YaChudo

Викривач

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Бронзова скульптура «Anything to Say?» (автор Давіде Дорміно) на Александерплац у Берліні, присвячена викривачам. Зображені Едвард Сноуден, Джуліан Ассанж та Челсі Меннінг. Порожній стілець символізує можливість для кожного стати на захист правди.

Викрива́ч (англ. whistleblower, фр. lanceur d'alerte, нім. Hinweisgeber, нід. klokkenluider) — це особа, найчастіше працівник, яка публічно або конфіденційно розкриває інформацію про незаконну, аморальну, небезпечну, неетичну або шахрайську діяльність всередині приватної чи державної організації. На відміну від деляторів (донощиків), викривач діє, керуючись суспільним інтересом та загальним благом, прагнучи зупинити правопорушення або попередити суспільство про загрозу[1].

В Україні правовий статус викривача закріплений у Законі України «Про запобігання корупції». Викрива́ч відповідно до українського антикорупційного законодавства — це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання. На відміну від конфіденційних співробітників, викривач діє в суспільних інтересах, часто інформує про зловживання за місцем роботи і має окремі законодавчі гарантії захисту безпеки та трудових прав.

Законодавство гарантує викривачам можливість повідомляти про корупцію анонімно. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) адмініструє Єдиний портал повідомлень викривачів, що забезпечує криптографічний захист даних[2][3].

Поняття

Розмежування понять «викривач», «інформатор» та «донощик» у правовій і соціологічній площині базується на мотивах особи, її офіційному статусі та наявності суспільного інтересу[4].

  • Викривач (англ. whistleblower) — особа, яка повідомляє про зловживання владою, небезпеку для суспільства чи порушення закону заради захисту суспільного блага. У світовій практиці підхід до цього інституту є ширшим: викривачем зазвичай вважається людина «із середини» організації, яка повідомляє про будь-які правопорушення, а не лише корупційні.[5] Натомість українське законодавство має специфічну подвійність: Закон «Про запобігання корупції» звужує предмет викриття виключно до корупції (зберігаючи при цьому світовий принцип людини «із середини»), тоді як Кримінальний процесуальний кодекс навпаки розширює коло викривачів, формально визнаючи таким будь-якого заявника у корупційних кримінальних справах.[6]
  • Інформатор (англ. informant, confidential human source) — термін із криміналістики та розвідувальної діяльності, що позначає особу, яка конфіденційно надає інформацію правоохоронцям (в українському законодавстві це регулюється інститутом конфіденційного співробітництва[7]). На відміну від викривача, інформатор частіше керується прагматичними міркуваннями, співпрацюючи за матеріальну винагороду або в рамках угоди про пом'якшення покарання за власні злочини[8].
  • Донощик[9] (стукач) — термін із яскраво вираженим негативним забарвленням, який стосується особи, що таємно повідомляє владі про дії інших людей, керуючись корисливими мотивами, особистою неприязню або бажанням вислужитися. Історично це поняття тісно пов'язане з тоталітарними та авторитарними режимами, де доноси використовувалися як інструмент політичних репресій та усунення інакодумців (наприклад, у радянську добу). У сучасному законодавстві донощик не має правового статусу, а його дії зазвичай засуджуються суспільною мораллю.

Англійський термін whistleblower (дослівно — «той, хто дме у свисток») походить від практики британських поліцейських та спортивних суддів XIX століття, які свистком попереджали про злочин або порушення правил[10]. Громадський активіст Ральф Нейдер популяризував термін у 1970-х роках для позначення викривачів корпоративних зловживань, уникаючи негативних слів на кшталт «snitch» (стукач)[11].

Французький термін lanceur d'alerte («той, хто запускає тривогу») був створений у 1996 році соціологами Франсісом Шаторейно та Дідьє Торні у праці «Похмурі попередники» (Les Sombres précurseurs). Метою було концептуально відокремити щирих викривачів від донощиків[12].

Нідерландське слово klokkenluider («той, хто б'є у дзвін») походить від історичної традиції бити на сполох у міські дзвони в разі пожежі, повені чи нападу[13].

Німецька використовується термін Hinweisgeber («той, хто дає підказку»), хоча англіцизм Whistleblower закріпився у правовій та медійній практиці[14].

Особливості та значення

Викриття може здійснюватися через внутрішні канали (повідомлення керівництву або відділу комплаєнсу) чи зовнішні (звернення до правоохоронних органів, медіа, неурядових організацій)[15]. Викривачі користуються повагою серед частини громадськості, оскільки вони забезпечують прозорість і, виступаючи як джерела інформації, наражають себе на небезпеку, ризикують переслідуванням або іншими серйозними наслідками для свого життя та роботи. Викривачі часто зазнають мобінгу, а їхні трудові договори розривають. У цьому проявляється амбівалентність поведінки суспільства та правової держави: хоча викривачі здебільшого отримують підтримку громадян і, таким чином, можуть спиратися на моральну легітимність, їхнім діям часто протистоїть незаконність — отже, моральне виправдання та юридичні наслідки не збігаються.[16] Особливо у вкрай резонансних темах, таких як торгівля зброєю, організована злочинність або корупція на урядовому рівні, траплялися випадки, коли викривачі ставали жертвами замовних вбивств, раптово помирали з нез'ясованих причин у відносно молодому віці або ж нібито вчиняли самогубство. Тому в деяких країнах викривачі користуються особливим законодавчим захистом.

Надана інформація зазвичай має чутливий характер і може завдати шкоди репутації осіб та установ. Також були випадки, коли уряди або глави урядів змушені були піти у відставку через такі публікації, як, наприклад, у випадку Вотергейтського скандалу. Тому видавничі медіа, організації або платформи розкриття інформації, такі як Wikileaks, зазвичай намагаються ретельно перевірити достовірність і автентичність інформації перед її публікацією.

Правовий захист

Україна

Імплементація Директиви (ЄC) 2019/1937 в Україні здійснюється шляхом розвитку національного антикорупційного законодавства. Ключові положення щодо гарантій захисту викривачів були запроваджені Законом України № 198-IX від 17 жовтня 2019 року[17], яким внесено зміни до Закону України «Про запобігання корупції». Цим актом визначено правовий статус викривача, встановлено гарантії конфіденційності та захисту від переслідування, а також передбачено функціонування внутрішніх і зовнішніх каналів повідомлення про корупційні правопорушення. Реалізацію державної політики у цій сфері забезпечує Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК).

Викривача заборонено звільняти, переводити на нижчу посаду, позбавляти премії або піддавати мобінгу. У разі судового спору діє презумпція правомірності рішень викривача. Крім того, якщо розмір корупційного злочину у 5000 разів перевищує прожитковий мінімум, викривач має право на винагороду у розмірі 10% від грошового розміру предмета злочину (до 3000 мінімальних заробітних плат)[18].

Крім цього були прийняті нормативні акти Національного агентства з питань запобігання корупції, що визначають порядок функціонування внутрішніх і зовнішніх каналів повідомлення та роботу Єдиного порталу повідомлень викривачів, як-от: Порядок організації роботи з повідомленнями про корупцію, внесеними викривачами, у Національному агентстві України з питань державної служби, його територіальному органі, а також підприємстві, установі і організації, що належать до сфери його управління.[3]

З 6 вересня 2023 року НАЗК запустило Єдиний портал повідомлень викривачів, на якому громадяни України можуть інформувати про факти хабарництва, які їм вдалося зафіксувати.[19]

Європейський Союз

23 жовтня 2019 року була ухвалена Директива (ЄС) 2019/1937 «Про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Союзу»[20]. Згідно зі статтею 5 Директиви, «особа, яка сприяє повідомленню» – це фізична особа, яка повідомляє або публічно розголошує інформацію про порушення, отриману в контексті своєї робочої діяльності.

Вона вимагає від підприємств із понад 50 працівниками та державних органів створити безпечні внутрішні канали для повідомлень. Встановлено трирівневу систему звітування: внутрішні канали, потім державні органи, і як крайній захід — вихід у медіа. Доводити, що санкції проти працівника не пов'язані з його викривальною діяльністю, повинен роботодавець[21]. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі Гужа проти Молдови (2008) постановив, що суспільний інтерес у розкритті інформації про корупцію може переважати обов'язок державного службовця зберігати таємницю[22].

Франція

Франція імплементувала сучасні механізми захисту Законом «Сапен-2» (Loi Sapin II) у 2016 році, який дав єдине юридичне визначення викривача як особи, що діє сумлінно і безкорисливо[23]. У березні 2022 року закон був посилений для імплементації Директиви ЄС 2019/1937: захист поширився на «фасилітаторів» (профспілки та громадські організації), запроваджено фінансову допомогу для покриття судових витрат викривача, скасовано кримінальну відповідальність за збір інформації законним шляхом, а штраф за позов-кляп (SLAPP) проти викривача зріс до 60 000 євро[24]. З 2018 року в країні діє неурядова організація «Дім викривачів» (Maison des Lanceurs d'Alerte)[25].

Німеччина

До ухвалення єдиного закону викривачі в Німеччині часто стикалися зі звільненнями. Знаковою стала справа Гайніш проти Німеччини (2011), коли ЄСПЛ визнав звільнення медсестри за викриття неналежного догляду в лікарні порушенням свободи слова[26]. На виконання вимог ЄС, 2 червня 2023 року було ухвалено Закон про захист викривачів (Hinweisgeberschutzgesetz — HinSchG), який набув чинності 2 липня 2023 року[27]. Закон захищає працівників, які викривають порушення не лише законодавства ЄС, але й національного німецького права, і встановлює чітку ієрархію внутрішніх та зовнішніх каналів звітування.

Нідерланди

Нідерланди ухвалили Закон про Дім викривачів (Wet Huis voor klokkenluiders), який набув чинності 1 липня 2016 року[28]. Було створено незалежний державний орган — Дім викривачів, який надає безкоштовні консультації та проводить розслідування зловживань. Організації з понад 50 працівниками зобов'язані запровадити внутрішні процедури звітування. Для захищеного зв'язку з пресою нідерландські медіа у 2013 році запустили портал Publeaks на базі технології GlobaLeaks[29].

США

У США діє найдавніше законодавство у цій сфері: Закон про фальшиві претензії (False Claims Act, 1863), який дозволяє громадянам судитися з підрядниками-шахраями і отримувати відсоток від відшкодованих уряду коштів (система Qui tam)[30]. Закон Сарбейнса — Окслі (2002) та Закон Додда-Франка (2010) створили програми винагород від Комісії з цінних паперів і бірж (SEC), яка виплатила понад 1 мільярд доларів викривачам фінансових махінацій[31]. Однак викривачі у сфері національної безпеки стикаються з жорстким переслідуванням за Законом про шпигунство 1917 року (справи Едварда Сноудена, Челсі Меннінг)[32].

Психологічний вплив та технології захисту

Викривачі часто стають жертвами помсти, включаючи звільнення, мобінг та газлайтинг з боку керівництва (штучне визнання їх психічно нестабільними)[33]. Наслідком є важка депресія, безсоння та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)[34]. Щоб захистити себе, викривачі та журналісти застосовують технології анонімізації:

  • Tor — маршрутизація для анонімного зв'язку в інтернеті[35].
  • SecureDrop — система шифрованого зв'язку для медіа (The Washington Post, The Guardian)[36].
  • GlobaLeaks — відкрита платформа, що дозволяє створювати захищені портали для викривачів (зокрема портал Publeaks у Нідерландах та платформи НАЗК)[37].

Відомі викривачі

  • Даніель Еллсберг — передав пресі у 1971 році «Документи Пентагону», розкривши урядову брехню щодо війни у В'єтнамі[38].
  • Марк Фелт (псевдонім «Глибока глотка») — заступник директора ФБР, чиї витоки інформації призвели до Вотергейтського скандалу та відставки Річарда Ніксона.
  • Едвард Сноуден — колишній співробітник ЦРУ та АНБ, який у 2013 році розкрив документи про глобальні програми масового стеження (PRISM, Tempora)[39].
  • Челсі Меннінг — аналітик армії США, яка у 2010 році передала WikiLeaks тисячі дипломатичних депеш та відео розстрілу цивільних журналістів у Багдаді (відео Collateral Murder).
  • Ерве Фальчіані — ІТ-співробітник банку HSBC, який передав європейським урядам дані про тисячі рахунків, розкривши схеми ухилення від сплати податків (SwissLeaks).
  • Антуан Дельтур — колишній аудитор PriceWaterhouseCoopers, що передав журналістам документи про масові податкові угоди Люксембургу з транснаціональними корпораціями (LuxLeaks)[40].
  • Френсіс Гауґен — колишня менеджерка Facebook, яка у 2021 році передала Конгресу США внутрішні документи, довівши, що корпорація свідомо ігнорувала шкоду своїх алгоритмів заради прибутків.

У масовій культурі

  • Фільм «Своя людина» (The Insider, 1999) — заснований на історії Джеффрі Віганда, який викрив приховування тютюновими корпораціями шкоди від сигарет.
  • Фільм «Ерін Брокович» (2000) — історія викриття забруднення питної води корпорацією PG&E.
  • Фільм «Сноуден» (2016) режисера Олівера Стоуна — біографічна драма про Едварда Сноудена.
  • Фільм «Профспілкова діячка» (La Syndicaliste, 2022) — історія французької викривачки Морін Кірні (у виконанні Ізабель Юппер), яка викрила таємні контракти ядерної корпорації Areva[41].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Johnson, Roberta Ann (2003). Whistleblowing: When it Works--and why. Lynne Rienner Publishers. ISBN 978-1-58826-139-7.
  2. ↑ Закон України «Про запобігання корупції», стаття 53-1.
  3. ↑ а б Про затвердження Порядку організації роботи з повідомленнями про корупцію, внесеними викривачами, у Національному агентстві України з питань державної служби, його територіальному органі, а також підприємстві, установі і організації, що належать до сфери його управління. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 березня 2026.
  4. ↑ Francis Chateauraynaud, « Lanceur d'alerte », in Casillo et alii (dir.), Dictionnaire critique et interdisciplinaire de la participation, Paris, GIS Démocratie et Participation, 2013.
  5. ↑ JustTalk#19. Викривач: новий суб'єкт чи старий інформатор?. justtalk.com.ua. Процитовано 27 серпня 2026.
  6. ↑ Закон України «Про запобігання корупції», стаття 1.
  7. ↑ Кримінальний процесуальний кодекс України, стаття 275.
  8. ↑ Lyman, D., Micheal. Criminal Investigation: The Art and the Science. 6th ed. Columbia College of Missouri. Pearson, 2010. p. 264
  9. ↑ SUM11 (16 вересня 2023). ДОНОЩИК • Словник Української мови СУМ 11. Словник Української мови СУМ 11 (укр.). Процитовано 27 серпня 2026.
  10. ↑ Marcia P. Miceli, Janet P. Near: Blowing the whistle: The organizational and legal implications for companies and employees. Lexington Books, New York 1992, ISBN 0-669-19599-5, S. 8.
  11. ↑ Nader, Petkas, and Blackwell, Whistleblowing (1972).
  12. ↑ Francis Chateauraynaud & Didier Torny, Les Sombres précurseurs : Une Sociologie pragmatique de l’alerte et du risque, Éditions de l'EHESS, 1999, ISBN 2-7132-1331-2.
  13. ↑ Definitie "klokkenluider", Van Dale Groot woordenboek van de Nederlandse taal.
  14. ↑ Anatol Stefanowitsch: Whistleblower. Sprachlog, 15. Januar 2011.
  15. ↑ Chalouat, Iheb; Carrión-Crespo, Carlos; Licata, Margherita. Law and practice on protecting whistle-blowers in the public and financial services sectors. International Labour Office, Geneva, 2021.
  16. ↑ ZfP Zeitschrift für Politik. ZfP Zeitschrift für Politik (нім.). Nomos Verlagsgesellschaft mbH & Co. KG. 64 (64). 6 грудня 2017. doi:10.5771/0044-3360-2017-4. ISSN 0044-3360.
  17. ↑ Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 березня 2026.
  18. ↑ Закон України «Про запобігання корупції», стаття 53-7.
  19. ↑ В Україні запускають єдиний портал викривачів корупції. www.ukrinform.ua (укр.). 6 вересня 2023. Процитовано 3 березня 2026.
  20. ↑ Directive (UE) 2019/1937 du Parlement européen et du Conseil du 23 octobre 2019 sur la protection des personnes qui signalent des violations du droit de l’Union.
  21. ↑ Protection des lanceurs d’alerte: nouvelles règles adoptées à l’échelle de l’UE, Parlement européen, 16 avril 2019.
  22. ↑ Guja v. Moldova, Application no. 14277/04 (ECHR 2008).
  23. ↑ Article 6 de la loi n° 2016-1691 du 9 décembre 2016 relative à la transparence, à la lutte contre la corruption et à la modernisation de la vie économique.
  24. ↑ LOI n° 2022-401 du 21 mars 2022 visant à améliorer la protection des lanceurs d'alerte, JORF n°0068 du 22 mars 2022.
  25. ↑ Maison des Lanceurs d'Alerte, site officiel: mlalerte.org.
  26. ↑ EGMR, Urteil vom 21. Juli 2011, Heinisch gegen Deutschland, Az. 28274/08.
  27. ↑ Bundesgesetzblatt Teil I - Gesetz für einen besseren Schutz hinweisgebender Personen sowie zur Umsetzung der Richtlinie zum Schutz von Personen, die Verstöße gegen das Unionsrecht melden, BGBl. 2023 I Nr. 140.
  28. ↑ Wet Huis voor klokkenluiders, Rijksoverheid, 2016.
  29. ↑ Vanaf vandaag: anoniem lekken naar media via doorgeefluik Publeaks, volkskrant.nl, 9 September 2013.
  30. ↑ 31 U.S.C. § 3730(h) - False Claims Act.
  31. ↑ "Dodd-Frank Act Rulemaking: Whistleblower Program", SEC.gov.
  32. ↑ Jane Mayer, "The Secret Sharer", The New Yorker, May 23, 2011.
  33. ↑ Lennane J (May 2012) What Happens to Whistleblowers and Why. Classics in Social Medicine Vol 6 No 4 P249-258.
  34. ↑ Peters, K., et al. (2011) The emotional sequelae of whistleblowing, Journal of Clinical Nursing, 20(19–20).
  35. ↑ Mittal, Prateek (2001) "PIR-Tor: Scalable Anonymous Communication Using Private Information Retrieval", USENIX Security Symposium.
  36. ↑ Greenberg, Andy (2014) "Whistleblowers Beware: Apps Like Whisper and Secret Will Rat You Out", Wired.
  37. ↑ GlobaLeaks design principles for digital whistleblowing platforms, docs.globaleaks.org.
  38. ↑ Marc Pitzke: "Pentagon Papers": Washington beichtet letzte Vietnam-Lügen. Spiegel Online, 9. Juni 2011.
  39. ↑ Glenn Greenwald, Ewen MacAskill (2013) "NSA taps in to systems of Google, Facebook, Apple and others, secret files reveal", The Guardian.
  40. ↑ Luxembourg Leaks: Global Companies' Secrets Exposed, International Consortium of Investigative Journalism, 5 novembre 2014.
  41. ↑ Critique du film dans Vingt Minutes le 3 mars 2023.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).