YaChudo

Євна

Переглядів: 1. Оновлено 09.11.2026.

Євна — велика княгиня литовська у шлюбі з Гедиміном.

Відома лишень за Хронікою Биховця XVI століття, джерелом пізнім і ненадійним, де згадується єдино у зв'язку з власною кончиною («bo kniahinia Jewna umerła»). Цю подію литовський дослідник Альвідас Нікжентайтіс датував 1344 роком. Прикметно, що автор — чи останній упорядник хроніки — прямо пов'язав смерть господарки з тим, що невзабарі Ольгерд та Кейстут організували змову й усунули від влади свого молодшого брата Євнута, якого батько залишив на віленському престолі[1]. На підставі цього Олег Ліцкевич та Стівен Крістофер Ровелл висновують, що саме Євна посприяла сходженню Євнута на великокняжий стіл й, либонь, допомагала тому керувати, однак водночас завважують, що вибір його на місце правителя диктувався не стільки волею батька, а радше консенсусом литовської язичницької еліти[2][3][4].

Її ім'я має литовське походження, перегукуючись у своїй реконструйованій формі *Jaunė з іменем Євнута: корінь jaun- такий самий, як і в лит. jaunas «молодий», котре сягає праіндоєвропейського ще *i̯eu- «юний». У старопруському ономастиконі віднаходяться схожі імена (Javne, Jawnutte, Jawne-gede)[5][6].

Щоправда, і дотепер лишається дискусійним питання, чи була вона єдиною Гедиміновою обраницею. Наприклад, Рауданська хроніка  — сфальсифікована Теодором Нарбутом пам'ятка буцімто 1488 року, на яку посилалися ранні дослідники — називає трьох:

  1. Віду, дочку Відмунда, куронського бортника шведського походження;
  2. Ольгу, князівну смоленську;
  3. Євну або Єву, доньку полоцького князя Івана Всеволодовича, брата попередниці.

Звісно, жодних підтверджень цьому немає[7][8]. Дехто з медієвістів висловлював здогадку, що їх могло бути двоє, чому вторить звістка Jüngere Hochmeisterchronik кінця XV ст. про Наримунта як про зведеного брата Ольгерда й Кейстута, втім майже усі джерела називають їх саме рідними братами. На переконання ж вищепойменованого С. К. Ровелла, господар одружувався лишень раз — з язичницею, оскільки шлюб з польською або руською княжною неодмінно привернув би увагу сучасників. Суголосний йому Ян Тенговський висунув припущення, що Євна могла обвінчатись із Гедиміном ще до того, як той посів великокняжий трон[3].

Зображення синів з Лицевого літописного зводу

За переказом, саме Євна заснувала місто Ів'є й православний чоловічий Успенський монастир, що проіснував до 1806 року[9]; насправді ж містечко уперше зринає в джерелах при кінці XIV століття як перебуваюче у посіданні кн. Андрія Івановича Гольшанського[10].

Родина

Євна, якщо вважати її єдиною дружиною, народила в шлюбі сімох синів (Монтивида, Наримунта, Ольгерда, Євнута, Кейстута, Коріята, Любарта) і 5 доньок[11]:

Гедимін перед смертю подбав про синівську спадщину, розділивши між ними ядро країни — «Литву властиву», та найближче і найщільніш прив'язане до неї Пінське князівство[12][4].

Примітки

  1. ↑ Хроніка Биховця:

    Kniaziu Jewnutiu panuiuczy na Wilni y na Welikom kniastwe Litowskom. Y kniaziu welikomu Olgierdu, starszemu bratu ich, y kniaziu welikomu Kieystutiu ne spodobałosia im na Wilni y na kniastwe Litowskom dla nekotorych pryczyn, bo kniahinia Jewna umerła. Y ne chotiaczy toho, sztoby on na tom mestcy starszym sedeł, y zmyślili meży soboiu y kniaź weliki Olgierd, y kniaź weliki Keystutej, kali by brata swoieho, kniazia welikoho Jewnutia z Wilna y z welikaho kniastwa wyhnaty, a meży nich by odnomu na hospodarstwe sesty.

  2. ↑ Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907. — С. 315
  3. ↑ а б Rowell, Stephen Christopher (1994). Lithuania Ascending: A Pagan Empire within East-Central Europe, 1295–1345 (PDF). Cambridge University Press. с. 88, 282. ISBN 978-0-521-45011-9. Архів оригіналу за 4 серпня 2024. Процитовано 30 жовтня 2024.{{cite book}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  4. ↑ а б Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 128, 350, 377-378. — ISBN 978-5-86007-918-2.
  5. ↑ Pokorny, Julius. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern / München 1959/1969. P. 510
  6. ↑ R. Trautmann. Die altpreußischen Personennamen. Göttingen, 1974. P. 39.
  7. ↑ Narbutt, Teodor (1835). Dzieje starożytne narodu litewskiego. T. 1: Mitologia litewska. Wilno: nakładem i drukiem Antoniego Marcinowskiego. с. 159-160.
  8. ↑ Келембет С. Рец. на: Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора // Ruthenica. — Київ : Інститут історії України НАН України, 2022. — Т. XVII. — С. 147. Архівовано з джерела 27 квітня 2026.
  9. ↑ Шлевис Г. Православные храмы Литвы. — Вильнюс : Свято-Духов монастир, 2006. — С. 111—112. — ISBN 9986-559-62-6.
  10. ↑ Ивье состарилось, а Мир помолодел почти на полвека (рос.). 7 липня 2014. Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 2 січня 2026.
  11. ↑ Клочовський Є. Історія Польщі до кінця XV століття / наук. ред.: А. Ґіль, В. Александрович; опрацюв. мап М. Юран; переклад Н. Яковенко. — Сандомир, 2005. — С. 74. — ISBN 83-85854-83-5. Архівовано з джерела 25 березня 2025
  12. ↑ Краўцэвіч А. К. Гедымін (1316—1341). Каралеўства Літвы і Русі = Hiedymin (1316—1341). Kingdom of Lithuania and Rutenia: нарыс / Алесь Краўцэвіч; пер. на англ. мову Андрэя Бурсава; пад аг. рэд. Міхася Скоблы; маст. Ігар Гардзіёнак. — Мінск : Татарнікава С. Ю, 2012. — С. 78-79. — ISBN 978-985-90263-1-7.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).