Ultracomputer
Ultracomputer Нью-Йоркського університету є важливою розробкою процесорної архітектури в історії паралельних обчислень. Система містила N процесорів, N модулів пам'яті та комутаційну мережу передачі повідомлень із N log N комутаторів, що з'єднувала їх. Система підтримувала новаторську інструкцію координації процесів fetch-and-add, а спеціалізовані мережеві комутатори на основі НВІС могли об'єднувати звернення (зокрема операції fetch-and-add) від кількох процесорів в одне звернення, щоб зменшити конкуренцію за пам'ять.
Машину було розроблено в 1980-х роках на факультеті комп'ютерних наук Інституту математичних наук Куранта, ґрунтуючись на концепції, запропонованій Джейкобом Т. Шварцом.[1] Більшість виконаних робіт мали теоретичний характер, однак було створено два прототипи:[2][3]
- 8-процесорну машину на основі шини;
- машину з 16 процесорами та 16 модулями пам'яті зі спеціалізованими НВІС-комутаторами, що підтримували інструкцію fetch-and-add.
Технології Ultracomputer стали основою для експериментального паралельного комп'ютера Research Parallel Processor Prototype (RP3), створеного в IBM Research, який підтримував 512 обчислювальних вузлів. Наприкінці 1980-х років у Дослідницькому центрі Томаса Дж. Вотсона було побудовано систему з 64 вузлами.[4]
Примітки
- ↑ Jacob T. Schwartz (Жовтень 1980). Ultracomputers. ACM Transactions on Programming Languages and Systems. 2 (4): 484—521. doi:10.1145/357114.357116.
- ↑ The NYU Ultracomputer Project
- ↑ Allan Gottlieb (Жовтень 1987). An Overview of the NYU Ultracomputer Project (PDF) (Звіт). Ultracomputer Note #100, New York University. Процитовано 30 жовтня 2016.
- ↑ W. David Gardner (4 травня 1987). IBM Puts Together RP3 and GF11. InformationWeek. с. 50.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).