YaChudo

Ґері Олдмен

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Ґері Леонард Олдмен
англ. Gary Oldman
Ім'я при народженніангл. Gary Leonard Oldman[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився21 березня 1958[2][3][…] (68 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Велика Британія[5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Діяльністькіноактор, кінопродюсер, актор озвучування, сценарист, кінорежисер, характерний актор, актор театру, актор, телеактор, режисер Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materRose Bruford Colleged Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки діяльності1982 — тепер. час
У шлюбі зЖізель Шмідтd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиАлфі Олдменd, Чарлі Джон Олдменd і Гуллівер Олдменd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати / сестриЛейла Морсd Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbnm0000198
Нагороди та премії
BAFTA, Еммі, Оскар
CMNS: Ґері Леонард Олдмен у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Сер Ґе́рі Леонард О́лдмен (англ. Gary Leonard Oldman; нар. 21 березня 1958, Лондон) — англійський кіноактор та кінорежисер. З початку 1990-х живе та працює у США. Відомий своєю багатогранністю та експресивною манерою гри, він здобув численні відзнаки, серед яких премія «Оскар», «Золотий глобус» і три премії BAFTA, а також чотири номінації на премію «Еммі». Фільми за його участю зібрали понад 11 мільярдів доларів США у світовому прокаті, що робить його одним із найкасовіших акторів усіх часів.[9]

Ґері Олдмен розпочав театральну кар'єру у 1979 році, а його кінодебют відбувся в картині «Пам'ять» (1982). Він грав на сцені лондонського театру Королівський двір і був учасником Королівської шекспірівської трупи, маючи в доробку ролі у виставах «Кабаре», «Ромео і Джульєтта», «Розважаючи містера Слоуна», «Врятовані», «Провінціалка» та «Гамлет». Гіперреалістичне втілення образів Сіда Вішеза у фільмі «Сід та Ненсі» (1986), Джо Ортона в «Нагостріть ваші вуха» (1987) та Розенкранца в «Розенкранц і Гільденстерн мертві» (1990) принесло йому широке визнання в британському кіно. Тоді ж його почали зараховувати до неформального акторського об'єднання «Brit Pack».[10] Світову славу актор здобув завдяки ролям американського гангстера у стрічці «Стан благодаті» (1990), Лі Гарві Освальда в «Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі» (1991) та графа Дракули в «Дракулі Брема Стокера» (1992).

Згодом Ґері Олдмен майстерно втілив низку яскравих негативних персонажів у картинах «Справжнє кохання» (1993), «Леон» (1994), «П'ятий елемент» (1997), «Літак президента» (1997) та «Претендент» (2000). Також відомий за ролями у масштабних кінофраншизах, де зіграв Сіріуса Блека в серії фільмів про Гаррі Поттера (2004—2011), комісара Джеймса Ґордона в трилогії «Темний лицар» (2005—2012), Лорда Шеня в «Панда Кунг-Фу 2» (2011) та Дрейфуса в «Світанок планети мавп» (2014). За роль сера Вінстона Черчилля в історичній драмі «Темні часи» (2017) отримав премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль. Також номінувався на «Оскар» за роль Джорджа Смайлі у детективі «Шпигун, вийди геть!» (2011) та Германа Манкевича в біографічній драмі «Манк» (2020).

Ґері Олдмен виступив сценаристом і режисером драми «Не ковтати» (1997), а також зіграв головну роль у телефільмі BBC «Фірма» (1989). Отримав номінації на премію «Еммі» за роль Джексона Лемба, буркотливого британського шпигуна у трилері Apple TV+ «Кульгаві коні» (2022–), та за гостьову роль нетверезого актора у подвійному епізоді 2001 року ситкому NBC «Друзі». Олдмен також знімався в музичних кліпах Девіда Бові, Guns N' Roses та Енні Леннокс. У рамках святкування Дня народження короля у 2025 році Чарльз III посвятив його в Лицарі-бакалаври.

Біографія

Ґері Леонард Олдмен[11] народився в лондонському районі Нью-Кросс 21 березня 1958 року.[12]Він був сином Леонарда Бертрама Олдмена (1921—1985), колишнього моряка, який також працював зварювальником, та Кетлін (у дівоцтві Черітон; 1919—2018).[13] За словами актора, його батько страждав на алкоголізм і покинув сім'ю, коли Ґері було сім років.[14] Його старша сестра Морін — акторка, відома під псевдонімом Лайла Морс; вона зіграла у режисерському дебюті Олдмена «Не ковтати» (1997), після чого отримала свою найвідомішу роль Мо Гарріс у мильній опері BBC «Мешканці Іст-Енду».[15]

Олдмен навчався у школі Вест-Гринвіч у Дептфорді, яку кинув у віці 16 років, щоб працювати в магазині спорттоварів. У дитинстві він грав на піаніно, але залишив музичні прагнення, вирішивши пов'язати життя з акторською кар'єрою після того, як побачив гру Малкольма Макдауелла у фільмі «Шалений місяць» (1971).[16][17][18] У своєму інтерв'ю Чарлі Роузу в 1995 році він згадував: «Щось у Малкольмі мене просто вразило, я відчув цей зв'язок і сказав собі: „Я хочу робити те саме“».[16]

Зростаючи в південному Лондоні, Олдмен уболівав за місцевий футбольний клуб «Міллволл», але також стежив за виступами «Манчестер Юнайтед», оскільки його кумиром був Джордж Бест.[15] У 2011 році від своєї матері він дізнався, що його батько грав за «Міллволл» одразу після Другої світової війни: "Одразу після війни [моя мати] тримала пансіон для футболістів — гравців «Міллволла». Я знав, що батько був якось пов'язаний із резервною командою. Але два тижні тому мама каже: «О, так, твій батько грав за „Міллволл“. Коли він був молодим, то провів кілька матчів за першу команду»".[15]

У середині 1970-х років Олдмен навчався в Молодіжному театрі в Гринвічі,[13][19] паралельно працюючи на збірних конвеєрах, санітаром в операційному блоці, продавцем взуття та забійником свиней на бойні.[13] Він намагався вступити до Королівської академії драматичного мистецтва (RADA), але невдало; там йому порадили спробувати сили наступного року, проте наполегливо рекомендували знайти якийсь інший спосіб заробляти на життя.[13][16]

Олдмен виборов стипендію на навчання в Коледжі Роуз Бруфорд у Сідкапі на південному сході Лондона, який закінчив у 1979 році зі ступенем бакалавра мистецтв у галузі акторської майстерності.[13][19] Він описував себе як «сором'язливого», але старанного студента під час навчання, втіливши, зокрема, роль Пака у п'єсі Вільяма Шекспіра «Сон літньої ночі».[20]

Кар'єра

1979—1985: Перші ролі та театральні роботи

Після закінчення театральної школи Олдмен першим серед свого випуску отримав професійну роботу;[20] сам актор зазначав, що це стало результатом не його надзвичайного таланту, а швидше старанності та наполегливості.[20] У 1979 році він зіграв у виставі «Тарк» (Thark) разом із Аннетт Керр на сцені Королівського театру Йорка.[21] Наступні театральні роботи містили участь у мюзиклі «Кабаре», виставах «Рядові на параді» (Privates on Parade) та «Ромео і Джульєтта».[22] У грудні 1979 року Олдмен виконав роль Кота у виставі «Дік Віттінгтон та його кіт», поставленій в Йорку.[23] Він також грав у Колчестері, а згодом — у Громадянському театрі в Глазго;[13] працелюбність Олдмена та його фірмова експресивність зробили його улюбленцем публіки в Глазго у 1980-х роках. Разом із трупою Громадянського театру він також гастролював Європою та Південною Америкою.[19]

Протягом 1980—1981 років брав участь у виставах «Паризька різанина» (Крістофер Марло), «Десперадо Корнер» (Шон Лоутон), а також у п'єсах Роберта Девіда Макдональда «Чинчила» та «Марна трата часу». У 1982 році протягом 6 місяців грав на сцені Вест-Енду у виставі Макдональда «Саміт-конференція», де його партнеркою була Гленда Джексон.[13] Того ж року відбувся його кінодебют у фільмі Коліна Ґреґґа «Пам'ять». Крім того, актор мав зіграти у фільмі Дона Бойда «Плітки» (Gossip), проте виробництво цієї картини згорнули. Наступного року він отримав головну роль скінхеда в картині Майка Лі «Взаєморозуміння», після чого вирушив до Честерфілда, щоб виконати провідну роль у виставі «Розважаючи містера Слоуна» (Джо Ортон). Згодом він зіграв у постановці «Врятовані» (Едвард Бонд) у Весткліффі.[13]

Вистава «Врятовані» стала справжнім проривом у кар'єрі Ґері Олдмена. Його гру помітив Макс Стаффорд-Кларк, художній керівник театру Королівський двір, і в 1984 році запросив актора на головну роль Скоупі у постановці Бонда «Весілля Папи».[13] У коментарі для видання The Times Кларк зазначив, що Олдмен сильно страждав від страху перед сценою — саме це, на його думку, змусило актора надалі зосередитися на роботі в кінематографі, а не на живих виступах перед глядачами.[24] За це високо оцінене критиками виконання актор здобув дві найвищі нагороди британського театру: премію Time Out Fringe Award у номінації «Найкращий дебютант» та театральну премію журналу Drama (від Гуртка театральних критиків) у номінації «Найкращий актор». Цю останню нагороду він розділив зі своїм майбутнім колегою по кінематографу Ентоні Гопкінсом, якого відзначили за роль у виставі «Правда».[13][19][25] Успіх Олдмена у «Весіллі Папи» відкрив йому шлях до тривалої співпраці з Роял-Корт. У період з 1984 по 1986 рік він з'явився у таких постановках, як «Щур у черепі» (Рон Гатчинсон), «Пустельне повітря» (Ніколас Райт), «Каїн і Авель», «Справа Дантона» (Пем Гемс), «Жінки, стережіться жінок» (Томас Мідлтон), «Реальні мрії» (Тревор Гріффітс), а також у всіх трьох частинах антивоєнного циклу Бонда «Військові п'єси»: «Червоне, чорне та неук», «Люди з бляшанок» та «Великий мир».[13] Протягом 1985—1986 років офіційно входив до складу Королівської шекспірівської трупи.[26]

1986—1993: Сходження до слави та визнання

Постановку «Весілля Папи» 1984 року побачив режисер Алекс Кокс, який згодом запропонував Олдмену роль музиканта Сіда Вішеза у фільмі 1986 року «Сід та Ненсі». Актор двічі відхиляв цю пропозицію, перш ніж прийняти її, оскільки, за його власними словами: «Я не дуже цікавився Сідом Вішезом чи панк-рухом. Я ніколи за цим не стежив. Це було не для мене. Сценарій здався мені банальним у стилі „кому яке діло“, „навіщо взагалі напружуватися“ тощо. До того ж я тоді трохи задирав носа і думав, що театр — це щось значно вище за кіно». Він змінив свою думку лише через солідний гонорар та наполегливі вмовляння свого агента.

У 1987 році Ґері Олдмен отримав свою третю головну роль у кіно, зігравши драматурга Джо Ортона в біографічній драмі «Нагостріть ваші вуха», за яку був номінований на премію BAFTA в категорії «Найкраща чоловіча роль». Того ж року він брав участь у театральних постановках «Провінціалка» (Вільям Вічерлі) та «Серйозні гроші» (Керіл Черчилль).[13] Кінорежисер Люк Бессон згодом згадував, як під час зйомок «П'ятий елемент» (1997) Олдмен міг напам'ять продекламувати будь-яку сцену з «Гамлета» (Вільям Шекспір), у постановці якого він грав за десять років до того.[27]

Роботи Олдмена у фільмах «Сід та Ненсі» і «Нагостріть ваші вуха» відкрили йому шлях до Голлівуду, завоювавши високу оцінку відомого американського кінокритика Роджера Еберта. Еберт писав: «Між цими двома ролями немає жодної спільної риси; як і деякі інші обдаровані актори, Олдмен здатний повністю перевтілюватися для кожної ролі. На основі цих двох стрічок можна впевнено сказати, що він — найкращий молодий британський актор нашого часу».[28] Колишній колега Вішеза по гурту Sex Pistols Джон Лайдон, попри свою різку критику самої картини «Сід та Ненсі», назвав Олдмена «до біса хорошим актором».[29] Згодом ця акторська робота посіла 62-ге місце у списку «100 найвеличніших кіноролей усіх часів» за версією журналу Premiere[30] та 8-ме місце у рейтингу «10 найкращих акторів у рок-ролях» журналу Uncut, який описав інтерпретацію Олдмена як «глибоко проникливе бачення лідера панку як загубленої та розгубленої дитини».[31]

Наприкінці 1988 року він знявся разом зі своїм кумиром Аланом Бейтсом[16] у стрічці «Ми думаємо лише про тебе», а в 1989 році розділив знімальний майданчик із Деннісом Гоппером та Френсіс Макдорманд у драмі «Чаттахучі». Того ж 1989 року Олдмен виконав роль футбольного хулігана Клайва «Бекса» Біссела у скандальній британській телевізійній драмі «Фірма»,[32] продемонструвавши гру, яку журнал Total Film у 2011 році назвав його найкращою екранною появою, схарактеризувавши її як «приголомшливу» та «безстрашну».[33] Олдмена та інших молодих британських акторів 1980-х років, які активно підкорювали американський кінематограф — серед яких Тім Рот, Брюс Пейн, Колін Ферт, Деніел Дей-Льюїс та Пол Мак-Ґанн, — преса охрестила об'єднанням «Brit Pack»[34], де Олдмен вважався фактичним лідером.[35]

У 1990 році Ґері Олдмен знявся разом із Тімом Ротом у стрічці «Розенкранц і Гільденстерн мертві» — кіноадаптації Тома Стоппарда його власної однойменної п'єси. Журнал Total Film високо оцінив цей фільм, назвавши акторську гру Олдмена «спалахом блискучого комедійного таймінгу та бездоганної подачі реплік».[36] Потім він зіграв разом із Шоном Пенном та Едом Гаррісом у кримінальній драмі «Стан благодаті» (1990); Роджер Еберт назвав появу Олдмена головною окрасою картини,[37] а Джанет Маслін схарактеризувала його роботу як «феноменальну».[38] Того ж року йому пропонували головну роль у фільмі «Едвард Руки-ножиці», але він відмовився.[39] На початку 1990-х років Олдмен переїхав до Сполучених Штатів, де відтоді й проживає.[40]

У 1991 році він розпочав зйомки у біографічному фільмі «Ділан Томас» про життя валлійського поета Ділана Томаса, де його тодішня дружина Ума Турман мала зіграти Кейтлін Томас, проте виробництво стрічки згорнули невдовзі після початку процесу.[41] Наприкінці 1991 року Олдмен знявся у своєму першому американському блокбастері, зігравши Лі Гарві Освальда в історичній драмі Олівера Стоуна «Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі». За словами актора, у сценарії про Освальда було написано вкрай мало, тому Стоун просто дав йому кілька квитків на літак, список контактів і порадив провести власне розслідування.[42] Готуючись до ролі, Олдмен особисто зустрівся з удовою Освальда Мариною та її двома доньками.[43] Він також знявся у кількох сценах для неонуарного трилера 1992 року «Кінцевий аналіз», проте під час фінального монтажу епізоди з його участю вирізали.[44]

У 1992 році він зіграв головну роль графа Дракули в мелодраматичному горорі Френсіса Форда Копполи «Дракула Брема Стокера». Ця кіноадаптація однойменного роману 1897 року Брема Стокера мала великий комерційний успіх у всьому світі.[45] Акторська робота Олдмена була визнана найкращою чоловічою роллю 1992 року Академією наукової фантастики, фентезі та фільмів жахів, яка нагородила його премією «Сатурн».[46] У 1993 році він увійшов до складу журі основного конкурсу Каннського кінофестивалю.[47] Поступово Олдмен став одним із найпопулярніших виконавців ролей кінолиходіїв:[25] так, він утілив образ жорстокого сутенера Дрексла Спайві у кримінальній драмі «Справжнє кохання» (1993), знятій Тоні Скоттом за сценарієм Квентіна Тарантіно (портал MSN Movies описав цього персонажа як «одного з найпам'ятніших лиходіїв в історії кіно»);[48] зіграв садистичного начальника в'язниці у стрічці «Убивство першого ступеня» (1995); футуристичного тирана Жана-Батиста Емануеля Зорга у «П'ятому елементі» (1997) та доктора Закарі Сміта у комерційно успішній, але розгромленій критиками фантастичній картині «Загублені у космосі» (1998). Окрім цього, його кандидатуру розглядали на дві ролі у культовому фільмі Квентіна Тарантіно «Кримінальне чтиво» (1994), проте жоден із варіантів не був реалізований. Тарантіно бачив Олдмена в образі гангстера Джулса Віннфілда (роль зрештою зіграв Семюел Л. Джексон),[49] тоді як керівництво кінокомпанії TriStar наполегливо рекомендувало затвердити його на роль наркоторговця Ленса, якого на екрані зрештою втілив Ерік Штольц.[50][51]

1994—2003: Зрілий період творчості

Ґері Олдмен у 2000 році

У культовому трилері «Леон» (1994) він виконав роль корумпованого агента американського Управління боротьби з наркотиками Нормана Стенсфілда, якого численні профільні видання згодом неодноразово визнавали одним із найкращих кінолиходіїв[52][53][54][55][56][57][58] та найбільш корумпованих поліціянтів у світовому кінематографі.[59][60][61] Він зіграв роль Артура Дімсдейла в мелодрамі «Червона літера» (1995). Олдмен також майстерно імітував найрізноманітніші акценти: окрім трансильванського графа Дракули, він продемонстрував високо оцінене критиками виконання ролі Людвіга ван Бетховена у біографічній драмі «Безсмертна кохана»[62] та втілив образ російського терориста Єгора Коршунова у блокбастері 1997 року «Літак президента». У 1998 році на телеканалі MTV у пластиліновому шоу «Зоряний бій на смерть» (Celebrity Deathmatch) навіть випустили пародійний поєдинок між ляльками Олдмена та Крістофера Вокена, щоб символічно визначити найбільшого кінолиходія. Наступного року Олдмен виступив виконавчим продюсером історичного бойовика «Планкет та Маклейн»,[63] а також зіграв ще одну визначну історичну постать — Понтія Пілата — у біблійному телефільмі «Ісус». Окрім цього, його кандидатуру серйозно розглядали на роль Морфеуса у культовому фантастичному бойовику «Матриця».[64]

Олдмен зіграв разом із Джеффом Бріджесом роль ревного конгресмена від Республіканської партії Шелдона Руньона у політичній драмі «Претендент» (2000), де він також виступив виконавчим продюсером.[65] За цю роль Олдмен отримав номінацію на премію Гільдії кіноакторів, хоча в пресі з'являлися повідомлення, нібито він залишився вкрай незадоволений фінальним монтажем кінокомпанії DreamWorks, яка буцімто змістила акценти фільму на користь Демократичної партії. Його менеджер Дуглас Урбанскі назвав ці чутки «неохайним сенсаційним журналізмом» і запевнив, що Олдмен — «найменш політизована людина, яку він знає». Він наголосив, що ні він, ні Олдмен не робили приписаних їм заяв, додавши, що вони «особисто спродюсували цей фільм від першого до останнього кадру», а компанія DreamWorks «жодним чином не впливала на фінальний монтаж». Також Урбанскі згадував, що Олдмену надходили «моторошні телефонні дзвінки з натяками, ніби він цим руйнує свої шанси на номінацію на „Оскар“». Кінокритик Роджер Еберт остаточно розвіяв міф про начебто конфлікт Олдмена з кіностудією.[66]

У 2001 році він з'явився на екрані разом з Ентоні Гопкінсом у психологічному трилері «Ганнібал», де зіграв Мейсона Верджера — єдину вцілілу жертву Ганнібала Лектера. Щодня актор проводив по шість годин у гримерці, щоб досягти спотвореного вигляду свого персонажа, і зрештою попросив не вказувати його ім'я в титрах фільму.[67] Це була вже друга спільна робота Олдмена та Гопкінса, який раніше грав роль другого плану в «Дракулі Брема Стокера». У травні 2001 року Олдмен повернувся на телебачення, знявшись у популярному ситкомі NBC «Друзі». Він з'явився у подвійному епізоді «Епізод з весіллям Моніки та Чендлера» в ролі Річарда Кросбі — педантичного актора, який переконаний, що «справжні» артисти під час чіткої дикції повинні плювати один на одного. Це призводить спочатку до напруження, а згодом до дружби з Джої Тріббіані (Метт Леблан). До цього Олдмен уже співпрацював із Лебланом на зйомках стрічки «Загублені у космосі».[68] За цю гостьову роль Олдмен виборов номінацію на премію «Еммі» у категорії «Найкращий запрошений актор у комедійному телесеріалі», проте поступився Дереку Джекобі за його роль у ситкомі «Фрейзер».[69]

Після своєї появи в «Друзях» Олдмен не отримував великих ролей аж до 2004 року; у пресі припускали, що в цей період він потрапив до чорного списку Голлівуду через скандал, що супроводжував вихід картини «Претендент». У 2002 році він знявся у загалом тепло прийнятій критиками стрічці «Траса 60» та втілив образ Диявола в короткометражному фільмі від BMW «Прокат». Оглядач газети The Guardian Ксан Брукс назвав початок 2000-х років «нижчою точкою» в кар'єрі Олдмена, згадуючи його «прохідні ролі» у картинах 2003 року «Маленькі пальчики» та «Гріх». Хоча сама стрічка «Маленькі пальчики» не вразила рецензентів, Олдмен усе ж отримав схвальні відгуки за втілення образу чоловіка з нанізмом: Ліза Нессельсон із журналу Variety схарактеризувала його акторську роботу як «дивовижно тонку», а згодом це виконання згадав відомий кінокритик Марк Кермод у своєму огляді «Велика акторська гра в поганих фільмах».

2004—2012: Участь у масштабних франшизах та визнання

Ґері Олдмен на конвенті San Diego Comic-Con у 2009 році

У 2004 році Олдмен повернувся на великі екрани, отримавши визначну роль у серії фільмів про Гаррі Поттера, де зіграв хрещеного батька головного героя — Сіріуса Блека. Його перша поява у стрічці «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану» (2004) здобула позитивні відгуки критиків; зокрема, Кеннет Туран із газети The Chicago Tribune зазначив: «Ключові актори, які щойно приєдналися до франшизи, продемонстрували надзвичайно якісну гру. Олдмен утілив образ Сіріуса Блека з тією витонченістю, яку він далеко не завжди виявляв у своїх попередніх ролях».[70] Надалі він повернувся до цього образу у фільмах «Гаррі Поттер і келих вогню» (2005), «Гаррі Поттер і Орден Фенікса» (2007) та «Гаррі Поттер і Смертельні реліквії: Частина 2» (2011).

На прем'єрі фільму «Гаррі Поттер та Орден Фенікса»

Наступного року актор зіграв комісара Джеймса Ґордона у комерційно надуспішному та високо оціненому критиками супергеройському бойовику Крістофера Нолана «Бетмен: Початок» (2005). Згодом він повторив цю роль у сиквелах «Темний лицар» (2008) та «Темний лицар повертається» (2012). Відомий кінокритик Марк Кермод у своїй рецензії на «Темного лицаря» заперечив твердження про те, що Джокер у виконанні Гіта Леджера був єдиною окрасою стрічки, заявивши: «Найкращу акторську гру в цьому фільмі, із величезним відривом, продемонстрував саме Ґері Олдмен… Було б чудово побачити його серед номінантів на „Оскар“, адже насправді його персонажа на тлі всього цього ажіотажу чомусь зовсім оминають увагою».[71]

Олдмен знявся разом із Джимом Керрі у анімаційній адаптації 2009 року «Різдвяна історія», де виконав одразу три ролі: привида Марлі, Боба Кретчита та Крихітку Тіма.[72][73][74] Він також зіграв одну з головних ролей у містичному трилері Девіда Ґоєра «Ненароджений», який вийшов на екрани у 2009 році.[75] У 2010 році Олдмен знявся разом із Дензелом Вашингтоном у постапокаліптичному бойовику «Книга Ілая».[76] Крім того, він виконав провідну роль у фентезійній мелодрамі Кетрін Гардвік «Червона шапочка».[77] В анімаційній стрічці «Панда Кунг-Фу 2» Олдмен озвучив головного антагоніста — Лорда Шеня, за що був номінований на престижну премію «Енні».

Олдмен отримав високі оцінки критиків[78] та виборов свою першу номінацію на премію «Оскар», а також номінацію на премію BAFTA за втілення образу британського шпигуна Джорджа Смайлі у детективному трилері «Шпигун, вийди геть!» (2011).[79] Ця картина, знята режисером Томасом Альфредсоном, є екранізацією однойменного романа Джона ле Карре. Готуючись до ролі, Олдмен набрав близько 7 кілограмів, уважно вивчав акторську гру Алека Гіннесса в однойменному мінісеріалі, а також особисто завітав до автора роману Джона ле Карре, щоб до найменших дрібниць відточити тембр і голос свого персонажа.[35]

У 2012 році Олдмен зіграв авторитетного гангстера Флойда Баннера у кримінальній драмі Джона Гіллкоута «Найп'яніший округ у світі», де його партнерами по знімальному майданчику стали Том Гарді, Шая Лабаф, Гай Пірс та Джессіка Честейн. Наступного року він утілив образ безжального генерального директора Ніколаса Ваєтта у трилері Роберта Лукетича «Параноя», знявшись разом із Гаррісоном Фордом та Ліамом Гемсвортом.

2013 — дотепер: Тріумфальний період нагород

Ґері Олдмен на лондонській прем'єрі фільму «Шпигун, вийди геть!» у 2011 році

У 2014 році Олдмен знявся разом із Юелем Кіннаманом, Еббі Корніш, Майклом Кітоном та Семюелом Л. Джексоном у ремейку фантастичного бойовика «Робокоп», де втілив образ Нортона — вченого, який створив титульного персонажа. Того ж року актор зіграв одну з головних ролей у науково-фантастичному фільмі «Світанок планети мавп» разом із Джейсоном Кларком та Кері Расселл.

У 2015 році Олдмен зіграв начальника поліції, який розслідує справу персонажа Тома Гарді, у детективному трилері «Номер 44» разом із Нумі Рапас та Юелем Кіннаманом, а також виконав роль другого плану в постапокаліптичному американському трилері Діто Монтіеля «Війна», де його партнерами були Шайа Лабаф та Кейт Мара. У 2016 році Олдмен зіграв очільника Центрального розвідувального управління в бойовику Аріеля Вромена «Злочинець», у якому знялися Кевін Костнер, Томмі Лі Джонс, Раян Рейнольдс, Еліс Ів та Галь Гадот.

У 2017 році Олдмен виконав три кіноролі: мільярдера-підприємця у фантастичній мелодрамі «Космос між нами», східноєвропейського диктатора в комедійному бойовику «Тілоохоронець кілера» та британського прем'єр-міністра Вінстона Черчилля у військовій драмі Джо Райта «Темні часи» — його втілення образу Черчилля викликало захоплення у критиків.[80] Дивовижне перевтілення Олдмена в Черчилля вимагало 200 годин у гримерці, близько 6,3 кг силікону та кубинських сигар на суму 20 000 доларів США, через які актор навіть отримав нікотинове отруєння.[81][82] У 2018 році за цю роль він завоював премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль,[83][84] «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль у драмі,[85] кінопремію «Вибір критиків»,[86] премію Гільдії кіноакторів США,[87] а також премію BAFTA за найкращу чоловічу роль.[88] Ця перемога на «Золотому глобусі» відбулася попри те, що Олдмен раніше виступав із різкою критикою цієї нагороди;[89][90][91] коментуючи подію, він зазначив, що був «вражений, улещений і дуже гордий» отримати номінацію.[92]

Олдмен на Каннському кінофестивалі 2018 року

У 2018 році, виконуючи свою першу роль після отримання «Оскара», Олдмен озвучив злісний штучний інтелект у незалежному фільмі від Netflix «Тау», а також знявся у бойовику «Хантер-Кіллер» разом із Джерардом Батлером. У 2019 році Олдмен зіграв у горор-трилері «Прокляття «Мері»» режисера Майкла Гоя, трилері «Кур'єр» у дуеті з Ольгою Куриленко[93] та з'явився у сатиричній комедії Стівена Содерберга «Пральня» в образі Юргена Моссака, де його партнерами стали Меріл Стріп і Антоніо Бандерас.[94]

У 2020 році Олдмен виконав головну роль співавтора сценарію «Громадянина Кейна» Германа Дж. Манкевича у біографічній чорно-білій драмі Девіда Фінчера «Манк» від Netflix, яка розповідає про бурхливий процес створення сценарію спільно з режисером Орсоном Веллсом.[95] У стрічці також знялися Аманда Сайфред, Лілі Коллінз та Чарльз Денс. «Манк» вийшов у обмежений кінопрокат 13 листопада, а з 4 грудня став доступний на стрімінгу Netflix. Картина отримала позитивні відгуки критиків (88 % на Rotten Tomatoes), які зазначили: «Гостро написаний і блискуче зіграний, „Манк“ заглядає за лаштунки створення „Громадянина Кейна“, щоб розповісти історію старого Голлівуду, яка сама по собі має всі шанси стати класикою».[96] У 2021 році Олдмен знявся разом з Армі Гаммером у трилері «Криза»[97] та у психологічному детективі Джо Райта «Жінка у вікні» спільно з Емі Адамс.[98]

Олдмен також планував виступити режисером біографічного фільму про Едварда Майбріджа під назвою «Летючий кінь» (Flying Horse).[99] У 2022 році Олдмен зіграв буркотливого керівника підрозділу невдах-контррозвідників у шпигунському драматичному серіалі від Apple TV+ «Кульгаві коні», знятому за мотивами однойменної книги. Роль у «Кульгавих конях» стала першою головною роллю Олдмена в телевізійному серіалі за всю його кар'єру.[100] 20 листопада 2022 року він заявив, що ця роль, найімовірніше, стане фінальною у його кар'єрі, оскільки він має намір піти на пенсію та завершити акторську діяльність після фіналу серіалу.[101]

У 2023 році він узяв участь у спеціальному документальному випуску від HBO Max «20-та річниця Гаррі Поттера: Повернення до Гоґвортсу».[102] Того ж року актор знову попрацював із Крістофером Ноланом, виконавши невелику роль 33-го президента США Гаррі С. Трумена у біографічному епічному трилері «Оппенгеймер».[103] Фільм, заснований на відзначеній Пулітцерівською премією біографічній книзі «Американський Прометей: тріумф і трагедія Дж. Роберта Оппенгеймера», здобув колосальний успіх як у кінокритиків, так і в світовому прокаті.[104] У серпні 2023 року стало відомо, що Олдмен зіграє у новому фільмі Паоло Соррентіно «Партенопа», який сам режисер описав як «любовний лист місту Неаполь».[105] Стрічка, у якій Олдмен втілив образ відомого американського письменника Джона Чівера, увійшла до основної конкурсної програми 77-го Каннського кінофестивалю, де 21 травня 2024 року відбулася її світова прем'єра.[106][107] Попри те, що після завершення офіційного показу глядачі влаштували картині тривалі дев'ятихвилинні овації,[108] преса та кінокритики зустріли роботу Соррентіно переважно стриманими й негативними відгуками.[109]

Особисте життя

Був одружений п'ять разів:

  • з акторкою Леслі Менвілл (англ. Lesley Manville; 1987—1990);
  • з акторкою Умою Турман (англ. Uma Thurman; 1990—1992);
  • з фотографом Донею Фіорентіно (англ. Donya Fiorentino; 1997—2001);
  • зі співачкою і акторкою Александрою Еденборо (англ. Alexandra Edenborough; 2008—2015)[110][111]
  • з письменницею і куратором Жизель Шмідт (англ. Gisele Schmidt; 2017 — цей час)[112]

У актора є троє синів[113]:

  • Алфі (нар. 1988, від Леслі Менвілл),
  • Ґулівер Флінн (нар. 1997, від Доні Фіорентіно),
  • Чарлі Джон (нар. 1999, від Доні Фіорентіно)[114]

Сестра Ґері Олдмена — актриса Морін Олдмен (більш відома під псевдонімом Лейла Морс), славнозвісна роль якої — Мо Гарріс в «мильній опері» каналу BBC «Жителі Іст-енду». Морс також грала в режисерському дебюті брата «Не ковтати».

Скандали

У актора були неприємності і з законом: 8 серпня 1991 року він був заарештований за керування автомобіля у п'яному стані разом з актором Кіфером Сазерлендом[114].

Проблеми Олдмена з алкоголем були добре відомі на початку 1990-х років: він почав лікуватись від алкоголізму у 1995 році.[19]. У подальших інтерв'ю Олдмен визнавав свої проблеми з алкоголем, і в інтерв'ю 2001 року американському тележурналістові Чарлі Роузену сказав, що остаточно вилікувався.[115]

У промо-інтерв'ю, опублікованому в липнево-серпневому випуску журналу Playboy, Олдмен різко засудив те, що він назвав надмірною політичною коректністю в американських медіа. Він заявив про дискримінаційне лицемірство серед діячів шоубізнесу, які ховаються «за комедією та сатирою, щоб говорити речі, які звичайній людині казати заборонено». Окрім цього, Олдмен спробував виправдати образливі нецензурні висловлювання, які свого часу дозволили собі актори Алек Болдвін та Мел Ґібсон, списавши слова першого на спалах гніву, а другого — на алкогольне сп'яніння. Він додав, що Ґібсон, якого гостро критикували за антисемітські репліки, просто «укусив руку, яка його годує», перебуваючи в «місті, яким керують євреї» (маючи на увазі Голлівуд). Попри те, що Олдмен окремо наголосив, що не є «ні фашистом, ні расистом»,[116] його коментарі викликали хвилю жорсткої критики. Через це він змушений був виступити з кількома публічними вибаченнями, зокрема 25 червня в ефірі популярного вечірнього ток-шоу «Джиммі Кіммел наживо!» (Jimmy Kimmel Live!), де назвав свої слова «образливими, безтактними, згубними та необізнаними».[117] Як Антидифамаційна ліга, так і Центр Симона Візенталя прийняли каяття актора (останній згодом навіть запросив його до свого Музею толерантності на спеціальний показ історичної драми 2017 року «Темні часи»).[118] Режисер Девід Фінчер у коментарі для Playboy також заступився за актора: «Я знаю його дуже добре… Ґері не жорстокий. Він неймовірно розважливий і чуйний чоловік».[119]

Фільмографія

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1982 ф Пам'ять Remembrance Деніел
1983 тф Тим часом Meantime Коксі
1986 ф Сід та Ненсі Sid and Nancy Сід Вішез
1987 ф Нагостріть ваші вуха Prick Up Your Ears Джо Ортон
1988 ф Шлях 29 Track 29 Мартін
1988 ф Злочинний закон Criminal Law Бен Чейз
1988 ф Ми думаємо лише про тебе We Think the World of You Джонні
1989 тф Фірма The Firm Бекс Бісселл
1989 ф Чаттахучи Chattahoochee Еметт Фоулі
1990 ф Розенкранц та Гільденстерн мертві Rosencrantz & Guildenstern Are Dead Розенкранц
1990 ф Стан несамовитості State of Grace Джекі Фленнері
1990 ф Генрі та Джун Henry & June Поп
1991 ф Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі JFK Лі Гарві Освальд
1992 ф Дракула Bram Stoker's Dracula Дракула
1993 ф Справжнє кохання True Romance Дрексл Спайві
1993 ф Ромео спливає кров'ю Romeo Is Bleeding Джек Грімальді
1994 ф Леон Léon Норман Стенсфілд
1994 ф Безсмертна кохана Immortal Beloved Людвіг ван Бетховен
1995 ф Вбивство першого ступеня Murder in the First Мільтон Гленн
1995 ф Червона літера The Scarlet Letter Артур Діммесдейл
1996 ф Баскія Basquiat Альберт Майло
1997 ф П'ятий елемент The Fifth Element Жан-Батист Еммануель Зорг
1997 ф Літак президента Air Force One Іван Коршунов
1998 ф Загублені у космосі Lost in Space д-р Захарія Сміт
1998 мф Чарівний меч: В пошуках Камелота Quest for Camelot сер Рубер
1999 тф Ісус. Бог і людина Jesus Понтій Пілат
2000 ф Претендент The Contender Шелдон Руньон
2001 с Друзі Friends Річард Кросбі
2001 ф Ганнібал Hannibal Мейсон Верджерио
2001 ф Нічийне немовля Nobody's Baby Бафорд Білл
2002 ф Траса 60 Interstate 60 О. Б. Ґрант
2002 кф Обігнати диявола The Hire: Beat The Devil диявол
2003 ф Маленькі пальчики Tiptoes Рольф
2004 ф Помста Sin Тренч
2004 ф Гаррі Поттер та в'язень Азкабану Harry Potter and the Prisoner of Azkaban Сіріус Блек
2004 ф Дохла риба Dead Fish Лінч
2004 ф Хто Кайл Who's Kyle? Скаузена
2005 ф Бетмен: Початок Batman Begins Джеймс Гордон
2005 ф Гаррі Поттер та Кубок вогню Harry Potter and the Goblet of Fire Сіріус Блек
2006 ф Глушина Bosque de sombras Пол
2007 ф Гаррі Поттер та Орден Фенікса Harry Potter and the Order of the Phoenix Сіріус Блек
2008 ф Темний лицар The Dark Knight Джеймс Гордон
2009 ф Ненароджений The Unborn Реббіт Джозеф Сендак
2009 ф Рейн Фолл Rain Fall Вільям Гольцер
2009 ф Різдвяна історія A Christmas Carol Боб Кретчит/Джейкоб Марлі/Тім
2009 мф Планета 51 Planet 51 генерал Гроул
2010 ф Книга Ілая The book of Eli Карнегі
2011 ф Червона шапочка Girl with the Red Riding Hood, The отець Соломон
2011 мф Панда Кунг-Фу 2 Kung Fu Panda 2 Лорд Шень
2011 ф Гаррі Поттер і смертельні реліквії: частина 2 Harry Potter and the Deathly Hallows: Part 2 Сіріус Блек
2011 ф Шпигун, вийди геть! Tinker, Tailor, Soldier, Spy Джордж Смайлі
2011 ф Зброя, дівчата й азарт Guns, Girls and Gambling Елвіс
2012 ф Найп'янкіший округ у світі Lawless Флойд Беннер
2012 ф Темний лицар повертається The Dark Knight Rises Джеймс Гордон
2013 ф Параноя Paranoia Ніколас Ваятт
2014 ф Робокоп RoboCop доктор Деннетт Нортон
2014 ф Світанок планети мавп[120][121] Dawn of the Planet of the Apes Дрейфус
2015 ф Номер 44 Child 44 генерал Тимур Нестеров
2015 ф Війна Man Down капітан Пейтон
2016 ф Злочинець Criminal Квакер Веллс
2017 ф Космос між нами The Space Between Us Натаніель Шеферд
2017 ф Тілоохоронець кілера The Hitman's Bodyguard Владислав Духнович
2017 ф Темні часи Darkest Hour Вінстон Черчілль
2018 ф Тау Tau Тау
2018 ф Хантер-Кіллер Hunter Killer Чарльз Донеган
2019 ф Клуб анонімних кілерів Killers Anonymous чоловік
2019 ф Прокляття «Мері» Mary Девід Грір
2019 ф Пральня The Laundromat Юрген Моссак
2019 ф Кур'єр The Courier Єзекіл Меннінгс
2020 ф Манк Mank Герман Манкевич
2021 ф Crisis доктор Тайрон Брауер
2021 ф Жінка у вікні The Woman in the Window Елістер Рассел
2022 тф Повернення до Гоґвортсу Harry Potter 20th Anniversary: Return to Hogwarts у ролі самого себе
2022—2026 с Кульгаві коні Slow Horses Джексон Лемб
2023 ф Оппенгеймер Oppenheimer Гаррі Трумен
2024 ф Партенопа Parthenope Джон Чівер

Примітки

  1. ↑ (unspecified title) — Rivista del Cinematografo.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Pallardy R. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ Discogs — 2000.
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #124243711 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  9. ↑ The 30 Highest-Grossing Actors of All Time, Ranked. Collider. 3 липня 2019. Процитовано 2 листопада 2020.
  10. ↑ Kistler, Alan (2013). Doctor Who: A History. Lyons Press. с. 198. ISBN 9781493000166. Процитовано 20 листопада 2021.
  11. ↑ Births, Marriages & Deaths Index of England & Wales, 1916—2005.
  12. ↑ Gary Oldman: 10 essential films. British Film Institute. 21 березня 2018. Процитовано 9 червня 2020.
  13. ↑ а б в г д е ж и к л м н Gary Oldman — Biography. TalkTalk. Wayback Machine. Retrieved 20 September 2015.
  14. ↑ EuroScreenwriters – Interviews with European Film Directors – Gary Oldman. Zakka.dk. Архів оригіналу за 10 травня 2006. Процитовано 11 січня 2010.
  15. ↑ а б в Matheou, Demetrios (18 вересня 2011). Gary Oldman: The spy who came in, and brought the cold with him. The Independent. Архів оригіналу за 14 лютого 2019. Процитовано 22 червня 2015.
  16. ↑ а б в г Oldman, Gary. Videos. charlierose.com. Інтерв'юери: Charlie Rose. Процитовано 12 серпня 2014.
  17. ↑ Malcolm McDowell Honoured With Walk of Fame Star, Gary Oldman Pays Tribute. Huffington Post. 17 березня 2012.
  18. ↑ Aames, Ethan (14 червня 2005). Interview: Morgan Freeman & Gary Oldman on 'Batman Begins'. Cinema Confidential News. Архів оригіналу за 1 грудня 2005 — через cinecon.com.
  19. ↑ а б в г д Gary Oldman – Biography. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 25 лютого 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання) Yahoo! Movies. Retrieved 9 July 2012. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «yahoobio» визначена кілька разів з різним вмістом
  20. ↑ а б в Archived at Ghostarchive and the Wayback Machine: Conversations... with Gary Oldman (3 November 2011). SAG-AFTRA Foundation. 7 лютого 2014. Процитовано 17 листопада 2019.
  21. ↑ Beacom, Brian (4 листопада 2013). Annette Kerr. The Herald. Процитовано 23 січня 2019.
  22. ↑ Masterclass: I Am Gary Oldman. I Am Film. 29 червня 2018. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 23 січня 2019.
  23. ↑ Lewis, Stephen (24 грудня 2018). Ooh yes it is: The early years of Dame Berwick. The Press. Процитовано 23 січня 2019.
  24. ↑ Maxwell, Dominic (14 травня 2026). Gary Oldman — a journey from stage fright to Jackson Lamb. The Times. Процитовано 15 травня 2026.
  25. ↑ а б Gary Oldman All Movie Guide biography. Allmovie.com. 21 березня 1958. Процитовано 23 березня 2010.
  26. ↑ Trowbridge, Simon (2008). Gary Oldman. Stratfordians. Oxford, England: Editions Albert Creed. с. 381. ISBN 978-0-9559830-1-6.
  27. ↑ Schaefer, Stephen (1997). Filmmaker Luc Besson explains how a childhood fantasy became a hit sci-fi epic. IndustryCentral. Архів оригіналу за 19 листопада 2012. Процитовано 27 серпня 2014.
  28. ↑ Roger Ebert (8 травня 1987). Prick Up Your Ears. Chicago Sun-Times. Процитовано 21 травня 2009.
  29. ↑ Clash Back – Sid & Nancy. Multiply. 7 листопада 1986. Архів оригіналу за 27 листопада 2007. Процитовано 11 січня 2010.
  30. ↑ Premiere: 100 Greatest Movie Performances of All Time (part 2). Filmsite.org. Процитовано 1 січня 2020.
  31. ↑ «10 Best actors in rockin' roles». Uncut. Issue No. 117. February 2007.
  32. ↑ Dalton, Stephen (16 листопада 2017). Critic's Picks: Gary Oldman's 10 Best Performances. The Hollywood Reporter. Процитовано 21 лютого 2018.
  33. ↑ Winning, Josh. The film chameleon's greatest moments: The Firm. Total Film. 11 April 2011. Retrieved 24 January 2012.
  34. ↑ Van Poznak, Elissa (Січень 1987). The Brit Pack. The Face. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 1 серпня 2019.
  35. ↑ а б Stern, Marlow. «Gary Oldman Talks 'Tinker, Tailor, Soldier, Spy,' 'Batman' Retirement». The Daily Beast. 8 December 2011. Retrieved 1 February 2012.
  36. ↑ Winning, Josh. The film chameleon's greatest moments: Rosencrantz & Guildenstern Are Dead. Total Film. 11 April 2011. Retrieved 14 April 2011.
  37. ↑ Ebert, Roger. The Chicago Sun-Times, film review, 14 September 1990. Retrieved 10 July 2012.
  38. ↑ Maslin, Janet (14 вересня 1990). Movie Review – State of Grace. The New York Times. Процитовано 21 травня 2009.
  39. ↑ McG, Ross (6 грудня 2015). Edward Scissorhands is 25. Metro. Процитовано 1 січня 2020.
  40. ↑ Craig McLean (28 червня 2007). More Mr Nice Guy. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 21 травня 2009.
  41. ↑ Dworkin, Susan (8 листопада 1992). A Vicious Undertaking. The New York Times. Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 17 квітня 2022.{{cite news}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  42. ↑ Lawrence, Will (Серпень 2007). In Conversation with Gary Oldman. Empire. с. 130.
  43. ↑ Salewicz, Chris (Лютий 1998). Oliver Stone: Close Up: The Making of His Movies. Thunder's Mouth Press. с. 83. ISBN 0-7528-1820-1.
  44. ↑ Hemphill, Jim (14 липня 2015). "We Lost U2. What About Ennio Morricone?": Phil Joanou on State of Grace, Making Heaven's Prisoners and Working for Blumhouse. Filmmaker. Independent Filmmaker Project. Процитовано 29 травня 2020.
  45. ↑ Movie Dracula – Box Office Data, News, Cast Information – The Numbers. The Numbers. Процитовано 11 січня 2010.
  46. ↑ Past Saturn Awards. The Academy of Science Fiction, Fantasy & Horror Films. Архів оригіналу за 9 лютого 2010. Процитовано 21 травня 2009.
  47. ↑ Festival de Cannes. Festival de Cannes 2018 (англ.). Процитовано 21 листопада 2018.
  48. ↑ True Romance (1993) — Drexl Spivey. MSN Movies. 2011. Retrieved 17 December 2012.
  49. ↑ Bailey, Jason (11 листопада 2013). Pulp Fiction: The Complete Story of Quentin Tarantino's Masterpiece. Voyageur Press. с. 84. ISBN 978-0760344798.
  50. ↑ Roberts, Chris (Серпень 1999). Gary Oldman: A sheep in wolf's clothing. Uncut. IPC Media (27).
  51. ↑ 50 Things You (Probably) Didn't Know About Pulp Fiction (#34). ShortList. 28 жовтня 2013. Архів оригіналу за 31 жовтня 2013.
  52. ↑ Wales, George (23 травня 2011). 100 Greatest Movie Villains: Norman Stansfield. Total Film. Архів оригіналу за 6 січня 2012. Процитовано 22 грудня 2011.
  53. ↑ Norman Stansfield – Leon (1994). Top 20 Villains We Love to Hate. Virgin Media. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 4 жовтня 2013.
  54. ↑ Mackay, Mairi (29 липня 2008). The Screening Room's top 10 movie psychos. CNN. Процитовано 22 грудня 2011.
  55. ↑ OFCS Top 100: Top 100 Villains of All Time. Online Film Critics Society. 27 вересня 2010. Архів оригіналу за 22 липня 2011.
  56. ↑ Bowen, Kit (25 липня 2008). Top 10 All-Time Best Villains. Hollywood.com. Архів оригіналу за 3 січня 2010. Процитовано 10 серпня 2012.
  57. ↑ Bettridge, Daniel (13 травня 2013). Gary Oldman as Norman Stansfield – Leon: The Professional (1994). Best British villains. MSN Movies. Архів оригіналу за 28 лютого 2014.
  58. ↑ Waller, Georgine (22 квітня 2014). Norman Stansfield (5/6). Movie villains we love to hate. BT Group. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано 26 жовтня 2014.
  59. ↑ 3. Agent Stansfield – Leon (1994). Top 10 Bent Movie Cops. Virgin Media. Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 28 липня 2014.
  60. ↑ Vizcarrondo, Sara Maria (9 квітня 2008). The 10 Most Corrupt Cops in Movies. Rotten Tomatoes. Процитовано 3 липня 2012.
  61. ↑ Eidelstein, Eric; Latham, Brandon (31 травня 2014). 13 Corrupt Cops On Film We Love to Hate. Indiewire. Процитовано 26 жовтня 2014.
  62. ↑ Gary Oldman, Toni Collette, Nick Frost and London Grammar. The Graham Norton Show. Сезон 14. Епізод 17. 7 лютого 2014. На 1 хвилині. BBC One. British Broadcasting Corporation.
  63. ↑ Gary Oldman and Michael Gambon. BBC. 28 жовтня 2014. Процитовано 13 грудня 2019.
  64. ↑ Hayes, Britt (21 лютого 2014). See the Cast of 'The Matrix' Then and Now. ScreenCrush. Процитовано 22 травня 2016.
  65. ↑ Travers, Peter (13 жовтня 2000). The Contender. Rolling Stone. Процитовано 13 грудня 2019.
  66. ↑ Ebert, Roger (2 листопада 2000). Making of a myth. Rogerebert.com. Процитовано 30 вересня 2008.
  67. ↑ «The Making Of» (Hannibal DVD extra). 2001.
  68. ↑ Spelling, Ian (19 березня 1998). 'FRIENDS' MATT LEBLANC GETS 'LOST'. Chicago Tribune. Процитовано 11 січня 2010.
  69. ↑ 53rd Primetime Emmy Awards. Emmy Awards. Процитовано 30 серпня 2023.
  70. ↑ Turan, Kenneth (3 червня 2004). 'Harry Potter and the Prisoner of Azkaban' film comes close to capturing the essence of the books. The Chicago Tribune. Процитовано 30 серпня 2023.
  71. ↑ Mark Kermode reviews 'The Dark Knight' на YouTube. BBC Radio 5 Live. 25 July 2008. Retrieved 29 August 2012.
  72. ↑ Gary Oldman Confirms Roles in Robert Zemeckis' A Christmas Carol. Slashfilm.com. 30 червня 2008. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 11 січня 2010.
  73. ↑ Morris, Clint (30 November 2007). Gary Oldman joins A Christmas Carol. Архів оригіналу за 13 грудня 2007. Процитовано 4 грудня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання). Moviehole.net
  74. ↑ Gary Oldman Joins A Christmas Carol. Movieweb.com. 7 січня 2010. Архів оригіналу за 1 грудня 2007. Процитовано 11 січня 2010.
  75. ↑ BD Horror News – David Goyer Project Now Titled 'The Unborn'. Bloody-disgusting.com. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 11 січня 2010.
  76. ↑ Dave McNary (29 жовтня 2008). Gary Oldman joins 'Book of Eli'. Variety. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 21 травня 2009.
  77. ↑ Gary Oldman, Max Irons Round Out 'Red Riding Hood'. BloodyDisgusting. 23 квітня 2010.
  78. ↑ King, Susan (4 січня 2012). Around Town: Films, screenings and more in L.A. this week. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 10 січня 2012. Процитовано 20 грудня 2017.
  79. ↑ Gettell, Oliver (20 лютого 2012). Oscar Senti-meter: A BAFTA bounce for Dujardin, Oldman, Streep. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 20 грудня 2017.
  80. ↑ Truitt, Brian (20 листопада 2017). V for victory? Gary Oldman spurs Oscar talk with his 'refreshing' Winston Churchill. USA Today. Процитовано 7 липня 2018.
  81. ↑ Darp, Justin (10 січня 2018). Gary Oldman smoked $30,000 of cigars and had a 'bad stomach for three months' while playing Winston Churchill. Business Insider. Процитовано 2 липня 2018.
  82. ↑ Ritman, Alex (12 грудня 2017). How 'Darkest Hour's' Grand Transformation of Gary Oldman Into Winston Churchill Took $20,000 Worth of Cigars. The Hollywood Reporter. Процитовано 2 липня 2018.
  83. ↑ Powell, Emma; Ruby, Jennifer. Oscar nominations 2018: The Shape of Water leads the pack as Brits Gary Oldman and Daniel Kaluuya go head-to-head for Best Actor. Evening Standard. Процитовано 30 січня 2018.
  84. ↑ Loughrey, Clarisse. Oscars 2018: Gary Oldman wins Best Actor award for his portrayal of Winston Churchill in Darkest Hour. The Independent. Процитовано 5 березня 2018.
  85. ↑ Naas, Roberta (8 січня 2018). Gary Oldman Wins Golden Globe For Winston Churchill Portrayal In 'Darkest Hour,' Wears Breguet. Forbes. Процитовано 10 січня 2018.
  86. ↑ Critics' Choice Awards: Gary Oldman receives another best actor prize. BBC News. BBC. 12 січня 2018. Процитовано 13 січня 2018.
  87. ↑ Vulpo, Mike (21 січня 2018). Darkest Hour's Gary Oldman Wins Best Male Actor at 2018 SAG Awards. E! Online. E!. Процитовано 25 січня 2018.
  88. ↑ Sommers, Kat. Gary Oldman Named Best Leading Actor at BAFTAs, 'Three Billboards' Wins Five Awards. BBC America. BBC. Процитовано 5 березня 2018.
  89. ↑ Heath, Chris (24 лютого 2012). The Gary Oldman Story That Almost Wasn't: The 2009 Article. GQ. Процитовано 2 січня 2016.
  90. ↑ Child, Ben (28 березня 2012). Gary Oldman claims Golden Globes are 'bent'. The Guardian. Процитовано 29 грудня 2015.
  91. ↑ Hochman, David (25 червня 2014). Interview: Gary Oldman. Playboy. Playboy Enterprises. Архів оригіналу за 21 серпня 2014. Процитовано 29 грудня 2015.
  92. ↑ Sblendorio, Peter (11 грудня 2017). Stars react to their Golden Globes nominations. New York Daily News. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 20 грудня 2017.
  93. ↑ Gary Oldman Joins Action-Thriller 'The Courier'. The Hollywood Reporter. 15 січня 2019.
  94. ↑ Panama Papers movie 'The Laundromat' connects with Streep, Banderas, Oldman. The Jakarta Post. PT. Niskala Media Tenggara. 17 травня 2018. Процитовано 2 липня 2018.
  95. ↑ Sneider, Jeff (10 липня 2019). David Fincher, Gary Oldman Team with Netflix for 'Citizen Kane' Screenwriter Biopic. Collider. Процитовано 27 липня 2019.
  96. ↑ Mank (2020). Rotten Tomatoes. Процитовано 2 листопада 2020.
  97. ↑ Ritman, Alex (6 лютого 2019). Gary Oldman, Armie Hammer, Evangeline Lilly Team for Opioid Thriller 'Dreamland'. The Hollywood Reporter. Процитовано 6 лютого 2019.
  98. ↑ Kit, Borys (24 липня 2018). Gary Oldman Joins Amy Adams in 'The Woman in the Window'. The Hollywood Reporter. Процитовано 28 липня 2018.
  99. ↑ Sneider, Jeff (14 червня 2013). Gary Oldman to Direct Eadweard Muybridge Biopic 'Flying Horse' (Exclusive). TheWrap. Архів оригіналу за 8 липня 2015. Процитовано 12 серпня 2014.
  100. ↑ Otterson, Joe (15 листопада 2019). Gary Oldman to Star in Drama Series 'Slow Horses' at Apple. Variety (англ.). Процитовано 19 листопада 2019.
  101. ↑ Vega, Nicolas (22 листопада 2022). Academy Award winner Gary Oldman teases the end of his movie career: 'I don't want to be active when I'm 80'. CNC. Процитовано 25 листопада 2022.
  102. ↑ Takeaways from HBO Max's Harry Potter reunion: tears, nostalgia and a curious lack of J.K. Rowling. The Washington Post. Процитовано 30 серпня 2023.
  103. ↑ Yes, that's Gary Oldman playing President Truman in Oppenheimer. Entertainment Weekly. Процитовано 30 серпня 2023.
  104. ↑ Chang, Justin (11 серпня 2023). 'Oppenheimer' doesn't show us Hiroshima and Nagasaki. That's an act of rigor, not erasure. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 25 червня 2024.
  105. ↑ Gary Oldman Joins Paolo Sorrentino's Next Feature (and Another Love Letter to Naples). The Hollywood Reporter. 30 серпня 2023. Процитовано 30 серпня 2023.
  106. ↑ The Screenings Guide of the 77th Festival de Cannes. Festival de Cannes. 8 травня 2024. Процитовано 8 травня 2024.
  107. ↑ Cannes Film Festival Unveils 2024 Lineup (Updating Live). Variety.
  108. ↑ Vivarelli, Nick; Shafer, Ellise (21 травня 2024). Gary Oldman and Paolo Sorrentino Embrace as 'Parthenope' Gets 9.5-Minute Standing Ovation at Cannes Film Festival. Variety. Процитовано 22 травня 2024.
  109. ↑ Parthenope. Rotten Tomatoes. Fandango Media. Процитовано 22 травня 2024. Ґері Олдмен. Metacritic. Fandom, Inc.
  110. ↑ Gary Oldman marries fourth wife Alexandra Edenborough. The Daily Telegraph. 2009–01–5. Архів оригіналу за 6 січня 2018. Процитовано 28 вересня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  111. ↑ Steiner, Amanda Michelle (12 січня 2015). Gary Oldman and Alexandra Edenborough to Divorce. People. Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 13 січня 2015.
  112. ↑ Smith, Emily (23 вересня 2017). Gary Oldman gets hitched for the fifth time. New York Post. Архів оригіналу за 10 січня 2018. Процитовано 24 вересня 2017.
  113. ↑ Gary Oldman: Biography (англійською) . IMDB. Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 17 листопада 2011.
  114. ↑ а б Gary Oldman: Biography (англійською) . NNDB. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 6 жовтня 2011.
  115. ↑ Charlie Rose. charlierose.com. Архів оригіналу за 17 грудня 2014. Процитовано 12 серпня 2014. [Архівовано 2014-12-17 у Wayback Machine.]
  116. ↑ Gary Oldman Blasts Liberal Hollywood, Defends Mel Gibson and Alec Baldwin. The Hollywood Reporter. 23 червня 2014. Процитовано 26 червня 2014.
  117. ↑ Hare, Breeanna (26 червня 2014). Gary Oldman: Still apologizing, this time on Kimmel. CNN. Процитовано 20 березня 2020.
  118. ↑ ADL Condemns Anti-Semitic Remark by Actor Gary Oldman. Anti-Defamation League. Процитовано 20 березня 2020.
  119. ↑ Rebello, Stephen (Жовтень 2014). Interview: David Fincher. Playboy. Playboy Enterprises.
  120. ↑ Exclusive: Gary Oldman Boards Dawn of the Planet of the Apes! (англ.). ComingSoon.net. 28 лютого 2013. Архів оригіналу за 9 березня 2013. Процитовано 1 березня 2013. [Архівовано 2013-03-02 у Wayback Machine.]
  121. ↑ Fleming Jr, Mike (28 лютого 2013). Gary Oldman Leads Human Resistance In ‘Dawn Of The Planet Of The Apes’. Deadline.com. Архів оригіналу за 9 березня 2013. Процитовано 1 лютого 2013.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).