Ісмат Чугтаї

Ісмат Чугтаї
урду عصمت چغتائی
Народилася	21 серпня 1911[3], 15 серпня 1915[4][2], 15 серпня 1911[1][5], 21 серпня 1915[6] або 21 серпня 1925[7]  Бадаюн, Індія
Померла	24 жовтня 1991[1] або 1992[2]  Мумбай[8]
Країна	Індія[9]  Британська Індія  Домініон Індія
Діяльність	письменниця, сценаристка, кінорежисерка
Alma mater	Аліґархський мусульманський університет[10]
Знання мов	урду[1]
Напрямок	Progressive Writers' Movementd
Magnum opus	Lihaafd
Конфесія	іслам[11]
У шлюбі з	Шахід Латіф[12]
Автограф
Нагороди	Filmfare Awardsd (1975)
IMDb	ID 0161032

Ісмат Чугтаї (урду عصمت چغتائی, нар. 15 серпня 1915, Бадаюн, Британська Індія — пом. 24 жовтня 1991, Мумбаї, Індія) — індійська письменниця урду, відома своїм неприборканим духом і запеклою феміністською ідеологією. Її називають великою дамою літератури урду, оскільки вона була одним з чотирьох стовпів сучасної літератури урду (решта троє — Саадат Хасан Манто, Крішан Чандар і Раджиндер Сінх Беді). Вона досліджувала жіночу сексуальність, аристократизм середнього класу країни, що розвивається, та інші конфлікти в сучасній Індії. Її відвертий і суперечливий стиль письма зробили її джерелом натхнення для наступного покоління письменників та інтелігенції.^[13]

Ісмат Чугтаї народилася у місті Бадаюн, що знаходиться у сучасному штаті Уттар-Прадеш, проте виросла, в основному, в Джодхпурі, де її батько працював державним службовцем. Вона була дев'ятою з десяти дітей (шість братів, чотири сестри), і оскільки старші сестри вступили в шлюб, коли Ісмат була дуже юною, її дитинство пройшло в компанії братів. Це фактор, який, в значній мірі, вплинув на відвертість її характеру і письмового стилю. Її брат, Мірза Азім Бег Чугтаї, що був вже сформованим письменником, був її першим учителем і наставником.^[14][15]

Освіту Ісмат отримала у Жіночому коледжі при Алігархському мусульманському університеті.^[16] У 1936 році, здобувши ступінь бакалавра, вона взяла участь в першому засіданні Асоціації прогресивних письменників в Лакхнау. Згодом, на додаток до ступеня бакалавра BA, вона отримала ступінь BEd (ступінь бакалавра в галузі освіти), ставши таким чином першою індійською мусульманкою, що отримала обидва ступені.^[17]

У 1941 році вона одружилася зі сценаристом і режисером Шахідом Латіфом, який зняв такі фільми, як «Зідді» (1948) і «Арзу» (1950).

Судовий процес, що відбувся у 1945 році, сам по собі привернув велику увагу ЗМІ та громадськості і приніс дуету недобру славу. Чугтай мала кращу репутацію в очах громадськості, заручившись підтримкою таких колег по Руху прогресивних письменників, як Маджнун Горакхпурі та Крішан Чандер. Попри це, вона ненавиділа висвітлення цього інциденту в ЗМІ, яке, на її думку, сильно вплинуло на її подальшу роботу: "[Ліхааф] приніс мені стільки недоброї слави, що я втомилася від життя. Це стало тією палицею, якою мене били, і все, що я писала після цього, було розчавлене під її вагою".^[18]

У шлюбі народила двох дочок. Чоловік помер в 1967 році.

• 1974: Ghalib Award: Terhi Lakeer^[19]
• 1975: Filmfare Best Story Award: Garam Hawa (з Каїфі Азмі)
• 1982: Soviet Land Nehru Award^[20]
• 1990 Iqbal Samman (Iqbal Award) Раджастанської академії урду 1989^[20]

Оповідання Ісмат Чугтаї відображають культурну спадщину регіону, у якому вона жила. Це особливо помітно в її розповіді «Священний обов'язок», де вона має справу із соціальним тиском в Індії, маючи на увазі певні національні, релігійні та культурні традиції.

Чугтаї була ліберальною мусульманкою, чия дочка і племінник були одружені з індуїстами. За її власними словами, вона походила з родини «індуїстів, мусульман і християн, які жили мирно».^[21] Вона говорила, що читала не тільки Коран, а й Гіту і Біблію.^[21]

У період найбільшого успіху багато її робіт були заборонені в Південній Азії через їх реформістський і феміністський зміст, що заперечував ісламістські консервативні традиції (наприклад, на її думку, що головний убір нікаб пригнічує права жінок і є лише феодальною традицією^[22]). Зараз її книги заборонені в ісламських країнах, таких як Пакистан і Бангладеш, на тій підставі, що її твори, які виступають за реформи в мусульманському суспільстві є «анти-мусульманськими».

Найвідомішою розповіддю Чугтаї є «Ліхааф» («Ковдра»), що опублікована в 1942 році в літературному журналі урду Адаб-і-Латіф. Зі звинуваченнями в непристойності авторка була викликана в суд у Лахорі в 1944 році,^[23], адже у творі вона розповідає про гомосексуальність у місті Алігарх.^[24] Чугтаї вирішила оскаржити це звинувачення, замість того, щоб вибачатися, і виграла справу в суді. Її адвокат довів, що не було ніяких конкретних посилань на гомоеротизм. Багато гнівних листів були направлені до редакції журналу, що звинувачують оповідання у богохульстві.^[25][26]

Ісмат Чугтаї померла в Мумбаї 24 жовтня 1991 року і була кремована в крематорії Чанданваді за її власним бажанням.

• Junoon– діалоги, акторка
• Мої Мрії (документальний фільм, 1975) — режисерка
• Garam Hawa (1973) — авторка сюжету
• Jawab Ayega (1968) — режисерка
• Sone Ki Chidia (1958) — сценаристка, продюсерка
• Faraib (1953) — режисерка
• Arzoo (1950) — сценаристка, діалоги
• Ziddi (1948) — авторка сюжету

• Ісмат Чугтаї на сайті IMDb (англ.)
• Ismat Chughtai (1915—1991), resource page [Архівовано 5 травня 2011 у Wayback Machine.] Columbia University
• Biography and bibliography
• Ismat Chughtai's Short Stories [Архівовано 29 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Book Extract [Архівовано 17 січня 2008 у Wayback Machine.]
• Ismat Chughtai's account of the Lihaaf Trial [Архівовано 22 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Journal of Urdu Studies