Алілхлорид
| Алілхлорид | |
|---|---|
Структурна формула
| |
Кулестрижнева модель
|
Модель vdW
|
| Назва за IUPAC | 3-хлоропроп-1-ен |
| Систематична назва | 3-хлоропропен |
| Інші назви | 1-хлоро-2-пропен, 3-хлоропропілен |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 107-05-1 |
| PubChem | 7850 |
| Номер EINECS | 209-675-8 |
| KEGG | C19316 |
| ChEBI | 82379 |
| RTECS | UC7350000 |
| SMILES | C=CCCl |
| InChI | 1S/C3H5Cl/c1-2-3-4/h2H,1,3H2 |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | C3H5Cl |
| Молярна маса | 76,52 г/моль |
| Зовнішній вигляд | Безбарвна, коричнева, жовта або фіолетова рідина |
| Запах | Різкий, неприємний |
| Густина | 0,94 г/мл |
| Тпл | −135 °C (−211 °F; 138 K) |
| Ткип | 45 °C (113 °F; 318 K) |
| Розчинність (вода) | 0,36 г/100 мл (20 °C) |
| Тиск насиченої пари | 295 мм рт. ст. |
| Показник заломлення (nD) | 1,4055 |
| В'язкість | 0,3130 мПа·с |
| Небезпеки | |
| ГДК (Україна) | 0,3 мг/м³ |
| ЛД50 | 460 мг/кг (щури, перорально) |
| УГС піктограми | |
| УГС формулювання небезпек | Небезпека |
| УГС запобіжних заходів | H225, H302, H312, H315, H319, H332, H335, H341, H351, H373, H400 |
| NFPA 704 |
3
3
1
|
| Температура спалаху | −32 |
| Температура самозаймання | 390 |
| Вибухові границі | 2,9-11,2% |
| Пов'язані речовини | |
| Пов'язані речовини | Пропілен, аліловий спирт, епіхлоргідрин |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
Алілхлорид (3-хлорпроп-1-ен) – органічна сполука з хімічною формулою CH2=CHCH2Cl. Ця безбарвна рідина нерозчинна у воді, але добре розчиняється в поширених органічних розчинниках. Переважно алілхлорид переробляють на епіхлоргідрин, який використовується у виробництві пластмас. Він є хлорованим похідним пропілену. Алілхлорид є потужним алкілувальним агентом, що робить його корисним у синтезі, але водночас небезпечним у використанні[1].
Отримання
Лабораторні методи
Алілхлорид був вперше отриманий у 1857 році Огюстом Кауром та Августом Гофманом шляхом взаємодії алілового спирту з трихлоридом фосфору[1][2]. Сучасні методики синтезу дозволяють здешевити цей підхід, замінюючи відносно дорогий трихлорид фосфору на хлоридну кислоту та каталізатор, такий як хлорид міді(I)[3].
Промислове виробництво
Алілхлорид виробляють шляхом хлорування пропілену. При низьких температурах основним продуктом є 1,2-дихлорпропан, проте при 500 °C переважає алілхлорид, який утворюється за допомогою вільнорадикальної реакції:
За оцінками, у 1997 році таким способом було вироблено близько 800 000 тонн цієї речовини[1].
Хімічні властивості та використання
Переважна більшість алілхлориду переробляється на епіхлоргідрин[1]. Інші промислово важливі похідні включають аліловий спирт, аліламін, алілізотіоціанат (синтетична гірчична олія)[4] та 1-бромо-3-хлоропропан.
Типові реакції
Показником реакційної здатності алілхлориду є його ціанування до алілціаніду (CH2=CHCH2CN)[5]. Як активний алкілгалогенід, він вступає в реакцію відновлювального сполучення з утворенням діалілу:[6]
Він вступає в реакцію окиснювального приєднання до паладію, утворюючи димер алілпаладійхлориду, (C3H5)2Pd2Cl2. Шляхом дегідрогалогенування з нього можна отримати циклопропен.
Безпека
Алілхлорид є надзвичайно токсичним і легкозаймистим. Вплив на очі може виявитися не одразу, а з затримкою, і потенційно може призвести до погіршення зору[7].
Примітки
- ↑ а б в г Ludger Krähling, Jürgen Krey, Gerald Jakobson, Johann Grolig, Leopold Miksche (2005). Allyl Compounds. Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry. Weinheim: Wiley-VCH. doi:10.1002/14356007.a01_425.
- ↑ Hofmann, Augustus William and Cahours, Augustus (1857) [[suspicious link removed] "Researches on a new class of alcohols,"] Philosophical Transactions of the Royal Society of London, 147: 555–574; див. стор. 558–559.
- ↑ Furniss, Brian; Hannaford, Antony; Smith, Peter; Tatchell, Austin (1996). Vogel's Textbook of Practical Organic Chemistry (вид. 5th). London: Longman Science & Technical. с. 558. ISBN 9780582462366.
- ↑ F. Romanowski, H. Klenk "Thiocyanates and Isothiocyanates, Organic" in Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry, 2005, Wiley-VCH: Weinheim. doi:10.1002/14356007.a26_749
- ↑ J. V. Supniewski; P. L. Salzberg (1941). Allyl Cyanide. Organic Syntheses. 21 (Coll. Vol. 1, p. 46): 4. doi:10.15227/orgsyn.021.0004.
- ↑ Amos Turk; Henry Chanan (1947). Biallyl. Org. Synth. 27: 7. doi:10.15227/orgsyn.027.0007.
- ↑ International Programme on Chemical Safety & the Commission of the European Communities. Allyl Chloride. International Chemical Safety Cards. © IPCS CEC 1993. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 березня 2026.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).

