Вольфрамати
![{\displaystyle {\mathrm {WO} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{4}}{\vphantom {A}}^{2-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/83330ed7c9063655c95e13aa44bd3a1d0beded8e)
Вольфрама́т — хімічна сполука, яка містить оксоаніон вольфраму або є змішаним оксидом, що містить вольфрам. Вольфрамати — солі вольфрамових кислот. Найпростіший іон вольфраму - , «ортовольфрамат».[1] Багато інших вольфраматів належать до великої групи багатоатомних іонів, які називаються поліоксометалатами («POMs»), а саме - до ізополіоксометалатів, які містять поряд з киснем і, можливо, воднем, лише один інший елемент. Майже всі корисні вольфрамові руди є вольфраматами.
Структури
Ортовольфрамати мають стійку кристалічну структуру на основі тетраедричної групи з короткими відстанями W–O 1,79 Å. Структурно вони подібні до сульфатів. У поліоксовольфраматах переважають шестикоординатні октаедрічні групи. У цих сполуках відстані W–O подовжені.[1]
Деякі приклади іонів вольфрамату:[2]
- (гідрогенвольфрамат)[2]
- полімерні іони різної структури у , та [3]
- (паравольфрамат A)[2]
- (вольфрамат Y)[4]
- (паравольфрамат B)[2]
- (метавольфрамат)[4]
- (вольфрамат X)[4]
![{\displaystyle {\mathrm {HWO} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{4}}{\vphantom {A}}^{2-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/3fd22ae75d39ef1c35a6d6002859d529614cc8fb)
![{\displaystyle {\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{7}}{\vphantom {A}}^{2-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/b60244c1f3263041c4e929a0ac363885e6e83e32)
![{\displaystyle {\mathrm {Na} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{7}}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/07a18bf9c6c733aa1e9a5b36ee3bd7e5d8e819ae)
![{\displaystyle {\mathrm {Li} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{7}}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/2987d3df952ff778c83915eb4b901e5186e0e1fd)
![{\displaystyle {\mathrm {Ag} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{7}}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/ded7cd077820f5818caacb9ef518429518311d2c)
![{\displaystyle {[\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{7}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{24}}]{\vphantom {A}}^{6-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/f21d6d974a9e90e0cb60c900da3ac84307505d77)
![{\displaystyle {[\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{10}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{32}}]{\vphantom {A}}^{4-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/658a284330824ed4fdb8dd329151f9b15457d630)
![{\displaystyle {[\mathrm {H} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{12}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{42}}]{\vphantom {A}}^{10-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/301c2a8ef327de54b3ce374f0490347f402a1f18)
![{\displaystyle {\mathrm {\alpha } {\text{-}}[\mathrm {H} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{12}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{40}}]{\vphantom {A}}^{6-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/7b1ccd87cd740ea86e586f4ed7dc1b459499d11e)
![{\displaystyle {\mathrm {\beta } {\text{-}}[\mathrm {H} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{2}}\mathrm {W} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{12}}\mathrm {O} {\vphantom {A}}_{\smash[{t}]{40}}]{\vphantom {A}}^{6-}}}](https://wikimedia.org/api/rest_v1/media/math/render/svg/aa71bd1da621a24998be93abcee85c8afbb82720)
Поширення в природі
Вольфрамати утворюються природним шляхом разом з молібдатами. Мінерал шеєліт, вольфрамат кальцію, часто містить домішки молібдатів; мінерал вольфраміт є вольфраматом марганцю та заліза — обидва є цінними рудними мінералами вольфраму. Повеліт — мінеральна форма молібдата кальцію, що містить невелику кількість вольфраму.
Реакції
Розчини вольфраматів, як і молібдати, дають інтенсивно сині розчини складного вольфрамату (V, VI), подібні до молібденової сині.[1]
На відміну від хроматів, вольфрамати не є хорошими окисниками, але, подібно до хроматів, розчини вольфраматів конденсуються із утворенням при підкисленні ізополівольфраматів.
Примітки
- ↑ а б в Egon Wiberg, Arnold Frederick Holleman (2001). Inorganic Chemistry. Elsevier. ISBN 0-12-352651-5.
- ↑ а б в г Greenwood, Norman N.; Earnshaw, Alan (1997). Chemistry of the Elements (вид. 2nd). Butterworth-Heinemann. ISBN 978-0-08-037941-8.
- ↑ Wells A.F. (1984) Structural Inorganic Chemistry 5th edition Oxford Science Publications ISBN 0-19-855370-6
- ↑ а б в Jon A. McCleverty, N. G. Connelly,Nomenclature of inorganic chemistry II: recommendations 2000, International Union of Pure and Applied Chemistry Commission on the Nomenclature of Inorganic Chemistry, Published by Royal Society of Chemistry, 2001, ISBN 0-85404-487-6
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).