Вангажі

Вангажі Vangaži Ва́нгажі Ва́нгаш Wangasch
—  місто  —
Лютеранська церква
Герб
Координати: 57°05′33″ пн. ш. 24°32′47″ сх. д. / 57.09250° пн. ш. 24.54639° сх. д.
Країна	Латвія
Регіон	Ліфляндія
Край	Ропазький край
Статус	1991
Площа
• Повна	5,1 км²
Висота над р.м.	20 м
Населення  (2016)[1]
• Усього	3778
• Густота	740,8/км²
Часовий пояс	EET (UTC+2)
• Літній час	EEST (UTC+3)
Поштовий індекс	LV-2136
Вебсайт	www.vangazi.lv
Вангажі

Вангажі (латис. Vangaži, нім. Wangasch) — місто в Латвії. Поруч із містом проходить важлива магістраль Рига — Псков.

Статус міста з 1991 року. За 3 км від міста протікає ріка Гауя.

Місто було засноване в XIII столітті як поселення, яке мало стратегічне значення через своє розташування на річці, що було важливим для торгівлі та транспортних шляхів. З 1341 року Вангажі стали частиною Лівонії і знаходились під владою Тевтонського ордену.

Впродовж століть Вангажі змінювали своїх правителів. Після розпаду Лівонії місто потрапило під Річ Посполиту, а в середині XVII століття стало частиною Шведської імперії. Після Північної війни місто увійшло до складу Російської імперії в 1710 році, де воно залишалось до 1918 року.

У XX столітті Вангажі стали частиною Латвійської Республіки, а після Другої світової війни і захоплення Латвії СРСР, місто стало частиною радянської адміністративної структури, що змінило його соціальну та культурну картину.

Аналіз змін чисельності населення в існуючих адміністративних межах за даними Центрального статистичного управління (CSP) свідчить про наявність кількох чітко виражених демографічних етапів.^[2]

У період 1970–1989 рр. спостерігалося стабільне зростання чисельності населення. Так, у 1970 році населення становило 2,7 тис. осіб, тоді як у 1979 році — вже 3,36 тис. осіб (середньорічний приріст +2,47%). Найвищий показник був зафіксований у 1989 році — 4,37 тис. осіб (+2,64% на рік). Це зростання можна пояснити індустріалізацією, міграційним притоком у радянський період та відносно високими показниками природного приросту.

Після 1989 року демографічна динаміка змінює напрям. У 2000 році чисельність населення скоротилася до 4,17 тис. осіб (−0,41% на рік), що відображає загальносистемну демографічну кризу пострадянського простору, зумовлену економічною трансформацією, еміграцією та зниженням народжуваності.

У 2011–2021 рр. процес депопуляції посилився: населення скоротилося з 3,60 тис. до 3,28 тис. осіб, а середньорічні темпи зменшення становили відповідно −1,33% та −0,94%.

У 1979–1989 рр. домінуючою етнічною групою були росіяни (понад 51–53%), тоді як частка латишів залишалася відносно низькою (28–32%). Така структура є типовою для радянського періоду та відображає наслідки міграційної політики СРСР, спрямованої на індустріальні регіони.

Починаючи з 1990-х років, спостерігається поступове скорочення чисельності російського населення — з 2324 осіб у 1989 році до 1249 осіб у 2021 році (зменшення частки з 52,8% до 39%). Водночас частка латишів демонструє стале зростання — з 28,3% у 1989 році до 42% у 2021 році. Це пояснюється як репатріацією латиського населення, так і еміграцією частини російськомовних мешканців після відновлення незалежності Латвії.

Частки білорусів, українців, поляків та литовців упродовж усього періоду залишалися відносно стабільними (у межах 2–7%), хоча їх абсолютна чисельність скорочувалася разом із загальним спадом населення. У 2021 році зросла частка категорії «інші», що може свідчити як про зміну методології обліку, так і про зростання етнічної самоідентифікації поза традиційними групами.

• Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.

• Офіційний сайт міста [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.]