YaChudo

IBM Research

Переглядів: 0. Оновлено 26.10.2026.

Дослідницький центр Томаса Дж. Вотсона в Йорктаун-Гайтс, штаб-квартира IBM Research. Будівлю спроєктував Ееро Саарінен

IBM Research — дослідницький підрозділ американської компанії IBM. Його штаб-квартира міститься в дослідницькому центрі Томаса Дж. Вотсона в Йорктаун-Гайтс, штат Нью-Йорк, неподалік від головної контори IBM в Армонку. За даними самої IBM на 2021 рік, мережа налічувала дев'ятнадцять дослідницьких майданчиків у дванадцяти лабораторіях на шести континентах, а робота підрозділу охоплювала понад 170 країн.[1]

Співробітники компанії неодноразово отримували найвищі наукові відзнаки. В огляді нагород, оприлюдненому IBM 2007 року, перелічено шість Нобелівських премій, сім премій Тюрінга, двадцять включень до Національної зали слави винахідників США, дев'ятнадцять Національних медалей технологій, п'ять Національних наукових медалей і три премії Кавлі.[2] У січні 2018 року IBM повідомила, що двадцять п'ять років поспіль очолювала список патентів США.[3]

Історія

Початком нинішнього IBM Research вважають відкриття 1945 року наукової обчислювальної лабораторії Вотсона при Колумбійському університеті. Це була перша лабораторія IBM, відведена під фундаментальну науку, а не під поточну розробку виробів.[4] Від 1950-х років дослідницькі майданчики з'явилися в окрузі Вестчестер, а 1961 року відкрився центр Томаса Дж. Вотсона.[5][6]

У власному історичному огляді IBM Research відносить до помітних розробок компанії гнучкий диск, накопичувач на жорстких дисках, картку з магнітною смугою, реляційну базу даних, універсальний товарний код, фінансовий своп, мову Фортран, систему бронювання авіаквитків SABRE, динамічну оперативну пам'ять DRAM, мідні з'єднання в напівпровідниках, смартфон, портативний комп'ютер, банкомат, технологію «кремній на ізоляторі», систему штучного інтелекту Watson і Quantum Experience.[7] З підрозділом також пов'язують стандарт шифрування даних, швидке перетворення Фур'є, запровадження фракталів Бенуа Мандельбротом, однотранзисторну DRAM, архітектуру скороченого набору команд, шаховий комп'ютер Deep Blue, технологію лазерної корекції зору та оцінку ризику MELD-Plus.[7]

Окреме місце посідають дві роботи, відзначені Нобелівською премією з фізики: сканувальний тунельний мікроскоп (1986) і відкриття високотемпературної надпровідності (1987). Обидві зроблено в цюрихській лабораторії.[8][9]

У квітні 1990 року дослідники IBM за допомогою сканувального тунельного мікроскопа розклали 35 окремих атомів ксенону на охолодженій нікелевій підкладці так, що з них склалася назва компанії. За повідомленням The New York Times, атоми вперше вдалося точно розставити на плоскій поверхні.[10]

2017 року IBM вклала 240 мільйонів доларів у спільну з Массачусетським технологічним інститутом лабораторію MIT–IBM Watson AI Lab у Кембриджі. Лабораторія фінансує близько пів сотні проєктів на рік; кожним керують наукові керівники з MIT і з IBM Research. Теми простягаються від комп'ютерного зору, обробки природної мови й навчання з підкріпленням до способів зробити системи штучного інтелекту справедливішими, надійнішими й захищенішими.[11]

Лабораторії

Станом на 2021 рік IBM називала такі майданчики: в Африці — Найробі (Кенія) та Йоганнесбург (Південно-Африканська Республіка); у Північній Америці — Кембридж у Массачусетсі, Сан-Хосе в Каліфорнії, а також центр Вотсона в Йорктаун-Гайтс і Олбані; на Близькому Сході — Хайфа (Ізраїль); у Європі — Дублін (Ірландія), Цюрих (Швейцарія), Дерсбері та Герслі у Великій Британії; в Азії — Делі й Бенгалуру (Індія), Токіо, Кіото та Сін-Кавасакі (Японія).[1]

До колишніх осередків належать лабораторія в Ла-Год поблизу Ніцци, Кембриджський науковий центр, Нью-Йоркський науковий центр, будівля 330 North Wabash у Чикаго, дослідницька лабораторія в Остіні та лабораторія у Відні.

Кремнієва долина

Лабораторія IBM Research в Алмадені

Перший західний дослідницький центр IBM, Сан-Хосе Research Laboratory, відкрився 1952 року під керівництвом Рейнольда Джонсона. Серед ранніх результатів був IBM 350 — перший комерційний дисковий накопичувач із рухомими головками. Його випустили 1956 року для машини IBM 305 RAMAC. У складі центру працював і підрозділ перспективних систем.[12] Серед керівників центру був розробник жорстких дисків Джек Гаркер.

Пізніша лабораторія в Алмадені, над Кремнієвою долиною, займалася і прикладними, і фундаментальними темами: інформатикою, сервісами, системами зберігання, фізикою та матеріалами. Її науковці, зокрема, показали шлях до продовження тодішньої технології фоторезистів[13] і описали ефект квантового міражу.[14] Серед людей, які працювали в Алмадені, — Рейнольд Джонсон, Джон Бекус, Едгар Кодд, Сінтія Дворк, Стюарт Паркін, Вільям Мернер, Марк Дін і Джим Грей.

Цюрих

Європейську лабораторію IBM Research відкрили 1956 року в Адлісвілі, а 1962 року вона переїхала на власний кампус у Рюшліконі під Цюрихом. Колектив описують як кілька сотень постійних співробітників, аспірантів і постдоків приблизно з 45 країн. Поруч працює клієнтський центр, де показують прототипи.

Саме тут зроблено роботи, відзначені Нобелівськими преміями 1986 і 1987 років: сканувальний тунельний мікроскоп Герда Бінніга та Генріха Рорера і високотемпературну надпровідність.[8][9] Серед інших результатів лабораторії — решітчаста модуляція, яка змінила передавання даних телефонними лініями, мережа Token ring, стандарт безпечних платежів SET і операційна система смарткарток Java Card OpenPlatform. Лабораторія також брала участь у стандартизації ML-KEM і ML-DSA, двох схем постквантової криптографії.[15] Вона долучилася до суперкомп'ютера SuperMUC, який охолоджують гарячою водою, і до проєкту DOME Microserver — дорожньої карти обчислень для радіотелескопа Square Kilometre Array.

Напрями роботи охоплюють майбутні чипові технології, нанотехнології, зберігання даних, квантові обчислення, обчислення за зразком мозку, безпеку, ризики, оптимізацію бізнесу та серверні системи. Проєкти згруповано в чотири відділи: наука і технології, хмарні системи та штучний інтелект, когнітивні обчислення й галузеві рішення, дослідження безпеки. Лабораторією керує Алессандро Куріоні.

17 травня 2011 року IBM і Федеральна вища технічна школа Цюриха відкрили на тому самому кампусі нанотехнологічний центр імені Бінніга і Рорера.[16]

15 квітня 2010 року поблизу лабораторії затримали трьох екологічних активістів: їм закидали підготовку нападу на нанотехнологічний центр IBM, який тоді ще будувався. 2011 року суд визнав їх винними у змові з метою знищити центр і призначив позбавлення волі на строк від трьох років до трьох років і восьми місяців.[17][18]

Токіо

Токійська лабораторія — одна з дванадцяти основних лабораторій IBM Research. До січня 2009 року вона називалася IBM Tokyo Research Laboratory; у ній працює близько двохсот дослідників.[19][20] Її заснували 1982 року в токійському районі Санбантьо як Japan Science Institute — першу дослідницьку лабораторію IBM в Азії. Першим директором до 1986 року був Хісаші Кобаяші; того ж року інститут перейменували на IBM Tokyo Research Laboratory.[19][21]

Далі хронологія розходиться в деталі. Стислий огляд лабораторії відносить переїзд до Ямато в префектурі Канаґава до 1992 року, а монографія про глобальні дослідження датує його 1993-м.[22] 2012 року лабораторія повернулася до Токіо, на майданчик у Тойосу.

Група під керівництвом Чіеко Асакави, стипендіатки IBM Fellow з 2009 року, створила базові технології програм для людей із порушенням зору: IBM Home Page Reader (1997) і IBM aiBrowser (2007). Лабораторія веде роботи з мікроприладів, системного програмного забезпечення, безпеки й приватності, аналітики й оптимізації, взаємодії людини з комп'ютером, вбудованих систем і науки про послуги.[23]

З японськими університетами лабораторія співпрацює через програму Shared University Research, у межах якої IBM передає вишам сервери та системи зберігання. 1987 року засновано IBM Japan Science Prize для дослідників не старше 45 років, які працюють в японських університетах або державних інститутах. Премію присуджують із фізики, хімії, інформатики та електроніки.[24]

Хайфа

Хайфську лабораторію заснували 1972 року як невеликий науковий центр. Згодом офіси з'явилися в Хайфі, Тель-Авіві та Беер-Шеві.[25] На тридцятому році лабораторія переїхала на кампус Хайфського університету. Серед тем — штучний інтелект, гібридна хмара, квантові обчислення, блокчейн, інтернет речей, якість, кібербезпека та охорона здоров'я. Директорка лабораторії Ая Соффер є також віцепрезиденткою IBM з технологій штучного інтелекту.[25] 2014 року в Беер-Шеві разом з Університетом Бен-Гуріона в Негеві оголосили Центр передового досвіду з кібербезпеки.

Бразилія

Бразильську лабораторію відкрили 2011 року. На той момент це була перша лабораторія IBM Research у Південній Америці і дев'ята загалом — перша нова за дванадцять років. Майданчики були в Сан-Паулу та Ріо-де-Жанейро. The Wall Street Journal побачив у цьому знак ваги нових ринків і глобалізації інновацій. Разом з урядом Бразилії лабораторія, за тодішніми повідомленнями, мала допомагати з технологіями для природних ресурсів і великих подій, зокрема літніх Олімпійських ігор 2016 року.[26]

2014 року асоційований директор Уліссес Мелло називав чотири пріоритети: управління природними ресурсами (нафта, газ, видобуток, сільське господарство), аналітика соціальних даних, нанотехнології для приладів перервного виробництва і «розумніші» міста.[27] Лабораторію закрили 18 грудня 2025 року. IBM пояснила, що її роботу зведуть із роботою лабораторій в інших регіонах.[28]

Австралія

Австралійську лабораторію IBM Research заснувала 2009 року в Мельбурні.[1] Вона займалася соціальними медіа, інтерактивним вмістом, аналітикою охорони здоров'я, мультимедіа та геномікою. Першим директором був Гленн Вайтвік; пізніше лабораторію очолювали Джоанна Бетстоун та Івен Марілс. Урочисте відкриття в Мельбурні відбулося 2011 року за участі федерального уряду Австралії та уряду штату Вікторія.[29]

Наукові центри

Окремо від дослідницького підрозділу з 1964 року до початку 1990-х діяли наукові центри IBM. Якщо лабораторії Research Division тримали під центральним контролем з Армонка, то центри були децентралізовані: кожен належав до місцевої організації IBM, яка його фінансувала і визначала тематику. Завданням центру було приносити користь країні перебування і підтримувати репутацію IBM. На відміну від лабораторій, яким патентні міркування заважали широко співпрацювати зовні, для наукових центрів спільні проєкти з університетами були частиною місії. 1989 року таких центрів було 26. Перші чотири відкрилися 1964 року в США: у Кембриджі, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та Пало-Альто.[30]

Дослідники

IBM публікувала список інформатиків, «які зробили IBM Research відомою».[31] Серед них — Френсіс Аллен, Джон Бекус, Фред Брукс, Джон Кок, Едгар Кодд, Кеннет Айверсон, Чарлз Беннетт, Горст Файстель, Майкл Рабін, Артур Семюел, Бенуа Мандельброт, Джим Грей та інші. Брукс відомий книжкою The Mythical Man-Month. Бекус керував створенням Фортрана.

Видання

Підрозділ видає журнал IBM Journal of Research and Development.

Посилання

Примітки

  1. ↑ а б в Labs and locations. IBM Research (англ.). 9 лютого 2021. Архів оригіналу за 21 грудня 2022. Процитовано 16 жовтня 2026.
  2. ↑ Awards & Achievements (англ.). IBM. 6 лютого 2007. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 16 жовтня 2026.
  3. ↑ IBM Breaks Records to Top U.S. Patent List for 25th Consecutive Year (Пресреліз) (англ.). IBM. 9 січня 2018. Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 16 жовтня 2026.
  4. ↑ IBM Watson Laboratory at Columbia University (англ.). Columbia University. Архів оригіналу за 9 вересня 2006. Процитовано 16 жовтня 2026.
  5. ↑ Buderi, Robert (2001). Making the 'R' Yield 'D': The IBM Labs. У Beatty, Jack (ред.). Colussus: How the Corporation Changed America (англ.). New York: Random House. ISBN 978-0-7679-0352-3. Процитовано 16 жовтня 2026.
  6. ↑ Watson Research Center: Watson Facility History (англ.). IBM. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 19 лютого 2012. Процитовано 16 жовтня 2026.
  7. ↑ а б History of progress. IBM Research (англ.). Архів оригіналу за 26 січня 2017. Процитовано 16 жовтня 2026.
  8. ↑ а б The Nobel Prize in Physics 1986 (англ.). Nobel Foundation. Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 16 жовтня 2026.
  9. ↑ а б The Nobel Prize in Physics 1987 (англ.). Nobel Foundation. Архів оригіналу за 19 вересня 2008. Процитовано 16 жовтня 2026.
  10. ↑ Browne, Malcolm W. (5 квітня 1990). 2 Researchers Spell 'I.B.M.,' Atom by Atom. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 3 серпня 2009. Процитовано 16 жовтня 2026.
  11. ↑ Inside the Lab (англ.). 2017–09. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 16 жовтня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  12. ↑ Guide to the Harwood G. Kolsky Papers (PDF) (англ.). Computer History Museum. Архів оригіналу (PDF) за 20 вересня 2011. Процитовано 16 жовтня 2026.
  13. ↑ IBM Research Demonstrates Path for Extending Current Chip-Making Technique. Web Wire (англ.). 20 лютого 2006. Архів оригіналу за 22 травня 2014. Процитовано 16 жовтня 2026.
  14. ↑ IBM Scientists Discover Nanotech Communication Method. Science Daily (англ.). 7 лютого 2000. Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 16 жовтня 2026.
  15. ↑ NIST PQC standards. IBM Research (англ.). IBM. 9 лютого 2021. Процитовано 16 жовтня 2026.
  16. ↑ IBM and ETH Zurich open collaborative Nanotechnology Center (Пресреліз) (англ.). IBM. 17 травня 2011. Архів оригіналу за 16 квітня 2016. Процитовано 16 жовтня 2026.
  17. ↑ Swiss try three for thwarted attack on IBM plant. Reuters (англ.). 19 липня 2011. Процитовано 16 жовтня 2026.
  18. ↑ Eco-terrorists jailed over foiled IBM attack. swissinfo.ch (англ.). 22 липня 2011. Процитовано 16 жовтня 2026.
  19. ↑ а б IBM Tokyo Research Laboratory. IBM Research (англ.). IBM. 9 лютого 2021. Архів оригіналу за 28 грудня 2022. Процитовано 16 жовтня 2026.
  20. ↑ Persaud, Ajax; Kumar, Uma (2002). Managing synergistic innovations through corporate global R&D (англ.). Greenwood Publishing Group. с. 82—83. ISBN 1-56720-463-5. Процитовано 16 жовтня 2026.
  21. ↑ Douligeris, Christos; Serpanos, Dimitrios N. (2007). Network security: current status and future directions (англ.). John Wiley and Sons. с. 566. ISBN 978-0-471-70355-6. Процитовано 16 жовтня 2026.
  22. ↑ Boutellier, Roman; Gassmann, Oliver; von Zedtwitz, Maximilian (2008). Managing global innovation: uncovering the secrets of future competitiveness (англ.). Springer. с. 203. ISBN 978-3-540-25441-6. Процитовано 16 жовтня 2026.
  23. ↑ Core Research Competency (англ.). IBM. Архів оригіналу за 10 жовтня 2009. Процитовано 16 жовтня 2026.
  24. ↑ Collaboration with Academia (англ.). IBM. Архів оригіналу за 22 червня 2009. Процитовано 16 жовтня 2026.
  25. ↑ а б Aya Soffer named as new Director of IBM's Haifa Research Lab (англ.). CTECH. 3 березня 2021. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 16 жовтня 2026.
  26. ↑ Becker, Nathan; Ente, Spencer E. (9 червня 2010). IBM to Open Research Lab in Brazil. The Wall Street Journal (англ.). Архів оригіналу за 23 червня 2019. Процитовано 16 жовтня 2026.
  27. ↑ Rosa, Silvia (10 червня 2014). IBM's Brazil Research Labs Target Natural Resources, Data Analytics and Nanotechnology (англ.). Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 16 жовтня 2026.
  28. ↑ IBM decide encerrar laboratório de pesquisa no Brasil (порт.). 20 листопада 2025. Архів оригіналу за 21 листопада 2025. Процитовано 16 жовтня 2026.
  29. ↑ Photos: IBM launches Melbourne R&D lab. iTnews (англ.). Архів оригіналу за 24 квітня 2019. Процитовано 16 жовтня 2026.
  30. ↑ Kolsky, H. G.; MacKinnon, R. A. (1989). History and contributions of the IBM Scientific Centers. IBM Systems Journal (англ.). 28 (4): 502—524. doi:10.1147/sj.284.0502. Процитовано 16 жовтня 2026.
  31. ↑ Computer scientists who made IBM Research famous. IBM (англ.). 17 грудня 2012. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 16 жовтня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).