробиці є частиною рекламного опису номера, а не незалежно встановленим поясненням способу звільнення.^[11]

Після повернення до США Гудіні розширив репертуар, додаючи дедалі складніші публічні випробування. Він звільнявся від гамівних сорочок, іноді висячи вниз головою на значній висоті, виходив із замкнених скринь, скинутих у воду, а також використовував великі резервуари та металеві ємності. Виступи ретельно рекламував, залучаючи журналістів і очевидців.^[12]

Окрім ілюзіонізму, Гудіні захопився авіацією та придбав французький біплан Voisin. 18 березня 1910 року поблизу населеного пункту Діггерс-Рест, неподалік Мельбурна в австралійському штаті Вікторія, здійснив три польоти. Найдовший із них тривав близько трьох із половиною хвилин. Дев'ятеро очевидців засвідчили досягнення, і Аероклуб Австралії визнав його першим офіційно засвідченим керованим польотом літака в країні.^[13]

Водночас твердження, що Гудіні був взагалі першою людиною, яка піднялася в повітря на моторному літаку в Австралії, є дискусійним: ще в грудні 1909 року короткий політ здійснив Колін Дефріз (Colin Defries), а на початку березня 1910 року — Ральф Бенкс (Ralph Banks). Досягнення Гудіні коректніше описувати як один із перших успішних керованих польотів та офіційно визнаний на той час рекорд.^[13][14]

Гудіні використовував кінематограф як спосіб документувати свої трюки й розширювати аудиторію. Його виступи знімали ще у 1900-х роках, а з 1918 року він активно працював у сюжетному кіно. Зіграв головну роль у 15-серійному пригодницькому кіносеріалі The Master Mystery (1918), згодом — у фільмах The Grim Game (1919) та Terror Island (1920).^[7]

1921 року заснував кінокомпанію Houdini Picture Corporation, яка випустила фільми The Man from Beyond (1922) і Haldane of the Secret Service (1923). Окрім акторської роботи, Гудіні займався кіновиробництвом і володів компанією, що працювала з кіноплівкою.^[7][10]

На початку XX століття значну популярність мав спіритизм — переконання, що з духами померлих можна встановлювати контакт за посередництвом медіумів. Після смерті матері у 1913 році Гудіні цікавився питанням можливого спілкування з померлими, але дедалі гостріше критикував осіб, які використовували сценічні прийоми для удаваних надприродних явищ. Він відвідував сеанси, досліджував методи медіумів і відтворював їхні ефекти на сцені, пояснюючи можливості обману.^[15]

Погляди Гудіні призвели до конфлікту з письменником Артуром Конан Дойлом, прихильником спіритизму. У 1922 році дружина письменника Джин Дойл провела сеанс, на якому стверджувала, що передає повідомлення від матері ілюзіоніста. Гудіні не визнав це підтвердженням спілкування з померлою, а згодом його дружні стосунки з письменником остаточно зіпсувалися.^[15][9]

1924 року Гудіні брав участь у перевірці претензій на надприродні здібності американської медіумки Міни Крендон (Mina Crandon), відомої як «Марджері», у межах розслідування журналу Scientific American. Він заперечував, що продемонстровані явища доводять присутність духів, і висував пояснення на основі трюків. 1926 року виступав у Конгресі США на підтримку законодавчої ініціативи проти ворожіння за винагороду в окрузі Колумбія; ініціатива викликала заперечення, зокрема через питання свободи віросповідання.^[15][9]

У жовтні 1926 року під час гастролей у Канаді Гудіні відвідували студенти в гримерці монреальського театру. За свідченнями очевидців, 22 жовтня один із них, Джоселін Гордон Вайтгед (J. Gordon Whitehead), кілька разів ударив його в живіт, перевіряючи розповіді про здатність артиста витримувати удари. Незабаром Гудіні відчував сильний біль, але продовжив гастролі.^[16][7]

24 жовтня він востаннє вийшов на сцену в Детройті. Під час операції лікарі виявили розірваний апендикс і перитоніт. 31 жовтня 1926 року Гудіні помер у віці 52 років. Причиною смерті були ускладнення апендициту, а не невдале виконання підводного трюку. Чи спричинили удари в живіт розрив апендикса, достовірно не встановлено; деякі дослідники припускають, що хвороба почалася ще до інциденту.^[16][7]

Похорон відбувся 4 листопада 1926 року в Нью-Йорку. Ілюзіоніста поховано на кладовищі Махпела (Machpelah Cemetery) у районі Квінз. Гудіні був президентом Society of American Magicians (Товариства американських ілюзіоністів) із 1917 року до смерті. Організація продовжує опікуватися його могилою.^[17][9]

За життя Гудіні домовився з дружиною Бесс про таємний знак, за допомогою якого, у разі можливості спілкування після смерті, можна було б упевнитися в справжності такого контакту. Протягом наступних років Бесс організовувала спіритичні сеанси в надії отримати передбачене повідомлення, однак надійного доказу зв'язку не отримала.^[15]

Звільнення з наручників

Один із ранніх фірмових номерів, завдяки якому артист дістав прізвисько «Король наручників» (Handcuff King). Викликав місцеву поліцію та глядачів принести власні наручники, щоб продемонструвати звільнення від них. Особливо відомий виступ 1904 року з наручниками Mirror Cuffs у Лондоні.^[9]

«Бідон з молоком» (Milk Can Escape)

Уперше широко демонструвався 1908 року. Закутий у наручники Гудіні занурювався у велику металеву посудину, наповнену водою; кришку замикали, а після встановлення ширми артист з'являвся перед публікою живим. Реклама підкреслювала небезпеку утоплення.^[12]

«Китайська водяна камера тортур» (Chinese Water Torture Cell)

Публічна прем'єра відбулася 21 вересня 1912 року в Берліні. Гудіні, закріпленого за ноги, опускали вниз головою у прозорий резервуар, заповнений водою, після чого він звільнявся з обмежувальних пристроїв. Назва трюку була сценічною і не означала, що він відтворював реальну практику катувань.^[9][12]

Звільнення з підводної скрині

1912 року артист, замкнений у дерев'яній скрині, яку опускали у воду, зумів вийти з неї. Публічний показ на Іст-Ривер у Нью-Йорку здобув значний розголос і був відзначений виданням Scientific American.^[16]

«Проходження крізь цегляну стіну» (Walking Through a Brick Wall)

Уперше представлений у Нью-Йорку 1914 року. Ілюзія створювала враження, що Гудіні проходить крізь суцільну цегляну перешкоду.^[7]

Звільнення з гамівної сорочки на висоті

У вуличних виступах Гудіні підвішували вниз головою на висоті; він мав звільнитися від гамівної сорочки перед натовпом. Такий прийом був важливим елементом його публічної реклами.^[10]

«Зникнення слона»

У січні 1918 року в нью-йоркському театрі Hippodrome Гудіні показав номер зі зникненням живого слона. Ефект спирався на принцип раніше створеної іншим ілюзіоністом ілюзії, права на яку Гудіні придбав та адаптував до значно більшої тварини.^[6][12]

Сценічні механізми Гудіні поєднували фізичну підготовку, вправність із замками, спеціально сконструйований реквізит, постановку та психологічний ефект очікування. Збереглися відомості про його спроби патентувати окремі винаходи й застосовувати авторське право для захисту сценічних номерів. Водночас конкретні пояснення трюків у популярних переказах часто є припущеннями, тому їх не слід подавати як установлені факти.^[12]

Гудіні досліджував історію ілюзіонізму, збирав старовинні книжки, афіші, програми, фотографії та матеріали про спіритизм. Був автором низки праць, зокрема:

• The Right Way to Do Wrong (1906) — про методи злочинців та шахраїв;
• The Unmasking of Robert-Houdin (1908) — критичне дослідження діяльності Робер-Удена та історії сценічної магії;
• Miracle Mongers and Their Methods (1921) — про виконавців небезпечних або незвичайних номерів;
• A Magician Among the Spirits (1924) — критика спіритичних практик і медіумів.^[7][6]

За заповітом Гудіні його бібліотека з історії магії, окультизму та спіритизму перейшла до Бібліотеки Конгресу США. Значний масив рукописів, листування, плакатів та інших документів пізніше опинився в Harry Ransom Center Техаського університету в Остіні; ці матеріали використовують дослідники історії видовищ, кіно та ілюзіонізму.^[7][10]

Від 1917 до 1926 року Гудіні очолював Society of American Magicians і сприяв розширенню мережі професійних об'єднань ілюзіоністів. 1923 року його прийняли до масонської ложі St. Cecile № 568 у Нью-Йорку; він також виступав на доброчинних заходах масонської спільноти.^[17][18]

У популярній культурі його біографію неодноразово екранізували. Зокрема, художній фільм Death Defying Acts («Смертельний номер», 2007) із Гаєм Пірсом у ролі Гудіні та Кетрін Зета-Джонс у головній жіночій ролі використовує вигаданий сюжет із життя артиста. У двосерійному телевізійному мінісеріалі Houdini (2014) його зіграв Едрієн Броуді. Художні екранізації не завжди точно відтворюють біографічні обставини й історичні трюки ілюзіоніста.^[19]

24 березня 2015 року до річниці народження Гудіні в Ужгороді перед готелем «Ужгород», на площі Богдана Хмельницького, встановили бронзову мініскульптуру роботи Михайла Колодка. Вона зображує руки ілюзіоніста із замками й розташована на ґратчастому постаменті, до якого відвідувачі можуть прикріплювати навісні замки.^[20][21]

Місцеві публікації пов'язують встановлення пам'ятника з переказом, за яким бабуся Гудіні походила із села Йовря (тепер Сторожниця) неподалік Ужгорода. Ця версія поширена в туристичних описах, однак доступні біографічні й архівні джерела не дають змоги незалежно підтвердити її як установлений генеалогічний факт.^[21][7]

• Ілюзіонізм (шоу)
• Теодор Гардін
• Спіритизм

• Воскресенська Н. Ніна Воскресенська про Олександра Македонського, Клеопатру, Івана Котляревського, Гаррі Гудіні, Фрітьофа Нансена. — Київ: Грані-Т, 2007. — 120 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-86-5.
• Silverman, Kenneth. Houdini!!!: The Career of Ehrich Weiss. — New York: HarperCollins, 1996.
• Kalush, William; Sloman, Larry. The Secret Life of Houdini: The Making of America's First Superhero. — New York: Atria Books, 2006.

• Колекція матеріалів про Гудіні в Бібліотеці Конгресу США (англ.).
• Опис архіву Гаррі Гудіні в Harry Ransom Center (англ.).
• Музей історії в Епплтоні: матеріали про Гудіні (англ.).
• Гаррі Гудіні у Вікіданих.