Посвірж короткодзьобий
| ?Посвірж короткодзьобий | |
|---|---|
 Самець короткодзьобого посвіржа | |
 Самиця короткодзьобого посвіржа | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
| Родина: | Саякові (Thraupidae) |
| Рід: | Посвірж (Sicalis) |
| Вид: | Посвірж короткодзьобий |
| Біноміальна назва | |
| Sicalis luteola (Sparrman, 1789) | |
 Ареал виду Проживання впродовж року Зимування | |
| Підвиди | |
| (Див. текст) | |
| Синоніми | |
| Emberiza luteola | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Sicalis luteola |
 Віківиди: | Sicalis luteola |
 ITIS: | 562999 |
 МСОП: | 22735428 |
 NCBI: | 163867 |
Посві́рж короткодзьобий[2] (Sicalis luteola) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Мексиці, Центральній і Південній Америці, був інтродукований на Карибах.
Опис
Довжина птаха становить 11,5-12,5 см. Верхня частина тіла оливково-коричнева, на тімені і спині чорна смужки, надхвістя оливкове, крила і хвіст коричневі. На обличчі яскраво-жовта "маска", горло яскраво-жовте. Нижня частина тіла жовта, груди з коричневим відтінком, гузка білувата. Першорядні махові пера чорнуваті з зеленуватими краями, покривні пера крил буруваті з сіруватими краями. Самиці мають більш коричнювате забарвлення.
Підвиди
Виділяють вісім підвидів:[3]
- S. l. chrysops Sclater, PL, 1862 — південна Мексика (Веракрус, Чіапас), Беліз, південна Гватемала (Сакатепекес), регіон Москітового берега на сході Гондурасу та на північному сході Нікарагуа;
- S. l. mexicana Brodkorb, 1943 — Центральна Мексика (Пуебла, Морелос);
- S. l. eisenmanni Wetmore, 1953 — північно-західна Коста-Рика (Гуанакасте) і центральна Панама (Кокле);
- S. l. bogotensis Chapman, 1924 — Анди у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі і Перу (на південь до Арекіпи);
- S. l. luteola (Sparrman, 1789) — Колумбія (низовини на захід від Анд, долини річок Каука і Маґдалена), Венесуела (Фалькон, Монагас і Болівар), Гаяна і північна Бразилія;
- S. l. flavissima Todd, 1922 — від Суринаму до гирла Амазонки;
- S. l. chapmani Ridgway, 1899 — нижня течія Амазонки (Пара);
- S. l. luteiventris (Meyen, 1834) — гніздяться на півдні Бразилії (Санта-Катарина і Ріу-Гранді-ду-Сул), в Уругваї, на півночі і сході Аргентини (на південь до Чубута), в центральному Чилі (від Кокімбо на південь до Лос-Ріоса). взимку мігрують до південного Перу (Куско, Пуно), центральну і східну Болівію, на південь центральної Бразилії (від Мату-Гросу на схід до Баїї) і в Парагвай.
Поширення і екологія
Короткодзьобі посвіржі мешкають в Мексиці, Белізі, Гватемалі, Гондурасі, Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі, Колумбії, Венесуелі, Гаяні, Суринамі, Французькій Гвіані, Бразилії, Еквадорі, Перу, Аргентині, Чилі і Уругваї, взимку мігрують також до Болівії і Парагваю. Вони були інтродуковані на Малі Антильські острови, зокрема на Барбадос, Домініку, Гваделупу і Мартиніку. Були інтродуковані також на Ангілью, однак згодом там вимерли. У 2004 році спостерігали на острові Тринідад, куди, імовірно, залетіли з Венесуели. Бродячих короткодзьобих посвіржів спостерігали на Фолклендських островах.
Короткодзьобі посвіржі живуть на тропічних і субтропічних луках, в саванах, на полях і пасовищах, на болотах, в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 4100 м над рівнем моря, переважно на висоті до 3000 м над рівнем моря.
Поведінка
Короткодзьобі посвіржі зустрічаються зграйками, під час міграції можуть утворювати великі зграї. Ведуть переважно кочовий спосіб життя. Живляться переважно насінням і комахами, а також плодами. Сезон розмноження триває з вересня по березень. Самці приваблюють самиць, співаючи пісню в польоті. Гніздяться на землі, серед густих заростей. В кладці від 3 до 5 блакитнуватих яєць, поцяткованих рудуватими плямками. яйця мають розмір 19×14 мм.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Sicalis luteola. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 12 лютого 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 12 лютого 2022.
Посилання
- Stamps [Архівовано 12 лютого 2022 у Wayback Machine.] (for Barbados) with South American RangeMap
- Grassland Yellow-finch photo gallery [Архівовано 12 лютого 2022 у Wayback Machine.] VIREO
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).