Генрі Джеймс

Генрі Джеймс
Henry James
Генрі Джеймс у 1910 році
Народився	15 квітня 1843 Нью-Йорк, США
Помер	28 лютого 1916 (72 роки) Лондон, Англія ·інсульт
Поховання	Кембриджське кладовищеd[1]
Країна	США[2][3][…]  Сполучене Королівство[2][3][…]
Національність	американець
Місце проживання	Lamb Housed[6]
Діяльність	письменник, прозаїк-романіст, сценарист, драматург, поет-адвокат, літературний критик, редактор, новеліст
Галузь	Англійська література[3]
Alma mater	Гарвардська школа права
Знання мов	англійська
Заклад	Гарвардський університет
Членство	Американська академія мистецтв та літератури і Фі Бета Каппа
Напрямок	реалізм
Жанр	готична література
Magnum opus	Американець (роман), Поворот гвинта, The Portrait of a Ladyd, What Maisie Knewd, Крила голубки, Daisy Millerd і Посли (роман)
Батько	Henry James, Sr.d[2]
Мати	Mary Walsh Jamesd
Брати, сестри	Аліса Джеймс і Вільям Джеймс[2]
Автограф
Нагороди
IMDb	ID 0416556
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Генрі Джеймс (англ. Henry James; 15 квітня 1843, Нью-Йорк — 28 лютого 1916, Лондон) — американсько-британський письменник.

Народився в заможній сім'ї релігійного філософа, лектора та письменника Генрі Джеймса-старшого, котрий підтримував дружні стосунки з Ральфом Волдо Емерсоном, X. Грілі, іншими видатними діячами культури США. Старший брат письменника — Вільям Джеймс (1842—1910) став значним філософом, одним із батьків прагматизму, та вченим-психологом. Ранні роки майбутній письменник провів за кордоном, навчався у Женеві, Лондоні, Парижі. Батько хотів, щоб діти стали «громадянами світу», увібрали в себе духовні надбання різних народів, вивчали іноземні мови та знайомилися з чужоземними звичаями та системами освіти. Джеймс навчався в юридичній школі при Гарвардському університеті (1862—1863). З початком Громадянської війни (1861—1865) брати письменника воювали на боці північан, Вільяма було поранено. Джеймс не міг служити в армії через серйозну травму.

У 1860-х роках почав займатися літературною працею, у 1864 році опублікував своє перше оповідання «Трагічна помилка» (англ. «A Tragedy of Error») і згодом став професіоналом. У ранніх творах відчутний вплив Чарлза Діккенса, Натаніеля Готорна, Вашингтона Ірвінга, але швидко вийшов на самостійну дорогу. У цей час він мешкав у Кембриджі в штаті Массачусетс, але з 1866 року більшу частину часу проводив за кордоном — в Англії, Франції, Італії; з 1876 року мешкав у Лондоні, хоча час від часу відвідував рідні пенати. Рафінований інтелектуал, котрий обертався у літературно-художньому середовищі і майже не стикався з «грубою» реальністю, Джеймс, позбавлений матеріальних турбот, уважав обтяжливим вульгарний, як він вважав, практицизм своїх співвітчизників, їхнє захоплення бізнесом і мистецьку «глухоту». Врешті-решт, це привело Джеймса до добровільної «експатріації», відриву від національних коренів, у чому він інколи вбачав і негативні моменти. Незадовго до смерті він зізнався одній поетці, котра, як і він, виїхала зі США: «Не повторюйте моїх помилок. Я відрізав себе від Америки, якій я належу». Він належав до того типу художника, стороннього спостерігача, котрий уникає політичних пристрастей. Перебування в Європі дало йому можливість прилучитися до новітніх художніх віянь і особисто познайомитися з багатьма видатними майстрами словесного мистецтва.

Півстоліття тривав його шлях у літературі, весь цей час він самовіддано працював «без простоїв», хоча й не зажив особливого успіху в широкого читацького загалу. За цей час він опублікував десять романів, понад десяток повістей, більше сотні новел, дев'ять п'єс (постановки котрих виявилися, проте, невдалими), значну кількість критичних статей, есе, подорожніх нарисів, рецензій, а також мемуари. Він залишив велику епістолярну спадщину (в трьох томах, 1974—1980), «Записники» (англ. «Notebooks», опубл. у 1948 p.). Як художник слова, він наполегливо вдосконалював стиль і форму своїх творів, одним із перших серед американських письменників почав прискіпливо аналізувати й узагальнювати самий творчий процес, виявляти його закономірності, торкаючись цього не лише в критичних працях, а й у художніх творах, де не випадково, звичайно, діють письменники, художники, люди мистецтва. Він намагався відобразити «вічні» естетичні цінності, які віднаходив у психології людей, їхньому внутрішньому житті, морально-етичних колізіях. Тонкий психолог, Джеймс вирізнявся загостреною увагою до проблем совісті, обов'язку, моральності, невинності та гріховності, егоїзму й альтруїзму, які по-різному варіювалися в його книгах.

Письменник-реаліст, Джеймс вніс значний внесок у розробку теорії психологічного роману, який робив можливим відобразити життя людського духу, внутрішній світ особистості. Його статті на літературні теми ввійшли у книги «Французькі поети та романісти» (англ. «French Poets and Novelists», 1878), «Готорн» (англ. «Hawthorne», 1879), а також програмні збірки «Мистецтво прози» (англ. «The Art of Fiction», 1855), «Майбутнє роману» (англ. «The Future of the Novel», 1899), «Новий роман» (англ. «The New Novel», 1914). Прагнучи акумулювати художні досягнення Старого Світу, Джеймс був одним із найбільш «європеїзованих» американських письменників, хоча, звичайно, образи Америки та його співвітчизників відіграли значну роль у його творчості; в цьому аспекті він становив певний контраст у порівнянні зі своїм великим побратимом по перу Марком Твеном, глибоко національним за своїм світовідчуттям і стилістикою. Джеймс був видатним літературним критиком, котрий високо підняв престиж цієї професії. Він вважав, що критик є «справжнім помічником художника, факелоносцем, тлумачем, братом». Як критик, Джеймс неперевершений в аналізі письменницької майстерності; слабшим він був там, де йшлося про інтерпретацію соціальних аспектів літератури.

Останні роки життя Джеймса були потьмарені смертями багатьох близьких людей, перш за все брата Вільяма (1910). Після вступу Англії у війну він взяв британське підданство (1915); проте заповідав, щоб його прах після кремації поховали в Америці. Так він підкреслив свій зв'язок з національним корінням.

У 40—50-х pp. XX ст. почалося «відродження Джеймса», він став винятково популярним, причому, перш за все у критиків, які знайшли у його спадщині надзвичайно вдячний матеріал для досліджень. Література про його творчість, «джеймсіана», воістину безмежна й поповнюється все новими працями.

Генрі Джеймс ніколи не був одружений, відсутні також відомості про його романи з жінками чи дітей.^[7] Джеймс регулярно відхиляв пропозиції одружитися, а після осілого проживання в Лондоні проголосив себе «холостяком».^[8]

Між 1953 і 1972 роками Леон Едель написав велику п'ятитомну біографію Джеймса, в якій використовував неопубліковані листи та документи після того, як Едель отримав дозвіл родини Джеймса. Зображення Джеймса, зроблене Еделем, включало припущення про його целібат, точку зору, вперше висунуту критиком Солом Розенцвейгом у 1943 році.^[9] При цьому після смерті Джеймса його родичі, зокрема його племінник Гаррі Джеймс, доклали значних зусиль для знищення чи цензурування його листів та особистих записів, зокрема щоденників, аби приховати будь-які натяки на його складну сексуальність і зберегти його імідж боязкого та асексуального холостяка.^[10]

У 1996 році Шелдон М. Новік опублікував книгу «Генрі Джеймс: Молодий майстер», а потім «Генрі Джеймс: Зрілий майстер» (2007). Перша книга «викликала певне обурення в джеймсіанських колах»^[11], оскільки вона кинула виклик попередньому загальноприйнятому уявленню про целібат, колись знайомій парадигмі в біографіях відомих гомосексуалів, коли прямих доказів не існувало. Новік також критикував Еделя за те, що він дотримувався відкинутого фрейдистського тлумачення гомосексуальності «як свого роду невдачі».^[11] Новік стверджував, що навіть гіпотеза про целібат суперечить власному заклику Джеймса «„живи!“–не „фантазуй!“»^[12]

Лист, який Джеймс написав у похилому віці Г'ю Волполу, був наведений як явне підтвердження цього. Волпол зізнався йому у «пустуванні», і Джеймс написав відповідь, схвалюючи це: «Ми повинні знати, наскільки це можливо, у нашому прекрасному мистецтві, вашому та моєму, про що ми говоримо — і єдиний спосіб дізнатися це — це жити, любити, проклинати, борсатися, насолоджуватися та страждати — я не думаю, що шкодую про жоден з „надмірів“ моєї чуйної молодості».^[13]

Інтерпретацію Джеймса як людини, яка жила менш суворим емоційним життям, згодом досліджували інші вчені.^[14] Часто напружена політика джеймсіанської науки також була предметом досліджень.^[15] Автор Колм Тойбін казав, що «Епістемологія шафи» Ів Кософскі Седжвік зробила знаковий внесок у джеймсіанську науку, стверджуючи, що його слід читати як гомосексуального письменника, чиє бажання тримати свою сексуальність у таємниці сформувало його багатошаровий стиль та драматичну майстерність.^[16] До схожого висновку дійшов й Ерік Гаральсон.^[17]

Листи Джеймса до норвезько-американського скульптора Гендрика Крістіана Андерсена привернули особливу увагу. Джеймс познайомився з 27-річним Андерсеном у Римі в 1899 році, коли Джеймсу було 56 років, і написав Андерсену надзвичайно емоційні листи: «Я тримаю тебе, найдорожчий хлопчику, у своїй найглибшій любові та сподіваюся, що ти відчуєш мене — у кожному пульсі твоєї душі». У листі від 6 травня 1904 року до свого брата Вільяма Джеймс називав себе «завжди твоїм безнадійно целібатним, хоча й шістдесятирічним Генрі».^[18][19] Наскільки точним міг бути цей опис, є предметом суперечок серед біографів Джеймса,^[20] але листи до Андерсена часом були квазіреротичними: «Я обіймаю тебе, мій дорогий хлопчику, і відчуваю пульсацію, так би мовити, нашого чудового майбутнього та твого чудового обдарування».^[21]

Його численні листи до багатьох молодих гомосексуальних чоловіків серед його близьких друзів чоловічої статі більш відверті. Своєму другові-гомосексуалу Говарду Стерджису Джеймс міг написати: «Я повторюю, майже до нетактовності, що я міг би жити з тобою. Тим часом я можу лише спробувати жити без тебе».^[22] В іншому листі Стерджіс, після тривалого візиту, Джеймс жартома згадує про їхнє «веселий маленький з'їзд удвох».^[23] У листах до Г'ю Волпола він вдається до заплутаних жартів та каламбурів про їхні стосунки, називаючи себе слоном, який «так доброзичливо гладить тебе лапою» та обмотує Волпола своїм «доброзичливим старим хоботом».^[24] Його листи до Волтера Беррі, надруковані видавництвом Black Sun Press, давно славляться своїм злегка завуальованим еротизмом.^[25]

Низка дослідників стверджує, що не стільки сам Джеймс, скільки його літературний стиль, теми творів, пов'язані з гомоеротичними переживаннями, міцною чоловічою дружбою, пригніченими чи прихованими почуттями тощо, дозволяють читати його творчість як складову квір-літератури.^[26]

Уже в перших книгах Джеймса намітилися три домінуючі теми: тема зіткнення європейської та американської культурних традицій, конкретніше, поведінка американця, котрий опинився у Старому Світі; тема художника, творця, який конфліктує зі своїм оточенням, переживає внутрішні колізії, пов'язані з його творчою працею; тема «пілігрима», який шукає пристановиська, рідного дому: результатом його першої подорожі в Європу стала збірка оповідань «Полум'яний паломник» (англ. «A Passionate Pilgrim», 1869).

«Європейський» період творчості Джеймса відкривається романом «Родерік Гадсон» (англ. «Roderick Hudson», 1876), в центрі якого молодий обдарований американський скульптор, котрий від'їжджає на кошти спонсора у Рим, в Італію, країну мистецтва, де плідно працює, зблизившись із групою захоплених мистецтвом юнаків. Щоправда, Родерік Гадсон — людина імпульсивна, неврівноважена, в якої творча активність змінюється апатією. В Італії він знайомиться з красунею Крістіною Лайт, захоплюється нею до такої міри, що майже залишає свої художні заняття. Проте матір Крістіни знаходить дочці багатого жениха, принца Казамассіма. Приїхавши у Швейцарію, Родерік Гадсон зустрічає там своє колишнє кохання разом з чоловіком, знову переживає наплив пристрасті; намагається іти за ним і гине в горах під час бурі за не цілком зрозумілих обставин. Можливо, це було самогубство, а, можливо, і трагічний випадок.

Услід за цим романом з'явилися інші, в яких закріпились улюблені герої та ситуації Джеймса: «Американець» англ. («The American», 1877), «Площа Вашингтона» (англ. «Wachington Square», 1881), «Жіночий портрет» (англ. «The Portrait of a Lady», 1881), «Бостонці» (англ. «The Bostonians», 1886), а також «Принцеса Казамассіма»(англ. «The Princess of Casa-massima», 1886). В останньому він вперше відгукнувся на актуальні соціально-політичні проблеми, змалювавши діяльність революціонерів-підпільників анархістського штибу в Лондоні. Написав він і ряд своїх відомих повістей, досягши особливої майстерності в цьому жанрі: «Брехун» («The Liar», 1889), «Учень» (1892), «Бруксміт» (англ. «Booksmith», 1892), «Килимовий візерунок» (англ. «The Figure in the Carpet», 1896), «Поворот гвинта» (англ. «The Turn of Screw», 1898) та ін.

Серед них особливо визначною є «хрестоматійна» повість «Дейзі Міллер» (англ. «Daisy Miller», 1879). Героєм-оповідачем виступає тут молодий, не без великосвітського снобізму заможний американець Фредерік Вінтербуорн, котрий живе у Швейцарії, де він знайомиться зі сім'єю Міллер — матір'ю, її 9-літнім сином Рендольфом і дочкою Дейзі (букв, ім'я означає «маргаритка»), котрі мандрують Європою. Дейзі Міллер — самобутній характер; безневинність поєднується у ній зі жвавістю та розкутістю поведінки. Безпосередня Дейзі не приймає манірних правил «доброго тону»; вжахнувши свою матір, вона, приміром, відправляється з Вінтербуорном на прогулянку до Шільйонського замку. Через декілька місяців Вінтербуорн зустрічає її в Римі, де вона стає предметом пліток «порядного» товариства, оскільки з'являється на людях разом із красенем-італійцем Джованеллі, вихідцем з простої сім'ї. За це її піддають справжньому остракізму колишні друзі та знайомі, котрі вважають, що юна леді зайшла надто далеко у своїй «інтризі» із залицяльником (з котрим, як вона пізніше зізнається Вінтербуорну, не була зарученою). Якось Вінтербуорн зустрів її під час прогулянки нічним Колізеєм у супроводі Джованеллі. Ця прогулянка стала для неї фатальною: вона захворіла на рідкісну хворобу, т. зв. римську гарячку, і померла. Вінтербуорн повертається в Женеву, де продовжує безтурботне життя, спостерігаючи за великосвітським життям та оглядаючи визначні пам'ятки. Найвиразнішим виявився в повісті образ головної героїні, яка була вельми несхожа на «ідеальну американку», культивовану «традицією добропристойності». Дейзі Міллер, котра протистоїть лицемірним умовностям, на думку критиків, є одним із найцікавіших жіночих образів американської літератури.

Для його творів цього періоду характерні ускладнена форма, стильові експерименти, символіка й алегорії, посилена зацікавленість найтоншими порухами людської душі. Часто предметом уваги Джеймса стає не життя героїв чи середовище, а їхнє відображення в індивідуальній свідомості, сприйнятті. Щоправда, іноді пошуки нових форм і засобів вираження ставали в пізнього Джеймса самоціллю при досить вузькому, обмеженому змістовому наповненні, що, звичайно, надавало його книгам серпанку елітарності. Несправедливою, однак, є думка деяких критиків, наприклад, відомого дослідника-американіста І. Кашкіна, про те, що Джеймс був «письменником для письменників». Але безумовно, що для сучасників він був майстром, «метром», що знався на всіх таємницях свого мистецтва. Його «піонерські» пошуки в царині психологічного роману вплинули на художній розвиток літератури XX ст., на літературну техніку багатьох письменників, схильних до експериментування, таких, як Дж. Джойс, В. Фолкнер, В. Вулф, Г. Стайн, Е. Гемінґвей та ін.

• Генрі Джеймс. Листи Асперна. Пер. з англ. Ірина Бондаренко. — Львів: видавництво Богдан, 2019. — 144 с.
• Генрі Джеймс. Закрут гвинта. Дейзі Міллер. Пер. з англ. Ганна Гнедкова, Олена Ломакіна. — Київ: «Знання», 2020. — 238 с.
• Генрі Джеймс. Портрет однієї леді. Пер. з англ. Юрій Олійник. — Київ: «Темпора», 2024. — 716 с.
• Генрі Джеймс. Площа Вашингтона. Пер. з англ. — Київ: Readberry, 2025. (анонс редакторки Ганни Улюри^[27])
• Генрі Джеймс. Американець. – Харків: Фоліо, 2026. – 449 с. – ISBN 978-617-8637-36-1

• Джеймс Генрі // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 530. — ISBN 966-692-578-8.
• F.W. Dupee (1951). Henry James William Sloane Associates, The American Men of Letters Series.
• Gunter, Susan E.; Jobe, Steven H. (2001). Dearly Beloved Friends: Henry James's Letters to Younger Men. University of Michigan Press. ISBN 0-472-11009-8.
• Rosella Mamoli Zorzi, ed. (2004). Beloved Boy: Letters to Hendrik C. Andersen, 1899—1915. University of Virginia Press. ISBN 0-8139-2270-4

• Твори Генрі Джеймса [Архівовано 28 грудня 2018 у Wayback Machine.] на сайті Project Gutenberg
• Твори Генрі Джеймса на сайті Internet Archive (відскановані ілюстровані перші видання)
• The Henry James Scholar's Guide to Web Sites [Архівовано 4 лютого 2013 у Wayback Machine.]
• Сторінка про Генрі Джеймса (англ.)
• Henry James on Find-A-Grave [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• Генрі Джеймс: твори у бібліотеці (WorldCat каталог)
• Генрі Джеймс: хронологічна таблиця [Архівовано 3 січня 2008 у Wayback Machine.]
• Sheldon Novick's Henry James Page [Архівовано 14 грудня 2007 у Wayback Machine.]
• The Henry James Collection [Архівовано 13 вересня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Rare Book and Special Collections Division [Архівовано 6 травня 2017 у Wayback Machine.]. Бібліотека Конгресу
• Генрі Джеймс у міжнародній базі фантастики [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] (англ.)