YaChudo

Акванавт

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Акванавт під водою.

Акванавт (англ. Aquanaut) — це дайвер, який залишається під водою за тиску навколишнього середовища стільки часу, що концентрація інертних компонентів дихального газу, розчинених у тканинах тіла, досягає рівноваги у стані насичення. Звання акванавта отримується після того, як він проведе 24 години або більше безперервно в підводному середовищі без виходу на поверхню.

Історична довідка

Термін «акванавт»

Термін «акванавт» походить від латинського aqua («вода») та грецького nautēs («моряк») за аналогією зі словом «астронавт». Ним позначають людину, яка перебуває під водою, дихаючи під тиском навколишнього середовища достатньо тривалий час, щоб інертні компоненти дихальної суміші, розчинені в тканинах організму, досягли стану рівноваги — явища, відомого як ефект насичення.

Ефект насичення був описаний американськими дослідниками під керівництвом капітана 1-го рангу ВМС США Джорджа Бонда. У ході експериментів було встановлено, що після певного періоду перебування водолаза під підвищеним тиском організм досягає повного насичення інертними газами, і подальше їх розчинення у тканинах не відбувається.[1] Деякі джерела вказують, що цей час складає біля двох діб.[2]

Термін переважно використовується вченими та представниками академічних кіл, хоча під час програми SEALAB існувала також група військових акванавтів. У Франції Жак-Ів Кусто запровадив термін «океанавт» (фр. océanautes) під час виконання програм Précontinent I–III, і він продовжує використовуватися дотепер.[3]

Комерційних дайверів, які працюють за подібних умов, називають сатураційними дайверами.[4][5] Умови перебування під водою акванавта і гідронавта відрізняються: гідронавт перебуває в міцному корпусі підводного апарата, який утримує зовнішній тиск води.[6]

Перші в історії акванавти

Едвін Лінк (англ. Edwin Link) проводить перше насичувальне занурення 28 серпня 1962 року, в рамках свого проєкту «Людина в морі» (англ. Man-in-Sea). Роберт Стенюї (фр. Robert Stenuit) стає першим акванавтом і проводить 24 години 15 хвилин під водою в занурювальній декомпресійній камері Лінка (англ. submersible decompression chamber, SDC) на глибині 61 м. Це перше насичувальне занурення доводить, що люди можуть дихати та виживати під тиском протягом тривалого часу.[7]

Роберт Стенюї — бельгійський журналіст, письменник і підводний археолог здійснив це рекордне занурення протягом 6—10 вересня біля Вільфранш-сюр-Мер на Французькій Рив’єрі.[8]

У вересні 1962 року також відбулися занурення акванавтів Альберта Фалько (фр. Albert Falco) та Клода Веслі (фр. Claude Wesly), членів екіпажа французького підводного будинку «Conshelf I», які перебували під водою протягом тижня (14—21 вересня).[9]

Програми Франції

Підводний будинок «Conshelf I»

«Преконтинент I» (фр. Précontinent I), або «Діоген», — це назва проєкту підводного середовища існування, задуманого Жаком-Івом Кусто. Цей проєкт реалізовувався протягом тижня біля узбережжя Марселя. Екіпаж цього підводного житла був названий Жаком-Івом Кусто «океанавтами» (фр. océanautes). Альберт Фалько (фр. Albert Falco) та Клод Веслі (фр. Claude Wesly) були першими океанавтами, які прожили під водою тиждень, не виринаючи на поверхню.[9]

У січні 1962 року Кусто доручив офісам Французького бюро підводних досліджень (фр. Office Français de Recherches Sous-marines, OFRS) у Марселі побудувати своє перше підводне середовище існування, яке він назвав «Преконтинент 1». Це імпровізоване циліндричне укриття («бочка», що отримала прізвисько «Діоген») мало п'ять метрів завдовжки, два з половиною метри в діаметрі та було занурено на глибину 10 метрів.[10]

14 вересня 1962 року Кусто та його команда занурили «Преконтинент 1» біля узбережжя острова Фріуль, в архіпелазі Фріуль, поблизу Помега та замку Іф. Протягом семи днів (до 21 вересня) Фалько та Веслі жили на глибині десяти метрів; вони працювали кілька годин на день на максимальній глибині 25 метрів. Два океанавти успішно спливли на поверхню після завершення своєї місії.[9]

«Преконтинент II» – це другий проєкт підводного будинку, реалізований командою Кусто в червні 1963 року. Цей проєкт реалізувався на кораловому рифі Шаб-Румі – «християнському рифі» – у Червоному морі біля узбережжя Судану протягом одного місяця.«Преконтинент II» був масштабнішим експериментом, ніж «Преконтинент I», оскільки в цьому випадку проєкт включав:

  • гараж у формі купола для пірнальної тарілки;
  • житлове приміщення на глибині 10 метрів під поверхнею для шести чоловіків (Реймонда Вейсьєра (фр. Raymond Vaissière), П'єра Гільбера (фр. Pierre Guilbert), Альбера Фалько (фр. Albert Falco), П'єра Ванноні (фр. Pierre Vannoni), Клода Веслі (фр. Claude Wesly), Андре Фолько (фр. André Folco))[11],[12]) протягом одного місяця; цей головний будинок отримав прізвисько «чотирикутна зірка» через свою форму (він складався з центральної вітальні, де розташовувалася станція керування, а в чотирьох його рукавах — спалень, лабораторій та господарських будівель);
  • гараж для скутерів;
  • будинок на глибині 25 метрів під поверхнею для двох чоловіків (Реймонда Кінці (фр. Raymond Kientzy), Андре Портелатіна (фр. André Portelatine)) протягом одного тижня.

Ці конструкції, відбуксовані з Франції, були зібрані на місці. У проєкті брали участь судна «Каліпсо» (фр. «Calypso») та «Росальдо» (фр. «Rosaldo»).

Різні підводні об'єкти були з'єднані між собою та з поверхнею телефоном і телебаченням, а надводне судно «Росальдо» забезпечувало живлення, необхідне для роботи електрообладнання, а також стиснене повітря, необхідне для підтримки внутрішнього тиску на рівні двох атмосфер.

«Преконтинент III» був третім і останнім проєктом підводного середовища існування, здійсненим командою Кусто. Експеримент відбувся в 1965 році на глибині 100 метрів біля узбережжя Сен-Жан-Кап-Ферра. Шість учасників місії, яких Жак-Ів Кусто назвав океанавтами, включали: Андре Лабана, Філіпа Кусто, Жака Ролле, Крістіана Боннічі, Раймона Колья та Іва Омера.

Цей проект було здійснено для перевірки можливості проведення підводних досліджень та морських робіт на глибинах понад 100 метрів. Океанавти, зокрема, продемонстрували здатність підтримувати гирло нафтової свердловини на глибині 110 метрів нижче рівня моря, що вдвічі перевищує глибину, яка раніше вважалася кінцевою межею людських можливостей. Цей експеримент також сприяв дослідженню космосу завдяки вивченню газів, придатних для дихання, та життя в обмежених просторах.

У цьому випадку середовище існування було сферичним, щоб краще витримувати тиск 11 атмосфер [13] це була сталева сфера діаметром 5,70 метра[14] , що спиралася на шасі розміром 14,5 на 8,5 метрів. Середовище існування важило 25 тонн, але після баласту його вага досягла 130 тонн[15] . Перед «Преконтинентом III» з'явилися середовища існування «Преконтинентом I» (1962) та «Преконтинентом II» (1963). Остання, «Преконтинентом II», стала сюжетом фільму під назвою «Світ без сонця», який вийшов у кінотеатрах у 1964 році. Що стосується експерименту «Преконтинентом III», то він також став сюжетом фільму, але цього разу він не був призначений для кінотеатрального прокату. Фільм про Преконтинент III, французькою мовою названий «L’Aventure Précontinent», був створений для телебачення і вперше був переглянутий у 1966 році французькими та американськими глядачами (у Сполучених Штатах під англійською назвою «Conshelf Adventure»), що стало, між іншим, першим фільмом документального циклу «L’Odyssée sous-marine» команди Кусто.[16]

Програми США

Серед військових акванавтів – Роберт Шітс (англ. Robert Sheats), письменник Робін Кук (англ. Robin Cook,), а також астронавти Скотт Карпентер (англ. Scott Carpenter,) і Алан Шепард (англ. Alan Shepard.). Цивільний акванавт Беррі Л. Кеннон (англ. Berry L. Cannon) помер у 1969 році від отруєння вуглекислим газом під час проєкту SEALAB III ВМС США.[17][18][19]

У 1969—1970 роках НАСА реалізувало дві програми, відомі як Tektite I та Tektite II, використовуючи підводний будинок Tektite. У межах цих місій учені проводили тривалі занурення, перебуваючи в будинку до 20 діб, щоб вивчати екологію риб, а також продемонструвати, що методи насичувального занурення в підводній лабораторії з використанням азотно-кисневої дихальної атмосфери можуть виконуватися безпечно, ефективно та з мінімальними витратами.[20] [21] Tektite II також вивчав психологічні аспекти життя в такому обмеженні.[21]

Серед наукових акванавтів — Сільвія Ерл, Джонатан Гельфготт, Джозеф Б. Макінніс,[22]Дік Рутковскі, Філ Найттен та близько 700 інших, включаючи членів екіпажів (багато з яких були астронавтами) місій NASA NEEMO у підводній лабораторії «Водолій» (англ. «Aquarius»).[23]

Програми СРСР

23 серпня 1966 року перший у СРСР підводний будинок «Іхтіандр-66», встановлений на 10-метровій глибині біля узбережжя кримського мису Тарханкут, прийняв своїх перших мешканців. «Іхтіандр-66» став першим радянським проектом із заселення людьми підводного простору, розроблений у 1960-ті.[24]

Підводний будинок «Чорномор» був побудований в Інституті океанології Академії наук СРСР і призначений для науково-дослідних робіт на глибинах до 12 м. Екіпаж складав 4—5 осіб. В подальшому будинок удосконалили для збільшення робочої глибини. Наукова програма тривала протягом 1968—1974 років в Чорному морі на глибинах від 8 до 31 м.[25]

У 1970-х роках, із використанням водолазного комплексу підводної лабораторії «Бентос-300», було здійснено занурення двох водолазів на глибину 10 м тривалістю 24 години. Водолазами, які після занурення отримали статус акванавтів, були капітан ПЛБ «Бентос-300» Л. Скрипкін та науковий співробітник Всесоюзного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії (ВНІРО) О. Корольов. Експеримент забезпечували старший водолазний спеціаліст ПЛБ А. Ігнатьєв та лікар-фізіолог М. Кришний.[26]

Випадковий акванавт

Нігерійський кухар судна, Гаррісон Оджегба Окене (англ. Harrison Odjegba Okene), прожив 60 годин на затонулому буксирі «Jascon-4», який перекинувся 26 травня 2013 року через бурхливе море під час виконання операцій буксирування нафтового танкера біля платформи Chevron у Гвінейській затоці біля узбережжя Нігерії.[27] Під час затоплення судно перекинулося догори дном і опинилося на морському дні на глибині близько 30 м; загинули одинадцять членів екіпажу. Під час наповнення «Jascon-4» водою Гаррісон Окене обшукав внутрішні приміщення судна та в машинному відділенні виявив повітряну подушку заввишки приблизно 1,2 м, у якій містилося достатньо повітря для виживання.[28][29][30]

Через три дні після аварії Окене був виявлений трьома південноафриканськими водолазами з допоміжного водолазного судна, які працювали для дослідження затонулого судна та вилучення тіл. Випадково виявивши Окене живим у судні, рятувальники надали йому водолазний шолом, щоб він міг дихати під час переходу до водолазного дзвона. Перед тим, як його повернули на поверхню, йому було проведено декомпресію від насичення, яка тривала близько двох з половиною днів.[28][31]

Виживши під водою, він зіткнувся з психологічною травмою та подолав її, а згодом сам став комерційним водолазом, отримавши сертифікат 2 класу, визнаний Міжнародною асоціацією морських підрядників.[32]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Murray, John (2005). «Papa Topside», Captain George F. Bond, MC, USN (PDF). Faceplate (англ.) . 9 (1): 8—9.
  2. ↑ Королёв А.Б., 1992, с. 13—14.
  3. ↑ Océanaute. Le Robert (фр.) . Éditions Le Robert. Процитовано 13 вересня 2026.
  4. ↑ Ecott, Tim (2001). Neutral Buoyancy: Adventures in a Liquid World (англ.) . New York: Atlantic Monthly Press. с. 249–250. ISBN 0-87113-794-1. LCCN 2001018840.
  5. ↑ Norton, Trevor (2006). Underwater to Get Out of the Rain: A Love Affair with the Sea (англ.) . Da Capo Press. с. 191. ISBN 0-306-81487-0.
  6. ↑ Гирс М.И., 1977, с. 7.
  7. ↑ DEEP-SEA SUBMERSIBLES: A History of Exploring the Deep (англ.) . Smithsonian Institution. Процитовано 26 березня 2026.
  8. ↑ Sténuit, Robert (1966). The Deepest Days. New York: Coward-McCann.
  9. ↑ а б в Précontinent I, II & III. Équipe Cousteau (фр.) . Процитовано 22 серпня 2026.
  10. ↑ Molga, Paul (серпень 2015). Précontinent, le rêve fou de Cousteau (фр.) . Les Echos. Процитовано 13 вересня 2026.
  11. ↑ Machu, Franck (8 грудня 2015). Hommage à André FOLCO (фр.) . Cousteau.
  12. ↑ MISSION 1963 PRECONTINENT 2 (фр.) . Passion Callipso.
  13. ↑ Cousteau, Jacques-Yves (1989). Une vie pour la mer (фр.) . Barcelone: Robert Laffont. с. 220. ISBN 2-221-50315-5.
  14. ↑ Voyages et aventures : Secrets des grands fonds (фр.) . Переклад: trad. de l'anglais. Sélection du Reader's Digest. Belgique: Sélection du Reader's Digest. 1995. ISBN 2-7098-0584-7.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки, що використовують параметр others без параметра author або editor (посилання)
  15. ↑ MISSION 1965 PRECONTINENT 3. Passion-Calypso (фр.). Процитовано 23 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  16. ↑ Précontinent I, II & III (фр.) . Cousteau.
  17. ↑ Ecott, Tim (2002). Neutral Buoyancy: Adventures in a Liquid World. London: Penguin. pp. 264–266. ISBN 9780802139078.
  18. ↑ "Oceanography: Death in the Depths". Time. 28 February 1969. Archived from the original on 14 December 2008. Retrieved 14 April 2013.
  19. ↑ Davis, Michael (1979). "Immersion hypothermia in scuba diving". South Pacific Underwater Medicine Society Journal. 9 (2). Archived from the original on 13 January 2013. Retrieved 14 April 2013.
  20. ↑ Collette, B. B. (1996). "Results of the Tektite Program: Ecology of coral-reef fishes. In: M. A. Lang, C. C. Baldwin (Eds.) The Diving for Science…1996, "Methods and Techniques of Underwater Research"". Proceedings of the American Academy of Underwater Sciences Sixteenth Annual Scientific Diving Symposium, Smithsonian Institution, Washington, DC. Archived from the original on 15 April 2013.
  21. ↑ а б Nowlis, D. P.; Wortz, E. C.; Watters, H. (2 September 2013). Tektite 2 habitability research program. NASA Technical Reports Server (NTRS). Retrieved 11 November 2024.
  22. ↑ "Dr. Joe MacInnis". www.drjoemacinnis.com. Retrieved 29 December 2011.
  23. ↑ NEEMO History (англ.) . NASA. 21.03.2006. Архів оригіналу за 8 жовтня 2006. Процитовано 6 грудня 2025.
  24. ↑ Подводный дом и его первые обитатели (рос.) . Livejournal. 23 серпня 2021. Архів оригіналу за 29 травня 2023. Процитовано 14 вересня 2026.
  25. ↑ Королёв А.Б., 1992, с. 15.
  26. ↑ Королёв А.Б., 1992, с. 59-60.
  27. ↑ "Top Ten Weather Disasters". The Weather Channel. 27 August 2016.
  28. ↑ а б Sifferlin, Alexandra (3 December 2013). "Man Survives 60 Hours Under Water In Sunken Ship". Time. Retrieved 23 June 2016.
  29. ↑ "Nigerian survives two days at sea, in underwater air pocket". Africa. BBC News. British Broadcasting Corporation. 13 June 2013. Retrieved 23 June 2016.
  30. ↑ Moran, Terry (3 December 2013). "Cook Survives 3 Days in Air Pocket of Sunken Ship Off Nigerian Coast". ABC News. Retrieved 23 June 2016.
  31. ↑ "I Was Trapped Underwater For 3 Days". The Infographics Show. 26 August 2019. Retrieved 25 September 2024 – via YouTube.
  32. ↑ "Great Survival Stories: Harrison Okene, the Accidental Aquanaut". Africa. Explorersweb. 5 March 2021. Retrieved 24 August 2024.

Джерела

Література

  • Гирс М.И. «ТИНРО-2» в океане. — Ленинград : Судостроение, 1977. — 152 с. — 60000 прим.— (рос.).
  • Королёв А. Б. «Бентос-300»: Пять тысяч часов под водой. — Москва : ТОО «Нирей». ВНИРО, 1992. — 204 с.— (рос.).
  • Ecott, Tim. Neutral Buoyancy: Adventures in a Liquid World (англ.) . New York: Atlantic Monthly Press, 2001. — с. 249—250. ISBN 0-87113-794-1. LCCN 2001018840. — (англ.).
  • Murray, John. «Papa Topside», Captain George F. Bond, MC, USN» // Faceplate. 2005. Т. 9, № 1. С. 8—9. — (англ.).
  • Norton, Trevor. Underwater to Get Out of the Rain: A Love Affair with the Sea. Da Capo Press, 2006. С. 191. ISBN 0-306-81487-0. — (англ.).
  • Sténuit, Robert. The Deepest Days. New York: Coward-McCann, 1966. — (англ.).

Інтернет-ресурси

Посилання

  • Документальний фільм «Arctic IV», режисер James de B. Domville, 1975.— Режим доступу: https://www.nfb.ca/film/arctic_iv/?utm. — — Дата звернення: 22 серпня 2026. — (англ.).
  • Документальний фільм «Le Monde sans soleil» (1964, by Jacques Cousteau).— Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=ZXT-DztSvoo&t=11s. — — Дата звернення: 22 серпня 2026. — (фр.).

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).