YaChudo

Індоіранські мови

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Індоіра́нські мо́ви — найбільша гілка індоєвропейських мов. Містить понад 300 мов[1][2], якими розмовляють близько 1,7 мільярда людей у світі, переважно в Південній, Західній та Центральній Азії.

Індо-іранські мови поділяються на три основні гілки: індо-арійську, іранську та нуристанську. Мова бадеші залишається некласифікованою в межах індо-іранської гілки. Найбільшою індо-іранською мовою є гіндустані, яка має дві варіанти — гінді та урду.[3]

Ареал індо-іранських мов простягається від Європи (ромська мова) та Кавказу (осетинська, татська, талиська), далі до Месопотамії та східної Анатолії (курдська, зазакі)[4][5][6], Леванту та Північної Африки (домарі), Іранського плато, на схід до Сіньцзяну (сариколі) та Ассаму (ассамська), і на південь до Шрі-Ланки (сингальська) та Мальдівів (мальдівська). Індо-іранські мови є навіть в Океанії та Карибському басейні — фіджійська гінді та карибська гіндустані відповідно. Крім того, існують великі діаспорні громади носіїв індо-іранських мов у Північно-Західній Європі, Північній Америці, Океанії, Східній Африці, Південній Африці, Карибському регіоні та Перській затоці.

Багато лінгвістів не виділяють окремої індоіранської групи, а схильні розглядати іранські та індійські мови як підгрупи індоєвропейської мовної сім'ї[7]

Історія

Арíйські мóви — застаріла назва індоєвропейських мов, використовувана у 19 столітті; мови арійських народів Індії. Термін більше не вживається в мовознавстві через асоціації з нацистською концепцією «вищої раси».

Класифікація

Поділяється на мови:

Нижче наведено скорочену схему класифікації індо-іранських мов. Мова бадеші залишається некласифікованою в межах індо-іранської гілки.

Походження

Усі індоіранські мови можна простежити до однієї гіпотетичної прамови — праіндоіранської, яка є реконструйованою прамовою, що позначає останній етап, коли всі сучасні індоіранські мови ще становили єдине ціле. Праіндоіранська, своєю чергою, класифікується як частина індоєвропейської мовної сім’ї, яка врешті-решт походить від праіндоєвропейської мови.

Вважається, що носії праіндоіранської мови спершу називали себе за допомогою реконструйованого праіндоіранського кореня *Áryas. Від нього походять такі назви, як: Ар’яварта (санскрит: आर्यावर्त, буквально «Земля аріїв»), Аїр’янем-Ваеджа (авестійською: 𐬀𐬌𐬭𐬌𐬌𐬀𐬥𐬆𐬨⸱𐬬𐬀𐬉𐬘𐬀𐬵, буквально «Простір аріїв»), Аланія (Aryāna), Іран (Aryānām), а також термін «Арії».[8][9]

Праіндоіранських носіїв зазвичай пов’язують із синташтинською культурою,[10][11][12][13] яку вважають відображенням східної міграції народів із культури шнурової кераміки.[14][15] Остання, своєю чергою, ймовірно, була результатом ранішої західної міграції людей, пов’язаних із ямною культурою, з Понтійсько-Каспійського степового регіону на територію пізньонеолітичних європейських культур, можливо, принісши з собою праіндоєвропейську мову.[16][17] Втім, точний генетичний зв’язок між ямною культурою, культурою шнурової кераміки та синташтинською культурою залишається нез'ясованим.[18][19]

Найдавніші відомі колісниці були знайдені в синташтинських похованнях, і ця культура вважається сильним кандидатом на походження цієї технології, яка поширилася по всьому Старому Світу та відіграла важливу роль у давніх війнах.[20][21][22][23] Майже існує загальний консенсус серед учених, що андронівська культура, наступниця синташтинської, була індоіранською культурою.[24][10] На середину 2020-х років лише дві субкультури вважаються частиною андронівської: алакульська та федорівська.[25] Андронівська культура розглядається як «індоіранський діалектний континуум», з подальшим розділенням на іранські та індоарійські мови.[26]

Втім, на думку Гайберта, розширення Бактрійсько-Маргіанського археологічного комплексу (BMAC) в Іран та на околиці Індської долини є «найкращим кандидатом на археологічний відповідник введення індоіранських мовців до Ірану та Південної Азії».[27] Це попри відсутність характерних степових дерев’яних гробниць на Близькому Сході[28] чи південніше регіону між Копет-Дагом і Памір-Каракорумом.[29][a] Дж. П. Меллорі визнає труднощі у доведенні експансії Андронівської культури до Північної Індії, і зазначає, що спроби пов’язати індоаріїв із такими культурами, як Бешкентська та Вахшська, «лише доводять індоіранців до Центральної Азії, але не аж до місць перебування мідійців, персів чи індоаріїв». Він розробив модель Kulturkugel (буквально «культурна куля»), згідно з якою індоіранці перейняли культурні риси BMAC, але зберегли свою мову та релігію, просуваючись у напрямку Ірану та Індії.[31][27]

Примітки

  1. ↑ Indo-Iranian. Economist Intelligence Unit. 2023.
  2. ↑ Glottolog 4.7 – Indo-Iranian. Glottolog. Процитовано 1 лютого 2023.
  3. ↑ "Hindi" L1: 322 million (2011 Indian census), including perhaps 150 million speakers of other languages that reported their language as "Hindi" on the census. L2: 274 million (2016, source unknown). Urdu L1: 67 million (2011 & 2017 censuses), L2: 102 million (1999 Pakistan, source unknown, and 2001 Indian census): Ethnologue 21. Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (21-ше вид.). Dallas, Texas: SIL International. Онлайн-версія: Hindi, архів оригіналу:. Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (21-ше вид.). Dallas, Texas: SIL International. Онлайн-версія: Urdu, архів оригіналу:.
  4. ↑ Asatrian, Garnik (1995). DIMLĪ. Encyclopedia Iranica. VI. Архів оригіналу за 29 квітня 2011. Процитовано 11 червня 2021.
  5. ↑ Paul, Ludwig (1998). The Pozition of Zazaki the West Iranian Languages (PDF). Iran Chamber. Open Publishing. Процитовано 4 грудня 2023.
  6. ↑ Chatoev, Vladimir; K'osyan, Aram (1999). Nationalities of Armenia (англ.). YEGEA Publishing House. с. 61. ISBN 978-99930-808-0-0.
  7. ↑ Зокрема, у словнику мовознавчих термінів за редакцією радянського лінгвіста Дитмара Розенталя під гаслом «индоевропейские языки».
  8. ↑ Schmitt, 1987: "Назва «арійці» була самоназвою народів Давньої Індії та Давнього Ірану, які розмовляли арійськими мовами. Вона протиставлялася «неарійським» народам тих самих «арійських» країн.."
  9. ↑ Anthony, 2007, p. 408.
  10. ↑ а б Mallory та Mair, 2008, p. 261.
  11. ↑ Anthony, 2007, pp. 408—411
  12. ↑ Lubotsky, 2023, p. 259, "Зростає консенсус серед археологів і лінгвістів, що Синташтинсько-Петровська культура (2100–1900 рр. до н.е.) у Південному Заураллі була населена носіями праіндоіранської мови. Вважається, що вона відображає східну міграцію народів із культури шнурової кераміки..
  13. ↑ Allentoft та ін., 2015, "Тісна спорідненість, яку ми спостерігаємо між народами культури шнурової кераміки та синташтинської культури, свідчить про подібні генетичні джерела обох. [...] Хоча ми не можемо формально довести, чи походить Синташта безпосередньо від східної міграції носіїв культури шнурової кераміки, чи вони мають спільне походження з ранішим степовим населенням, наявність неолітичної європейської землеробської спадковості як у шнуровій кераміці, так і у синташтинців, у поєднанні з відсутністю такої спадковості у більш ранній ямній культурі, робить перший варіант імовірнішим. [...] Загадкова синташтинська культура біля Уралу має генетичну подібність до культури шнурової кераміки і, ймовірно, була результатом східної міграції в Азію. Поширюючись у напрямку Алтаю, ця культура трансформувалася в андронівську культуру..
  14. ↑ Mathieson, 2015, Синташтинське та андронівське населення мало спорідненість із західнішими групами Центральної та Північної Європи, такими як культура шнурової кераміки та пов’язані з нею культури. [...] Група Зрубна/Синташта/Андроново нагадувала пізньонеолітичні та бронзові популяції материкової Європи..".
  15. ↑ Narasimhan та ін., 2019, Ми спостерігали основний кластер із 41 синташтинських індивідів, які були генетично подібні до зрубної, потаповської та андронівської культур, добре моделюючись як суміш ямної спадковості та Anatolia_N (пов’язаної з європейськими землеробами) спадковості (с.40). [...] Додаткові дослідження задокументували генетичну подібність людей культури шнурової кераміки до представників як синташтинської, так і зрубної археологічних культур західного степу (с.243). [...] Як зазначають Чінталапаті, Паттерсон і Мурджані (2022, с.13): «Культура шнурової кераміки поширилася на схід, утворивши археологічні комплекси Синташти, Зрубної, Андроново та бронзові культури Казахстану»..".
  16. ↑ Kristiansen, Kristian; Allentoft, Morten E.; Frei, Karin M.; Iversen, Rune; Johannsen, Niels N.; Kroonen, Guus; Pospieszny, Łukasz; Price, T. Douglas; Rasmussen, Simon; Sjögren, Karl-Göran; Sikora, Martin (2017). Re-theorising mobility and the formation of culture and language among the Corded Ware Culture in Europe. Antiquity (англ.). 91 (356): 334—347. doi:10.15184/aqy.2017.17. hdl:1887/70150. ISSN 0003-598X. S2CID 15536709.
  17. ↑ Malmström, Helena; Günther, Torsten; Svensson, Emma M.; Juras, Anna; Fraser, Magdalena; Munters, Arielle R.; Pospieszny, Łukasz; Tõrv, Mari; Lindström, Jonathan; Götherström, Anders; Storå, Jan (9 жовтня 2019). The genomic ancestry of the Scandinavian Battle Axe Culture people and their relation to the broader Corded Ware horizon. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. 286 (1912) 20191528. doi:10.1098/rspb.2019.1528. PMC 6790770. PMID 31594508.
  18. ↑ Pamjav H, Feher T, Nemeth E, Padar Z (2012). "Brief communication: new Y-chromosome binary markers improve phylogenetic resolution within haplogroup R1a1". American Journal of Physical Anthropology. 149 (4): 611–615. doi:10.1002/ajpa.22167. PMID 23115110. "However, with the discovery of the Z280 and Z93 substitutions within Phase 1 1000 Genomes Project data and subsequent genotyping of these SNPs in ~200 samples, a schism between European and Asian R1a chromosomes has emerged"
  19. ↑ Kristiansen, Kristian; Kroonen, Guus; Willerslev, Eske (11 травня 2023). The Indo-European Puzzle Revisited: Integrating Archaeology, Genetics, and Linguistics (англ.). Cambridge University Press. с. 70—71. ISBN 978-1-009-26174-6. "Точний зв’язок між виникненням і поширенням культури шнурової кераміки та ямної культурної спільності залишається неясним. Однак записи за Y-хромосомою для обох груп свідчать, що культура шнурової кераміки не може бути безпосередньо похідною від ямної чи пізніх східних землеробських груп, які досі були досліджені. Вона, ймовірно, становить паралельний розвиток у лісостепових і помірних лісових зонах Східної Європи. Навіть у Центральній Європі формування найраніших регіональних ідентичностей культури шнурової кераміки було результатом локальних і регіональних соціальних практик, які призвели до появи характерного «обряду переходу» цієї культури.."
  20. ↑ Chechushkov, I.V.; Epimakhov, A.V. (2018). Eurasian Steppe Chariots and Social Complexity During the Bronze Age. Journal of World Prehistory. 31 (4): 435—483. doi:10.1007/s10963-018-9124-0. S2CID 254743380.
  21. ↑ Raulwing, Peter (2000). Horses, Chariots and Indo-Europeans – Foundations and Methods of Chariotry Research from the Viewpoint of Comparative Indo-European Linguistics. Archaeolingua Alapítvány, Budapest. ISBN 978-963-8046-26-0.
  22. ↑ Anthony, 2007, p. 402, "Eight radiocarbon dates have been obtained from five Sintashta culture graves containing the impressions of spoked wheels, including three at Sintashta (SM cemetery, gr. 5, 19, 28), one at Krivoe Ozero (k. 9, gr. 1), and one at Kammeny Ambar 5 (k. 2, gr. 8). Three of these (3760 ± 120 BP, 3740 ± 50 BP, and 3700 ± 60 BP), with probability distributions that fall predominantly before 2000 BCE, suggest that the earliest chariots probably appeared in the steppes before 2000 BCE (table 15.1 [p. 376]).".
  23. ↑ Holm, Hans J. J. G. (2019): The Earliest Wheel Finds, their Archeology and Indo-European Terminology in Time and Space, and Early Migrations around the Caucasus. Series Minor 43. Budapest: ARCHAEOLINGUA ALAPÍTVÁNY. ISBN 978-615-5766-30-5
  24. ↑ Mallory, 1997, pp. 20—21
  25. ↑ Grigoriev, Stanislav (2021). Andronovo Problem: Studies of Cultural Genesis in the Eurasian Bronze Age. Open Archaeology. 7: 3—36. doi:10.1515/opar-2020-0123.
  26. ↑ Bjørn, Rasmus G. (Січень 2022). Indo-European loanwords and exchange in Bronze Age Central and East Asia: Six new perspectives on prehistoric exchange in the Eastern Steppe Zone. Evolutionary Human Sciences (англ.). 4: e23. doi:10.1017/ehs.2022.16. ISSN 2513-843X. PMC 10432883. PMID 37599704.
  27. ↑ а б Parpola, 2015, p. 76.
  28. ↑ Bryant, 2001, p. 206.
  29. ↑ Francfort, in (Fussman et al., 2005, p. 268); Fussman, in (Fussman et al., 2005, p. 220); Francfort (1989), Fouilles de Shortugai.
  30. ↑ Bryant, 2001.
  31. ↑ Bryant, 2001, p. 216.

Література

  • Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.

Посилання


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).