Татари в Україні

Тата́ри в Украї́ні (тат. Украина татарлары) — національна меншина України, що представлена нащадками вихідців із Поволжя та Приуралля (казанські, волзькі татари, мішари). Проживають переважно в промислових центрах сходу та півдня України.

Татари в Україні
Самоназва	Украина татарлары
Регіон	Україна
Кількість	50 000 - 70 000
Раса	європеоїди
Близькі до	татари
Входить до	тюрки
Мова	татарська, російська мови
Релігія	іслам сунітського толку ханафійського мазгабу

Наприкінці XIX та на початку XX століття, в умовах стрімкого промислового розвитку Лівобережної України та колишніх земель Війська Запорозького і Донського, розпочалося масове переселення татар із Поволжя. Вихідці з Казанської та сусідніх губерній оселялися на теренах Донеччини, Луганщини та Харківщини. Саме вони стали предками більшої частини сучасної татарської громади Східної та Центральної України.

Татари вважалися одними з найкращих шахтарів. На відміну від місцевих селян, які часто кидали роботу під час жнив, татари працювали на шахтах цілий рік. Це робило їх бажаною робочою силою для промисловців. Навколо шахт виникали компактні поселення. У Юзівці (сучасний Донецьк) татарська громада була настільки впливовою, що вже тоді ставилося питання щодо будівництва мечеті. Релігія була головним чинником, що запобігала швидкій асиміляції.

У 1920 році в Харкові при Наркомосвіті було створено татарську секцію у складі Ради національних меншин. Вона опікувалася розвитком освіти та культури татар України, зокрема в промислових районах. Результати цієї діяльності були відчутними: на початку 1928 року в Донбасі вже функціонувало 28 шкіл, 5 клубів та 2 бібліотеки.

Загальна кількість газет і журналів татарською мовою протягом 1905—1925 рр. становила 301 назву, водночас за цей самий період іншими тюркськими мовами в колишньому СРСР видавалося: азербайджанською — 80, узбецькою — 62, кримськотатарською — 14, туркменською — 10, турецькою — 7. Загальна кількість видань становила 534 назви. Журнал "Безнен тавыш" ("Наш голос") та газета "Пролетар" були центрами інтелектуального життя громади.

У 1930-х роках, внаслідок посилення централізаторської та репресивної політики керівництва СРСР, відбулося масове згортання національно-культурного життя. Татарські, як і українські культурні осередки, були примусово закриті, що перервало природний розвиток громади на десятиліття.

У роки Другої світової війни татари України воювали в лавах Червоної Армії. Важливо зазначити, що після звільнення Донбасу громада поповнилася новими переселенцями, які приїхали на відновлення зруйнованих шахт.

У 1950–80-х роках татарська громада стає дедалі більш міською та освіченою. Через закриття національних шкіл основною мовою спілкування стає російська, але в побуті зберігаються татарські традиції. Зі здобуттям Україною незалежності розпочався процес інституціалізації. У 1994 році був заснований Всеукраїнський татарський культурний центр "Туган Тел" (Рідна мова). Було збудовано мечеті в Донецьку та Луганську.

Переважна більшість волзьких татар в Україні є мусульманами-сунітами. Вони дотримуються ханафітського мазгабу.

Кількість татар за переписами^[1]:

• 1926 — 22 281
• 1939 — 55 456
• 1959 — 61 334
• 1970 — 72 658
• 1979 — 83 906
• 1989 — 86 875
• 2001 — 73 304

Регіони України за кількістю татар у 2001 р.^[2][3]:

• Донецька область — 19161
• Крим — 11090
• Луганська область — 8543
• Запорізька область — 5177
• Херсонська область — 5353
• Харківська область — 4198
• Дніпропетровська область — 3835
• Одеська область — 2640
• Севастополь — 2512
• Київ — 2451
• Миколаївська область — 1255

За переписом 2001 р. татари були третім за чисельністю народом (після українців і росіян) у містах Макіївка, Мирноград Донецької області, Антрацит Луганської області, а також у Генічеському та Новотроїцькому районах Херсонської області^[4].

Рідна мова татар України за переписами^[5][6][7][8]

За переписом 2001 року, серед татар України вказали на вільне володіння мовами:^[9]

• російською — 93,3 %
• татарською — 50,1 %
• українською — 46,7 %

Вільне володіння мовами серед татар УРСР за даними перепису 1989 р.:^[10]

• російською — 95,3 %
• татарською — 61,7 %
• українською — 11,2 %

Вільне володіння мовами серед татар УРСР за даними перепису 1979 р.:

• російською — 94,7 %
• татарською — 63,0 %
• українською — 8,5 %

Вільне володіння мовами серед татар УРСР за даними перепису 1970 р.:^[8]

• російською — 92,3 %
• татарською — 72,2 %
• українською — 8,0 %

• Ахметов Рінат Леонідович — український олігарх, бізнесмен. Найбагатша людина України.
• Бакіров Віль Савбанович — академік НАН України (2012), ректор ХНУ імені В. Н. Каразіна (1998-2021).
• Брагін Ахать Хафізович — український підприємець, донецький кримінальний авторитет (прізвисько — Алік Грек), колишній президент ФК «Шахтар».
• Гатауллін Ірек Фархатович — радянський футболіст та український футбольний функціонер.
• Ісмагілов Саїд Валерійович — муфтій Духовного управління мусульман України «Умма».
• Сафіуллін Равіль Сафович — український політик. Колишній міністр у справах сім'ї молоді та спорту.

Серед впливових людей сучасного українського суспільства багато людей, які мають татарське коріння.

• 
  Харківська соборна мечеть
• 
  Мечеть Ахать-Джамі у Донецьку

• Волзькі татари
• Мішари
• Уральські татари
• Сибірські татари

• Гійом Левассер де Боплан.Description des contrées du Royaume de Pologne, contenues depuis les confins de la Moscowie, insques aux limites de la Transilvanie. (аудіокнига) (укр.)

• Галенко О. І. Татари в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 36. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Татари Києва^{[недоступне посилання]}
• Татари співають гімн України до 20 річчя незалежності України
• http://www.spadshina.com/ua/narodoznavstvo/folk-traditions/Tatars^{[недоступне посилання][недоступне посилання з липня 2019]}
• http://tatarstan.com.ua^{[недоступне посилання][недоступне посилання з липня 2019]}
• http://new.tatari-kiev.com/content/view/7/47^{[недоступне посилання][недоступне посилання з липня 2019]}