Чезаре Арцела
| Чезаре Арцела | |
|---|---|
| італ. Cesare Arzelà | |
 | |
| Народився | 6 березня 1847[1]  Санто-Стефано-ді-Магра, Лігурія, Італія |
| Помер | 15 березня 1912[1] (65 років) Санто-Стефано-ді-Магра |
| Місце проживання | Піза, Італія |
| Країна |  Італія |
| Національність | італієць |
| Діяльність | математик, викладач університету |
| Alma mater | Пізанський університет (1871)[2] Scuola Normale Superiore. Classe di Scienzed (1869)[3] |
| Галузь | математика |
| Заклад | Університет Палермо[4] Болонський університет[4] |
| Вчене звання | професор |
| Науковий керівник | Енріко Бетті |
| Вчителі | Улісс Діні |
| Відомі учні | Леоніда Тонеллі |
| Аспіранти, докторанти | Leonida Tonellid[2] |
| Членство | Національна академія дей-Лінчей[5] |
| Відомий завдяки: | Теорема Асколі — Арцела, вклад в математичний аналіз, функціональний аналіз |
| Нагороди | |
 Чезаре Арцела у Вікісховищі | |
Чезаре Арцела (італ. Cesare Arzelà, нар. 6 вересня 1847, Санто-Стефано-ді-Магра, Італія — † 15 березня 1912, там само) — італійський математик. Відомий своїм вкладом в математичний та функціональний аналіз, зокрема встановив критерій компатності послідовності неперервних функцій відомий тепер як теорема Асколі — Арцела. Член Національної академії дей-Линчей та деяких інших академій.
Біографічні дані
Походив із бідної сім'ї. Навчався у Вищій нормальній школі в Пізі, яку закінчив у 1869 році. Там же (з 1871 року) відвідував лекції Енріко Бетті та Уліса Діні.
З 1875 по 1878 викладав в Флорентійському університеті. В 1878 році очолив кафедру алгебри університету Палермо, а через 2 роки (у 1880) перейшов у Болонський університет на кафедру аналізу. Його найвідомішим учнем був Леоніда Тонеллі.
Наукові здобутки
Перші праці Арцела були присвячені теорії пружності (дослідженню деформацій пружного еліпсоїду). Пізніше він досліджував екстремуми алгебраїчних функцій, а також займався теорією функціональних рядів. Арцела ввів поняття квазірівномірної збіжності[6] і, використовуючи це поняття, встановив необхідні і достатні умови неперервності суми збіжного на відрізку ряду неперервних функцій. Він також запропонував багатовимірний аналіз варіації функції однієї змінної (варіація Арцела). Добре відома теорема Асколі — Арцела, яка відіграє важливу роль в функціональному аналізі і в теорії диференціальних рівнянь. Його ім'ям названа теорема про граничний перехід під знаком інтегралу.[7]
В 1992 році в Італії видана повна збірка праць Чезаре Арцела в двох томах.
Примітки
- ↑ а б Virgopia N. Dizionario Biografico degli Italiani — Roma: Istituto della Enciclopedia Italiana, 1962. — Vol. 4.
- ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ Scuola Normale Superiore Elenco degli alunni della Scuola Normale Superiore di Pisa dal 1847 al 1970 — Pisa: Pacini Editore, 1973. — P. 6. — 104 с.
- ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1995.
- ↑ (unspecified title) — doi:10.5281/ZENODO.18315206
- ↑ Григорій Михайлович Фіхтенгольц. Курс диференціального та інтегрального числення. — 2026. — 2390 с.(укр.)
- ↑ Григорій Михайлович Фіхтенгольц. Курс диференціального та інтегрального числення. — 2026. — 2390 с.(укр.).
Література
- Боголюбов Алексей Николаевич. Математики. Механики. Биографический справочник. — Киев : «Наукова думка», 1983. — С. 26. — 50 000 прим. (рос.)
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).