YaChudo

Баї (місто)

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Баї
40°49′00″ пн. ш. 14°04′11″ сх. д. / 40.816666666667° пн. ш. 14.069722222222° сх. д.
Країна Італія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняБаколі Редагувати інформацію у Вікіданих
Типфракція
стародавнє містоd і submerged settlementd Редагувати інформацію у Вікіданих
Баї. Карта розташування: Італія
Баї
Баї
Баї (Італія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Баї (лат. Baiae; італ. Baia; неап. Baia) — місто у комуні Баколі, що в південній Італії поблизу Неаполя.

Засноване в епоху Стародавнього Риму у провінції Італія, розташоване на північно-західному березі Неаполітанської затоки. Місто було престижним курортом протягом століть, особливо наприкінці Римської республіки, коли заможні римляни вважали його престижнішим за Капрі, Помпеї та Геркуланум та будували тут вілли з 100 року до н. е.[2] Стародавні автори засвідчують, що багато імператорів будували в Баї, майже конкуруючи зі своїми попередниками[3], вони та їхні двори часто залишалися там. Місто було сумно відоме своїм гедонізмом та супутніми чутками про корупцію та скандали.

Нижня частина міста пізніше занурилась в море через місцеву вулканічну, брадисейсмічну активність, яка підняла або опустила землю. Нещодавня підводна археологія виявила багато чудових будівель, які зараз охороняються в затопленому археологічному парку[4]

Багато вражаючих будівель верхнього міста можна побачити в «Археологічному парку Терми Бая».

Види та архітектура Баї настільки запам'яталися, що надихнули на створення зображень на стародавніх скляних колбах, виготовлених для відвідувачів (ймовірно, в Путеолі наприкінці III — на початку IV ст. н. е.), багато з яких були знайдені по всій імперії, і сьогодні зберігаються в багатьох музеях[5], зокрема в Популонії,[6] Емпоріоні та Варшаві. Зокрема, той, що у Варшаві, ймовірно, дає повну картину того, що поступово стає зрозумілим сьогодні в результаті досліджень у затопленій археологічній зоні[7].

Назва

Ймовірно, що Баї названо на честь Бая (д.-грец. Βαῖος), кермового корабля Одіссея в «Одіссеї» Гомера, який нібито був похований неподалік[8] Сілій Італік називає Баї sedes Ithacesia Baii, оскільки її заснував Бай[9] Прилегла Байська затока названа на честь міста. Зараз вона утворює західну частину Поццуолійської затоки[8]

Поселення також згадується в 178 році до н. е. під назвою Aquae Cumanae («Кумейські води»)[10]

Історія

Баї побудовано на Кумейському півострові на Флегрейських полях, активній вулканічній зоні, на схилі стародавнього кратера, що спускається до берега. Можливо, спочатку його планували як порт для Кум. Місто також мало прибуток від термальних джерел для купальних закладів.

Близько 80 до н. е. місто стало модним курортом для римської аристократії. Відомо, що Марій, Лукулл і Помпей відвідували місто[11] Юлій Цезар мав у місті віллу, і більша частина міста стала імперською власністю за Августа.

У 37—36 рр. до н. е. біля Баї було побудовано порт Юлій, який став базою для Західного Римського флоту, пізніше покинутого через замулення Лукринського озера (з якого короткий канал вів до озера Аверно) за для двох гаваней на мисі Мізено за 6,4 км на південь.[12]

Баї був сумно відомий гедоністичним способом життя своїх жителів і гостей у Республіканську епоху. У 56 до н. е. видну світську левицю Клодію засудили через те що живучи як розпусниця в Римі та на «переповненому курорті Баї», насолоджуючись пляжними вечірками та тривалими сеансами пияцтва. В елегії Секста Проперція, написаної в Августівську добу, місто описується це як «лігво розпусності та пороку». У «Баї та порок» Сенеки Молодшого; місто описано його як «вихор розкоші» та «гавань пороку», куди дівчата ходили гратися в дівчат, старі жінки — у дівчат, а деякі чоловіки — у дівчат, згідно з жартом I століття до нашої ери.

Нерон збудував собі віллу в сер. I ст., і Адріан помер у місті у своїй віллі в 138 році н. е..[13] Баї також було улюбленим містом імператора Септимія Севера.[11]

Опускання землі поблизу узбережжя нижче рівня моря через брадісейсм, ймовірно, відбувалося у дві фази: III—V ст., ще в пізню імперську еру, після чого відбулося значніше занурення через століття. Нижня частина Баї значною мірою затоплено морем до VIII ст..[14]

Баї розграбували під час вторгнень варварів[11] та мусульман в VIII ст.. До 1500 року місто покинули через спалахи малярії, але в XVI ст. Педро де Толедо збудував замок Кастелло-ді-Баї.[11]

Байська затока

Байська затока є залишком стародавнього кратера, частково зануреного в море. У римські часи це була повноцінна прибережна лагуна, Байське озеро, а римські будівлі розташовувалися на піщаній косі між морем і східним берегом Байського озера, яка зараз занурена, і займала внутрішній схил кратера.

Канал між лагуною та морем, утворений шляхом прорізання піщаного перешийка, що їх розділяв, мав ширину 32 м та обмежений двома хвильорізами довжиною близько 230 м та шириною 9 м. Моли збудували з бетону з туфовою крихтою, розташованою шарами. Бетонну суміш заклали у дерев'яні кесони, про що свідчить наявність типових отворів, залишених будівельними палями. У деяких випадках пілони та обшивка опалубки досі чудово збереглися. Північний мол частково зберігся на довжині 63 м.

Археологія

Статуя «Афродіти Байської», варіант Венери Медічі, ймовірно, розкопано десь до 1803 року, коли англійський антиквар Томас Гоуп почав виставляти її у своїй галереї на вулиці Дачес у Лондоні.[15]

Інтенсивні археологічні розкопки розпочалися з 1941 року, виявляючи шари будівель, вілл та термальних комплексів, що належать до періодів від пізньої республіканської епохи, епохи Августа, Адріана до пізньої імперії.

У підвалі терм Сосандри в Баї виявлено сховище з гіпсовими зліпками елліністичних скульптур; зараз вони виставлені в археологічному музеї міста.[16] Колекція містить частини кількох відомих скульптур, зокрема афінських Гармодія та Арістогітона та Афіну Веллетрі. Це свідчить про те, що в цьому районі була майстерня, яка масово виробляла мармурові або бронзові копії грецького мистецтва для італійського ринку.[17]

У квітні 2023 року підводні археологи з археологічного парку Флегрейських полів виявили затонулі залишки давньоримської вілли, а саме мармурову плитку на підлозі, численні мармурові колони та вишукану мозаїку.[18][19] Мозаїка містила перехрещені коси та шестикутники з увігнутими сторонами.

Пам'ятки

Серед найзначніших та найвизначніших залишків є кілька купольних лазень, таких як храм Меркурія, храм Венери та храм Діани. Традиційно їх приписували деяким із найвідоміших мешканців міських вілл, хоча вони не були храмами, а частинами термальних купалень.[11]

Громадські та приватні лазні Баї наповнювалися теплою мінеральною водою, яка подавалася до їхніх басейнів з підземних гарячих джерел, як це робиться й сьогодні. Римські інженери також змогли побудувати складну систему камер, які спрямовували підземне тепло в приміщення, що виконували функцію саун. Окрім своєї рекреаційної функції, лазні використовувалися в римській медицині для лікування різних захворювань, а лікарі лікували своїх пацієнтів біля джерел.[20]

«Храм Діани»

Цей колосальний огіральний купол, сьогодні наполовину зруйнований, спочатку збирав пари, що надходили з-під землі, і використовувався для термальних ванн. Він був прикрашений мармуровими фризами із зображенням сцен полювання.[21] Його можна впізнати як будівлю, зведену Александром Северусом (прав. 222—235) на честь його матері Юлії Мамеї, і, ймовірно, є династичним герооном.

У 1677 році Корнеліс де Брейн відвідав храм і написав:

«Потім прибуваєш до храму Діани, який повністю зруйнований, за винятком напівкруглої споруди нагорі, яка все ще існує. Навпроти також знаходиться частина храму Аполлона, поруч з якою можна побачити кімнату німф, що насолоджуються різними видовищами. Нагорі я бачив багато фігур і барельєфів, дуже дивних і красивих, оскільки вхід досі досить добре зберігся.[22]»

«Храм Меркурія»

Храм Меркурія[23] містить великий купол діаметром 21,5 м, найбільший у світі до будівництва римського Пантеону в 128 році н. е.[24][25] Купол має центральний отвір або окулюс, чотири квадратні світлові отвори,[26] побудовано з великих туфових блоків і є найстарішим відомим куполом з бетону, що зберігся.[27] Побудований у I столітті до н. е. за часів пізньої Римської республіки, він використовувався для обгородження фригідарію (холодного басейну) громадських лазень.[28] З описів XVIII століття видно, що він мав шість ніш, чотири з яких були напівкруглими.

«Храм Венери»

Ця куполоподібна будівля була найважливішим приміщенням великого банного комплексу, який разом з іншими будівлями на протилежному боці прибережної дороги займав значну частину міста.[29] Вона була розкішно оздоблена і, найімовірніше, була замовлена ​​Адріаном, про що свідчать рідкісні архітектурні особливості, які вона мала спільного з іншими пам'ятками Адріана, особливо з його віллою в Тіволі.[30] Зовні вона була восьмикутною з вісьмома великими арковими вікнами та всередині круглою (діаметром 26 м) з балконом всередині, що виходив на басейн. Свою назву вона отримала від статуї богині, яку, знайшли там, що призвело до помилкової ідентифікації.[31]

Д'Оссат зазначив в 1942 році[32], що купол мав форму парасольки, насправді це був ще складніший варіант, що складався з шістнадцяти сегментів, які чергувалися сферичними та велоїдними. До Адріана таких куполів не було, ані нічого, що віддалено нагадувало б їх. Дійсно, куполи з таким самим дизайном, як ця будівля, можна знайти на віллі Адріана в Тіволі, наприклад, у вестибюлі Пьяцца-д'Оро (Золота площа) та так званому Серапеумі. Таке ж поєднання світлого туфу та везувіанської пемзи знайдено в Пантеоні в Римі, перебудованому за наказом Адріана.

Барабан, що підтримував купол, був покритий штукатуркою, що імітувала смуги з мармурових блоків тесаного каменю зі швами, заповненими синьою скляною пастою, так що верхній восьмикутник барабана ззовні мав виглядати як складений з паралелограмів блискучого білого мармуру, розділених блискучими блакитними стрічками.[33]

Периметр переднього двору, представляв собою виняткову архітектурну інновацію, з планом у вигляді 9 рівних кіл у межах квадрата зі сторонами 15 м та трьома круглими кімнатами. План у верхній частині цієї кімнати об'єднали з іншою геометричною композицією, яка складалася з 8 кіл, розташованих навколо великого кола, увінчаного елегантним куполом у формі парасольки. Її побудували лише з криволінійних поверхонь, загалом близько двадцяти. Характерний план цієї прибудови нагадує елементи павільйону «П'яцца-д'Оро» вілли Адріана.[34]

Мозаїки всередині купола сягали підвіконь, а мармур покривав басейн і нижні поверхні стіни.

Вілла Амбулаціо

З видом на море височіє «Вілла Амбулаціо» з серією з шести терас, з'єднаних між собою комплексом сходів, останні з яких ведуть до «сектора Меркурія». Вона названа на честь амбулаціо, довгого коридору з двома поздовжніми навами на другій терасі, призначеного для критої прогулянки з великими отворами та чудовою панорамою затоки внизу. На цегляній конструкції центральних колон можна побачити сліди дорогоцінної штукатурки.

На верхній терасі розташовувалися житлові приміщення, колись багато оздоблені кілька кімнат, призначеними для відпочинку. Третя тераса зараз перетворена на сад, обсаджений деревами. Четверта тераса призначена для службових приміщень. На п'ятій терасі є кілька кімнат, які, ймовірно, використовувалися як місця для проживання та відпочинку, відкриті до моря та останньої тераси нижче, яка колись була зайнята садом, як і сьогодні, оточеним колонадою.

Сектор Сосандри

Обмежений двома паралельними сходами сектор або «Храм Сосандри» від назви статуї, знайденої в 1953 році, що зараз зберігається в Національному музеї Неаполя.

Сектор на чотирьох терасах, включано зі спа-центром, віллою та шпіталем (своєрідний готель для відвідувачів сусіднього спа-центру), збудовано як ебетеріон Нероном, на думку Діона Кассія, для відпочинку та розваг моряків сусідньої бази Мізенського флоту.

На найвищій терасі розташовані службові зони та невеликий бальнеум з багатим ліпним декором на стелі. Наступний рівень має велику терасу, облямовану з трьох боків портиком. У саду є чотири паралельні стіни, які, можливо, розмежовували три триклінії на відкритому повітрі. Над перистилем розташовано кілька житлових кімнат, колись багато оздоблених, зокрема оригінальні дорогоцінні мозаїчні підлоги, що зображують театральні маски в геометричних рамках. Нижче цього рівня знаходиться напівкругла будівля, увінчана п'ятьма склепінчастими кімнатами, колись прихованими фасадом, прикрашеним нішами та колонами, що загалом створює вражаючу композицію. На осі комплексу знаходиться кімната, можливо, яка використовувалася як німфей, з якого текла вода, що живила існуючий великий зовнішній круглий резервуар. На перистилі нижньої тераси знаходяться розписи двох послідовних періодів: перші — єгипетського стилю (персонажі та символи культу Ісіди), датовані серединою І століття н. е.; вони значною мірою перекриті розписами ІІ століття, на яких зображені чоловічі та жіночі постаті в межах архітектурних композицій.

Підводний археологічний парк

У затоці, повністю затопленій водою, знаходяться залишки торгових портів Баї та Юлій.[35] Далі на захід знаходився порт мису Мізенум, база римського імперського флоту. Мозаїки, сліди фресок, скульптури, дорожні схеми та колони також добре збереглися приблизно на 5 м нижче рівня моря.[36]

Ці заповідні зони були створені у 2002 році як унікальний приклад археологічного та природного захисту під водою в Середземномор'ї.

Трикліній-німфей Клавдія

У 1969 році на морському дні перед Пунта-Епітаффіо на глибині близько 7 м виявили чудову та високоякісну мармурову скульптурну групу.[37] Пізніше провели систематичні розкопки, в результаті яких було виявлено велику прямокутну кімнату розміром приблизно 18×10 м з напівкруглою апсидою на одному кінці, повністю покриту мармуром, з великим басейном у центрі. Цей трикліній — німфей (бенкетна зала) ідентифікується як кімната вілли Клавдія, комплексу, розташованого терасами від вершини мису, що простягається в море приблизно до 400 м від берега.[38] Кімната схожа на трикліній-німфеум на віллі Тиберія в Сперлонзі, призначений для розкішних обідів, з подібним оздобленням та статуями з Одіссейського циклу.

У кожній з бічних стін було чотири ніші зі статуєю, а по периметру кімнати проходив водяний канал. Мармурове ліжко у формі підкови в кінці басейну — стибадій, обідній диван, подібний до того, який Пліній описував для своєї вілли;[39] його розміщували між водяним каналом, що проходив навколо стін, і великим центральним басейном. Вода текла з деяких статуй, розміщених у нішах на довгих сторонах триклінія, та зі статуї Бая (керманича Улісса) в апсиді за допомогою невеликих свинцевих трубок, вставлених у мармур.

Декор мав на меті відтворити атмосферу морської печери за допомогою грубих природних скель, що покривали апсиду, бічні ніші та вхідну арку, а також води, що текла в бічному каналі та в центральному басейні. Він відтворював епізод з «Одіссеї», в якому Улісс, в'язень разом зі своїми супутниками в печері Поліфема, намагається напоїти циклопа, а потім осліплює його. Основна скульптурна група розміщувалася в апсиді, що домінувала над залом, де збереглася фігура Улісса, зображеного як той, хто пропонує Поліфему чашу вина, та одного з його супутників, що несе бурдюк. Циклоп, ймовірно, займав центральне положення.

З восьми статуй у бічних нішах чотири були у відмінному стані збереження: дві відповідають призначенню приміщення як бенкетної зали, будучи фігурами молодого Діоніса з чітким посиланням на групу Одіссея в апсиді. З двох інших перша зображує матір Клавдія, Антонію Молодшу, як Августу в образі Венери Прародительки, з діадемою на голові та крилатою дитиною на руках, можливо, похоронним Еротом; інша — дівчину з ніжними рисами обличчя, із зачіскою, що нагадує юнацькі портрети Нерона, також прикрашені коштовним камінням на голові. Вона, можливо, одна з дочок Клавдія, яка померла в дитинстві.

На початку IV століття палац почав затоплюватися морем через брадисейсм, і більшість стінових прикрас, а також свинцеві труби демонтовано.[40]

Скульптури передали до Археологічного музею Флегрейських полів у замку Баї, а копії розміщені на їхньому початковому місці на затопленому місці. У музеї представлена ​​реалістична реконструкція німфеуму.[41]

Вілла Пісоні

На південний схід від Пунта-Епітаффіо знаходяться вражаючі залишки вілли Пісоні кінця I ст. до н. е., яка спочатку належала могутній родині Кальпурній, з якої походили Кальпурнія (дружина Цезаря), сенатори, проконсули, консули та папи. Нею володів Луцій Кальпурній Пізон, що підтверджується клеймами на свинцевих трубах. Зрештою, вілла перейшла до Гая Пізона, очільника невдалої антинеронівської змови 65 року нашої ери. На думку Тацита, змова передбачала усунення імператора саме в цій віллі, яку часто відвідував Нерон.[42] Однак змову було зірвано, Гай був змушений покінчити життя самогубством, а віллу конфіскували та вона стала імператорською власністю.

У першому ядрі вілли на стародавньому мисі перед Пунта-Епітаффіо втілені виняткові архітектурні рішення з вражаючою модифікацією оригінального ландшафту, використанням штучних пірсів та набережних, побудованих безпосередньо в морі, а також вражаючих переваг поцоланового вулканічного попелу Кампанії в облаштуванні пілонів та бетонних будівель у занурених або частково занурених умовах.

Адріан зніс віллу дощенту та перебудував її у ще грандіознішій формі, експериментуючи з новими композиційними рішеннями. Дизайн двох апсидальних коридорів вздовж внутрішнього двору є одним із перших значних свідчень нового жанру архітектури, який за своїми сценографічними результатами передбачив бароко. Вілла демонструє архітектурну схожість з Віллою Адріана в Тіволі. Фасад, спрямований у бік Пунта-Епітаффіо, нагадував дуже розкішні фасади сучасних театральних будівель.[43]

Віллу побудованли навколо великого перистильного внутрішнього саду (віридарію) розміром 95×65 м, весь житловий комплекс займав площу 120×160 м. Вражаючий північний фасад, ймовірно, виходив у парк, який відділяв віллу від палацу Клавдія, та двох термальних купалень, а також великого морського району з пірсами, доками, рибними ставками та павільйонами для проживання.[44]

Особливий інтерес представляє величезний західний басейн (80 х 110 м), який використовувався як місце для пристані великих човнів і захищався з півдня від вітрів сірокко низкою дворядних пілонів.

Вілла Протіро

Вілла розташовувалася поруч із вхідним каналом до Байського озера і простягалася приблизно на 120 м вздовж вулиці, облямованої рядом крамниць.[45] Вона складається з двох основних частин: термальних ванн та житлової секції з садом, розділених прямокутним басейном, з'єднаним з морем і прикрашеним статуями, одну з яких (типу Афродіти Садової) нещодавно було знайдено.

Назва походить від входу або вестибюля- профірума, простору між внутрішніми фасадами вілли, що вів до атріуму та вулиці. У цьому випадку він мав дві оштукатурені колони, що обрамляли дві короткі розділові стіни, побудовані з боків порогу з дверними отворами до остіарію (будинок сторожа воріт).

Вілла має велике розмаїття архітектурних типів і особливо примітна широким розмаїттям мармурових підлогових покриттів та стін у більшості кімнат.[46] Стіни атріуму облицьовані мармуром. На південь від атріуму відкривається величезна апсидальна зала (апсида позаду має ширину 10,4 м), ймовірно, добудова до першої будівлі та подібна до пізньоімперських залів багатого домусу Остія-Антики, які також мають багате покриття з великих мармурових плит. Стіни сусідніх кімнат оздоблені мармуром, а багато з них мали мозаїчну підлогу.

Інші пам'ятки

Баї постачалися водою з відгалуження акведука Аква-Августа, поперечний розріз якого можна побачити неподалік.[47]

Мозаїчна підлога римської вілли знайдено ​​тут у 2024 році.[48]

Галерея

  • Супутниковий вид місцевості
    Супутниковий вид місцевості
  • План порту Баї і затоплений терен (сірим)
    План порту Баї і затоплений терен (сірим)
  • Настінний розпис зі Стабії, гавані Стабії або Путеолі, І ст.
    Настінний розпис зі Стабії, гавані Стабії або Путеолі, І ст.
  • Афродіта Байська. Передана Національному музею в 1924. Шия, голова та права рука були відновлені Антоніо Кановою. Римська версія II ст. н. е. типу «Сіракузька Афродіта», IV ст. до н. е. (Національний археологічний музей)
    Афродіта Байська. Передана Національному музею в 1924. Шия, голова та права рука були відновлені Антоніо Кановою. Римська версія II ст. н. е. типу «Сіракузька Афродіта», IV ст. до н. е. (Національний археологічний музей)
  • «Храм Діани»
    «Храм Діани»
  • «Храм Меркурія», який має чудові акустичні властивості
    «Храм Меркурія», який має чудові акустичні властивості
  • «Храм Венери»
    «Храм Венери»
  • Сектор Сосандри
    Сектор Сосандри
  • Вілла Амбулаціо
    Вілла Амбулаціо
  • Мозаїка у лазнях Венери
    Мозаїка у лазнях Венери
  • План затоплених будівель у Байській затоці
    План затоплених будівель у Байській затоці
  • Німфей у Пунта-Епітафіо, статуя Діонісія
    Німфей у Пунта-Епітафіо, статуя Діонісія
  • План триклініуму-німфея Клавдія
    План триклініуму-німфея Клавдія
  • Термальні купальні сектора Сосандра
    Термальні купальні сектора Сосандра

Примітки

  1. ↑ archINFORM — 1994.
  2. ↑ Strabo Geographica 5.4.7
  3. ↑ Josephus: Antiquities of the Jews XVIII 7, 2
  4. ↑ Archaeological park: Parco archeologico sommerso di Baia https://www.parcosommersobaia.beniculturali.it/en/introduzione [Архівовано 2024-08-10 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Painter, K. S. «ROMAN FLASKS WITH SCENES OF BAIAE AND PUTEOLI.» Journal of Glass Studies 17 (1975): 54–67. http://www.jstor.org/stable/24188060.
  6. ↑ The Populonia Bottle https://www.cmog.org/artwork/populonia-bottle
  7. ↑ S.E.Oscrow «The topography of Puteoli and Baiae on the eight glass flasks» Puteoli, 1979, p 77-140
  8. ↑ а б EB, (1911).
  9. ↑ Harry Thurston Peck, Harpers Dictionary of Classical Antiquities (1898), Ithacesiae
  10. ↑ EBO, (2007).
  11. ↑ а б в г д EB, (1878).
  12. ↑ MINIERO, Paola. Il parco sommerso di Baia: da sito archeologico ad area marina protetta In: Comunicare la memoria del Mediterraneo: Atti del Convegno Internazionale di Pisa organizzato dalla Regione Toscana [online]. Naples: Publications du Centre Jean Bérard, 2007 <http://books.openedition.org/pcjb/4015>. ISBN 9782918887904, doi:10.4000/books.pcjb.4015
  13. ↑ Historia augusta, ch. 25
  14. ↑ Eduardo Scognamiglio, The survey of the submerged Bay: reteissa.it
  15. ↑ Waywell & al., (1986), p. 41 & fig. 11.
  16. ↑ Corpus Vasorum Antiquorum, CVA Online
  17. ↑ B216, Beazley Archive
  18. ↑ Mosaic discovered in ruins of submerged Roman town. HeritageDaily - Archaeology News (амер.). 10 квітня 2023. Процитовано 11 квітня 2023.
  19. ↑ Underwater survey reveals new discoveries in sunken town of Baia. HeritageDaily - Archaeology News (амер.). 9 квітня 2023. Процитовано 11 квітня 2023.
  20. ↑ Yegül, (1996).
  21. ↑ Mileto S. (1998) The Phlegraean Fields, Rome, Newton & Compton, pp. 39, 40, 42, 43, ISBN 88-8183-026-4.
  22. ↑ De Bruijn, Cornelis (1698). 3rd chapter; Travels from Rome to Napels [...]. Reizen van Cornelis de Bruyn door de vermaardste deelen van Klein Asia [...]. Amsterdam. Архів оригіналу за 3 червня 2022. Процитовано 31 липня 2023.{{cite book}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  23. ↑ The thermo-mineral complex at Baiae and De Balneis Puteolanis, Access My Library
  24. ↑ Mark & al., (1986), p. 24.
  25. ↑ The Ancient Baths of Baiae, Tour Italy, архів оригіналу за 5 вересня 2019, процитовано 28 січня 2008
  26. ↑ Lehmann, Karl (1945). The Dome of Heaven. У Kleinbauer, W. Eugène (ред.). Modern Perspectives in Western Art History: An Anthology of Twentieth-Century Writings on the Visual Arts (Medieval Academy Reprints for Teaching). Т. 25. Toronto, Canada: University of Toronto Press (опубліковано 1989). с. 249. ISBN 978-0-8020-6708-1.
  27. ↑ Lancaster, Lynne C. (2005). Concrete Vaulted Construction in Imperial Rome: Innovations in Context (вид. illustrated). Cambridge, England: Cambridge University Press. с. 40. ISBN 978-0-521-84202-0.
  28. ↑ «Baiae, historic site, Italy». Encyclopedia Britannica. Accessed 6 June 2021.
  29. ↑ G di Fraia, Adriano a Baia, Sibilla Cumana, 07/11 pp 83-120
  30. ↑ Jacobson, David M. «Hadrianic Architecture and Geometry.» American Journal of Archaeology 90, no. 1 (1986): 69–85. https://doi.org/10.2307/505986.
  31. ↑ Mazzella S. (1591) Site and antiquity of the city of Pozzuolo
  32. ↑ G. DE ANGELIS d'OSSAT. IL "TEMPIO DI VENERE, A BAIA. Estratto dal Bull. del Museo dell'Imp. Rom., XIII (1942)
  33. ↑ F. Rakob, Litus beatae Veneris aureum. Untersuchungen am Venustempel in Baiae, in RM 68 1961 pp 114
  34. ↑ David Jacobson, The Annexe of the 'Temple of Venus' at Baiae: An Exercise in Roman Geometrical Planning, 1999, Journal of Roman Archaeology 12, 57-71
  35. ↑ Parco Sommerso di Baia https://www.parcosommersobaia.beniculturali.it/en/introduzione [Архівовано 2024-08-10 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Scognamiglio, E. Aggiornamenti sulla topografia di Baia sommersa. Archeologia Subacquea. Studi, Ricerche e Documenti II, 2nd ed.; Ist. Poligrafico dello Stato: Rome, Italy, 1997; pp. 35–46.
  37. ↑ Tocco Sciarelli, G. Baia. Il Ninfeo Imperiale Sommerso di Punta Epitaffio; Banca Sannitica: Benevento, Italy, 1983
  38. ↑ Gianfrotta, P.A., 1983. L'indagine archeologica e lo scavo. Baia. Il ninfeo imperiale sommerso di Punta Epitaffio, Napoli, Ed. Banca Sannitica, pp. 25-39.
  39. ↑ Pliny Epistles 5, 6, 36
  40. ↑ Bernard, A., Zevi, F., Gianfrotta P.A., 1983. Baia: il ninfeo imperiale sommerso di punta Epitaffio, Napoli.
  41. ↑ VISITA AL CASTELLO DI BAIA https://www.campiflegreionline.it/Visita_Castello_di_Baia.html
  42. ↑ Tacitus Annals 15.52
  43. ↑ Villa dei Pisoni e Villa a Protiro https://www.ulixes.it/italiano/i_pg01.html?https://www.ulixes.it/italiano/i_pg02bfr16_b.html [Архівовано 13 квітня 2023 у Wayback Machine.]
  44. ↑ Barbara Davidde Petriaggi et al., Reconstructing a Submerged Villa Maritima: The Case of the Villa dei Pisoni in Baiae, Heritage 2020, 3, 1199—1209; doi:10.3390/heritage3040066 www.mdpi.com/journal/heritage
  45. ↑ B Davidde Petriaggi et al., A digital reconstruction of the sunken «Villa con ingresso a protiro» in the underwater archaeological site of Baiae, 2018 IOP Conf. Ser.: Mater. Sci. Eng. 364 012013
  46. ↑ Mauro F. La Russa et al., The contribution of earth sciences to the preservation of underwater archaeological stone materials: An analytical approach, International Journal of Conservation Science, August 2015 6(3):335-348
  47. ↑ Roman aqueducts: Aqua Augusta / Serino aqueduct (Italy). www.romanaqueducts.info. Процитовано 26 листопада 2022.
  48. ↑ Guy, Jack (24 липня 2024). Stunning ancient Roman mosaic found submerged in the sea off Naples. CNN (англ.). Процитовано 26 липня 2024.

Джерела

  • Baynes, T. S., ed. (1878), «Baiæ», Encyclopædia Britannica, vol. 3 (9th ed.), New York: Charles Scribner's Sons, p. 240
  • Chisholm, Hugh, ed. (1911), «Baiae», Encyclopædia Britannica, vol. 3 (11th ed.), Cambridge University Press, p. 214

«Baiae», Encyclopædia Britannica Online, 2007.

  • Altshuller, Mark (1992), «The Transition to the Modern Age: Sentimentalism and Preromanticism, 1790—1820», in Moser, Charles (ed.), The Cambridge History of Russian Literature, rev. ed., Cambridge University Press, ISBN 0521425670
  • Mark, R.; Hutchinson, P. (March 1986), «On the Structure of the Roman Pantheon», Art Bulletin, vol. 68.
  • Waywell, Geoffrey B.; Laev, Raoul (1986), The Lever and Hope Sculptures: Ancient Sculptures in the Lady Lever Art Gallery,
  • Port Sunlight, and a Catalogue of the Ancient Sculptures Formerly in the Hope Collection, London and Deepdene.
  • Yegül, Fikret K. (1996), «The Thermo-Mineral Complex at Baiae and De Balneis Puteolanis», The Art Bulletin, vol. 78, No. 1, pp. 137—161

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).