Герман фон Гельмгольц
Герман Людвіг Фердинанд фон Гельмгольц (нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz; 31 серпня 1821, Потсдам — 8 вересня 1894, Шарлоттенбург) — німецький фізик, фізіолог та психолог.
У галузях фізіології та психології Гельмгольц відомий своїми математичними дослідженнями ока, теорій зору, ідеями щодо зорового сприйняття простору, дослідженнями кольорового зору, відчуття тону, сприйняття звуку та емпіризму у фізіології сприйняття. У фізиці він відомий своїми теоріями щодо збереження енергії та електричного подвійного шару, роботами з електродинаміки, хімічної термодинаміки та створенням механічних основ термодинаміки. Хоча авторство принципів збереження енергії він поділяє з Юліусом фон Маєром, Джеймсом Джоулем і Даніелем Бернуллі — серед інших, — які зрештою привели до формулювання першого закону термодинаміки, саме йому приписують перше формулювання принципу збереження енергії в його максимально загальній формі.[14]
Як філософ він відомий своєю філософією науки, ідеями про співвідношення між законами сприйняття та законами природи, наукою про естетику та уявленнями про цивілізуючу силу науки. Наприкінці XIX століття розробка Гельмгольцем загалом кантіанської методології, що включала a priori визначення множини можливих орієнтацій у перцептивному просторі, надихнула нові інтерпретації Канта[14] та сприяла розвитку пізньомодерного філософського напряму неокантіанства.[15]
Біографія
Народився в сім'ї вчителя. Вивчав медицину в королівському медично-хірургічному інституті в [ Берліні. Обов'язковою для випускників цього інституту була восьмирічна військова служба, яку Гельмгольц почав у 1843 році в Потсдамі, як військовий лікар. За рекомендацією Александера фон Гумбольдта йому було дозволено передчасно залишити військову службу і почати викладати в 1848 році анатомію в берлінській академії. 1849 року Гельмгольца запрошено в Кенігсберг, де присвоєне вчене звання професора фізіології і патології. З 1855 року він завідував кафедрою анатомії і фізіології в Бонні, з 1858 року — кафедрою фізіології в Гайдельберзі. 1870 року він став членом Прусської академії наук.
З 1871 року отримав вчене звання професора фізики і працював у Берліні. 1888 року Гельмгольц став першим президентом Фізико-технічного імперського відомства в Шарлоттенбурзі.
В одній з перших робіт «Про збереження сили» (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обґрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, у якому зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по віталізму. Впроваджуючи фізичні методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати започаткували ментальну хронометрію — вивчення часу реакції, однієї з головних тем експериментальної психології, яка зароджувалася. Вони також мали важливий філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають виміру. Важливими є роботи Гельмгольца в галузі фізіології органів чуття («Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики», 1863[16]; «Фізіологічна оптика», 1867). Ці роботи розкрили причинну залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи чуття. У першій з них було запропонованосистему нотації, яку використовують у музикознавчій літературі дотепер. Водночас Гельмгольц, приймаючи доктрину про «специфічну енергію органів чуття», висунув «теорію ієрогліфів», відповідно до якої відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах з фізіологічної оптики Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприймання просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образу і запропонував гіпотезу «несвідомих умовиводів», за якою сприймання величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, які пристосовують око до відстаней. Гельмгольцове тлумачення просторового бачення було прогресивнішим порівняно з поглядами його супротивників (нативістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза та почуттєве пізнання творчо розвивав з позицій рефлекторної теорії І. М. Сєченов.
Цікавий факт
На честь Германа Гельмгольца названо астероїд, відкритий 20 вересня 1993 року.
Твори
- Über die Erhaltung der Kraft (нім.). Leipzig: Wilhelm Engelmann. 1889.
- Vorlesungen über die elektromagnetische Theorie des Lichts (нім.). Leipzig: Johann Ambrosius Barth. 1897.
- Vorlesungen über die mathematischen Principien der Akustik (нім.). Leipzig: Johann Ambrosius Barth. 1898.
- Vorlesungen über die Dynamik discreter Massenpunkte (нім.). Leipzig: Johann Ambrosius Barth. 1898.
- Dynamik continuirlich verbreiteter Massen (нім.). Leipzig: Johann Ambrosius Barth. 1902.
- Vorlesungen über die Theorie der Wärme (нім.). Leipzig: Johann Ambrosius Barth. 1903.
- Vorlesungen über Theoretische Physik (нім.). Leipzig: Johann Ambrosius Barth. 1903.
Див. також
Примітки
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11854893X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Гельмгольц, Герман-Людвиг-Фердинанд // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIII. — С. 287–288.
- ↑ Гельмгольц Герман Людвиг Фердинанд // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ A. Paalzow Helmholtz, Hermann von // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1906. — Vol. 51. — S. 461–472.
- ↑ Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г Katalog der Deutschen Nationalbibliothek
- ↑ а б в г д е ж и к Архів історії математики Мактьютор — 1995.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ (unspecified title) — doi:10.5281/ZENODO.18315206
- ↑ NNDB — 2002.
- ↑ www.accademiadellescienze.it
- ↑ а б Patton, Lydia. "Hermann von Helmholtz." (2008), Stanford Encyclopedia of Philosophy.
- ↑ Heis, Jeremy (2018). Neo-Kantianism. Stanford Encyclopedia of Philosophy. Процитовано 6 жовтня 2024.
This movement drew inspiration from a diverse cast of philosophers—principally, Kuno Fischer (Fischer 1860), Hermann von Helmholtz (Helmholtz 1867, 1878), Friedrich Lange (Lange 1866), Otto Liebmann (Liebmann 1865), and Eduard Zeller (Zeller 1862))—who in the middle of the nineteenth century were calling for a return to Kant’s philosophy as an alternative to both speculative metaphysics and materialism (Beiser 2014b).
- ↑ Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik
Посилання
- Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Герман фон Гельмгольц в архіві MacTutor (англ.)
- Герман фон Гельмгольц(англ.) у проєкті «Математична генеалогія».
- Leo Koenigsberger Hermann von Helmholtz Oxford: Clarendon press, 1906 (Internet Archive)
- Lydia Patton Hermann von Helmholtz // Stanford Encyclopedia of Philosophy
|
Це незавершена стаття про німецького науковця чи науковицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про фізика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).