YaChudo

Європеїзм

Переглядів: 0. Оновлено 23.10.2026.

Запит «Європейські цінності» перенаправляє сюди; див. також Пан'європейська ідентичність.

Європе́йські ці́нності (іноді Європеї́зм) — норми та цінності, які, як кажуть, є спільними для європейців і які виходять за межі національної чи державної ідентичності.[1] Окрім сприяння європейській інтеграції, ця доктрина також забезпечує основу для аналізів, які характеризують європейську політику, економіку та суспільство як відображення спільної ідентичності. Її часто асоціюють з правами людини, виборчою демократією та верховенством права.

Огляд

У Франції «європейська ідея» (l'idée d'Europe) асоціюється з політичними цінностями, що походять з епохи Просвітництва та республіканізму, що виник після Французької революції та Революцій 1848 року, а не з особистою чи індивідуальною ідентичністю, сформованою культурою чи етнічною приналежністю (не кажучи вже про «пан'європейський» конструкт, що включає ті регіони континенту, на які ніколи не вплинули раціоналізм чи республіканізм XVIII століття).[2]

Фраза «європейські цінності» виникла як політичний неологізм у 1980-х роках у контексті проєкту європейської інтеграції та майбутнього формування Європейського Союзу. Ця фраза стала популяризованою завдяки Дослідженню європейських цінностей, довгостроковій дослідницькій програмі, розпочатій у 1981 році, метою якої було задокументувати погляди на «базові людські цінності» серед європейського населення. Проєкт виник із дослідницької групи «цінності та соціальні зміни в Європі», започаткованої Яном Керкхофсом та Руудом де Моором (Католицький університет у Тілбурзі).[3] Твердження про те, що народи Європи мають особливий набір політичних, економічних та соціальних норм і цінностей, які поступово замінюють національні цінності, також було названо «європеїзмом» Маккорміком (2010).[4]

Асоціація «європейських цінностей» з європейською інтеграцією, якої прагне Європейський Союз, вийшла на перший план із розширенням Європейського Союзу на схід після закінчення холодної війни.[5]

У статті 2 Лісабонського договору (2007) перелічено низку «цінностей Союзу», зокрема «повагу до людської гідності, свободу, демократію, рівність, верховенство права та повагу до прав людини, включаючи права осіб, що належать до меншин», закликаючи до «суспільства, в якому панують плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками».[6]

Термін «європейські цінності» не обмежується політичними цінностями, як ті, що визначені ЄС, але його також можна визначити з точки зору спільної європейської культурної спадщини. Типовими орієнтирами можуть бути класична античність, християнство, епоха Відродження чи Просвітництва, всі з яких можна вважати джерелом цінностей.[1]

Габермас і Дерріда (2005)

Філософи Юрґен Габермас і Жак Дерріда написали статтю для газети «Frankfurter Allgemeine Zeitung», у якій стверджували про народження «європейської публічної сфери». Вони стверджували, що нові цінності та звички надали сучасній Європі «її власне обличчя», і бачили можливість для побудови «ядра Європи» (без урахування Сполученого Королівства та Східної Європи), яке могло б стати противагою Сполученим Штатам.

Намагаючись пояснити, що являє собою Європа, два філософи перерахували шість аспектів того, що вони назвали спільним європейським «політичним менталітетом»:

МакКормік (2010)

Політолог Джон МакКормік[8] розвиває ці ідеї та визначає наступні основні атрибути європеїзму:

  • Секуляризм, ймовірно, є однією з рис, яка найчіткіше асоціюється з Європою: хоча релігія продовжує зростати в більшій частині решти світу, практично в кожній європейській країні її роль зменшується, і вона відіграє дедалі менш важливу роль у політиці та суспільному житті, водночас сильно впливаючи на ставлення європеїстів до науки та державної політики, в якій релігійні переконання відіграють певну роль.
  • Переосмислення значення громадянства та патріотизму. Щодо останнього, гордість за країну замінюється гордістю за ідеї, також відомою як конституційний патріотизм. Ідентифікація з націями чи державами дедалі більше поєднується з ідентифікацією з Європою.
  • Космополітизм, або асоціація з універсальними ідеями, та переконання, що всі європейці, і, можливо, навіть усі люди, належать до єдиної моральної спільноти, яка виходить за межі державних кордонів чи національних ідентичностей. Локальне та глобальне не можуть бути розділені чи розлучені.
  • Комунітаризм, який – на відміну від ліберального акценту на правах особистості – підтримує баланс між індивідуальними та громадськими інтересами, підкреслюючи відповідальність уряду перед усіма, хто живе під його юрисдикцією. Європеїзм стверджує, що суспільство іноді може краще оцінювати, що добре для окремих людей, ніж навпаки.
  • Колективне суспільство. Європеїзм наголошує на думці, що суспільні розбіжності відбуватимуться попри спроби забезпечити рівні можливості, і визнає роль держави як економічного менеджера та гаранта суспільного добробуту.
  • Велферизм, або посилання на європеїстичні ідеї, згідно з якими, хоча індивідуальні зусилля мають вітатися, схвалюватися та винагороджуватися, спільнота несе відповідальність за забезпечення максимально рівних умов гри та справедливого розподілу можливостей і багатства. Європеїзм наголошує на рівності результатів, а не на рівності можливостей.
  • Сталий розвиток, або переконання, що розвиток має бути сталим, задовольняючи потреби сьогодення без шкоди для потреб майбутніх поколінь.
  • Переосмислення сім'ї. Місце європейської сім'ї змінюється: все менше європейців вирішують одружитися, зростає їхній вік при вступі в шлюб, зростає рівень розлучень, знижується рівень народжуваності, більше дітей народжується поза шлюбом, а домогосподарства з одним батьком та однією особою стають все більш поширеними.
  • Працюють, щоб жити. Постматеріальні європейці працюють менше годин, витрачають більше часу на це та розробили закони та політику, сприятливі для сім'ї.
  • Кримінальні права. У питаннях кримінального правосуддя європеїзм означає більший акцент на правах особистості та перевагу вирішенню спорів шляхом переговорів, а не конфронтації за допомогою закону.
  • Опозиція до смертної кари. Узгоджується з вищезазначеними кримінальними правами. Страти, спонсоровані державою, заборонені в усіх державах-членах Європейського Союзу та Ради Європи, а європейські уряди працюють над досягненням глобального мораторію як першого кроку до її скасування в усьому світі.
  • Мультикультуралізм, у якому Європа має давню та часто недооцінену традицію, що випливає з різноманітності європейських суспільств, та європеїстичну звичку інтегрувати основні цінності та риси нових груп, з якими контактували її домінуючі культури.
  • Вічний мир. Там, де колись Європа була регіоном майже постійної війни, конфліктів та політичного насильства, сьогодні вона є регіоном загального миру, який досяг значного прогресу на шляху до досягнення кантівської умови вічного миру. Міждержавна війна в регіоні вважається немислимою та неможливою навіть під час найгірших економічних чи фінансових проблем.
  • Багатосторонність. Європеїзм відмовився від національних інтересів на користь співпраці та консенсусу, просування цінностей, а не інтересів, опори на міжнародні правила та угоди, а також створення коаліцій та співпраці через міжнародні організації для вирішення проблем.

Європейський Союз

Європейський Союз проголошує фундаментальними цінностями ЄС ті, що є «спільними для держав-членів у суспільстві, у якому панують плюралізм, недискримінація, толерантність, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками».[9] Це: людська гідність, свобода, демократія, рівність, верховенство права та права людини. Ці фундаментальні цінності визначені у статті 2 Лісабонського договору. Стаття 3 визначає сприяння цим цінностям як одну з цілей Союзу.[10] Раніше в преамбулі Хартії основних прав Європейського Союзу 2000 року вже згадувалися «неподільні, універсальні цінності людської гідності, свободи, рівності та солідарності», а також «принципи демократії та верховенства права».[11]

У 2018 році Європейська рада видала рекомендацію щодо «просування спільних цінностей, інклюзивної освіти та європейського виміру навчання». У цьому тексті цінності, визначені в Лісабонському договорі, вважаються натхненням Союзу об’єднувати країни та надавати «Союзу його місце на світовій арені». Рекомендується використовувати освіту для просування цих цінностей. Це також розглядається як спосіб боротьби з викликами популізму та ксенофобії.[12]

Термін «європейські цінності» часто вживається політичними діячами в Європейському Союзі[13] або коли йдеться про Європейський Союз.[14] Особливо помітними є згадки про європейські цінності в дискусіях про те, хто має бути частиною ЄС. Одним із прикладів може бути заява кандидата до Європейської комісії Мартіна Шульца про те, що Туреччина не стане членом ЄС за його керівництва, оскільки «країна різко дистанціюється від демократичних цінностей ЄС».[15] Іншим прикладом може бути заява Володимира Зеленського про те, що «кожна європейська країна, яка поділяє спільні європейські цінності, повинна бути частиною європейської родини», щоб пояснити, чому Україна повинна приєднатися до ЄС.[16]

Статистика

Згідно з опитуванням Eurobarometer 2022 року, 64% опитаних охарактеризували держави-члени ЄС як «близькі» з точки зору «спільних цінностей» (порівняно з 53% у 2021 році), а 33% – як «далекі» (порівняно з 41% у 2021 році). Більше цінностей можна знайти в цій таблиці[17]:

Сприйняття спільних цінностей між державами-членами ЄС:

Рік Близькі Далекі
2022 рік 64% 33%
2021 рік 53% 41%
2019 рік 54% 40%
2018 рік 53% 41%
2017 рік 52% 41%
2016 рік 51% 42%
2015 рік 50% 43%

У Євробарометрі 2020 року респондентам було поставлено 11 запитань про те, чи підтримують вони певні цінності Європейського Союзу:[18]

Значення Згоден Не знаю Не погоджуюся
Свобода думки, слова та віросповідання 81% 14% 4%
Свобода мирних зібрань, організації та демонстрацій 77% 17% 5%
Право на вільне пересування в межах ЄС 74% 18% 7%
Опозиція до смертної кари 57% 25% 16%
Надання політичного притулку 66% 23% 9%
Надання соціально вразливим громадянам можливості вести гідне життя 76% 18% 5%
Рівність перед законом та право на справедливий суд 82% 12% 5%
Незалежна судова система 82% 12% 5%
Повага до вибору особистого способу життя та сім'ї 79% 14% 6%
Відмова від дискримінації за будь-якою ознакою 79% 15% 5%
Гендерна рівність 79% 15% 5%

Критика

Термін «європейські цінності» дещо нечіткий і тлумачиться по-різному. Такі інтерпретації включають цінності, з якими більшість європейців можуть погодитися або щодо свого особистого життя, або щодо своїх політичних інституцій. Цей термін також може натякати на те, що відрізняє цінності європейців від цінностей неєвропейців.[19] Щодо поглядів європейців на свої інституції, можна розрізняти висловлені цінності ЄС, інші спільні цінності, такі як ті, що визначені Габермасом/Дерріда та Маккорміком, або цінності, що кореняться в європейській культурній спадщині.[1]

Посилання на виражені цінності Європейського Союзу як на європейські цінності критикувалося, оскільки ці цінності здебільшого належать ліберальній демократії[20], а отже, є радше західними або навіть універсальними, ніж виразно європейськими.[21] Загалом може бути важко говорити про європейські цінності, якщо відмінності між європейськими країнами такі ж великі, як відмінності між європейськими та деякими неєвропейськими країнами.[22]

Ідею європейських цінностей також критикували за те, що посадовці ЄС переважно використовують її як стратегію легітимізації та нормативного виправдання. Згідно з цією точкою зору, переосмислення ЄС як спільноти цінностей, а не переважно економічного Союзу, було б інструментом для збільшення народної підтримки європейської інтеграції.[23]

Дискусія про християнську спадщину

Одна з дискусій щодо природи європейських цінностей стосувалася того, чи вони коріняться в християнстві. Це твердження висунув Папа Іван Павло II, коли у 2003 році заявив, що «незаперечно, що християнство було силою, здатною просувати, примирювати та консолідувати [ці цінності]».[24] Це сталося під час розробки Договору про створення Конституції для Європи та дебатів щодо того, чи слід згадувати християнство в його преамбулі. Цю пропозицію підтримали уряди Італії, Польщі, Литви, Словаччини, Португалії, Чеської Республіки, Мальти та Греції. Зрештою, християнство не мало жодної згадки в запропонованому договорі, у якому лише згадувалася «культурна, релігійна та гуманістична спадщина Європи».[25]

Європейський популізм

Деякі вчені вважають, що зростання (праворадикального) популізму кидає виклик цінностям, визначеним ЄС. Хоча багато правопопулістських партій по всій Європі хочуть змінити ЄС, а не ліквідувати його, вони все ще перебувають в опозиції до багатьох європейських цінностей. Популістська критика може розглядати ці цінності як цінності специфічного ліберального та космополітичного світогляду, а не як цінності, що поділяються більшістю європейців.[26] Європейський Союз також визнав це викликом своїм цінностям, заявивши у своїй рекомендації 2018 року щодо просування спільних цінностей, що популізм є загрозою для цінностей Союзу і з ними слід боротися, просуваючи ці цінності через освіту.[27]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в IVIC, Sanja (2019). The Concept of European Values. Cultura. 16 (1): 103—117. doi:10.3726/CUL012019.0007.
  2. ↑ Marita Gilli, L'idée d'Europe, vecteur des aspirations démocratiques: les idéaux républicains depuis 1848 : actes du colloque international organisé à l'Université de Franche-Comté les 14, 15 et 16 mai 1992 (1994).
  3. ↑ Serendipities 2.2017 (1): 50–68 | doi:10.25364/11.2:2017.1.4 50ARTICLE Kristoffer Kropp, The cases of the European Values Study and the European Social Survey—European constellations of social science knowledge production [Архівовано 2018-04-21 у Wayback Machine.], Serendipities 2.2017 (1): 50–68, doi:10.25364/11.2:2017.1.4.
  4. ↑ John McCormick, Europeanism (Oxford University Press, 2010)
  5. ↑ Adrian G. V. Hyde-Price, The International Politics of East Central Europe, Manchester University Press, 1996, p. 60. "The new nationalist myth in Eastern Europe thus attempts to define contemporary national identity in terms of European values and a European cultural heritage. The desire to return to Europe and embrace European values has led to a growing acceptance in much of East Central Europe of liberal democracy, human rights, multilateral cooperation and European integration."
  6. ↑ Treaty on the European Union, Title I: Common Provisions.
  7. ↑ Jürgen Habermas and Jacques Derrida, ‘February 15, or What Binds Europe Together: Plea for a Common Foreign Policy, Beginning in Core Europe’, in Frankfurter Allgemeine Zeitung, 31 May 2003. Reproduced in Daniel Levy, Max Pensky and John Torpey (eds), Old Europe, New Europe, Core Europe (London: Verso, 2005).
  8. ↑ John McCormick, Europeanism (Oxford University Press, 2010)
  9. ↑ Consolidated version of the Treaty on European Union. EUR-Lex (англ.). Publications Office of the European Union. Процитовано 15 лютого 2022.
  10. ↑ European Union gateway - Aims and values. european-union.europa.eu (англ.). European Commission, Directorate-General for Communication. Процитовано 15 лютого 2022.
  11. ↑ Charter of Fundamental Rights of the European Union. EUR-Lex (англ.). Publications Office of the European Union. Процитовано 11 січня 2026.
  12. ↑ Council Recommendation of 22 May 2018 on promoting common values, inclusive education, and the European dimension of teaching. EUR-Lex (англ.). Publications Office of the European Union. Процитовано 11 січня 2026.
  13. ↑ EU chief says it’s time for Europe’s ‘independence moment’ faced with war and major power tensions. apnews.com (англ.). AP News. Процитовано 11 січня 2026.
  14. ↑ Europe speech. elysee.fr (англ.). President of France. Процитовано 11 січня 2026.
  15. ↑ Juncker and Schulz say 'no' to Turkey in last TV duel. euractiv.com (англ.). Euractiv. Процитовано 11 січня 2026.
  16. ↑ Every European Nation that Shares Common European Values Should Be Part of the European Family – Speech of the President of Ukraine at the European Council Meeting. president.gov.ua (англ.). President of Ukraine. Процитовано 11 січня 2026.
  17. ↑ Standard Eurobarometer 97 - Summer 2022. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.Standard Eurobarometer 95 - Spring 2021. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.Standard Eurobarometer 92 - Autumn 2019. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.Standard Eurobarometer 89 - Spring 2018. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.Standard Eurobarometer 88 - Autumn 2017. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.Standard Eurobarometer 86 - Autumn 2016. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.Standard Eurobarometer 84 - Autumn 2015. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.
  18. ↑ Values and identities of EU citizens. europa.eu (англ.). European Commission, Directorate General for Communication. Процитовано 11 січня 2026.
  19. ↑ Weymans, Wim (2023). A Critical History of the Use of ‘European Values’. У Polack, Regina; Patrick, Rohs (ред.). Values – Politics – Religion: The European Values Study (english) . Cham: Springer Nature. с. 97—98. ISBN 978-3-031-31364-6. Процитовано 12 січня 2026.
  20. ↑ Olsen, Tore Vincents (1 березня 2023). Why and How Should the European Union Defend its Values?. Res Publica (англ.). 29: 69—88. doi:10.1007/s11158-022-09560-5. ISSN 1572-8692. PMC 9390962. Процитовано 12 січня 2026.
  21. ↑ Delanty, Gerard (Вересень 2002). Models of European identity: Reconciling universalism and Particularism. Perspectives on European Politics and Society. 3 (3): 345—359. doi:10.1080/15705850208438841.
  22. ↑ Baldwin, Peter (28 січня 2010). The Narcissism of Minor Differences: How Europe and America are Alike (англ.). Oxford University Press. ISBN 978-0-19-539120-6. Процитовано 12 січня 2026.
  23. ↑ Weymans, Wim (2023). A Critical History of the Use of ‘European Values’. У Polack, Regina; Patrick, Rohs (ред.). Values – Politics – Religion: The European Values Study (english) . Cham: Springer Nature. с. 95—123. ISBN 978-3-031-31364-6. Процитовано 12 січня 2026.
  24. ↑ Europe cannot conceal its Christian roots, Pope says. Catholic News Agency (англ.). Процитовано 12 січня 2026.
  25. ↑ Bărbulescu, Iordan Gheorghe; Andreescu, Gabriel (1 грудня 2009). REFERENCES TO GOD AND THE CHRISTIAN TRADITION IN THE TREATY ESTABLISHING A CONSTITUTION FOR EUROPE: AN EXAMINATION OF THE BACKGROUND. Journal for the Study of Religions & Ideologies (англ.). 8 (24): 207—230. ISSN 1583-0039. Процитовано 12 січня 2026.
  26. ↑ Fossum, John Erik (1 грудня 2023). In What Sense Does Right-Wing Populism Pose a Democratic Challenge for the European Union?. Social & Legal Studies (англ.). 32 (6): 930—952. doi:10.1177/09646639231153306. ISSN 0964-6639. Процитовано 12 січня 2026. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)Sondel-Cadermas, Joanna; Berti, Francesco (2022). The Right-Wing Critique of Europe | Nationalist, Sovereignist and Righ (англ.) (вид. 1st). London: Routledge. Процитовано 12 січня 2026.
  27. ↑ Council Recommendation of 22 May 2018 on promoting common values, inclusive education, and the European dimension of teaching. EUR-Lex (англ.). Publications Office of the European Union. Процитовано 11 січня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).