Гідність

Гі́дність — поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як феномена природи. Поняття гідності вживається у законодавствах численних країн та у міжнародному праві.^[1]

Поняття гідність нє ідентичне концепту честь. Під останнім розуміється здебільшого відношення до людини з боку суспільства в залежності від її діяльності, вкладу в розвиток громади, заслуг перед самим суспільством. Якщо гідність притаманна людині від народження як фенормена людської цивілізації то честь здобувається чи втрачається свідомою діяльністю чи бездіяльністю людини в процесі її розвитку.

Людська гідність – це сукупність інтелектуальних, духовних, морально-етичних, гуманістичних та світоглядних якостей людини, її творчих талантів, професійних і фізичних здібностей, які є основою усвідомлення нею своєї неповторності як людського феномену та суспільної цінності,  підставою для самоповаги. Людина володіє гідністю з моменту народження та за природним  правом від народження наділяється правом на поводження з нею як Людиною. Презумпція гідності – цивілізаційний стандарт суспільної моралі (кредит, наданий людині для її самореалізації), в силу якого загальновизнаним є твердження, що людина наділена від природи духовним даром людської істоти прагненням до істини, добра, краси та справедливості. Право на визнання гідності є непорушним природним правом кожної людини незалежно від будь-яких обставин. ^[2]

Відчуття гідності – це усвідомлення власної ціни індивіда, як людини.

У сучасній українській суспільно-філософській та мовознавчій думці наголошується, що гідність є моральним стрижнем особистості, який не залежить від її матеріального статку, а визначається особистим вибором та працею людини над собою.^[3]

Зокрема, доктор філологічних наук Олександра Сербенська розглядає гідність як базову категорію людського існування, протиставляючи її показовим або декларативним виявам патріотизму, де зовнішні атрибути часом підміняють внутрішню сутність і моральний обов'язок особистості.^[3]

У державотворчому та етичному дискурсі (зокрема у життєвій філософії економіста й мецената Богдана Гаврилишина) збереження «національної гідності» розглядається як шляхетність духу, аристократизм мислення та внутрішня свідомість особистості, що спонукає до творення суспільного блага й протистоїть зведенню сенсу життя лише до матеріального збагачення, формуючи основу для побудови вільної та справедливої держави.^[4]

У мовознавчому та громадянсько-публіцистичному контексті (зокрема у поглядах письменника Василя Гея) плекання й захист рідної мови розглядаються як фундаментальна запорука збереження народу, де послідовне користування державною мовою та дотримання мовної культури є безпосереднім виявом і захистом власної гідності й суверенітету держави.^[5]

У науково-освітньому дискурсі окремо виділяється інституційно-академічний вимір гідності, що пов'язується з набуттям провідними навчальними закладами високого суспільного статусу («гідності академії») та створенням середовища, яке підносить статус національної мови й науки, забезпечуючи рівні можливості доступу до освіти для обдарованої молоді.^[6]

У літературно-етичному та біографічному дискурсі (зокрема у вивченні постаті Марко Вовчок і її духовного побратимства з Тарасом Шевченком) категорія гідності розкривається через здатність особистості жити в ладу з совістю, протистояти корупції та суспільній зневірі заради високих моральних принципів.^[7] Як підкреслюється в історико-критичних оцінках (зокрема у поглядах Дмитра Писарєва), творчість письменниці утверджувала образ народу, який «усвідомлює свої людські права і не дозволяє ображати свою людську гідність», а тепле звернення Кобзаря до неї («Моя ти зоренько святая!», «Моя ти доне!») стало символом єднання вільних духів у боротьбі за правду.^[7]

У мистецтвознавчому та історико-культурному дискурсі феномен українського шістдесятництва (зокрема творчість таких митців, як Алла Горська, Євген Сверстюк) розглядається як фундаментальна заява про людську гідність у тоталітарній державі, де орієнтація на свободу особистості виступила альтернативою радянській ідеології.^[8] Окрім того, у культуральному вимірі (зокрема у поглядах актора Богдана Бенюка) чесність, порядність та збереження «доброго імені» трактуються як найвищий моральний скарб особистості.^[9]

Водночас трагічним історичним виміром гідності для українського народу стали роки Голодомору 1932–1933 років та тоталітарного терору, коли насильницька колективізація, штучний голод і система морального тиску (зокрема через доноси, публічні приниження та руйнацію традиційних цінностей) цілеспрямовано спрямовувалися на зламування волі й приниження людської гідності.^[10] Дослідження цього періоду засвідчують, що попри масштабні соціально-психологічні деформації та залякування суспільства, прагнення зберегти внутрішню стійкість і моральні орієнтири залишилося визначальним складником національної незламності.^[10]

У практичному вимірі категорія гідності пов'язується з «професійною та національною гідністю» — здатністю людини зберігати чесність, дотримуватися моральних і державних стандартів та чинити моральний спротив під час суспільних чи воєнних випробувань (одним із символів такої принципової гідності є постать Василя Стуса).^[11]

Водночас у суспільно-публіцистичному дискурсі наголошується на необхідності захисту гідності пересічних громадян, фахівців та інтелігенції від політичних маніпуляцій, бюрократичної вседозволеності й зневаги з боку владних інституцій, адже свобода й демократія вимагають взаємоповаги та дотримання етичних норм.^[12]

У суспільно-політичній публіцистиці та правовому дискурсі наголошується на неприпустимості підміни поняття гідності «правом натовпу», самосудом чи політичним насильством.^[13]

Наголошується, що зазіхання на недоторканність і гідність людини (навіть політичного опонента) через фізичне насильство чи приниження суперечить європейським цивілізаційним цінностям і руйнує правові засади держави, адже справжня гідність полягає в дотриманні верховенства права та процесуальної справедливості, a не у сваволі та анархії.^[13]

У правово-юридичному контексті підкреслюється, що гідність державної влади полягає у суворому й однаковому дотриманні закону, а не у захисті «честі мундира», тоді як гарантування рівного доступу до безоплатної правової допомоги для захисту громадян від процесуального свавілля виступає ключовим елементом збереження людської гідності й довіри до правосуддя.^[14][15]

Окрім того, у застереженнях правозахисного дискурсу вказується на неприпустимість приниження людської гідності у соціально-економічній сфері через незаконні методи тиску, вимагання чи розголошення персональних даних споживачів фінансових послуг,^[16] а також зазначається про неприпустимість недобросовісного використання та маніпуляцій заявами про «захист гідності» задля прикриття неправомірних дій або зловживання правами у приватних конфліктах.^[17]

У християнському богослов'ї та духовній думці людська гідність розглядається як фундаментальний дар Божий, що походить від самого факту створення людини за образом і подобою Божою.^[18]

Український релігійний діяч і філософ, Блаженніший Любомир (Гузар) зазначав, що кожна людина — незалежно від часу її життя — походить від Бога та має унікальну особистісну цінність. На його думку, піклування про гідність людини полягає у створенні таких умов, за яких особа відчуває, що вона є важливою, що її люблять і поважають її унікальність («особливість»), а не намагаються її уніфікувати.^[18] Крім того, Гузар підкреслював, що гідність нерозривно пов'язана з відповідальністю та діяльністю: Бог наділяє людину гідністю та талантами для того, щоб вона працювала та змінювала світ на краще.^[18]

Гузар також наголошував, що вибір жити гідно полягає у безстрашному прагненні «бути собою» й робити щоденний моральний вибір на користь добра, а справжню суспільну еліту визначав як людей, які «вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне — людську гідність».^[19]

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права,  містить такі важливі концепти і норми, зокрема: Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі ( ст. 10); "Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має  право  на захист закону від  такого втручання чи таких посягань" ( ст. 17).

Згідно з положеннями ст. 3  Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Нікого не може бути піддано  катуванню  або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Кодекс поведінки посадових осіб по підтримуванню правопорядку, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, зобов'язує працівників правоохоронних органів, в тому числі і здійснюючих розслідування, поважати та захищати гідність і права людини; нетерпимо відноситись до любих дій, які містять нелюдяні чи принижуючі гідність людини форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затримуваних.

Також в Україні діють міжнародні конвенції, що стосуються захисту людської гідності — «Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» та «Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання».

Людська гідність є фундаментальною цінністю, що лежить в основі принципу рівності всіх людей незалежно від їхньої раси, етнічного походження, релігійних переконань чи сексуальної орієнтації.^[20]

У сучасному міжнародному правовому й политичному дискурсі наголошується, що будь-які злочини на ґрунті ненависті, а також акти тероризму та насильства є спрямованими не лише проти конкретних осіб, а й проти фундаментального права кожної людини на повагу до її гідності та рівність.^[20]

Гідність є одним з основних прав людини закріплених в Конституції України (ст. 3, 21, 28, 41, 68, 105). В ній, зокрема, визначено, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», (ст. 3), задекларовано, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21). Згідно з ст. 28 Конституції України "кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам". (ст. 28).^[1]

Повага та захист честі й гідності людини означає, по-перше, недопустимість дій, що принижують честь і гідність людини (образ, погроз, насильства тощо); по-друге, недопустимість збирання, використання, зберігання та розголошення хибної, ганебної, принизливої для честі, гідності чи ділової репутації людини недостовірної інформації; по-третє, з повагою ставитись як до самої людини, так і до її індивідуального образу, поглядів, переконань, духовного життя, віри, мрій; по-четверте, заборона  та несприйняття суспільством та державою будь-яких проявів катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, погроз застосування такого поводження, утримування особи у принизливих умовах, примушування до дій, що принижують гідність; нарешті – гарантованість відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої приниженням честі й гідності людини, гарантованість судового захисту честі, гідності і ділової репутації людини.^[21]

Гідність громадян охороняється Цивільним кодексом України та Кримінальним кодексом України, зокрема у Цивільному кодексі України:

• гідність визнано особистим немайновим благом (ст. 201);
• задекларовано право на повагу і недоторканність «гідності та честі» фізичних осіб (ст. 297, пп. 1, 2);
• зафіксовано право фізичних осіб звернутися до суду з позовом про захист їх гідності та честі (ст. 297, п. 3);
• приниження «честі та гідності фізичної особи» визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню (ст. 23).^[1]

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 визначає поняття гідності як морально-етичну категорію й одночасно - особисте немайнове право, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту та пропонує розуміти під гідністю визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності.

В сучасній науковій літературі пропонується на конституційному рівні закріпити принцип презумпції добропорядності людини.^[22]

У новітній історії України поняття «гідність» набуло особливого суспільно-політичного та символічного значення під час Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013–2014 років, під час яких громадяни стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини та національних інтересів держави.^[23]

На вшанування цих доленосних подій Указом Президента України від 13 листопада 2014 року було встановлено державне свято — День Гідності та Свободи, яке відзначають щорічно 21 листопада.^[23] Метою свята є утвердження в Україні ідеалів свободи й демократії, збереження пам'яті про доленосні події початку XXI століття, а також віддання шани патріотизму й мужності громадян, які віддали життя за захист людської гідності та європейського вибору України (зокрема Героїв Небесної Сотні).^[23]

У сучасному публіцистичному та соціологічному дискурсі наголошується, що усвідомлення власної гідності перетворює суспільство на спільноту відповідальних громадян, здатних чинити спротив будь-яким посяганням на їхні права з боку владних інституцій.^[24] Осмислення й увічнення цієї боротьби втілилися, зокрема, у створенні Музею Революції Гідності, а прагнення жити в гідності стало одним із ключових мотивів захисту суверенітету України під час російсько-української війни.^[25]

Окрім того, у суспільно-культурному контексті (зокрема у міркуваннях музиканта і громадського діяча Святослава Вакарчука) підкреслюється, що європейський вибір та єдність нації ґрунтуються на внутрішніх цінностях — свободі вибору, відповідальності та гідності, які вимагають від кожного громадянина подолання внутрішніх бар'єрів («стін у душах») і дотримання моральних засад взаємоповаги.^[26]

Водночас у військово-патріотичному контексті виконання військового обов'язку зі збереження державного суверенітету воїнами Збройних сил України трактується як пряме продовження прагнення народу жити у вільній державі та захищати людську й національну гідність від зовнішньої агресії.^[27]

• Права людини
• Честь
• Ганьба
• Репутація
• Презумпція добропорядності

• Грищенко І. М. Підходи до визначення понять честі, гідності та ділової репутації  / І. М. Грищенко //  Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні наук . – Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2014. – С. 221-227.
• Домбровський І. П. Честь, гідність, ділова репутація: Духовні складові особи чи юридична зброя // Юридичний вісник України. – 2000. – від 18-24 травня.
• Кушнір Л. В. Забезпечення захисту честі, гідності, ділової репутації та іміджу людини в кримінальному провадженні / Л. В. Кушнір // Право і суспільство. - 2016. - №3. - С. 183-187.
• Кушнір Л. В. Забезпечення поваги до честі і гідності людини при здійсненні  досудового розслідування  Національною поліцією України  / Л. В. Кушнір // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. - 2016. - №1. - С. 84-86.
• Луспеник Д.Д. Інститут дифамації і українське законодавство щодо захисту честі, гідності та ділової репутації / Д.Д. Луспеник // Право України. – 2006. – № 2. – С. 62–65.
• Мазур М. Н. Компенсація моральної шкоди в зв’язку з незаконним кримінальним переслідуванням чи (та) засудженням: окремі питання судової практики / М. Р. Мазур // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету:  Сер. Юриспруденція. . – 2014. –  №11.- Т. 2.  –  С. 132-135.
• В. Нестеренко. Гідність // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін ; Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України. — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Ніжинська І. Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями правоохоронних органів з державного бюджету України / І. Ніжинська // Право України. – 2002. – № 11. – С. 40–43.
• Реабілітація жертв незаконних кримінальних переслідувань, політичних репресій та зловживань владою: підручник для слухачів магістратури юридичних вузів /  В. В. Ченцов, В. М. Тертишник. Київ: Правова єдність, 2016    324 с.
• 'Ромовська З'. Особисті немайнові права фізичних осіб. Українське право. 1977. №1. С. 57.
• Сіроткіна М.В. Щодо критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди у кримінальному судочинстві України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2003. №  3-4 (7-8). С. 277-284.
• Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) : монографія ; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. К. : КНТ, 2008. 625 с.
• Тертишник В. Проблеми захисту честі й гідності людини та відшкодування моральної шкоди у сфері правосуддя / В. Тертишник, В. Васильченко. Підприємництво, господарство і право. 2004.   №1. С. 96-100.
• Тертишник В.  Гарантії недоторканності сфери приватного життя людини. Вісник прокуратури. 2001. № 2. С. 7–13.
• Тертишник В. Захист прав потерпілого в умовах змагального судочинства / Тертишник В., Тертишник О. Вісник прокуратури. 2003. №3. С.50-55.
• Тертишник В., Тертишник О. Концептуальні проблеми зміцнення гарантій захисту честі, гідності, прав і законних інтересів потерпілого у кримінальному процесі. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2004. №5. С.67-76.
• Тертишник В. М. Права і свободи людини. Київ: Алерта, 2022. 432 с.
• Цивільне право України: підручник. Особлива частина / За заг. ред. д ю н., проф. Р. Б. Шишки. К.: Вид. Ліра - К, 2015. 1024 с.
• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.

• Гідність [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] ЕСУ
• Гідність [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 245-247. — 1000 екз.
• Честь і гідність [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 401. — ISBN 966-7492-06-0.