Велика Любаша

село Велика Любаша
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Рівненський район
Тер. громада	Костопільська міська громада
Код КАТОТТГ	UA56060350030078740
Основні дані
Населення	▼ 862 (01.01.2023)
Площа	2,086[1] км²
Густота населення	413,3 осіб/км²
Поштовий індекс	35024
Телефонний код	+380 3657
Географічні дані
Географічні координати	50°56′55″ пн. ш. 26°22′19″ сх. д. / 50.94861° пн. ш. 26.37194° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	174 м
Водойми	Замчисько
Відстань до обласного центру	46,7 км км
Відстань до районного центру	46,7 км км
Відстань до центру громади/сільради	11,5 км км
Місцева влада
Адреса ради	35000, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Костопіль, вул. Свободи, 3
Карта
Велика Любаша
Велика Любаша
Мапа
Велика Любаша у Вікісховищі

Вели́ка Любаша — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Входить до складу Костопільської міської громади та Підлужненського старостинського округу. До 2020 року входила до складу Підлужненської сільської ради. Станом на 1 січня 2023 року населення становило 862 особи.

Символи затверджені 28 листопада 2024 року рішенням Костопільської міської ради. Автори – А. Гречило та Ю. Терлецький.

У щиті вузька срібна кроква, у верхніх червоних полях обабіч — по золотому молотку, у нижньому чорному полі — срібна мурована піч із червоним отвором, над нею — золота 4-променева зоря.

Мурована піч та зоря означають давні промисли виплавки заліза з болотної руди, а молотки символізують завод металевих виробів, що сприяли розвитку поселення. Кроква утворює літеру «Л» і вказує на назву села. Червоний та чорний кольори підкреслюють традиції національно-визвольної боротьби. Щит увінчано золотою сільською короною з колосків, що вказує на статус села.

Квадратне полотнище, з нижніх кутів до середини верхнього краю йдуть дві білі смуги (завширшки в 1/9 сторони прапора); у верхніх червоних полях обабіч — по жовтому молотку, у нижньому чорному полі — біла мурована піч із червоним отвором, над нею — жовта 4-променева зоря.^[2]

З розповідей старожилів відомо, що село стародавнє: воно існує більше 400 років^[3].

Перша версія походження села: землі села належали багатому поміщику, який на честь своєї старшої дочки Люби заснував поселення під назвою «Велика Любаша». Згідно іншого переказу колись, у давнину річка, що протікає посеред села мала назву Любаша. І від назви річки, яка згодом з невідомих причин перейменована на Замчисько, походить назва села.^[4].

За переказами старожилів у давнину тут побував Богдан Хмельницький, який поставив старшим у селі козака Лобача. Після загибелі козака до вдови пристав у прийми син пана Горохольського, який проживав у селі Космачів.

Село В.Любаша в XVI ст. належало князям Острозьким, пізніше Чарторийським, котрі розвинули тут різні промисли. Вони збудували завод з видобутку залізної руди (звідси — Руда), а з XIX ст. він перетворений на завод залізних виробів. На тому місці, де видобували залізну руду, місцеві мешканці часто знаходили так званий жужіль — «перепалене каміння».

За кріпосного права, щоб мати проточну воду, поміщик наказав прокопати канал довжиною до 2 км, шириною — до 30 м, глибиною понад 5 м. Канал виходив від річки Горинь і знову з'єднувався з нею через річку Замчисько.

В 1742 році за кошти парафіян була збудована дерев'яна церква.

Через 100 років приміщення церкви було відремонтоване на пожертвування прихожан і поміщика князя Радзивілла.

Засновником династії служителів місцевої церкви став священик І. Г. Боруцький, його справу продовжили син Михайло, онук Андрій.

Під час російської революції 1905 р. на боротьбу проти експлуататорів піднялося і місцеве населення; замки князів Радзівілова, а пізніше і Чарторійського були розгромлені і спалені.

Селяни піднялись на боротьбу проти панів, останні повтікали до Луцька, а вже звідти повернулися із значними загонами війська і жорстоко розправилися із повсталими.

В 1908 році в селі було 385 дворів, що зареєстровано в «Списках населених пунктів Волинської губернії за 1909 рік» з населенням 737 чоловік.

Під час Другої світової війни село окуповане німцями. Зустрівши опір місцевих жителів, фашисти палили будинки, інколи спалювали живцем у вогні людей, розстрілювали їх, вішали, піддавали тортурам; хто мав змогу — ховалися в лісі.

1942 року храм спалений фашистськими окупантами.

Під час Другої світової війни, а саме 14 травня 1943 р., німецький каральний загін оточив це село з метою його повного знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення, проте несподівану відсіч їм дали дві сотні УПА, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Завдяки відважним діям бійців УПА німецьких карателів було знищено, а населення села врятоване.

В листопаді 1943 року село захоплене партизанами з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.^[5]

13 лютого 1944 року невідомий загін УПА атакував село і спробував опанувати військовий шпиталь № 550. П'ять червоноармійців було вбито, 25 коней та п'ятнадцять возів захоплено, п'ять коней убито^[6].

В 1954 році згідно рішення Ровенської облради від 20.11.54 року ліквідовано виконавчий комітет Великолюбашанської сільської ради, а село включено до Підлужненської сільради.

В 1957 році на території села організоване Костопільське звірогосподарство по вирощуванні песців, норок, лисиць.

На кінець 60 поч.70 р.р. на правому березі р. Замчиська працювала Великолюбаська електростанція.

У 1986 р. в приміщенні колишньої середньої школи була відкрита лікарська амбулаторія, очолювана Лією Сенюк. Наприкінці 2001 року сільська амбулаторія отримала статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини^[7].

У 1990 році розпочалося спорудження нової церкви на місці, де раніше стояла сільська святиня. Через два роки храм було збудовано. 19 травня 1992 року відбулося урочисте відкриття Свято-Миколаївського храму Київського патріархату, яке здійснив священник Андрій Михайлович Кононець.

3 серпня 2013 року за ініціативи Костопільського районного братства ОУН—УПА імені генерал-хорунжого Клима Савура, за підтримки голови Головинської сільської ради Леонтія Вдовиченка та народного депутата України Миколи Кучерука, на сільському кладовищі було впорядковано братську могилу трьох вояків УПА, які загинули від рук співробітників НКВС. Дерев'яний хрест замінили кам'яним, а надгробок реконструювали. Після завершення робіт відбулося освячення місця поховання.^[8]

12 червня 2020 року в ході адміністративно-територіальної реформи та формування територіальних громад село увійшло до складу Костопільської міської громади.

17 липня 2020 року відповідно до Постанови Верховної Ради України № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» село увійшло до складу Рівненського району Рівненської області.

Приблизно в першій половині XIX ст. за переказами старожилів виникла школа. Її побудували на пагорбі за річкою Замчисько, неподалік церкви. Мала статус церковно-приходської. Дітей навчав дяк. Здобувало початкову освіту близько двадцяти школярів.

У 1875 р. приміщення школи згоріло. В тому ж році в Підлужному було відкрите однокласне училище, частина дітей продовжила навчання там. Більшість із них не мала можливості відвідувати школу.

У 1917–1920 рр. відбулися події національно-визвольної революції та боротьби за українську державність. Західноукраїнські землі потрапили під владу Польщі (за Ризьким договором 1921 р.), почався період соціального та національного утиску.

У 1921 р. у селі засновано польську школу трьох класів. Дітей навчав один викладач. Через два роки школу закрили, бо батьки відмовлялися віддавати дітей до школи з польською мовою викладання. Вчителька Євгенія Іванівна Селезньова, яка працювала у школі, була звільнена.

У 1925 р. школа була повторно відкрита. В ній навчалося небагато дітей, адже приміщення складалося з однієї кімнати.

У 1930-х роках у селі діяла чотирикласна школа у будинку священика Миколи Боруцького, який виділив для навчання дві кімнати. Цей будинок зберігся й досі; за радянських часів він став основним приміщенням Великолюбаської школи.

За Польщі вчителями працювали Боруцький М.М. (Закон Божий), Носальська О.В. (українська мова). Польську мову викладала полька (імені не збереглося).

У 1939 р. після вересневих подій у Великій Любаші відкрили початкову школу з українською мовою навчання.

Червень 1941 р. розпочалася Німецько-Радянська війна, окупанти закрили школу.

Весна 1944 р. навчальний процес відновили після визволення західноукраїнських земель від німецьких окупантів. У початковій (чотирирічній) школі навчалося 70 дітей. Завідувачем була Арачевська Марія Семенівна.

У 1947 р. добудували основне приміщення. Тоді ж було збудоване шкільне приміщення № 2, яке не збереглося.

У 1952 р. початкову школу реорганізували в семирічну. Першими вчителями стали Селезньова Є.І., Кіптель Л.Ю., Іванчук В.В., Тарасюк С.В., Литвин В.В., Грищенко В.Ф. Директором призначили Щепанського Євгена Івановича.

1955 р. відбувся перший випуск семирічки; у навчальному закладі працювало 8 педагогів, навчалося 140 учнів.

1962–1963 рр. за часів Хрущова було запроваджено 11-річне навчання. У середній школі навчалися учні не лише Великої Любаші, а й із сусідніх сіл Підлужне, Трубиці, Корчів’я, Космачів, Збужа, Жалина та Яполоті.

У 1980 р. у селі Підлужне побудували нову школу, яка отримала назву «Великолюбаська загальноосвітня школа I–III ступенів». Стара школа у Великій Любаші була зачинена. ^[9]

У 1986 році в приміщенні колишньої середньої школи була відкрита лікарська амбулаторія. Декілька років установу очолювала Лія Сенюк. У роботі їй допомагали фельдшер Світлана Сущик, акушерка Любов Пукальчук та санітарка Антоніна Кухарчук. Згодом штат медичного персоналу поповнили педіатр Лілія Мірошниченко та стоматолог Борис Кобринський.

З 1990 по 2001 рік керівником амбулаторії був Олександр Денищук.

Наприкінці 2001 року заклад отримав статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини, керівником став Ігор Захарчук.

У 2003 році амбулаторію очолила Айна Ракова. У 2005 році вона стала переможницею конкурсу серед медичних працівників «Жінка року». За даними газети «Вічеве слово» від 4 червня 2005 року: «Непогані умови праці створені у Великолюбаській лікарській амбулаторії, де медики при потребі надають необхідну допомогу. Кабінет забезпечений лікувальною апаратурою, проведено ремонт приміщень».^[10]

На даний час Великолюбаська амбулаторія загальної практики сімейної медицини діє в селі Підлужне.^[11]

Перша церква в селі була побудована в 1742 році, за кошти парафіян. Через 100 років приміщення було відремонтоване на пожертвування парафіян і поміщика князя Радзивілла.

У 1868 р. дах покрили бляхою. Стіни пофарбували за кошти жителя села Підлужне Івана Медведчука.

У 1883 р. прибудували дерев'яну дзвіницю.

До парафії с. В. Любаша належали Підлужне і церква с. Космачів. Налічувала 163 двори та 1328 парафіян. Серед мешканців було 76 римо-католиків, 400 німців-колоністів та 86 євреїв.

Священик Іван Гаврилович Боруцький став засновником династії служителів місцевої церкви. У Свято-Миколаївському храмі с. Велика Любаша здійснювали богослужіння і його син - Михайло, а згодом - і внук Андрій.

У 1908 р. отець Іван Боруцький вийшов на пенсію. Син Михайло став священиком Великолюбаського приходу, а дочка Людмила – вчителькою Підлужненського двокласного народного училища, де навчалися діти с. Підлужне і с. Велика Любаша.

У 1942 р. під час другої світової війни німці спалили церкву. Через цю подію жителі Великої Любаші, Підлужного та Трубиць відвідували богослужіння у сусідніх селах – Космачіві, Піскові, Іваничах.

У 1990 р. розпочалося спорудження нової церкви на тому місці, де колись стояла перша церква. Організатором будівництва був Віктор Іванович Новак. Основні роботи виконала бригада майстрів із с. Великий Мидськ. Церква споруджувалася за кошти жителів Великої Любаші, Підлужного, Трубиць.

У 1992 році храм було збудовано. Урочисте відкриття Свято-Миколаївського храму Київського патріархату відбулося 19 травня 1992 року священиком Андрієм Михайловичем Кононцем.^[12]

22 серпня 1997 р. було зареєстровано релігійну громаду «Свято-Миколаївська парафія» в Рівненській обласній державній адміністрації. ^[13]

09 листопада 2013 року у селі Велика Любаша відбулося освячення оновленого Свято-Миколаївського храму УПЦ КП за участю архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона та духовенства Костопільського благочиння.^[14]

14 червня 2024 року в селі Велика Любаша відбулася етнографічна експедиція в межах проєкту «Костопільщина на смак», спрямованого на збереження та популяризацію традиційної кулінарної спадщини регіону.

Мешканки села Надія Новак та Валентина Грипіч відтворили давні страви — косяки з часником та потравку з грибами і куркою, а також поділилися родинними кулінарними традиціями, що передаються з покоління в покоління.

У проведенні експедиції взяли участь директор комунального закладу «Центр культурних послуг» Наталія Селях, завідувач Центру культури і дозвілля Олександра Кузнюк, а також працівники закладу Марина Ковальчук та Анатолій Комар.^[15]

Згідно з переписом УРСР 1989 року населення села становило 1183 особи, з яких 561 чоловік та 622 жінки^[16].

За переписом населення України 2001 року населення становило 985 осіб^[17].

Починаючи з 2010-х років чисельність населення, за даними сайту Підлужненської сільської ради, поступово зменшувалася — з 904 осіб у 2010 році до 899 осіб у 2014 році^[18].

Станом на 1 січня 2019 року населення села становило 913 осіб.^[19].

Станом на 1 січня 2023 року населення становило 862 особи^[20].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[21]

• Константинович Євдокія Василівна — викладач історії і географії, заступник директора із заочного навчання Костопільського педагогічного училища Ровенської області. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.
• Онацька Галина Миколаївна (* 1966) — українська поетеса і громадський діяч.

• Дорогою з Костополя до Великої Любаші встановлено пам'ятний знак, присвячений генералу Ватутіну, бо колгосп підлуженської сільради був названий імені Ватутіна. Не зрозуміло, з якого приводу. Адже поранення в стегно, після якого він був переправлений у київський шпиталь і помер внаслідок гангрени, Ватутін М. Ф. отримав в Острозькому районі поблизу села Милятин, у ході бою із загоном УПА; як стверджують документи, дорогою з Рівного на Славуту; а це південніше на 30 км. У 2015 році пам'ятник був демонтований.
• На північному сході від села знаходяться кілька ДОТів часів Польщі
• Один з ДОТів використовується на передавальному центрі в/ч А2798 як стрілецький 25-метровий тир
• Найближча річка Замчисько, протікає також через Костопіль.

• 
  Річка Замчисько біля села (липень 2022 рік)
• 
  Публічна бібліотека-філіал та клуб-філіал
• 
  Пам'ятник загиблим у 2-й світовій війни

• Карп'юк А. М. Підлужне і навколишні села: Фрагменти історії.- Костопіль: ТзОВ «Костопільська друкарня», 2012.- С.76-93.

• kostlibr.at.ua/index/pshb_s_velika_ljubasha/0-82 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — Бібліотекар Петренчук Лариса Романівна. Історія села Велика Любаша
• Погода в селі Велика Любаша [Архівовано 16 грудня 2011 у Wayback Machine.]