Стевія медова
| Стевія медова | |
|---|---|
| |
| Квіти Stevia rebaudiana | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Айстроцвіті (Asterales) |
| Родина: | Айстрові (Asteraceae) |
| Рід: | Стевія (Stevia) |
| Вид: | S. rebaudiana
|
| Біноміальна назва | |
| Stevia rebaudiana | |
Стевія медова[1][2][3] (також — медова трава; лат. Stevia rebaudiana Bertoni) — багаторічна трав'яниста рослина, вид роду Стевія сімейства Складноцвіті (Compositae).[4]
Розповсюдження
Виростає в Південній та Центральній Америці, на північ аж до Аризони.
Культивується й широко використовується в харчових продуктах у Східній Азії, включно з Китаєм (з 1984 р.), Кореєю, Тайванем, Таїландом та Малайзією; її також можна знайти в Сент-Кітс і Невіс, у Південній Америці (Бразилія, Парагвай та Уругвай) та Ізраїлі.
У дикому вигляді зустрічається на напівзасушливих теренах від рівнин до гірських районів.
Опис
Стевія — багаторічна трав'яниста рослина, яка виростає у вигляді кущів різноманітної форми: овальної (яйцеподібної), кулястої, розлогої, зворотно-конусоподібної або пірамідальної, зворотно-трапецієподібної, циліндричної або подовженої, пірамідальної; зустрічаються також веретеноподібна та конічна форми. Висота рослин, залежно від кліматичних умов року та вологості ґрунту, становить від 45 до 120 см.
Стебла стевії можуть бути прямостоячими або полеглими. Добре опушені. Діаметр стебла на основі від 1,0 до 1,5 см. Рослини першого року розвитку мають одне головне стебло з бічними стеблами. На 2-3 рік вирощування стебел відростає стільки, скільки було закладено бруньок на кореневищі.[5]
Хімічний склад
Листя і стебла рослини включають стевіол, деякі флавоноїди і сапоніни.[5]
Застосування
Харчова промисловість, медицина, косметика.
Історія
У 1931 році французькі хіміки М. Брідель і Р. Лав'єль виділили зі стевії глікозиди, які і надають стевії солодкого смаку. Екстракти отримали назву стевіозиди (англ. steviosides) та ребаудіозиди (англ. rebaudiosides).[6]
Примітки
- ↑ Стефанюк В. Й. Стевія медова в Україні // Цукрові буряки. — 2009. — № 3. — С. 18.
- ↑ Зарецька Д. К., Сердюк М. Є. Стевія медова – як натуральний замінник цукру // Актуальні питання виробництва плодоовочевої продукції та винограду: матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (Мелітополь, 22 квітня 2021 р.). — ТДАТУ, 2021. — С. 146.
- ↑ Ермантраут Е. Р. Біологічні і агротехнічні основи вирощування стевії медової (Stevia rebaudiana Bertoni) в Лісостепу і Степу України // Агробіологія. — 2019. — № 1. — С. 47.
- ↑ Стевія (Stevia rebaudiana Bertoni) // Хареба В. В., Улянич О. І., Ковтунюк З. І., Кецкало В. В., Хареба О. В., Філонова О. М. Малопоширені овочеві рослини. Ч. 2: навчальний посібник. — К.: Аграр. наука, 2016. — С. 31—41. — ISBN 978-966-540-441-5.
- ↑ а б Новицкий К. А. УДК 330.341.1: 517.956.224: 664.1(043.5) МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРИРОДНИХ ЦУКРОЗАМІННИКІВ (НА ПРИКЛАДІ СТЕВІЇ)
- ↑ А. С. Садовский. Мифы о «сладкой траве» стевии. Химия и жизнь. № 4, 2005
Джерела
- Стевія (Stevia rebaudiana Bertoni) // Хареба В. В., Улянич О. І., Ковтунюк З. І., Кецкало В. В., Хареба О. В., Філонова О. М. Малопоширені овочеві рослини. Ч. 2: навчальний посібник. — К.: Аграр. наука, 2016. — С. 31—41. — ISBN 978-966-540-441-5.
Посилання
- Ситничук И. Ю., Стрижева Е. Н., Ефремов А. А., Первышина Г. Г. Разработка эффективного способа выделения суммы дитерпеновых гликозидов из Stevia rebaudiana Bertoni // Химия растительного сырья. — 2002. — № 3 (23 жовтня). — С. 73—75.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).