YaChudo

Європейські мікродержави

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Мапа європейських мікродержав
Монако керується Державним міністром, зазвичай громадянином Франції, якого французький уряд пропонує Князю Монако.

Європейська мікродержава (або європейська мінідержава) — дуже мала суверенна держава в Європі. У сучасному слововжитку цей термін зазвичай стосується шести найменших держав Європи за площею: Андорри, Ліхтенштейну, Мальти, Монако, Сан-Марино та Ватикану.[1] Андорра, Ліхтенштейн, Монако та Ватикан є монархіями (Ватикан — виборна монархія, якою править Папа). Ці держави ведуть свій статус з першого або початку другого тисячоліття, за винятком Ліхтенштейну, утвореного у XVIII столітті.

Мікродержава — це невеликі незалежні держави, визнані більшими державами. Згідно з якісним визначенням, запропонованим Збігнєвом Думєнські (2014), мікродержавами також можна розглядати як «сучасні держави-протекторати, тобто суверенні держави, які змогли в односторонньому порядку делегувати певні атрибути суверенітету більшим державам в обмін на доброзичливий захист їхньої політичної та економічної життєздатності в умовах географічних чи демографічних обмежень».[2]

Відповідно до цього визначення, лише Андорра, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан і Сан-Марино кваліфікуються як «мікродержавами», оскільки лише ці держави є суверенітетами, що функціонують у тісній, але добровільній асоціації зі своїми більшими сусідами. Люксембург, який є набагато більшим, ніж усі ці мікродержавами разом узяті, проте поділяє деякі з цих характеристик.[3] Джерсі, Гернсі та Острів Мен іноді класифікують як «мікродержавами», але вони не є повністю суверенними, оскільки є коронними володіннями Великої Британії і не представлені в міжнародних організаціях, таких як ООН. Косово, Кіпр та Чорногорія мають невеликі розміри, але, як правило, не класифікуються як мікродержавами через їхні більші розміри та населення.[4] Придністров'я, Північний Кіпр, Південна Осетія та Абхазія за деякими визначеннями можуть вважатися мікродержавами, проте вони не мають визнання з боку міжнародного співтовариства і вважаються де-факто незалежними державами.[5][6]

Список держав, які часто називають мікродержавами

Ці держави можуть вважатися або не вважатися мікродержавами.

Герб Прапор Назва Столиця Площа Населення Примітки
 Андорра Андорра Андорра Андорра-ла-Велья 468 км² 85 863[7] Князівство Андорра раніше було феодальним пережитком високо в Піренеях, феодом, яким спільно володіли єпископ Уржельський в Іспанії та граф Фуа у Франції, з населенням близько 89 000 осіб. Графство Фуа увійшло до складу французької корони у 1607 році, і таким чином король Франції, а згодом Президент Франції посів місце графа Фуа. З 1993 року Андорра є парламентською демократією, але зберігає двох співкнязів, одним з яких є обраний глава Французької держави, а другим — єпископ Уржельський. Є незалежною з 1278 року. Каталонська мова є її єдиною офіційною мовою.
 Ліхтенштейн Ліхтенштейн Ліхтенштейн Вадуц 160 км² 41 232[8] Князівство Ліхтенштейн є єдиним державним утворенням, що залишилося від Священної Римської імперії, будучи створеним з графств Вадуц і Шелленберг у 1719 році як суверенний феод для багатої австрійської родини Ліхтенштейнів. Його населення становить понад 35 000 осіб. Завдяки своєму географічному положенню між Швейцарією та Австрією, він не був поглинутий під час реорганізації Німеччини після Французької революції і уникнув входження до складу Німецької імперії пізніше у XIX столітті.
 Мальта Мальта Мальта Валлетта 316 км² 519 562[9] Республіка Мальта — це архіпелаг із семи островів у центральній частині Середземного моря з населенням близько 574 250 осіб (оцінка 2025 року),[10] що перевищує населення кількох не мікродержав, зокрема Ісландії, населення якої становить близько 389 444 осіб (оцінка 2025 року).[11] Люди вперше оселилися на островах близько 5200 р. до н.е., прибувши з сусіднього острова Сицилія. Мальта здобула незалежність від Великої Британії як королівство Співдружності у 1964 році і стала республікою у 1974 році. Вона є членом Співдружності націй і єдиною мікродержавою, що є повноправним членом Європейського Союзу. Римо-католицизм є офіційною державною релігією.
 Монако Монако Монако Немає (місто-держава) 2,02 км² 38 367[12] Князівство Монако на Французькій Рив'єрі, яким править династія Грімальді з XIII століття, здобуло повну незалежність лише після передачі навколишнього регіону Ніцца від П'ємонту до Франції у 1860 році. Монако розташоване на березі Середземного моря, вклинюється в Приморські Альпи і має населення близько 35 000 осіб. Його конституційну монархію очолює князь Альбер II. Населення на 95 % складається з римо-католиків. Французька, англійська, італійська та монегаскська є найпоширенішими мовами. Економіка базується на легкій промисловості, банківських та фінансових послугах, судноплавстві та торгівлі, наукових дослідженнях у галузі біотехнологій, морського середовища та туризмі.
 Сан-Марино Сан-Марино Сан-Марино Сан-Марино 61 км² 35 436[13] Республіка Сан-Марино,[14] також відома як Найясніша Республіка Сан-Марино,[14] є найстарішою з існуючих суверенних конституційних республік у світі.[15] Вона є продовженням чернечої громади, заснованої у 301 році н.е., і останнім із великої кількості самоврядних італійських комун часів Середньовіччя, які пережили консолідацію Італії в територіальні держави середнього розміру у XV столітті та об'єднання Італії у XIX столітті, значною мірою завдяки своєму віддаленому розташуванню в долині Апеннінських гір та рішенню надати притулок лідерам руху за об'єднання. Населення становить близько 30 000 осіб.
 Ватикан Ватикан Ватикан Немає (місто-держава) 0,49 км²[16] 882[17] Суверенна держава Ватикан була створена на підставі Латеранських угод 1929 року між Папою Римським та урядом Беніто Муссоліні, в яких Папа визнав Італійську державу в обмін на встановлення римо-католицизму як державної релігії та визнання суверенітету Папи над крихітною державою, повністю оточеною містом Рим. Її населення становить близько 800 осіб, з яких близько 450 проживають на її території.[18]

Святий Престол є унікальним суверенним суб'єктом міжнародного права, відмінним від Ватикану, причому Папа є главою обох; він підтримує дипломатичні та офіційні відносини з понад 170 державами й утвореннями та бере участь у різних міжнародних організаціях як самостійно, так і від імені Ватикану.

Взаємовідносини та мережі

З 1985 року ці держави проводять спортивні змагання Ігри малих держав Європи.[19]

Парламенти цих держав проводять Конференцію голів парламентів малих держав Європи з 2006 року, що сприяє подальшій співпраці.[20]

ВООЗ сприяє співпраці у сфері охорони здоров'я через свою ініціативу для малих країн з 2013 року.[21]

Здійснюється співпраця, особливо з Європейським Союзом, у сфері оподаткування, оскільки ці держави використовувалися як податкові гавані.[22][23] Ліхтенштейн і Монако підписали договір про оподаткування у 2017 році.[24]

Економічна політика та відносини з Європейським Союзом

Європейські мікродержави мають обмежені розміри та населення. Вони також мають обмежені природні ресурси. Як наслідок, вони часто застосовують спеціальну економічну політику, яка зазвичай передбачає низький рівень оподаткування та мінімальні обмеження на зовнішні фінансові інвестиції. Мальта є повноправним членом Європейського Союзу, тоді як інші п'ять європейських мікродержав мають особливі відносини з Європейським Союзом, а Сан-Марино, Андорра та Монако є частиною Митного союзу, тоді як Ліхтенштейн перебуває у митному союзі зі Швейцарією.

Подібні утворення та визначення

Територіальні зміни Люксембургу протягом століть
Джерсі, коронне володіння Великої Британії. Хоча не є частиною Великої Британії, це володіння британської корони.

Які країни є мікродержавами, чітко не визначено. Однак деякі інституції використовують специфічні визначення. Дві інституції, Світовий банк та МВФ, визначають їх як держави з населенням не більш як 200 000 осіб. Проте інші зосереджуються на площі, а не на населенні. Більші мікродержави рідше вважаються такими, і хоча Мальту іноді можна віднести до них, не прийнято описувати Ісландію, Косово, Чорногорію чи Люксембург як мікродержавами. Їх частіше називають малою державою, яка визначається як держава з населенням менше ніж 1,5 мільйона осіб, хоча деякі піднімають цю планку до кількох мільйонів, якщо держава має обмежену площу.

Світовий банк використовує поріг у 1,5 мільйона людей для опису малої держави та менше 200 000 для мікродержави.[25] Деякі дослідники припускають, що мікродержава має населення до одного мільйона, а інша межа становить 1,5 мільйона, але ця цифра також використовується як поріг для малих держав, а не мікродержав.[26] Світовий банк зупинився на 200 тисячах для мікродержави, як і МВФ.[25][27] мікродержава також визначається як така, що має менше 100 тисяч населення.[28]

Чеське дослідження мікродержав у 2000 році визначило три розміри мікродержав і один підтип. Чеське визначення зосереджується на площі, але також враховує населення:

  1. малі мікродержави (0–100 км²),
  2. середні мікродержави (100–500 км²),
  3. великі мікродержави (500–1000 км²),

з четвертою категорією для великої мікродержави з великим населенням.[29]

У статті 2020 року обговорювалася історія найменших європейських держав, де Мальту і Кіпр порівнювали з Андоррою, Ліхтенштейном, Монако і Сан-Марино.[30]

Коронні володіння — Острів Мен, Джерсі та Гернсі — це невеликі території, які мають високий ступінь автономії і не є частиною Великої Британії. Коронні володіння мають невелику територію та населення; найбільшим з них є Острів Мен площею 572 км², а найменшим — Гернсі площею 78 км² та населенням 67 334 особи.[31] Однак через те, що вони не є повністю суверенними (адже Велика Британія несе відповідальність за їхню оборону, міжнародні відносини (включаючи договори) та громадянство), а також є володіннями британської корони і мають статус островів, їх іноді виключають із числа мікродержав.[32][33]

Включення як традиційних мікродержав, так і малих держав у європейському регіоні дає ще кілька прикладів, таких як: Кіпр, Косово, Люксембург та Чорногорія.[26]

Деякі держави з обмеженим визнанням у Європі іноді можуть вважатися мікродержавами, хоча вони більші за традиційні мікродержави. Помітні приклади включають:

Залежні території та автономні області

Гібралтар

У той час як мікродержави мають суверенітет над власною територією, існує також низка невеликих автономних територій, які, попри наявність (майже в усіх випадках) власного незалежного уряду, виконавчої влади, законодавчого органу, судової системи, поліції та інших атрибутів незалежності, проте перебувають під суверенітетом іншої держави.

Суверенний Мальтійський орден

Прапор Суверенного Мальтійського ордену

Суверенний Мальтійський орден — це католицький світський релігійний орден, який є суверенним суб'єктом міжнародного права, а не державою.

На відміну від Святого Престолу, який володіє суверенітетом над містом-державою Ватикан, Орден не має території. Однак його штаб-квартира, розташована в Мальтійському палаці та Мальтійській віллі, користується екстериторіальністю, наданою Італією, і такий самий статус визнається Мальтою щодо його історичної штаб-квартири, розташованої у форті Сент-Анджело.[35] Орден є прямим правонаступником середньовічних лицарів-госпітальєрів, також відомих як Мальтійські лицарі, і сьогодні діє переважно як благодійна та церемоніальна організація.

Він має статус постійного спостерігача-недержавного утворення при Організації Об'єднаних Націй, підтримує повноцінні дипломатичні відносини, включаючи посольства, зі 115 державами,[36] і перебуває в більш неформальних відносинах з п'ятьма іншими. Він випускає власні поштові марки, монети, паспорти та номерні знаки, а також має власний армійський медичний корпус.

Історичні малі території

Війни Французької революції та Наполеонівські війни призвели до того, що мапа Європи перекроювалася кілька разів. Було створено низку недовговічних сестринських республік Франції, а розпад Священної Римської імперії надав суверенітет кожній з її численних вцілілих «мікродержав» (Kleinstaaterei). Ситуація не стабілізувалася аж до Віденського конгресу у 1815 році. Після Першої та Другої світових воєн низка територій набула тимчасового статусу міжнародних зон, протекторатів або окупованих територій. Деякі з них згадуються тут:

Історичні малі території
Назва Дата створення Дата ліквідації Сучасна держава(-и) Примітки
Коуту-Мішту X століття 1868 Іспанія/Португалія Незалежна мікродержава на кордоні між Іспанією та Португалією
Неаполітанське герцогство 840 1137 Італія Герцогство пережило відступ Візантійської імперії і залишалося незалежним, поки не було поглинуте Сицилійським королівством у 1137 році.
Лукканська республіка 1160 1805 Республіка була включена до складу Князівства Лукка і Пйомбіно (клієнтської держави Першої французької імперії) між 1805 і 1815 роками, і утворила незалежне Герцогство Лукка між 1815 і 1847 роками, як наслідок Віденського конгресу.
Графство Санта-Фйора 1274 1633  
Сенаріка 1343 1797 Найменша незалежна держава, що утримувала цю відзнаку так довго
Герзау 1433 1798 Швейцарія  
Республіка Мюлуз 1347 Франція  
Рагузька республіка 1358 1808 Дубровник, Хорватія  
Республіка Коспая 1440 1826 Італія Створена після помилки Папи Євгенія IV під час продажу території Флорентійській республіці. Невелика смуга землі не була згадана в договорі про продаж, і її мешканці швидко оголосили себе незалежними.
Республіка Сен-Мало 1590 1594 Іль і Вілен, Франція  
Павловська республіка 1769 1795 Литва Повністю незалежна республіка, заснована литовським дворянином Павлом Ксаверієм Бжостовським, зі своїм президентом, парламентом, законами та армією. Держава була визнана великим князем і королем Станіславом Августом Понятовським.[37][38]
Гоцо 1798 1800 Гоцо, Мальта  
Вільне місто Краків 1815 1846 Краків, Польща  
Нейтральний Мореснет 1816 1920 Кельміс, Бельгія Нейтральний Мореснет був кондомініумом між Нідерландами та Пруссією над спірною цинковою шахтою.[39] 
Вільні міста Ментона і Рокебрюн 1848 1849 Франція Вільні міста Ментона і Рокебрюн відокремилися від Монако у 1848 році. У листопаді 1849 року вони були анексовані Сардинією, а в 1861 році — Францією.
Крушевська республіка 3 серпня 1903 13 серпня 1903 Муніципалітет Крушево, Північна Македонія  
Вільна держава Швентен 6 січня 1919 10 серпня 1919 Сьвентно, Польща  
Незалежна Медвинська республіка 1919 1921 Медвин, Україна  
Вільна держава Флашенгальс 10 січня 1919 23 лютого 1923 Гессен, Німеччина
Вільне місто Данциг 1920 1939 Гданськ, Польща  
Клайпедський край 1923 Литва Територія була передана під контроль Франції за Версальським договором 1920 року, але була зайнята Литвою у 1923 році під час Клайпедського повстання.
Вільна держава Фіуме 1924 Рієка, Хорватія  
Територія Саарського басейну 1935 Саарланд, Німеччина Після Першої світової війни Саар був підмандатною територією Ліги Націй під контролем Франції, поки референдум у 1935 році не показав, що понад 90% виборців вирішили повернутися до Німеччини.
Саарський протекторат 1945 1956 Після Другої світової війни Франція керувала Сааром безпосередньо як протекторатом, оточеним власне Францією на заході та французькою зоною окупації Німеччини на сході.
Вільна територія Трієст 1947 1954 Розділена між Італією, Словенією та Хорватією Трієст був окупований Італією після завершення Першої світової війни і формально відтворений як Вільна територія після закінчення Другої світової війни, коли його було розділено між зонами контролю союзників і Югославії; у 1954 році було офіційно оформлено повернення союзницької частини Італії.

Історичні залежні території

Гельголанд

У Європі також раніше існувало кілька історичних залежних територій та колоній, що перебували під суверенітетом іншої держави або монарха. Серед них:

Культура і спорт

Див. також

Примітки

Джерела

  1. ↑ Klieger, P. C. (2012). The Microstates of Europe: Designer Nations in a Post-Modern World. Lexington Books.
  2. ↑ Dumieński, Zbigniew (2014). Microstates as Modern Protected States: Towards a New Definition of Micro-Statehood (PDF). Occasional Paper. Centre for Small State Studies. Процитовано 14 липня 2022.
  3. ↑ Eccardt, Thomas M. (26 жовтня 2017). Secrets of the Seven Smallest States of Europe: Andorra, Liechtenstein, Luxembourg, Malta, Monaco, San Marino, and Vatican City. Hippocrene Books. ISBN 9780781810326 — через Google Books.
  4. ↑ Finding the Law – the Micro-States and Small Jurisdictions of Europe:. GlobaLex | Foreign and International Law Research (амер.). Процитовано 6 грудня 2025.
  5. ↑ A Breakaway Region of Moldova Asks Russia for Protection (Published 2024) (англ.). 28 лютого 2024. Архів оригіналу за 16 вересня 2025. Процитовано 6 грудня 2025.
  6. ↑ Abkhazia and South Ossetia: "Asymmetric Sovereignty"?. PONARS Eurasia (амер.). Процитовано 6 грудня 2025.
  7. ↑ Departament d'Estadística. Процитовано 8 липня 2024.
  8. ↑ Bevölkerungsstand per 31. Dezember 2023. statistikportal.li. Liechtensteinische Landesverwaltung. Процитовано 12 жовтня 2024.
  9. ↑ Population and migration: 2012-2022(including intercensal revisions). nso.gov.mt. Липень 2022. Процитовано 8 липня 2024.
  10. ↑ Migliore, Sharon (10 липня 2025). World Population Day: 11 July 2025. NSO Malta (англ.). Процитовано 11 квітня 2026.
  11. ↑ Key figures. Statistics Iceland. Процитовано 11 квітня 2026.
  12. ↑ Population census. monacostatistics.mc. Monaco Statistics. Процитовано 12 жовтня 2024.
  13. ↑ Population, total - San Marino. World Bank Open Data. Архів оригіналу за 26 жовтня 2023. Процитовано 26 жовтня 2023.
  14. ↑ а б San Marino. Encyclopædia Britannica. 1 березня 2011.
  15. ↑ San Marino is the oldest republic in the world. Deutsche Welle. Процитовано 31 серпня 2021.
  16. ↑ De Agostini Atlas Calendar, 1945–46, p. 128. (італ.)
  17. ↑ Population (італ.). Vatican City State. 31 грудня 2024.
  18. ↑ Population (італ.). Vatican City State. 1 лютого 2019. Процитовано 11 квітня 2020.
  19. ↑ Kleinstaatenspiele Monaco 2027. Liechtenstein Olympic Committee (нім.). Процитовано 28 липня 2026.
  20. ↑ La Gazette de Monaco. La Gazette de Monaco (фр.). Процитовано 28 липня 2026.
  21. ↑ Small countries initiative. World Health Organization (WHO). 1 січня 1900. Процитовано 28 липня 2026.
  22. ↑ EU boosts tax co-operation with Andorra, Liechtenstein, Monaco, and San Marino. EU Reporter. 15 жовтня 2025. Процитовано 28 липня 2026.
  23. ↑ Taxation: Council updates cooperation agreements with Switzerland, Liechtenstein, Andorra, Monaco and San Marino. Consilium. 20 листопада 2025. Процитовано 28 липня 2026.
  24. ↑ Tanti, Cassandra (6 вересня 2017). Double taxation treaty with Liechtenstein. Monaco Life. Процитовано 28 липня 2026.
  25. ↑ а б Overview. World Bank. Архів оригіналу за 31 серпня 2024. Процитовано 31 серпня 2024.
  26. ↑ а б в On the Identification and Definition of Microstates By Archie Simpson vol. 74, no. 2, "Microstates and Small Island States in International Affairs" (Spring/Summer 2022)
  27. ↑ A Big Question on Small States Finance & Development, September 2013, Vol. 50, No. 3 Sarwat Jahan and Ke Wang
  28. ↑ Oxford Reference micro-state
  29. ↑ Big Systems in Small Countries (A Comparative Analysis) No.3(2000) Michal Kubát Petr Sokol
  30. ↑ а б в г д е ж и European Regions, 1870 – 2020 Chapter Cyprus, Malta and Microstates: Andorra, Lichtenstein, Monaco, San Marino First Online: 21 August 2021 pp 371–383
  31. ↑ Guernsey population increases by 621 over a year. BBC News (брит.). 1 серпня 2023. Процитовано 20 січня 2026.
  32. ↑ Jersey's Constitution. www.policy.je. Процитовано 20 січня 2026.
  33. ↑ House of Commons - Justice Committee - Written Evidence. publications.parliament.uk. Процитовано 20 січня 2026.
  34. ↑ On the Identification and Definition of Microstates | Columbia | Journal of International Affairs. jia.sipa.columbia.edu. Процитовано 20 січня 2026.
  35. ↑ After Two Centuries, The Order of Malta Flag Flies Over Fort St. Angelo, Beside The Maltese Flag " Sovereign Order of Malta - Official Site. Orderofmalta.int. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 21 жовтня 2016.
  36. ↑ The Order's official website lists them in this table |date=19 November 2016.
  37. ↑ Grigaliūnaitė, Violeta. Paulavos respublika: vieta, galėjusi tapti lietuviškuoju Monaku ar Lichtenšteinu. 15min.lt. Процитовано 2 червня 2014.
  38. ↑ Paulavos respublika. Kas tai? - Lankytina vieta Merkinėje. TuristoPasaulis.lt (lt-LT) . 5 червня 2014. Процитовано 6 січня 2018.
  39. ↑ Dröge, Philip, Moresnet, Unieboek, Antwerp, Belgium, March 2016
  40. ↑ 9 Reasons Why San Marino Really Is the Worst Football Team of All Time. www.complex.com (англ.). Процитовано 21 вересня 2024.

Посилання


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «ком», але не знайдено відповідного тегу <references group="ком"/>

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).