YaChudo

Глинівці

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

село Глинівці
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Червоненська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020170030057371 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка с. Глинівці 
Основні дані
Засноване невідомо
Колишня назва Ляхівці
Населення 648 (2001)
Площа 26,99 км²
Густота населення 24,01 осіб/км²
Поштовий індекс 13415
Географічні дані
Географічні координати 50°2′46″ пн. ш. 28°48′15″ сх. д. / 50.04611° пн. ш. 28.80417° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		235 м
Найближча залізнична станція Кодня
Відстань до
залізничної станції 		14 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Миру, 28, с-ще Червоне, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13434
Карта
Глинівці. Карта розташування: Україна
Глинівці
Глинівці
Глинівці. Карта розташування: Житомирська область
Глинівці
Глинівці
Мапа
Мапа

Гли́нівці (до 1946 року — Ляхівці) — село в Україні, у Червоненській селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Чисельність населення становить 648 осіб (2001). У 1923—2015 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

Розташоване за 24 км від міста Андрушівка та за 14 км від залізничної станції Кодня[1].

Населення

За довідником 1885 року в селі мешкало 1 345 осіб, налічувалося 144 дворових господарства[2], наприкінці 19 століття — 1 798 жителів, дворів — 291[3].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 1 335 осіб, з них: православних — 1 299, чоловіків — 669, жінок — 666[4].

У 1906 році в селі проживало 2 040 мешканців, дворів — 327[5], у 1923 році — 2 296 мешканців, дворів — 400[6].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 156 осіб, з них 1 030 чоловіків та 1 126 жінок; за національністю: українців — 2 148, євреїв — 8. Кількість господарств — 475, з них несільського типу — 4[7].

На початок 1970-х років село мало 410 дворів із населенням 1 256 осіб[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 803 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 648 осіб[8].

Історія

Час заснування — невідомий[7]. Перша писемна згадка про село датується 1735 роком[1]. 15 грудня 1735 року дворянин Дідківський у скарзі повідомляв про грабунок козаками двох коней у с. Ляхівці, де він служив приказчиком у дворянина Аслановича. Самого ж Дідківського козаки ув'язнили під час нападу на село[9]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як село коднянського маєтку, подимне вносили від 40 дворів[10]. Також згадується в акті від 17 липня 1762 року, у судовому поясненні брацлавського підстолія Феліціана Глибоцького про наверненню в уніати православних монахів ксьондзом із с. Ляхівці[9].

У другій половині 19 століття — село Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало південно-східніше Кодні, при дорозі з Никонівки до Ліщина. Половиною села володіли Умінські, половиною — уряд. Належало до католицької каплиці в Кодні. Були цвинтарна каплиця, дерев'яна церква, гуральня[11]. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Були церковна парафія, католицька каплиця, школа, два вітрових млини[2].

Наприкінці 19 століття — село Коднянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало за 25 верст від Житомира, за 10 верст від Кодні, за 15 верст від найближчої поштової станції в Реї, за 25 верст від найближчої залізничної станції Бердичеві. Великий землевласник — Федір Терещенко. У 1882 році було закрито стару, непридатну до богослужінь, церкву, щодо часу побудови якої не було жодної інформації. У 1884 році збудовано тимчасову церкву, в межах старої. 4 березня 1886 року стару церкву повністю розібрано, того ж дня на її місці розпочато будівництво нової, з дуба. В зв'язку з цим тимчасову церкву було перенесено в інше місце. Дзвіницю збудовано 5 жовтня 1869 року. Землі при церкві — понад 50 десятин, чорнозем. 31 грудня 1851 року ріллю, сіножаті та город були розділені повітовим землеміром між членами притчу, із встановленням межових кілків. На ці землі був план. Церковно-парафіяльну школу відкрито у 1886 році, в публічному будинку. При школі було 0,25 десятини землі. Утримання школи, вчителя та сторожа здійснювалося вірянами. Церковна парафія входила до 2-го благочинного округу Житомирського повіту. До парафії приписане сільце Розкопана Могила. Дворів 221, вірян — 1 816 осіб обох статей. Сусідні парафії: Мошківці (3 версти), Никонівка (8 верст), Кодня (10 верст)[9][3].

У 1906 році — село Коднянської волості (5-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського центру, м. Житомир, становила 30 верст, до волосного центру містечка Кодня — 10 верст. Поштове відділення — міст. Червонне[5].

У 1923 році включене до складу новоствореної Ляховецької сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Солотвинського (згодом — Коднянський) району Житомирської округи; адміністративний центр ради[12]. Розміщувалося за 8 верст від районного центру с. Солотвин[6]. 27 червня 1925 року, в складі сільської ради, передане до Андрушівського району Бердичівської округи[12]. Відстань до районного центру, с. Андрушівка — 16 верст, до окружного центру в Бердичеві — 25 верст, до найближчої залізничної станції Кодня — 12 верст[7].

16 листопада 1942 року очільник генеральної округи «Житомир» Ернст Ляйзер видав наказ про створення адміністративного округу «Геґевальд» («Заповідний ліс»), куди увійшло село. У складі округи воно перебувало до приходу Червоної армії у лютому 1944 року[13].

На фронтах Другої світової війни воювало 240 селян, 112 з них нагороджені орденами й медалями, 128 загинули. Старшому лейтенантові С. В. Савчуку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1956 році на братській могилі встановлено пам'ятник[1].

7 червня 1946 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Житомирської області», село Ляхівці перейменовано на Глинівці, відповідно сільську раду — на Глиновецьку. 29 червня 1960 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 683 «Про об'єднання деяких населених пунктів в районах області», приєднано хутір Вербівка. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, село передане до Бердичівського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Андрушівського району[12].

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 307,8 га земель, в тому числі 2 058,1 га — рілля. Господарство вирощувало зернові й технічні культури, розвивало м'ясо-молочне тваринництво. При колгоспі діяли механічна і деревообробна майстерні, млин. 56 колгоспників нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Жовтневої Революції — бригадира рільничої бригади М. А. Андрощука.

У селі були восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, два магазини[1].

10 серпня 2015 року включене до складу новоутвореної Червоненської селищної територіальної громади Андрушівського району Житомирської області[14]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Бердичівського району Житомирської області[15].

Відомі люди

Примітки

  1. ↑ а б в г д Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Глинівці, Андрушівський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
  2. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 205. (рос. дореф.)
  3. ↑ а б Lachowce 2.) L., wś, pow. żytomierski … // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 208. (пол.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 23. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. ↑ а б Ляховцы // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 14. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2025.
  6. ↑ а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 160. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 2 січня 2025.
  7. ↑ а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 24-25. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  8. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  9. ↑ а б в Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 111-112. Процитовано 2 січня 2025.
  10. ↑ Жеменецький К. (2015). Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський. с. 42. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 2 січня 2025.
  11. ↑ Lachowce, wś, pow. żytomierski … // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 53. (пол.)
  12. ↑ а б в Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 245, 543, 566. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 2 січня 2025.
  13. ↑ Зразкове нацистське село. localhistory.org.ua (укр.). Процитовано 12 серпня 2025.
  14. ↑ Глиновецька сільська рада Житомирська область, Андрушівський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 20 липня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
  15. ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 2 січня 2025.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).