Викривання
Викриття або викривання (англ. whistleblowing) — діяльність особи, найчастіше працівника, яка полягає у розкритті інформації про діяльність всередині приватної чи державної організації, що вважається неправомірною — незаконною, аморальною, небезпечною, неетичною або шахрайською.[1] Викривачі (англ. whistleblowers) можуть передавати інформацію різними способами — внутрішніми або публічними. Понад 83% викривачів спершу повідомляють про порушення всередині компанії: керівнику, у відділ кадрів, відділ комплаєнсу або нейтральній третій стороні, сподіваючись, що компанія розв'яже проблему. Викривач також може винести звинувачення на світло, звернувшись до зовнішніх суб'єктів: правоохоронних органів, урядових агентів або ставши джерелом для журналістських розслідувань чи інших медіа.[2] Викриття може відбуватися як у приватному, так і в державному секторі.
Викривачі часто стикаються з помстою за свої дії, включно зі звільненням або кримінальним переслідуванням за розголошення державної таємниці. Іншими формами помсти можуть бути безпідставне збільшення робочого навантаження, скорочення годин, перешкоджання виконанню завдань, мобінг або цькування.[3] Закони про захист викривачів у багатьох країнах пропонують їм певний захист. Щоб їхні заяви були успішними, викривачі повинні мати переконливі докази, щоб уряд або регулюючий орган міг провести розслідування та притягнути корумповані організації до відповідальності.[4]
Огляд
Походження терміна
Вважається, що американський громадський активіст Ральф Нейдер популяризував цей вислів на початку 1970-х років,[5] щоб уникнути негативних конотацій, пов'язаних із такими словами, як «інформатор» чи «донощик».[6] Однак походження слова сягає XIX століття. Воно пов'язане з використанням свистка (англ. whistle), щоб попередити натовп про проблему, наприклад, про вчинення злочину або порушення правил під час гри. У XIX столітті фразу whistle blower почали застосовувати до правоохоронців, які використовували свисток, щоб попередити громадськість або колег-поліцейських.[7] Спортивних суддів, які використовують свисток, щоб вказати на порушення правил, також називали whistleblowers.[8] Журналісти почали використовувати це слово в 1960-х роках для позначення людей, які викривали правопорушення. Згодом воно еволюціонувало у складне слово whistleblower.[7]
Канали викриття
Внутрішні канали
Більшість викривачів є внутрішніми: вони повідомляють про зловживання колеги або керівника в межах своєї компанії через механізми анонімного звітування, які часто називають гарячими лініями.[9] Анонімні механізми звітування допомагають створити клімат, у якому працівники з більшою ймовірністю повідомлятимуть про потенційні або фактичні правопорушення без страху помсти. Майбутній стандарт систем управління щодо протидії хабарництву ISO 37001[10] включає анонімне звітування як один із критеріїв.
Зовнішні канали
Зовнішні викривачі повідомляють про неправомірну поведінку стороннім особам або організаціям: юристам, медіа, правоохоронним органам або агенціям з захисту прав споживачів. У деяких випадках зовнішнє викриття заохочується шляхом пропонування грошових винагород.
Канали третіх сторін
Іноді організації використовують зовнішні агентства для створення безпечного та анонімного каналу звітування для своїх працівників. Окрім захисту особистості викривача, ці служби розроблені для інформування керівництва про неправомірну поведінку, зазвичай за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення. Дедалі більше компаній та органів влади використовують послуги третіх сторін, де викривач залишається анонімним навіть для постачальника послуг завдяки безкоштовним телефонним номерам та застосункам, що використовують асиметричне шифрування.[джерело?]
Приватний та державний сектори
Викриття у приватному секторі
Викриття у приватному секторі сьогодні є більш поширеним і водночас більш придушуваним суспільством.[11] Зазвичай воно не набуває широкого розголосу у великих медіа, хоча іноді треті сторони викривають порушення прав людини та експлуатацію працівників.[12] У США такі закони, як Закон Сарбейнса-Окслі, захищають викривачів у приватному секторі, проте працівники все одно змушені зважувати ризики втрати роботи, репутації та можливості майбутнього працевлаштування.
Викриття у державному секторі

Викриття у державному секторі пов'язане з концепцією мотивації на державній службі, коли альтруїстична орієнтація держслужбовця на служіння суспільству переважає над дотриманням правил роботодавця.[13] Визнання цінності викриття у державному секторі зростає протягом останніх 50 років. Багато юрисдикцій ухвалили законодавство для захисту викривачів на держслужбі як спосіб боротьби з неетичною поведінкою та корупцією в державних органах.[14]
Ризики

Індивідуальна шкода, підрив суспільної довіри та загрози національній безпеці — це три категорії шкоди, які можуть виникнути внаслідок викриття. Розкриття особистості викривача може автоматично поставити його життя під загрозу. Деякі медіа асоціюють викривачів зі словами «зрадник» і «зрада», а в багатьох країнах світу покаранням за державну зраду є смертна кара. У деяких випадках викривачі змушені тікати зі своєї країни.
Закон часто захищає викривачів від помсти роботодавця, але в багатьох випадках мають місце звільнення, відсторонення, пониження в посаді, утримання заробітної плати та жорстоке поводження з боку інших працівників.[15] Після звільнення викривачам буває важко знайти роботу через зіпсовану репутацію та чорні списки.
Ставлення до викривачів

Дехто бачить у викривачах безкорисливих мучеників за суспільні інтереси; інші вважають їх «зрадниками» або «перебіжчиками». Культурно це поняття досі має конотації зради: від «доносництва» на одному рівні до «викриття» на іншому. Говорити відкрито складно, особливо в культурі, де це активно не заохочується.[16]
Психологічний вплив
Поганий досвід викриття може спричинити тривалий удар по добробуту викривача. У викривачів часто діагностують депресію, а суїцидальні думки можуть виникати майже у 10% випадків.[17] Симптоматика має багато спільних рис із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Деякі викривачі говорять про всепоглинаючий дистрес, проблеми з наркотиками та алкоголем, параноїдальну поведінку на роботі, гостру тривогу, кошмари, флешбеки та нав'язливі думки.[18] Організації часто застосовують техніку «газлайтингу», намагаючись ізолювати викривача або виставити його психічно нестабільним.[19]
Правовий захист викривачів
Правовий захист викривачів відрізняється від країни до країни. Понад півсотні країн ухвалили закони про захист викривачів як частину антикорупційного законодавства або законів про свободу інформації.[20]
Міжнародне право
Хоча єдиного міжнародного договору про захист викривачів не існує, стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП) закріплює право «шукати, одержувати і поширювати інформацію».[21] Захист викривачів також передбачений статтею 33 Конвенції ООН проти корупції (UNCAC), яка закликає держави-учасниці захищати осіб, які повідомляють про корупцію, від «невиправданого ставлення».[22]
Глобальні експерти з прав людини у 2013 році опублікували Глобальні принципи національної безпеки та права на інформацію (Принципи Тшване), які сформували стандарти для запобігання помсті особам, що розкривають інформацію про неправомірні дії державних діячів.[23] Проте дослідження показують, що навіть всередині самої ООН викривачі часто стикаються з переслідуваннями та звільненнями.
Європейський Союз
Європейський парламент ухвалив «Директиву про захист викривачів», яка містить широкі гарантії свободи слова для викривачів у державному та приватному секторах, зокрема для журналістів, у всіх державах-членах ЄС. Директива забороняє пряму чи непряму помсту працівникам, волонтерам і тим, хто їм допомагає (наприклад, громадським організаціям). Вона захищає викривачів від кримінального переслідування та корпоративних позовів про відшкодування збитків, а також забезпечує їм психологічну підтримку.[24]
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс історичні рішення щодо захисту викривачів згідно з Європейською конвенцією з прав людини. У справі Гужа проти Молдови Суд постановив, що суспільний інтерес у розкритті секретної інформації може переважати договірні зобов'язання працівника щодо конфіденційності.[25]
Сполучені Штати Америки
У США існує розгалужена система законів для захисту викривачів. Першим законом був Закон про фальшиві претензії 1863 року (переглянутий у 1986 році), який заохочує викривачів, обіцяючи їм відсоток від грошей, повернутих урядом, і захищаючи їх від помсти роботодавців. Серед інших важливих законів — Закон Сарбейнса — Окслі (для корпоративного сектору) та Закон Додда-Франка, який фінансово винагороджує тих, хто повідомляє про порушення законів про цінні папери.[26]

Водночас Закон про шпигунство 1917 року використовувався у США для судового переслідування викривачів, зокрема Едварда Сноудена та Челсі Меннінг. Меннінг була засуджена до 35 років ув'язнення за передачу військових документів сайту WikiLeaks.[27] Сноудена також звинуватили в порушенні цього закону за розголошення конфіденційних документів АНБ.
Україна
Імплементація Директиви (ЄУ) 2019/1937 в Україні здійснюється шляхом розвитку національного антикорупційного законодавства. Ключові положення щодо гарантій захисту викривачів були запроваджені Законом України № 198-IX від 17 жовтня 2019 року[28], яким внесено зміни до Закону України «Про запобігання корупції». Цим актом визначено правовий статус викривача, встановлено гарантії конфіденційності та захисту від переслідування, а також передбачено функціонування внутрішніх і зовнішніх каналів повідомлення про корупційні правопорушення. Реалізацію державної політики у цій сфері забезпечує Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК).
Крім цього були прийняті нормативні акти Національного агентства з питань запобігання корупції, що визначають порядок функціонування внутрішніх і зовнішніх каналів повідомлення та роботу Єдиного порталу повідомлень викривачів, як-от: Порядок організації роботи з повідомленнями про корупцію, внесеними викривачами, у Національному агентстві України з питань державної служби, його територіальному органі, а також підприємстві, установі і організації, що належать до сфери його управління.[29]
З 6 вересня 2023 року НАЗК запустило Єдиний портал повідомлень викривачів, на якому громадяни України можуть інформувати про факти хабарництва, які їм вдалося зафіксувати.[30]
Інші країни
- Австралія: Захист забезпечується Законом про розкриття інформації в суспільних інтересах 2013 року. Незважаючи на це, австралійські викривачі (такі як Свідок К, Девід Макбрайд та Річард Бойл) часто зазнавали тривалих судових переслідувань.
- Канада: Захист державних службовців забезпечується Офісом Комісара з питань доброчесності в державному секторі згідно із Законом про захист розкриття інформації державними службовцями 2007 року.
- Франція: Закон «Сапен-2» (2016) та наступні закони 2022 року (які імплементують директиву ЄС) забезпечують надійний захист, зокрема можливість фінансової допомоги викривачам на оплату судових витрат і звільнення від кримінальної відповідальності за збір доказів.[31]
- Велика Британія: Закон про розкриття інформації в суспільних інтересах 1998 року (PIDA) дозволяє розкриття навіть за наявності угоди про нерозголошення (NDA).
Використовувані методи
Викривачі, які можуть наражатися на небезпеку, сьогодні використовують методи шифрування та програмне забезпечення для анонімного обміну контентом. Tor, високодоступна анонімна мережа, часто використовується викривачами по всьому світу.[32] Спеціалізоване програмне забезпечення для викриття, таке як GlobaLeaks та SecureDrop, створене на базі технології Tor, розробляється як проєкти з відкритим вихідним кодом для забезпечення публічного аудиту та прозорості.[33]
Гарячі лінії для викривачів
У бізнесі гарячі лінії для викривачів зазвичай розгортаються для пом'якшення ризиків з метою забезпечення безпечного, анонімного звітування для співробітників, які інакше боялися б репресій. Дослідження показують, що гарячі лінії мають позитивний вплив на організаційну культуру, а велика кількість повідомлень часто є ознакою здоров'я компанії, а не її хвороби.[34]
У культурі
Тема викривачів часто фігурує у попкультурі. У 6-му сезоні американського серіалу Офіс Енді Бернард бореться з тим, чи варто викривати компанію через браковані принтери. Фільм 1998 року Зоряний шлях: Повстання розповідає про те, як команда Ентерпрайза викриває змову Об'єднаної Федерації Планет. Гурт Laibach у 2014 році випустив пісню "The Whistleblowers", а гурт Thrice у 2016 році присвятив пісню "Whistleblower" Едварду Сноудену.
Див. також
- Інформатор
- Конфлікт інтересів
- GlobaLeaks
- SecureDrop
- Право на недоторканність приватного життя
- Відмивання грошей
- Мережа викривачів
Примітки
- ↑ Johnson, Roberta Ann (2003). Whistleblowing: When it Works--and why. Lynne Rienner Publishers. ISBN 978-1-58826-139-7.
- ↑ Chalouat, Iheb; Carrión-Crespo, Carlos; Licata, Margherita. Law and practice on protecting whistle-blowers in the public and financial services sectors (PDF). International Labour Office, Geneva. Процитовано 17 березня 2021.
- ↑ Vandekerckhove, Wim (2006). Whistleblowing and Organizational Social Responsibility: A Global Assessment. Ashgate.
- ↑ Martin, Gabrielle (14 лютого 2024). U.S. Supreme Court Holds SOX Whistleblowers Not Required to Show Retaliatory Intent (US). Employment Law Worldview. Процитовано 21 лютого 2024.
- ↑ See: New Scientist 9 December 1971, p. 69
- ↑ Nader, Petkas, and Blackwell, Whistleblowing (1972).
- ↑ а б The meaning and origin of the expression: Whistle-blower. The Phrase Finder. Gary Martin. Процитовано 27 січня 2017.
- ↑ Etymonline.com. Etymonline.com. Процитовано 8 липня 2012.
- ↑ Business Ethics: Ethical Decision Making and Cases. Cengage Learning. 2017. с. 194. ISBN 978-1305500846.
- ↑ ISO 37001:2016 – Anti-bribery management systems – Requirements with guidance for use. www.iso.org. 9 грудня 2021.
- ↑ Castagnera, James (Весна 2003). The Rise of the Whistleblower and the Death of Privacy Impact of 9/11 and Enron. Labor Law Journal.
- ↑ Timmerman, Kelsey (2012). Where am I wearing?. California: Wiley.
- ↑ Latan, Hengky (2023). What Makes You a Whistleblower?. Journal of Business Ethics. 183: 885—905. doi:10.1007/s10551-022-05089-y. PMID 35350831.
- ↑ Whistleblower Laws Around the World. National Whistleblower Center. Процитовано 28 вересня 2024.
- ↑ Vandekerckhove, Wim (2013). Whistleblowing: the inside story. Public Concern at Work.
- ↑ McGeachie, SM (12 лютого 2014). How to make whistleblowing work. Good Corporation.
- ↑ Farnsworth CH (22 February 1987) Survey of Whistleblowers finds retaliation, but few regrets The New York Times
- ↑ Peters, K. (2011). The emotional sequelae of whistleblowing. Journal of Clinical Nursing. 20 (19—20): 2907—14. PMID 21627700.
- ↑ The Gaslight Phenomenon—An Institutional Variant. British Journal of Psychiatry. 131. 1977. doi:10.1192/bjp.131.5.533. PMID 588872.
- ↑ Banisar, "Whistleblowing: International Standards and Developments", 2011
- ↑ International Covenant on Civil and Political Rights. OHCHR. Процитовано 24 липня 2026.
- ↑ United Nations Convention Against Corruption (Звіт). 31 жовтня 2003.
- ↑ The Global Principles on National Security and the Right to Information. Процитовано 24 липня 2026.
- ↑ Government Accountability Project, 21 November 2018, "European Parliament Panel Approves Whistleblower Protections for all EU Countries"
- ↑ Guja v. Moldova, Application no. 14277/04 (2008)
- ↑ "Dodd-Frank Act Rulemaking: Whistleblower Program". www.sec.gov. Retrieved 26 October 2016.
- ↑ Madar, Chase. "The Trials of Bradley Manning". Nation. 19 August 2013.
- ↑ Про внесення змін до Закону України "Про запобігання корупції" щодо викривачів корупції. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 березня 2026.
- ↑ Про затвердження Порядку організації роботи з повідомленнями про корупцію, внесеними викривачами, у Національному агентстві України з питань державної служби, його територіальному органі, а також підприємстві, установі і організації, що належать до сфери його управління. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 3 березня 2026.
- ↑ В Україні запускають єдиний портал викривачів корупції. www.ukrinform.ua (укр.). 6 вересня 2023. Процитовано 3 березня 2026.
- ↑ Sapin II Law: The New French Anticorruption System. Процитовано 29 березня 2022.
- ↑ Mittal (2001). PIR-Tor: Scalable Anonymous Communication Using Private Information Retrieval (PDF).
{{cite journal}}: Cite journal вимагає|journal=(довідка) - ↑ Frediani, Carola. After NSA Scandal, Crop of Whistleblower Communication Tools for Journalists Emerge. TechPresident. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 26 серпня 2026.
- ↑ Stubben (14 листопада 2018). Research: Whistleblowers Are a Sign of Healthy Companies. Harvard Business Review.
Бібліографія
- Alford, C. Fred (2001). Whistleblowers: Broken Lives and Organizational Power. Cornell University Press. ISBN 978-0-8014-3841-7.
- Banisar, David. "Whistleblowing: International Standards and Developments", in Corruption and Transparency: Debating the Frontiers between State, Market and Society, I. Sandoval, ed., World Bank-Institute for Social Research, UNAM, Washington, D.C., 2011.
- Hesch, Joel (2009). Whistleblowing: A guide to government reward programs. Goshen Press. ISBN 978-0-9772602-0-1.
- Lipman, Frederick D. (2012). Whistleblowers: Incentives, Disincentives, and Protection Strategies. John Wiley & Sons. ISBN 978-1-118-09403-7.
Посилання
- Ed Yong (28 листопада 2013). 3 ways to blow the whistle (PDF). Nature Vol 503.
- Survey of Federal Whistleblower and Anti-Retaliation Laws, звіт Дослідницької служби Конгресу (CRS)
- Whistleblower Protection Program & information на сайті Міністерства праці США
- "Digital Dissidents: What it Means to be a Whistleblower". Al Jazeera English.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).