Космачів

село Космачів
Герб Космачева Прапор Космачева
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Рівненський район
Тер. громада	Костопільська міська громада
Код КАТОТТГ	UA56060350130069206
Основні дані
Перша згадка	1571
Населення	▼ 213 (01.01.2023)
Площа	0,98 км²
Густота населення	217,3 осіб/км²
Поштовий індекс	35056
Телефонний код	+380 3657
Географічні дані
Географічні координати	51°1′0″ пн. ш. 26°20′3″ сх. д. / 51.01667° пн. ш. 26.33417° сх. д.
Середня висота над рівнем моря	162 м
Водойми	річки: Косма, Горинь
Відстань до обласного центру	53,8 км
Відстань до районного центру	53,8 км
Відстань до центру громади/сільради	18,3 км
Місцева влада
Адреса ради	35000, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Костопіль, вул. Свободи, 3
Карта
Космачів
Космачів
Мапа

Космачі́в — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Входить до складу Костопільської міської громади та Підлужненського старостинського округу. До 2020 року входила до складу Підлужненської сільської ради. Станом на 1 січня 2023 року населення села становило 213 осіб.

Село розміщене на правому березі річки Горинь, у яку в межах села впадає річка Косма.

Символи затверджені 28 листопада 2024 року рішенням Костопільської міської ради. Автори – А. Гречило та Ю. Терлецький.

У синьому полі срібна балка, над якою дві золоті лілеї, а під нею - така ж одна; на широкому золотому бордюрі 10 зелених соснових шишок.

Три лілеї походять із герба власника поселення у XVII ст. - Йосифа Чаплича-Шпановського. Срібна смуга означає річку Косму, від якої село отримало назву. Шишки символізують багаті соснові ліси, серед яких виник Космачів. Золото (жовтий колір на прапорі) вказує на сільське господарство, а синій - місцеві водойми. Щит увінчано золотою сільською короною з колосків, що вказує на статус села.

Квадратне жовте полотнище, по периметру якого 9 зелених соснових шишок, а у центрі - квадратне поле (розміром у чверть поля прапора), яке складається із трьох горизонтальних смуг - синьої, білої та синьої (співвідношення їхніх ширин рівне 7:2:7), на верхній синій - дві жовті лілеї, на нижній синій - одна жовта лілея.

Перша писемна згадка припадає на 1571 рік.^[1]

Про походження назви існує декілька версій. Дехто твердить, що назва села виникла від слова «Косма» – невеличкої річки, яка протікає центром Космачіва. Інша версія: першим поселенцем нібито був чоловік на прізвище Космач. Серед місцевого населення побутує також думка: тут, де розташоване село, колись ріс гарний гай із «косматим віттям».^[1]

Село згадується у 1583 р., коли належало до Тучинського ключа.^[1]

У 1632 р. після поділу родинного спадку Йосиф Чаплич-Шпановський — майбутній православний єпископ Луцький та Острозький, син Миколи — отримав у власність місто Космачів^[2].

У 1775 р. побудували храм.

У 1906 році село належало до Підлужанської волості Рівненського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового міста становила 52 версти, від волості 18. Дворів 74, мешканців 541^[3].

Під час Першої світової війни 1914—1918 рр. Космачів деякий час перебував у прифронтовій смузі. Чоловіків призовного віку царський уряд мобілізував на фронт. Через нестачу робочих рук занепадало сільське господарство. Серед населення поширилися різні епідемічні хвороби. Поширення тифу призвело до зростання смертності серед населення.^[4]

У 1921 р., за Ризьким договором, с. Космачів та Західна Україна відійшли до Речі Посполитої – Польщі. Польська влада проводила політику полонізації, що обмежувала використання української мови. Така політика полонізації у польській владі спричинила напруженість серед місцевого українського населення. Також селяни сплачували високі податки, що ускладнювало ведення господарства.^[4]

У 1939 році Німеччина вторглася до Польщі, а незабаром на територію Західної України увійшли радянські війська. У результаті СРСР створив на нових землях власні органи управління. У результаті в Космачіві була створена сільська рада.^[4]

Під час війни нацистські окупаційні війська забирали у людей худобу, птицю і різні продукти харчування. Молодих людей вивозили на роботу до Німеччини. Село за роки війни було двічі спалено. Перший раз у травні 1942 року після сутички в лісі між німцями і народними оборонцями. Другий раз у травні 1944 р., при відступу окупанти підпалювали порожні сільські оселі.^[4]

У 1949 р. з села було вивезено до Сибіру кілька сімей, через контактування з учасниками визвольних змагань. В тому ж році, в червні, був заснований колгосп ім. Чапаєва. Перше майно господарства належало тим людям, яких було вивезено до Сибіру. Першим головою колгоспу був Степан Андрійович Трохимчук.

У 50-х рр. колгосп мав значне поголів’я худоби. Вирощували різні зернові культури та овочі, зокрема кавуни. Умови праці в колгоспі були складними, а рівень оплати — низьким.

У 1953 р. в Костополі створюється МТС, яка почала обслуговувати колгоспи, в тому числі і Космачівський. Це полегшило працю селян. Із МТС розраховувалися натуроплатою, переважно зерном.

У 1956 р. Космачівський колгосп був приєднаний до Підлужненського колгоспу.^[5]

У 1959 р. територія Космачівської сільської ради була приєднана до Підлужненської.

У 1775 р. пан Юзеф Грохольский заснував православну церкву. При ній виникла церковноприходська школа. Приміщення не збереглося. Навчалися в ній, крім космачівських, діти з суміжних сіл – Мар'янівки і Пеньковка.

У 1920-х роках польська влада запланувала на території села побудувати світську школу. Але через від'їзду польської родини, у 1928 р. навчання проводилось у панському маєтку. Першою вчителькою, яку запам'ятали старожили, була Скирда Ольга Іванівна, яка працювала в селі з 1928 по 1937 рік. Усі предмети викладалися польською мовою. На українську мову відводився один урок на тиждень. Закон божий у школі читав священик Андрій Боруцький.

Під час Другої світової війни освітній процес у Космачеві був суттєво порушений. У період окупації в селі працювала вчителька зі Львова — Марія Антонівна Кув’як. Вона проживала в складних умовах з двома маленькими дітьми. Батьки учнів надавали їй посильну допомогу.

У травні 1942 року Марія Кув’як разом із родиною загинула. Під час каральних дій німецьких окупаційних військ село було спалене, внаслідок чого знищено й приміщення сільської школи. У наступні роки навчання в Космачеві не проводилося. Відновлення освітнього процесу розпочалося після визволення Полісся від нацистської окупації.

На початку вересня 1944 р. в Космачівську школу на посаду вчителя початкових класів і завідувача школи було призначено Мельничук М.Ф.

У 1945 році на території Космачівської сільської ради функціонували дві початкові школи: одна — на хуторі Хабне (у хаті Сомка Українця, вчив діток Нагорний Степан Опанасович), інша — на хуторі Митниця (у хаті Сошинського Дмитра Васильовича, він же і навчав школярів). Приміщення шкіл не відповідали санітарним і освітнім вимогам. За оренду приміщення держава платила людям грішми.

У 1946 році замість попередніх закладів було відкрито нові школи: на Підрятишному (в хаті Мелейчука; 4 кл.), де працювала вчителька Килименко Оксана Іванівна, а також у селі Космачіві — у Зарічного Прохора (4 кл., вчителював виходець із Золотолина Марчук Петро Сильвестрович).

У 1953 році в приміщенні сільського клубу було відкрито так звану прогресивну школу («прогресивку»). Навчальний заклад поступово розширювався: рік за роком учні отримували можливість здобувати освіту у 5-х, 6-х та 7-х класах. Першим директором школи був Ковальчук Микола Климович.

У 1954–1955 роках на місці зруйнованої під час війни школи було збудовано нову будівлю, до якої перевели учнів. У другій половині 1950-х років педагогічний колектив поповнився новими вчителями. Зокрема, з Житомирської області приїхала Гаюк Надія Миколаївна, із Сумської області — Іскра Антоніна Іванівна, з Волинської області — Карп’юк Анатолій Микитович.

У 1960-х роках у школі працювали вчителі: Плотнікова Любов Іванівна (біологія та хімія), Позняхівська Любов Калістратівна (український фіолог), Куклевська Любов Констянтинівна (російська мова та література).

З квітня 1964 року Космачівську семирічну школу очолив Мелейчук Іларіон Федорович, місцевий житель. Під час його керівництва було здійснено низку заходів, спрямованих на поліпшення навчального процесу та матеріально-технічної бази закладу. Зокрема, було проведено благоустрій приміщення школи та впорядковано прилеглу територію: закладено садок, створено квітник, облаштування стадіону. Також за його ініціативи було створено ставок, у якому розводили рибу.

У 1977 році Іларіона Федоровича Мелейчука було призначено директором Великолюбаської середньої школи. Після його переведення Космачівську школу очолювали Базилевич Василь Володимирович, Веселовський Володимир Станіславович та Німкович Галина Павлівна.

У 1980-х роках навчальний заклад було реорганізовано у початкову школу. Через нестачу учнів в селі. Згодом було прийнято рішення про об’єднання шкіл населених пунктів Велика Любаша, Космачів, Підлужне та Трубиці. Учні з Космачева, починаючи з 5-го класу, навчалися у селі Підлужне, куди їх підвозили.

У 1990 році за сприяння місцевих органів влади — голови колгоспу Москвича Василя Федоровича та голови сільської ради Шилюка Миколи Петровича — у селі було відкрито нову типову школу-комплекс. Першим директором закладу стала Плотнікова Любов Іванівна.

На початку 1990-х років унаслідок ускладнення соціально-економічної ситуації в державі підвезення учнів до школи здійснювалося нерегулярно, що негативно впливало на організацію навчального процесу. За ініціативи громади села було порушено питання про відновлення повноцінного навчання.

У 1993 році, після 13-річної перерви, навчальний заклад знову отримав статус неповносередньої школи з 9-річним навчанням.

У подальші роки демографічна ситуація в селі продовжувала погіршуватися. Унаслідок скорочення кількості учнів навчальний заклад знову було реорганізовано в початкову школу, яка функціонувала як Космачівська філія Великолюбаського ліцею.^{[6] [7]}

Костопільська міська рада рішенням №2088 від 10 червня 2025 року ухвалила призупинити діяльність Космачівської філії Великолюбаського ліцею Костопільської міської ради з 1 вересня 2025 року^[8].

У 1775 р. за кошти поміщика Йосифа Грохольського, було збудовано дерев'яну церкву на кам'яному фундаменті.

У 1868 р. відремонтована на пожертвування парафіян.

6 вересня 1870 року церква була освячена.

За даними «Волинських єпархіальних відомостей», церква була приписана до парафії села Велика Любаша.

У 1908 р., за даними клірових документів, при храмі с. Космачів є церковний дім, в якому міститься школа грамоти.

Храм Різдва Богородиці розташований на околиці села, поблизу невеликого озера. Церква та дзвіниця були зведені одночасно наприкінці XVIII століття й утворюють єдиний архітектурний ансамбль. Композиційною домінантою ансамблю є будівля церкви, яка складається з чотирьох зрубів: прямокутного вхідного тамбура, бабинця, квадратного нефу та шестикутного вівтаря, розташованих на осі схід—захід. Центральне приміщення перекрите восьмигранним рубленим верхом з одним заломом і світловим ліхтариком. Східний і західний зруби завершуються невеликими каркасними дахами, що підкреслює домінуючу роль нефу в загальній композиції споруди. Характерною особливістю храму є витягнутий у поздовжньому напрямку західний об’єм, утворений двома однаковими за висотою та шириною зрубами — бабинцем і вхідним тамбуром. Таке планувальне рішення є рідкісним для монументального дерев’яного будівництва українського Полісся та свідчить про творче переосмислення місцевими майстрами традиційних композиційних схем і прийомів. Риси поліської народної архітектури проявляються також у деталях споруди, зокрема у формі світлового восьмерика та в майстерному використанні дерев’яної різьби на колонах і фронтоні вхідного ганку.

Упродовж майже ста років (1869–1967) богослужіння в храмі Різдва Пресвятої Богородиці відправляли священики Боруцькі, які сформували місцеву священницьку династію. Одним із представників роду був священик Михайло Боруцький — син священика з села Велика Любаша. Він закінчив курси у Волинській духовній семінарії. До призначення на парафію служив псаломщиком у селах Студині (нині Стидні) та Золотолин. У 1907 році був висвячений і направлений на цю парафію. Батько Михайла, Іван Боруцький, син священика з села Четвертня поблизу Луцька. Закінчив курс духовної семінарії. Останнім священиком із родини Боруцьких був Андрій Боруцький, якому доводилося працювати під час Другої світової війни. Його смерть у 1967 році завершила тривалий період служіння родини Боруцьких у цій парафії.

У 1960-х роках храм Різдва Пресвятої Богородиці тимчасово не діяв. Прихожани добивалися того, щоб церква почала діяти. Значну роль у відновленні богослужінь відіграла Марія Калениківна Корнюша, відзначена Похвальним листом архієпископа Волинського і Рівненського у 1971 році. Богослужіння відновили у 1969 році богослужіння відновили. Службу Божу почав правити священик Андрій Скороход з села Золотолин. У подальші роки священство змінювалося.^[9][10]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 297 осіб, з яких 144 чоловіки та 153 жінки.^[11]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 286 осіб.^[12]

Починаючи з 2010-х років чисельність населення поступово зменшувалася. За даними Підлужненської сільської ради, вона становила 243 особи у 2010 році та 231 особу у 2014 році.^[13]

Станом на 1 січня 2023 року чисельність населення села становила 213 осіб.^[14]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[15]

• Kosmaczów, ... // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 464. (пол.)
• Погода в селі Космачів [Архівовано 16 грудня 2011 у Wayback Machine.]