Вознесенівка

Вознесенівка
Герб Вознесенівки Прапор Вознесенівки
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Довжанський район
Тер. громада	Довжанська міська громада
Код КАТОТТГ	UA44040010020028814
Засноване	1879 (147 років)
Статус міста	з 1960 року
Населення	▼ 15 485 осіб (01.01.2014)[1]
Площа	6,91 км²
Густота населення	2241 осіб/км²
Поштові індекси	94834
Телефонний код	+380-6434
Координати	48°4′23″ пн. ш. 39°47′50″ сх. д. / 48.07306° пн. ш. 39.79722° сх. д.
Висота над рівнем моря	296 м
Назва мешканців	вознесенівча́нин, вознесенівча́нка, вознесенівча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Вознесенівка
До обл./респ. центру
- залізницею	124 км
- автошляхами	88,3 км
До Києва
- автошляхами	854 км
Вознесенівка у Вікісховищі Карта Вознесенівка Вознесенівка

Вознесе́нівка (до 2016 року — Червонопартизанськ) — місто в Україні, у Довжанській міській громаді Довжанського району Луганської області. Розташоване на державному кордоні України з РФ.

Населений пункт засновано у 1879 році. Статус міста надано у 1960 році. З 2014 року контролюється російською окупаційною адміністрацією, а саме «ЛНР».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області», місто увійшло до складу новоутвореної Довжанської міської громади^[2].

Місто розташоване у східній частині Донбасу. На півночі межує із заповідником «Провальський степ» (588 га). Відстань автошляхами до районного центру — 11 км, до обласного центру — 87 км, до Донецька — 191 км, до Харкова — 416 км, до Києва — 910 км та проходить автошляхом міжнародного значення E40. З півночі місто огинає залізнична лінія Дебальцеве — Звєрєво, на якій знаходиться станцією Вознесенівка. На території міста знаходиться шахта «Червоний Партизан» та міжнародний залізничний пункт пропуску «Червона Могила». Загальна площа міста — 6,91 км².

Неподалік від міста розташований пункт пропуску на кордоні з Росією Червонопартизанськ — Гуково.

Вознесенівка розташована у вододілі басейнів річки Велика Кам'янка на півночі та річок Кундрюча та Бургуста на півдні. Ця місцевість отримала назву Провальського степу за глибоку мальовничу долину. Її круті схили поросли дубняком, кленом, дикою грушею, а над річками — буйним лозняком. На території міста є група курганів, в одному з яких знайдено поховання пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.).

1879 р. — відкрита залізнична станція Провалля на лінії Дебальцеве — Звєрєво.

1906 р. — заснування хуторів Вознесенівка, Новомиколаївка, Василівка.

1919 р. — відбувся бій 8-го Богучарського полку 33-ї кавалерійської дивізії та білогвардійців генерала К. К. Мамонтова поблизу станції Провалля. Загинуло 475 червоноармійців.

1920 р. — залізничну станцію Провалля перейменовано на станцію Красна Могила.

1922 р. — на Братській могилі біля станції Красна Могила відкрито обеліск.

1936 р. — почалося будівництво шахти № 28 «Червоний партизан».

1947 р. — відкрита шахта № 28 «Червоний партизан».

1948 р. — відкрита шахта № 63.

26 вересня 1956 р. — населені пункти: (1) Вознесенський, (2) Миколаївка, (3) Василівка, (4) селище залізничної станції Красна Могила (Червона Могила) та (5) селище шахти «Червоний партизан» Ворошиловської сільради та селища шахт № 63 і № 28 Олександрівської сільради Свердловського р-ну були об'єднані в смт Червонопартизанський^[3]

1960 р. — Червонопартизанську надано статус міста районного підпорядкування, на центральній площі міста встановлено пам'ятник В. І. Леніну.

1967 р. — з тресту «Свердловськвугілля» виділено 8 шахт і об'єднано їх у самостійний трест «Червонопартизанськвугілля».

2014 р. — припинив роботу прикордонний пункт контролю для залізничного транспорту «Червона Могила» Луганської митниці, через тимчасову окупацію міста російськими загарбниками.

2016 р. — місту відновлено історичну назву Вознесенівка.

Увага до Провальського степу особливо зросла наприкінці XIX століття, коли через нього у 1876—1879 роках із заходу на схід була прокладена так звана Донецька кам'яновугільна залізниця «Дебальцеве — Звєреве» із станцією Провалля (у 1920 році перейменована на станцію Красна Могила). Залізниця не лише надала вихід продукції розташованого тут конезаводу на всеросійський ринок, але й слугувала своєрідними воротами для іноземного капіталу. Численних представників англійських, французьких, бельгійських та інших акціонерних об'єднань приваблює в Провальський степ вугілля, поклади якого були відкриті тут фахівцями Луганського чавуноливарного заводу майже за століття (1797—1806) до спорудження залізниці.

У 1912 році лише на копальні княгині Юсупової здобуто більш 1 млн пудів антрациту. Всього ж впродовж 1908—1914 років у Довжанському гірському районі видобуто від 20 до 30 млн пудів кращих сортів антрациту. У 1927—1930-х роках у Провальському степу починається розвідувальне буріння пошукового характеру, а вже у 1936 році почалося будівництво шахти № 28 «Червоний партизан» з виробничою потужністю 2500 тонн вугілля за добу.

Біля станції Провалля у грудні 1919 року відбувся запеклий бій 8-го Богучарського полку 33-ї кавалерійської дивізії червоних, який прибув із Радянської Росії з силами білогвардійського генерала Костянтина Мамонтова. У цьому бою загинуло 475 червоноармійців, яких поховано у Братській могилі поряд із залізничною станцією Провалля, яку у 1920 році перейменована на станцію Красна (Червона) Могила.

7 листопада 1922 року, з нагоди 5-ої річниці Жовтневого перевороту (так званого «Великого Жовтня»), на Братській могилі відкрито обеліск.

У 1939 році, з початком Другої світової війни, роботи були призупинені, а самі стволи законсервовані, і лише у 1945 році інститут «Південгіпрошахт», відповідно з розпорядженням Наркомату вугілля, відновив раніше затверджений технічний проєкт зведення все тієї ж шахти «Червоний партизан» та приймається рішення про продовження її будівництва.

З 1946 року дає вугілля шахта № 63, хоча її будівництво було завершене лише через 2 роки. Поєднувати видобуток і будівництво — велике гірницьке мистецтво. У 1949 та 1955 роках введені в експлуатацію «Провальські» шахти № 1 та № 2, а вже у 1956 році гірники майбутнього міста щодоби видають на-гора 2,3 тис. тонн, або 16,5 % видобутку шахт колишнього тресту «Свердловвугілля». У 1947 році відкрита шахта «Червоний партизан», 1948 року — шахту № 63 з добовим видобутком 1650 тонн^[4], а в період з 1949 по 1955 роки були споруджені шахти «Провалля № 1» та «Провалля № 2», які разом видобували 2,2 тис. тонн антрациту на добу^[5].

Станом на 2014 рік добовий видобуток шахти «Червоний партизан» становив понад 8000 тон кам'яного вугілля. За роки існування пройдено понад 750 км гірничих виробок, максимальна глибина сягала 1400 метрів. За 6 місяців 1958 року на шахті «Червоний партизан», що будувалася, обсяг робіт був виконаний більше, ніж за цілий рік. 25 червня 1958 року вона була здана в експлуатацію, 560 тон щодоби видавалося гірниками «Червоного партизану».

У вересні 1956 року населені пункти: (1) Вознесенівка, (2) Новомиколаївка, (3) Василівка, (4) селище залізничної станції Красна Могила та (5) селище шахти «Червоний партизан» були об'єднані у місто Червонопартизанськ.

25 червня 1958 року місцева газета «Знамя шахтёра» надрукувала невелику замітку на третій смузі за підписом працівника редакції багатотиражки Григорія Преседова «Хороша звістка»:

Недалеко від комсомольських новобудов височіють величезні копри і корпуси гігантської споруди — шахти „Червоний партизан“, що вступила в ряд підприємств вугільної промисловості. Далеко видніється силует капітального будівництва, оснащеного новою технікою. В порівнянні з існуючими шахтами в районі „Червоний партизан“ є вугільним гігантом».

На шахті «Одеська» № 2, як і при будівництві, видобутку заважала вода. На допомогу гірникам прийшли інженери. Детально вивчивши гірнично-геологічні умови, вони вирішили: хай ворог шахтарів — вода — стає другом. До серпня 1959 року детальний проект відділу гідромеханізації був здійснений. З тієї пори вода, що заважала тут видобутку, стала успішно кришити вугілля під землею і транспортувати його на поверхню.

У 1960 році колектив шахти «Червоний партизан» перекриває проектну потужність підприємства — 2500 тонн вугілля і добовий видобуток складає 3227 тонн. Важливим показником стало і те, що серед гірських інженерів стали з'являтися вчені. Наприклад, заступник головного інженера шахти № 2 «Провальська» Василь Федорович Овсянников у 1966 році закінчив аспірантуру при політехнічному Новочеркаському інституті. Його робота «Вибір оптимальної довжини лави і кількості лав на поверсі за протокового доправлення вугілля в умовах Довжансько-Ровеньківського району Донбасу» — безперечний вклад у вітчизняну гірську справу.

У березні 1964 року в Свердловську відбувся семінар механізаторів, бригадирів комплексних бригад, керівників шахт. На семінарі своїм досвідом поділився новатор з Кіровська С. І. Воротніков. Успішне освоєння досвіду С. І. Воротнікова и М. А. Бойко дозволило вже в 1964 році відпрацьовувати 85 відсотків лав по прогресивній стовповій системі.

Статус міста районного підпорядкування Червонопартизанську було надано в листопаді 1960 року. На початку 1967 року з тресту «Свердловськвугілля» виділено 8 шахт і об'єднано їх у самостійний трест «Червонопартизанськвугілля» (м. Червонопартизанськ). Потужність шахт цього тресту складає на добу 14 тис. тонн вугілля.

Разом із зростанням трудових успіхів гірників збільшується місто в Провальському степу. У 1947 році крім кількох невеликих сіл і залізничної станції на його території стояло лише чотири збірні будиночки — початок вулиці Мічуріна. У 1967 році в Червонопартизанську утворено 87 впорядкованих вулиць. Житловий фонд міста на 1 січня 1967 року становив більше 177 тис. м². Місто швидко зростає за рахунок державного та індивідуального житлового будівництва. До 1956 року на його території не було жодного індивідуального забудовника. У 1956 році їх було 66, у 1957 році — 115, у 1958 році — 165 і т. д. Станом на 1 січня 1967 року власних будинків у місті налічувалось близько З 000 будинків. За радянських часів, крім даних котеджів, місто було забудоване великими житловими масивами з дво- і п'ятиповерховими будинками, забезпечені водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, що простягнулися уздовж нових широких вулиць Ю. Гагаріна та Комсомольської.

У системі охорони здоров'я міста працює 213 медичних працівників. У місті є поліклініка, лікарня на 235 ліжок, три аптеки, два шахтні профілакторії. В семи садках і двох дитячих яслах нараховується майже 1200 дітей.

До 2014 року на території станції Красна Могила знаходився прикордонний пункт контролю «Червона Могила» Луганської митниці для залізничного транспорту на лінії Лиха — Гукове — Дебальцеве.

5 червня 2014 року Кабінет Міністрів України, з міркувань громадської безпеки та з метою запобігання виникненню загрози життю та здоров'ю населення внаслідок небезпечних подій, які відбуваються на окремих територіях, ухвалив рішення про припинення руху через даний пункт пропуску, а також через сім інших пунктів на російсько-українському кордоні).12 липня близько 2-ї години ночі під час артилерійського обстрілу машин супроводження військового конвою 72-ї механізованої бригади поблизу Червонопартизанська загинув солдат Савченко Анатолій Валентинович.

7 серпня біля міста виривалися з оточення проросійськими терористами та російськими військами українські прикордонники, прорив тривав 3 доби, бійці вийшли до українських сил в районі Савур-могили та Амвросіївки. Під час обстрілу колони при виході з оточення в «Довжанському котлі» біля Червонопартизанська та КПП «Довжанський» полягло 7 бійців, 17 зникли безвісти. Станом на 6 вересня 2014 року після 50-денної зупинки, зумовленої вторгненням російських найманців та військових, відновлено видобуток вугілля в двох лавах із трьох. 3 вересня гірники вийшли на видобуток у 1345 тон — 17 % від середнього добового навантаження шахти до початку бойових дій^[6].

16 листопада 2014 року мешканці, які зібрались на центральному майдані в Червонопартизанську, заявили місцевій владі, що в місті від голоду померло 64 особи^[7].

• 
  Шахта «Червоний партизан», січень 2014 р. (автор — Шаталова О.)
• 
  Копер шахти «Червоний партизан»
• 
  Терикони шахти «Червоний партизан»

Чисельність населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[8]:

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[9]:

За даними перепису 2001 року 22,63 % населення міста вказали українську мову рідною, 76,67 % — російську, 0,70 % — інші мови^[10].

Загальноосвітні навчальні заклади

^[11]

• Вознесенівська гімназія (вул. Шкільна, 1)
• Вознесенівська ЗОШ I—III ступенів № 1 (вул. Гагаріна, 25А)
• Вознесенівська ЗОШ I—III ступенів № 2 (вул. Спортивна, буд. 1)
• Вознесенівська ЗОШ I—III ступенів № 3 (вул. Корчагіна, 9)

Дошкільні навчальні заклади

^[12]

• Ясла-садок «Теремок» № 4 (вул. Гагаріна, 50)
• Ясла-садок «Казка» № 3 (вул. Київська, 16)
• Ясла-садок «Супутник» № 1 (вул. Піонерська, 1)

Поблизу міста виявлено 2 курганних могильники з 8 курганами. На території міста розташовані Меморіал пам'яті воїнів афганської війни, Алея Слави, Обеліск «Красна могила», пам'ятник Леніну.

Мурзенко Володимир Григорович — начальник дільниці, бригадир комплексної бригади шахти «Червоний партизан» «Свердловантрациту» (Луганська область).

Нагороди та відзнаки:

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (19 грудня 2001) — за самовіддану шахтарську працю, досягнення найвищих у вугільній галузі показників з видобутку вугілля
• Орден «За заслуги» II ст. (26 серпня 2004) — за високий професіоналізм, значний особистий внесок у формування та реалізацію пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у вугільній промисловості
• Орден «За заслуги» III ст. (11 лютого 1999) — за дострокове виконання завдань 1998 року по видобутку вугілля, значний особистий внесок у підвищення ефективності виробництва
• Герой Соціалістичної Праці (31 грудня 1973)
• Ордени Леніна, Жовтневої революції, Дружби народів
• Заслужений шахтар України
• Знаки «Шахтарська доблесть» I, II, III ст., «Шахтарська слава» I, II, III ст.
• Лауреат премії Ленінського комсомолу.

• Вишковська Валентина Василівна — вчитель Червонопартизанської загальноосвітньої школи I—III ступенів № 2 Свердловської міської ради Луганської області (попередні назви — Восьмирічна школа № 13, середня школа № 13).

Народилась 6 січня 1938 року. Отримавши освіту за фахом "Вчитель початкових класів " від 1950 р. незмінно працює вчителем в одній школі. В різні часи виконувала обов'язки директора школи, брала безпосередню участь у будівництві нової триповерхової будівлі школи із власною обсерваторією та басейном у 1989—1991 рр.

У 2010 році відзначено 50-річний ювілей безперервної роботи у Червонопартизанській (Вознесенській) загальноосвітній школі I—III ступеня № 2 Свердловської міської ради Луганської області.

Станом на січень 2019 року викладає основи безпеки життєдіяльності учнів 5-11 класів.

• Марков Микола Анатолійович (1960—2016) — український громадський діяч та волонтер.

• В. И. Высоцкий. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. — 196 с. (рос.)

• Василь Пірко. Заселення Степової України у XVI—XVIII століттях // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. — Львів: Слово, 1992. — 152 с. — ISBN 5-8326-0011-8.
• М. А. Алфьоров Урбанізаційні процеси в Україні у 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• М. А. Алфьоров' Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

• Облікова картка.^{[недоступне посилання з червня 2019]}