YaChudo

The National Interest

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

The National Interest
англ. The National interest[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна видання  США Редагувати інформацію у Вікіданих
Тематика міжнародні відносини Редагувати інформацію у Вікіданих
Періодичність виходу 2 місяць Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова англійська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Редактор Jacob Heilbrunnd Редагувати інформацію у Вікіданих
Видавець Center for the National Interestd Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновник Ірвінг Крістол Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано 1985 Редагувати інформацію у Вікіданих
ISSN-L 0884-9382 Редагувати інформацію у Вікіданих
ISSN 0884-9382 (друковане видання)
1938-1573 (інтернет-публікація) Редагувати інформацію у Вікіданих
OCLC 12532731 Редагувати інформацію у Вікіданих
nationalinterest.org​(англ.)
jstor.org/action/showPublication?journalCode=nationalinterest
ciaonet.org/olj/sites/ni.html
infotrac.galegroup.com/itw/infomark/1/1/1/purl=rc18_EAIM_0__jn+%22National+Interest%22?sw_aep=stand Редагувати інформацію у Вікіданих

The National Interest в перекладі з англ. — «національний інтерес чи державний інтерес») — американський консервативний журнал про міжнародну політику. Друкована версія виходить один раз на два місяці. Видається з 1985 року організацією « Центр національних інтересів». Багато матеріалів The National Interest мають мілітаристську спрямованість[2][3][4][5][6].

Історія

Засновник журналу — Ірвінг Крістол. Він був одним із відомих представників руху неоконсерваторів. Народився у Брукліні в сім'ї ортодоксальних євреїв, вихідців зі Східної Європи. Ірвінг виріс у колі нью-йоркських інтелектуалів. Він виступав за зменшення держрегулювання та свободу приватного підприємництва. Деякі експерти вважають, що його ідеї зробили один із визначальних впливів на свідомість американців у 20 столітті[7].

До 1989 року тираж видання був близько 6000 екземплярів.

У 1989 році в журналі вийшла стаття Френсіса Фукуями під назвою "Кінець історії? ". Публікація викликала широкий відгук у світі. У ній йшлося про крах комунізму та про об'єднання світу навколо економічної та політичної моделі Заходу. У 2005 році філософ та кілька членів колективу видання залишили його через незгоду з політикою редакції[8].

У червні 2015 року, за кілька днів до висування Дональдом Трампом своєї кандидатури, в The National Interest була опублікована стаття «Ведмідь та слон» Марії Бутіної, в якій вона заявляла, що для покращення російсько-американських відносин на президентських виборах у США 2016 року перемогу повинен здобути кандидат від республіканської партії[9]. У квітні 2019 року Марія Бутіна вироком федерального окружного суду у Вашингтоні була осуджена і визнана винною за діяльність як незареєстрований агент іноземного уряду на території США. Свою провину вона визнала добровільно[10]. Була засуджена на 1,5 роки в*язниці.

У 2019 році в The National Interest вийшла стаття, в якій професор Військово-морського коледжу Ньюпорта в США Лайл Голстайн обґрунтував, чому американський істеблішмент має, за його твердженнями, переглянути свої погляди на анексію Криму Росією[11].

Власники та керівництво

Журнал видається організацією « Центр національних інтересів»[12]. До 2011 вона називалася «Ніксонівський центр». Заснована в 1994 році. Штаб-квартира розташовується у Вашингтоні. «Центр національних інтересів» є некомерційною організацією. З 2000 року була партнером The National Interest— а з 2005-стала його одноосібним видавцем[13][14].

Видавець і головний виконавчий директор журналу — Дмитро Саймс[15] є радянський, потім американський і зрештою російський політолог, що спеціалізується на темі США для російської аудиторії. Він відомий тим, що за часів Радянського Союзу привіз колишнього президента США Річарда Ніксона на зустріч із Михайлом Горбачовим. З вересня 2018 року Саймс разом із депутатом Державної думи VI та VII скликань від "Єдиної Росії " В'ячеславом Никоновим веде громадсько-політичне ток-шоу «Велика гра» на російському Першому каналі. Є вихідцем із СРСР[16]. І за думкою багатьох аналітиків та колишніх офіцерів КДБ (таких наприклад як Юрій Швець або Сергій Жирнов) був засланий в США як агент КДБ СРСР.

Редактор — Джейкоб Хельбрунн[17]. Раніше писав для таких видань, як The New York Times, The Wall Street Journal та Los Angeles Times[18].

З 2002 року в редколегії журналу був Олексій Пушков[19].

Критика

Російсько-американський історик Юрій Фельштинський, автор книги «ФСБ підриває Росію», в українській газеті «Бульвар Гордона» звинувачував журнал у проросійській пропаганді[20] .

Журналіст Джеймс Кірчік у 2016 році, коментуючи відносини Дональда Трампа з Росією, стверджував, що The National Interest і його материнська компанія «є двома найбільшими симпатиками Кремля з установ у столиці країни, навіть більше, ніж Московський центр Карнегі».

Екс-розвідник КДБ Юрій Швець на своєму еміграційному ютуб-каналі (Вашингтон, ОК, США) системно звинувачує Дмитра Саймса в шпигунській роботі на ФСБ Росії.

Примітки

  1. ↑ а б в The ISSN portal — Paris: ISSN International Centre, 2005. — ISSN 0884-9382
  2. ↑ The National Interest. Library of Congress, Washington, D.C. 20540 USA. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 27 січня 2020.
  3. ↑ Louis Menand. Francis Fukuyama Postpones the End of History (англ.). The New Yorker. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 27 січня 2020.
  4. ↑ National Interest (англ.). Media Bias/Fact Check. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 січня 2020.
  5. ↑ Kirkpatrick, David D. (13 березня 2005). Battle Splits Conservative Magazine. The New York Times. 0362-4331. Архів оригіналу за 25 листопада 2018. Процитовано 28 січня 2020.
  6. ↑ Donald Trump’s Russia connections. POLITICO (амер.). 27 квітня 2016. Архів оригіналу за 11 вересня 2021. Процитовано 1 лютого 2021.
  7. ↑ Скончался основатель американского неоконсерватизма Ирвинг Кристол (рос.). Lenta.ru. Процитовано 28 січня 2020.
  8. ↑ Фейк Первого канала: Американские эксперты признали причиной поражения Порошенко его антироссийскую политику (рос.). The Insider. 25 квітня 2019. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 28 січня 2020.
  9. ↑ Виктор Давыдов (17 липня 2018). США арестовали Марию Бутину по обвинению в незаконном лоббировании интересов России. Кто она и как связана с российскими чиновниками?. Meduza. meduza.io. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 12 лютого 2020.
  10. ↑ Мария Бутина осуждена и вернётся в Россию через 9 месяцев (рос.). Радио Свобода. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 12 лютого 2020.
  11. ↑ National Interest назвал доводы для пересмотра США позиции по Крыму. РБК. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  12. ↑ About the Center – Center for the National Interest. cftni.org. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 12 лютого 2020.
  13. ↑ The National Interest (рос.). 112ua.tv. Процитовано 27 січня 2020.
  14. ↑ About the Center – Center for the National Interest (англ.). cftni.org. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 27 січня 2020.
  15. ↑ Staff – Center for the National Interest. cftni.org. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 12 лютого 2020.
  16. ↑ «Паранойя в США»: В чём обвиняют ведущего российского ТВ (рос.). Газета.Ru. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 28 січня 2020.
  17. ↑ Masthead (англ.). The National Interest. 4 червня 2018. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 28 січня 2020.
  18. ↑ Jacob Heilbrunn – Center for the National Interest. cftni.org. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 28 січня 2020.
  19. ↑ Пушков, Алексей Константинович (рос.). ТАСС. Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 29 січня 2020.
  20. ↑ Кто такой Дмитрий Саймс и почему он пытается потопить Mayflower?: Расследование историка Фельштинского. Бульвар Гордона. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 28 січня 2020.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).