YaChudo

Барбара Сміт

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

Барбара Сміт
Народилася16 грудня 1946 (79 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Клівленд, Огайо, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменниця, політична діячка, феміністка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКоледж Маунт-Голіок[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1970 — тепер. час
Брати, сестриБеверлі Смітd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Премія Джуді Ґранd (2015)

Lambda Literary Award for Lesbian Memoir or Biographyd (2015)

Барбара Сміт (англ. Barbara Smith; нар. 16 листопада 1946[2]) — американська лесбійка-феміністка і соціалістка, що зіграла значну роль у чорному фемінізмі в США[3]. З початку 1970-х активно працює як науковиця, активістка, критикиня, лекторка, авторка та видавчиня чорної феміністської думки. Протягом 25 років також викладала у численних коледжах й університетах. Есе, огляди, статті, оповідання та літературна критика Сміт з'являлися в різних виданнях, зокрема «The New York Times Book Review», «The Black Scholar Ms.», «Gay Community News», «Гардіан», «Вілледж войс», «Conditions» і «The Nation».

Має сестру-близнючку Беверлі Сміт, яка також є лесбійкою, феміністкою, активісткою та письменницею.

Біографія

Ранні роки

Дитинство

Народилися разом з сестрою-близнючкою 16 листопада 1946 року в Клівленді, штат Огайо, в родині Гільди Болл Сміт[2]. Діти народилися недоношеними, обидві близнючки зазнавали труднощів у перші місяці життя, хоча Беверлі особливо важко переносила пневмонію. Їхня мати працювала помічницею медсестри, а пізніше продавцем у магазині, тому бабуся дівчаток у їхньому дитинстві виконувала роль головної виховательки, тоді як мати заробляла гроші[2]. 1956 року, коли Барбарі і Беверлі було дев'ять років, їхня мати померла від ускладнень на серці[4]. Після смерті матері сестри продовжували жити у двоквартирному будинку з бабусею, тітками, дядьками та двоюрідними братами.

Хоча сім'я Сміт була відносно небагатою, її бабуся, тітки та мати були добре освіченими, особливо для того рівня освіти, який був доступний чорношкірим жінкам у 1940-х і 1950-х роках[5]. Її бабуся та двоюрідні бабусі викладали в сегрегованих школах на Півдні, а потім переїхали на північ, хоча її мати була єдиною в сім'ї, хто отримав диплом коледжу — ступінь бакалавра наук в галузі освіти в Державному університеті Форт-Веллі (тоді Державний коледж Форт-Веллі)[6]. Усі члени сім'ї Барбари були активними читачами і надавали великого значення освіті як у школі, так і поза нею.

Більшу частину свого життя Барбара майже нічого не знала про свого батька Гартрелля Сміта, який розійшовся з Гільдою ще до народження близнючок. За словами двоюрідної сестри матері Барбари, тітки Ізабель, Гільда і Гартрелл втекли після того, як батьки Гільди не схвалили їхній шлюб[4]. Гільда повернулася до Клівленда вагітною після розриву з Гартреллом. Барбара ніколи не зустрічалася зі своїм батьком та не бачила його фотографій. Про нього мало що відомо, крім того, що він був військовим у роки Другої світової війни і що Гільда та Гартрелл познайомилися у Джорджії, де Гільда навчалася у коледжі.

Хоча Барбара та її сестра виросли на півночі США, її сім'я зберегла своє південне коріння та традиції сільської Джорджії. Сім'я її матері була однією з мільйонів афроамериканських сімей, які взяли участь у Великій міграції в першій половині XX століття, щоб уникнути пригнічуючої расової кастової системи Півдня та покращити своє економічне становище. Сміт описувала себе як жительку півдня і вважала, що каталізатором її активізму став досвід її сім'ї, що пережила сильну расову травму в Джорджії[7]. Водночас вона виправдовує північ від сильної расової дискримінації, документуючи кілька випадків формування античорноти, з якими зіткнулися вона та її сестра. Під час одного з таких інцидентів вони з сестрою принесли домашнє печиво на літній урок французької мови, яку вела відверто расистські налаштована жінка. Ніхто з білих дітей у класі не з'їв жодного печива[8]. Однак, попри очевидну расову дискримінацію, сестри чудово вчилися.

Освіта

Сміт та її сестра почали свою початкову освіту в початковій школі Болтона і перейшли до початкової школи Роберта Фултона у першому класі[9]. Барбара частково приписує свої ранні успіхи у навчанні високій якості державних шкіл, у яких вона навчалася. Хоча її з сестрою відібрали до спеціальної школи для академічно обдарованих у четвертому класі, їхня родина вирішила не змінювати школу для дівчаток після смерті матері[10]. Сестри навчалися в середній школі Александра Гамільтона-молодшого, а потім в школі Джона Адамса.

У старших класах Сміт чудово навчалася й отримала дуже високі бали за тестом PSAT. Її оцінки та результати тестів дозволили їй вступити до коледжу Маунт-Голіок у 1965 році, але, втомившись від расової ворожості в коледжі, вона перевелася до Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку, де протягом року вивчала соціальні науки. Вона повернулася в Маунт-Голіок у випускний клас і 1969 року закінчила[11].

1969 року закінчила коледж Маунт-Голіок і вступила в магістратуру з літератури в Університет Піттсбурга і закінчила його 1971 року. У Піттсбурзі вона почала брати активну участь у жіночому русі і русі за звільнення геїв[12].

1981 року Сміт захистила всі дисертації, крім докторської, в Університеті Коннектикуту[13]. На той час вона вже була знаною активісткою руху чорношкірих, феміністок й ЛГБТ.

2015 року Університет в Олбані надав Сміт ступінь почесного доктора[14].

Ранній активізм

Оскільки вона виросла у глибоко сегрегованому суспільстві, у Сміт з раннього віку почала розвиватися політична свідомість[13]. У старших класах, вона разом з сестрою брала участь у протестах за громадянські права, які були присвячені десегрегації шкіл. У той час Сміт була волонтеркою Клівлендського відділення Конгресу расової рівності (CORE). Вона назвала вбивство Брюса Клюндера, активіста та священника, каталізатором її участі у клівлендському русі. Вона відвідала кілька виступів Мартіна Лютера Кінга та познайомилася з активісткою руху за громадянські права Фанні Лу Гамер[15].

1965 року Сміт вступила до коледжу Маунт-Голіок, де була однією з небагатьох чорношкірих студенток. Вона швидко стала учасницею групи «Громадянські дії», яка, окрім іншого, займалася організацією протесту проти війни у В'єтнамі[16]. Хоча в коледжі не було відділення «Студентів за демократичне суспільство» (SDS), Сміт разом з іншими студентами Маунт-Голіока захоплювалася і наслідувала зусилля цієї групи. Під час навчання у Новій школі соціальних досліджень Сміт їздила до Чикаго та брала участь у протестах, що супроводжували Демократичну національну конвенцію.

Після закінчення коледжу Сміт взяла паузу в активізмі, де відчувала себе скутою своєю приналежністю до руху чорних націоналістів[17]. Якийсь час вона міркувала, що зможе допомогти просуванню расової справедливості, працюючи в академії. Але після відвідин зборів Національної організації чорних феміністок (NBFO), вона повернулася до сфери активізму та почала співпрацювати з багатьма відомими кольоровими жінками.

Сміт оселилася в Бостоні після здобуття ступеня магістра літератури в Пітсбурзькому університеті. Робота її сестри Беверлі у журналі «Ms. Magazine» дозволила отримати контакти критиків[18], і через це видання Сміт познайомилася з Маргарет Слоун, засновницею NBFO. Заінтригована закликом взяти участь у Східній регіональній конференції NBFO 1974 року, Сміт об'єдналася з жінками з Бостона та встановила контакти для створення бостонського відділення NBFO[19].

1975 року разом з Беверлі Сміт і Демітою Фрейзер, активісткою з Чикаго Сміт заснувала Бостонське відділення NBFO. Через відсутність керівництва з боку національної організації, бостонське відділення мало незалежний характер, вирішивши як група зосередитися на підвищенні свідомості та організації низових організацій, які допомагали бідним і робітничим класам Бостона[20].

Активізм

Колектив річки Комбахи

Розчарована відсутністю зв'язку з національною організацією, а також розуміючи, що політика бостонського відділення була значно радикальнішою, ніж у NBFO, група вирішила повністю відокремитися. Названа на честь успішної військової операції, якою керувала Гаррієт Табмен під час Громадянської війни на річці в Південній Кароліні, група Combahee River Collective швидко почала писати маніфест[21]. Колективна заява Combahee River Collective Statement[22] описує цілі групи, але також визначає її як організацію чорних феміністок із класовою свідомістю та утвердженням сексуальності. Визнання лесбійства як легітимної ідентичності посилило дебати всередині чорного фемінізму і ширшого жіночого руху.

Як соціалістична організація чорних феміністок, колектив наголошував на перетині расового, гендерного, гетеросексуального та класового пригнічення в житті афроамериканок й інших кольорових жінок. Як і інші чорні феміністські організації того часу, Combahee сформулювала «багато проблем, характерних для чорних жінок, від гніву на чорних чоловіків за те, що вони зустрічаються і одружуються з білими жінками, до внутрішнього конфлікту щодо кольору шкіри, структури волосся і рис обличчя, щодо відмінностей між мобільністю білих і чорношкірих жінок… також спростовуючи міф про чорношкірий матріархат і стереотипні зображення чорних жінок у популярній культурі»[23]. Колектив також працював над такими питаннями, як «репродуктивні права, зґвалтування, тюремна реформа, зловживання стерилізацією, насильство проти жінок, охорона здоров'я та расизм у русі білих жінок». Члени Combahee організовували виїзні зустрічі для обговорення питань, пов'язаних із заявою, способів впровадження чорного фемінізму у свідомість чорних жінок і нагальних проблем у їхніх власних спільнотах[24]. Але організація втрачала темп, оскільки розмови про лесбійство та підвищення рівня освіти відштовхнули деяких членів. Внаслідок конфлікту лідерів і міжособистісних суперечок членство в Combahee скоротилося. Остання зустріч відбулася у лютому 1980 року.

Kitchen Table: Women of Color Press

Сміт була ентузіасткою американської літератури та письменницької майстерності і вивчала англійську мову протягом всього періоду навчання. Після того, як вона була зачарована романом Джеймса Болдвіна «Розкажи про це на горі», вона вирішила стати письменницею в еміграції, але через інтерес до соціальних рухів 1960-х років змирилася з вивченням літератури вдома[25]. Вона продовжила навчання в аспірантурі з літератури, намагаючись знайти кольорових письменниць, але змирилася з тим, що в американському літературному каноні не було чорношкірих жінок. Прочитавши у статті журналу «Ms.», що Еліс Вокер читатиме курс про афроамериканських письменниць, Сміт вступила і поклялася викладати кольоровим письменницям завжди, поки викладатиме. 1973 року влаштувалася в коледж Емерсон[25].

Розчарована тим, що у доступних творах кольорових письменників переважно розповідалося про переживання чоловіків, на пропозицію своєї подруги Одрі Лорд Сміт заснувала видавництво Kitchen Table: Women of Color Press[26]. Заснований 1980 року в Бостоні, видавництво переїхало до Нью-Йорка наступного року. У співпраці з Одрі Лорд, Черрі Морага, Гетті Госсет, Сьюзен Л. Юнг, Джун Джордан і Глорією Анзальдуа[27] Сміт опублікувала кілька памфлетів і книг, які стали популярними в програмах з етнічних досліджень, жіночих досліджень, квір-досліджень і чорних досліджень, наприклад, «Home Girls: Антологія чорних феміністок», «Цей міст називається моєю спиною», «Cuentos: Stories by Latinas» та «I Am Your Sister: Black Women Organizing Across Sexualities». За словами Сміт, спадщина Kitchen Table позначилася на сучасній видавничій діяльності, оскільки кольорові жінки, як-от Вокер і Тоні Моррісон, увійшли до американського літературного канону, а також вплинула на феміністські дослідження, зокрема інтерсекційність як об'єктив дослідження[25].

Сміт продовжувала писати і випустила збірку своїх есе, статей та рецензій після того, як її участь у Kitchen Table закінчилася. Її стаття «До чорної феміністської критики» (1977)[28], вперше опублікована в журналі «Conditions», часто згадується як проривна стаття в літературі про чорних жінок та дискусії про чорних лесбійок[29]. Сміт редагувала три великі збірки про чорних жінок: «Conditions 5: The Black Women's Issue» (1979, з Лоррейн Бетел); «All the Women Are White, All the Blacks Are Men, But Some of Us Are Brave: Black Women's Studies» (1982, з Глорією Т. Галл і Патрицією Белл-Скотт); і «Home Girls: Антологія чорних феміністок» (перше видання, Kitchen Table: Women of Color Press, 1983; друге видання, Rutgers University Press, 2000). Згодом вона зібрала свої різні праці в антології «The Truth That Never Hurts: Writings on Race, Gender and Freedom» (1998).

Фемінізм

Сміт першою ввела термін «політика ідентичності», який вона використовувала для опису форм ідентичності, що перетинаються, які створюють унікальні форми пригнічення для кольорових жінок, особливо чорних лесбійок[30]. На основі цієї концепції політики ідентичності Кімберле Вільямс Креншоу розробила ідею інтерсекційності, яка набула популярності та визнання в останні 20 років. Барбара Сміт критикувала фемінізм другої хвилі через те, що він часто ігнорував, а іноді й навмисно виключав досвід чорних жінок. Якщо фемінізм не включає всіх жінок, стверджувала вона, то це не фемінізм, а «жіноче самозвеличення»[31].

У поєднані із політикою ідентичності Сміт створила чорну феміністичну критику. У своїй новаторській роботі «До чорної феміністичної критики» Сміт визначає багату літературну традицію жінок африканського походження в Америці. Вона стверджувала, що ці чорні авторки були значною мірою проігноровані в історії літератури. Якщо їх не ігнорували відкрито, то знецінювали та позбавляли політичного та феміністичного значення[32]. Оскільки не було політичного руху за чорний фемінізм, доробок чорних жінок відносили до афроамериканської літератури та позбавляли аналізу статі чи гендеру, тобто всі праці, які визначали «фемінізм» на той час, відносили його лише до досвіду білих жінок. Поряд зі створенням теоретичної основи для оцінки літератури чорношкірих жінок, Сміт також була однієї з найвпливовішою силою у популяризації таких авторів, як Еліс Вокер, Тоні Моррісон, Емі Тан й інших кольорових авторок через її видавництво Kitchen Table: Women of Color[33].

Лесбійка Сміт застосовувала міжсекторний підхід до фемінізму не лише щодо раси та статі, а й щодо сексуальності. Вона стала першою науковицею, яка виділила чорну лесбійську феміністичну літературу, хоча вона відокремлювала лесбійство від політичної ідентичності[34]. У 1970-х, 1980-х і 1990-х роках Б. Сміт брала активну участь у рухах за права ЛГБТ, але розчарувалася у відсутності комплексності руху, який, на її думку, обертався навколо окремих питань, як-от одностатеві шлюби та «культура знаменитостей». Основні ЛГБТ-рухи концентрувалися з досвіду білих геїв, ігноруючи при цьому складне пригнічення, з яким зіштовхуються кольорові геї. Відтоді Сміт віддає перевагу багатопроблемному ЛГБТ-активізму, який спрямований на розв'язання проблем придушення тих, хто найбільш маргіналізований у суспільстві[35].

Пізніші роки

Державна служба

Продовжуючи свою роботу як громадський організатор, 2005 року обрана до Загальної ради Олбані, Нью-Йорк (міська рада), представляючи 4-й відділ. У цей період Сміт також працювала з Девідом Качинськи в організації «Ньюйоркці за альтернативи страти» над інноваційними розвʼязанням проблеми насильницької злочинності[36]. Під час двох термінів роботи в Раді Олбані Барбара Сміт активно займалася питаннями розвитку молоді, запобіганню насильству та надання можливостей освіти бідним, меншинам й особам, які не мають достатнього рівня обслуговування[37]. 2013 року вона не стала добиватися переобрання. Сміт працювала в мерії Олбані, очолюючи ініціативи щодо розв'язання проблем економічної, расової та соціальної нерівності.

Досягнення

Сміт продовжує читати лекції та виступати. Вона передала свої документи в Лесбійський історичний архів у Брукліні, Нью-Йорк, і надала усні історії свого життя Колумбійському університету та коледжу Сміта[38]. Вона знялася в документальному фільмі Марлона Ріггса «Black Is… Black Ain't» 1994 року та в документальному фільмі «Makers» 2013 року, знятому PBS та AOL: «Women Who Make America».

2 лютого 2017 року виступила з промовою на Claiming Williams, «щорічному заході, де спільнота кампусу збирається разом, щоб обговорити питання раси, статі, ідентичності, релігії та спільноти»[39]. Claiming Williams — це «день моральної мужності» в коледжі Вільямс[39]. Барбара Сміт сказала, що «зайняти високу духовну позицію, бути чесним і зважитися на щось, що об'єктивно лякає» є ключовими компонентами моральної мужності[39].

Сміт була стипендіатом Інституту Бантінга коледжу Редкліфф у 1996 році і отримала премію Стоунволл у 1994 році за свою активістську діяльність[40].

2000 року отримала премію за права людини від Church Women United[41] і була номінована на Нобелівську премію миру у 2005 році.

14 листопада 2015 року Фонд публічної бібліотеки Олбані надав Сміт звання «літературна легенда» разом з уродженцем Олбані Грегорі Магуайром (автором книги «Зла відьма: життя та часи Злої відьми Заходу»).

Барбара Сміт — активістка, яка виступає проти ісламофобії. Вона створила вебсайт «Зупинити ісламофобію»[42], щоб продемонструвати підтримку іммігрантів і біженців. Вона створила деколь «Сполучені Штати всіх країн» та координувала марші у листопаді та грудні 2016 року.

3 епізод шостого сезону подкасту Making Gay History, що вийшов у 2019 році, був присвячений Барбарі Сміт[43].

У лютому 2020 року Сміт підтримала кандидатуру Берні Сандерса на пост президента на праймеріз Демократичної партії[44][45].

У червні 2020 року, на честь 50-річчя першого параду ЛГБТ-прайду, Queerty назвав її серед 50 героїв, які «ведуть націю до рівності, прийняття та гідності для всіх людей»[46][47].

Нагороди та визнання

  • Премія Гаррієт Табман за заслуги перед афроамериканським політичним форумом (2017)[48];
  • Премія «Лямбда»: Професійна премія у галузі видавничої справи[49];
  • Премія Асоціації випускників коледжу Маунт-Голіок за досягнення[50];
  • Нагорода Асоціації випускників коледжу Маунт-Голіок[51];
  • Номінація на Нобелівську премію миру (2005)[50];
  • Стипендіат Інституту Бантінга коледжу Редкліффа[50];
  • Стипендіат Шомбурзького центру досліджень чорної культури (1995—1996)[51];
  • Премія Church Women United за права людини (2000)[50];
  • Премія Стоунволл за службу спільноті лесбійок і геїв (1994)[13].

Коло турботи Сміт

Як людина, яка практикує те, що проповідує, і присвятила «все життя роботі та боротьбі»[52], Барбара Сміт не має доступу до традиційного пенсійного фонду. Наслідуючи принцип колективної турботи чорних феміністок, існує Коло турботи, яке підтримує Сміт і її роботу. Внески можна робити щомісячно.

Примітки

  1. ↑ а б http://www.smith.edu/libraries/libs/ssc/vof/transcripts/Smith.pdf
  2. ↑ а б в Ross, Loretta J. (Май 7-8, 2003). «Voices of Feminism Oral History Project: Barbara Smith» (PDF) (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021.
  3. ↑ Gloria I. Joseph. Common differences : conflicts in black and white feminist perspectives. — Boston, MA : South End Press, 1986. — xii, 306 pages с. — ISBN 0-89608-318-7, 978-0-89608-318-9, 0-89608-317-9, 978-0-89608-317-2.
  4. ↑ а б Smith interview by Loretta Ross, Voices of Feminism Oral History Project, С. 4 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021.
  5. ↑ Smith interview by Loretta Ross, Voices of Feminism Oral History Project, — С. 4-6 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 74 (довідка)
  6. ↑ Smith interview by Loretta Ross, Voices of Feminism Oral History Project. — С. 3 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 74 (довідка)
  7. ↑ The Ms. Q&A: Barbara Smith Looks Back on a Lifetime of Black Feminist Struggle - Ms. Magazine. msmagazine.com. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  8. ↑ Smith interview by Loretta Ross, Voices of Feminism Oral History Project. — С. 9-10 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 74 (довідка)
  9. ↑ Ross, Loretta J. (May 7-8, 2003). «Voices of Feminism Oral History Project: Barbara Smith» (PDF). Retrieved 2020-10-21. — С. 8 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 120 (довідка)
  10. ↑ Smith interview by Loretta Ross, Voices of Feminism Oral History Project, — С. 10 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 74 (довідка)
  11. ↑ Smith interview by Loretta Ross, Voices of Feminism Oral History Project. — С. 13 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 74 (довідка)
  12. ↑ Jeffry J. Iovannone (30 травня 2019). Barbara Smith: Mother of Black Feminism, Revolutionary Publisher. Queer History For the People (англ.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  13. ↑ а б в Tisa Anders (25 червня 2012). Barbara Smith (1946- ) • (амер.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  14. ↑ Brittany Horn. Flying colors at University at Albany commencement. ctpost. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  15. ↑ Bonnie Zimmerman, Encyclopedia of Lesbian Histories and Cultures, Routledge, 2013.
  16. ↑ Ross, Loretta J. (May 7-8, 2003). «Voices of Feminism Oral History Project: Barbara Smith» (PDF). Retrieved 2020-10-21. — С. 43-44
  17. ↑ Springer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 56.
  18. ↑ Springer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 58.
  19. ↑ Springer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 59
  20. ↑ Springer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 59
  21. ↑ Springer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 59
  22. ↑ Cohambee River Collective, Cohambee River Collective Statement (New York: The Feminist Press at CUNY, 1982).
  23. ↑ Hine, Darlene Clark; Hine, William C., and Stanley Harold, «The African-American Odyssey» (Upper Saddle River: Prentice Hall, 2003), 2nd edition. — С. 594—595.
  24. ↑ Springer, Kimberly. Living for the Revolution: Black Feminist Organizations, 1968—1980 (Durham: Duke University Press, 2005). Print. — С. 107
  25. ↑ а б в Barbara Smith | MAKERS. web.archive.org. 7 листопада 2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 29 листопада 2021.
  26. ↑ Smith, Barbara. «A Press of our Own: Kitchen Table: Women of Color Press», Frontiers vol. X, no. 3, 1989, — С. 11.
  27. ↑ Short, Kayann. «Coming to the Table: The Differential Politics of This Bridge Called my Back», Genders 19 (1994), pp. 4-8.
  28. ↑ Smith, Barbara, «Towards a Black Feminist Criticism», The Radical Teacher, No. 7 (March 1978), pp. 20-27.
  29. ↑ Smith, Barbara (October 1977). «Toward A Black Feminist Literary Criticism». Conditions. 1 (2): 25-44.
  30. ↑ Deborah G. Chay. Rereading Barbara Smith: Black Feminist Criticism and the Category of Experience // New Literary History. — . — Т. 24, вип. 3. — С. 635. — DOI:10.2307/469427. Архівовано з джерела 29 листопада 2021.
  31. ↑ Sharon Smith. Black feminism and intersectionality | International Socialist Review. isreview.org (англ.). Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  32. ↑ Smith, Barbara (October 1977). «Toward A Black Feminist Literary Criticism». Conditions. 1 (2): 25-44.
  33. ↑ Ross, Loretta J. (May 7-8, 2003). «Voices of Feminism Oral History Project: Barbara Smith» (PDF). — С. 81-82.
  34. ↑ Ross, Loretta J. (May 7-8, 2003). «Voices of Feminism Oral History Project: Barbara Smith» (PDF). — С. 29-30.
  35. ↑ Smith, Barbara (19 червня 2019). Barbara Smith: Why I Left the Mainstream Queer Rights Movement. The New York Times. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  36. ↑ The City of Albany, New York, "Albany Common Council Members - 2009" (PDF). web.archive.org. 21 липня 2011. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 29 листопада 2021.
  37. ↑ Honorable Barbara Smith - 4th Ward - The Official Site of the City of Albany, NY. web.archive.org. 1 травня 2012. Архів оригіналу за 1 травня 2012. Процитовано 29 листопада 2021.
  38. ↑ Smith, Barbara, interview by Loretta Ross, transcript of video recording, May 7, 2003, Voices of Feminism Oral History Project, Sophia Smith Collection. — С. 2 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 6 березня 2015. Процитовано 29 листопада 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 153 (довідка)
  39. ↑ а б в Barbara Smith (рос.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  40. ↑ Women's Rights Convention & Vision Summit Speakers' Biographies. web.archive.org. 23 жовтня 2008. Архів оригіналу за 23 жовтня 2008. Процитовано 29 листопада 2021.
  41. ↑ New York State Writers Institute - Barbara Smith. www.albany.edu. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 29 листопада 2021.
  42. ↑ Capital District Coalition Against Islamophobia – Love, solidarity and dignity with our Muslim neighbors. web.archive.org. 16 серпня 2017. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 29 листопада 2021.
  43. ↑ Making Gay History | LGBTQ Oral Histories from the Archive. radiopublic.com (англ.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  44. ↑ Barbara Smith, Who Helped Coin the Term 'Identity Politics,' Endorses Bernie Sanders. The Root (амер.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  45. ↑ Zack Budryk (6 лютого 2020). Sanders touts endorsement of pioneering black feminist Barbara Smith. TheHill (англ.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  46. ↑ Queerty Pride50 2021 Honorees. Queerty (амер.). Архів оригіналу за 24 липня 2020. Процитовано 29 листопада 2021.
  47. ↑ Daniel Tracer. Meet 6 Black trailblazers fighting racism: “I didn’t come to play; I came to dismantle white supremacy.”. Queerty. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  48. ↑ 20th Anniversary Gala Honorees — AAPF. web.archive.org. 26 жовтня 2020. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 29 листопада 2021.
  49. ↑ 31st Annual Lambda Literary Award Winners Announced. Lambda Literary (англ.). 4 червня 2019. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  50. ↑ а б в г Barbara Smith. Mount Holyoke College (англ.). 8 червня 2012. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  51. ↑ а б The Library of Congress. Smith, Barbara, 1946- - LC Linked Data Service: Authorities and Vocabularies | Library of Congress, from LC Linked Data Service: Authorities and Vocabularies (Library of Congress). id.loc.gov. Архів оригіналу за 9 січня 2022. Процитовано 29 листопада 2021.
  52. ↑ - Combahee River Collective. A Black Feminist Statement // Monthly Review. — 2019. — 1 січня. — С. 29–36. — ISSN 0027-0520 0027-0520, 0027-0520. — DOI:10.14452/MR-070-08-2019-01_3. Архівовано з джерела 29 листопада 2021.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).