YaChudo

Пітер Рейвен

Переглядів: 0. Оновлено 28.10.2026.

Пітер Рейвен
англ. Peter Hamilton Raven Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився13 червня 1936[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Шанхай, Республіка Китай (1912—1949)[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер25 квітня 2026[1] (89 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Сент-Луїс, Міссурі, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністькуратор, ботанік, захисник довкілля, дослідник, директор Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьботаніка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Каліфорнії (Берклі) (1957) і Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі (1960) Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладСтенфордський університет, Вашингтонський університет в Сент-Луїсі і Міссурійський ботанічний сад[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство, Папська академія наук, Національна академія наук США, Данська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Академія наук Австралії, Індійська національна академія наук, Китайська академія наук, Національна академія наук Італії, Шведська королівська академія наук, Академія наук СРСР і Австрійська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зTamra Engelhornd[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

грант Гуггенгайма (1969)

стипендія МакАртура (1985)

Volvo Environment Prized (1992)

Премія Тайлера за досягнення у сфері охорони навколишнього середовища (1994)

Міжнародна премія з біології (1986)

 Національна наукова медаль США

International Cosmos Prized (2003)

Royal Botanic Garden Edinburgh Medald (2015)

меморіальна медаль Вейча (2003)

Philip Hauge Abelson Prized (1997)

премія Ейси Ґрея (1996)

ANZAAS Medald (2004)

St. Louis Walk of Famed (1995)

Delmer S. Fahrney Medald (1989)

Engler Medal in Goldd (1999)

медаль Менделяd (1997)

медаль Габбарда (2018)

член Екологічного товариства Америкиd (2012)

Corresponding Member of the Australian Academy of Scienced (1990)

Член Ліннеївського товариства

іноземний член Лондонського королівського товариства (9 травня 2002)

почесний доктор Гарвардського університетуd (2014)

Почесний доктор Лейденського университетуd (1990)

Peter Raven Awardd (2000)

Honorary Fellow of the Royal Society Te Apārangid (1984)

Систематик живої природи
Автор найменувань низки ботанічних таксонів. У ботанічній (бінарній) номенклатурі ці назви доповнюються скороченням «P.H.Raven».
Список таких таксонів на сайті IPNI
Персональна сторінка на сайті IPNI

Пітер Рейвен (англ. Peter Hamilton Raven; 13 червня 1936, Шанхай — 25 квітня 2026) — американський ботанік та еколог, колишній директор, з 2010 року почесний президент Міссурійського ботанічного саду[8][9].

Юні роки

Пітер Рейвен народився 13 червня 1936 року в Шанхаї, батьки були американцями. Дядько його батька, Френк Джей Рейвен, деякий час був одним із найбагатших американців у Китаї, але пізніше був ув'язнений через банківський скандал[10][11]. Цей інцидент та японська агресія в Китаї змусили родину Рейвен повернутися до Сан-Франциско наприкінці 1930-х років.

Ще в молодості Рейвен став членом Каліфорнійської академії наук, а у 1957 році закінчив Каліфорнійський університет у Берклі, отримавши ступінь бакалавра наук з біології, а у 1960 році — ступінь доктора філософії з ботаніки в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.

Кар'єра

Деякий час Рейвен викладав у Стенфордському університеті, а у 1971 році став директором Міссурійського ботанічного саду. У 2006 році його посаду було перейменовано на посаду президента та директора. Рейвен оголосив про свої плани вийти на пенсію у 2011 році, що збіглося з його 75-річчям та 40-річчям роботи в саду. Пітер Вайз Джексон був призначений наступником Рейвена в Ботанічному саду Міссурі у вересні 2010 року.

Рейвен найбільш відомий своєю роботою «Метелики та рослини: дослідження коеволюції», опублікованою в журналі «Evolution» у 1964 році, яку він написав у співавторстві з Полом Ерліхом. Відтоді він є автором численних наукових та популярних статей, багато з яких присвячені родині Onagraceae. Рейвен також є автором широко використовуваного підручника «Biology of Plants» (який має вісім видань), написаного у співавторстві з Реєм Ф. Евертом та Сьюзен Е. Айххорн (Університет Вісконсину в Медісоні).

Він часто виступає з промовою про необхідність збереження біорізноманіття та видів.

У 2000 році Американське товариство систематиків рослин заснувало на його честь Премію Пітера Рейвена, яка присуджується авторам з видатним внеском у таксономію рослин та «за виняткові зусилля у популяризації серед ненауковців».

Він є членом консультативної ради Фонду цивільних досліджень та розвитку США. З 1993 по 1996 рік він був членом ради опікунів Наукової служби, нині відомої як Товариство науки.

Помер 25 квітня 2026 року у віці 89 років[12].

Дослідження

Рейвен опублікував понад 700 статей, книг та монографій, що охоплюють теми еволюції, таксономії та систематики, біогеографії, коеволюції, охорони рослин, етноботаніки та державної політики[13].

Деякий час він був пов’язаний із Sierra Club і протягом кількох тижнів поспіль керував виїзними експедиціями клубу, після чого публікував так звані «Base Camp Reports». Видані у 1950–1956 роках, ці звіти охоплювали широкий спектр тем, зокрема списки рослин, комах та питання екології. Його перший такий звіт, створений у віці 14 років, узагальнював 506 зібраних зразків рослин, що представляли 337 видів, зібраних у гірському масиві Сьєрра-Невада в округах Іньйо та Фресно. Джордж Ледьярд Стеббінс був одним із керівників цієї експедиції; Рейвен згадував його як професора Г. Л. «Лед» Стеббінса[14].

У цей період він також публікував роботи про нові види бур’янів та інші рослини, знайдені в Сан-Франциско та його околицях, а також у горах Сьєрра-Невада[15][16][17][18][19].

У 1950 році Рейвен, у віці 14 років, зібрав рослину під назвою Clarkia rubicunda[20]. На початку 1950-х років, під час ревізії роду Clarkia, Гарлан Льюїс та його дружина Маргарет Льюїс виявили гербарний зразок, зібраний Рейвеном[20]. Вони відвідали його у 1952 році, коли йому було 16, бажаючи дізнатися, де саме було зроблено цей збір[20]. Зрештою Льюїс знайшов новий вид, і у 1958 році Льюїс та Рейвен[21] опублікували ботанічний опис цієї рослини, названої Clarkia franciscana, яка була морфологічно дуже близькою до Clarkia rubicunda та Clarkia amoena.

Еволюція

У 1958 році, під час навчання в аспірантурі Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, Рейвен разом із Гарланом Льюїсом опублікували важливу працю про еволюцію C. franciscana, узагальнивши її до вже на той час загального для Clarkia патерну видоутворення[22]. Вони дійшли висновку, що C. franciscana еволюціонувала від Clarkia rubicunda; і стверджували, що походження C. franciscana відображає повторювану для Clarkia тему: похідний вид демонструє тісну морфологічну подібність до батьківського виду, є географічно близьким, але відрізняється хромосомними характеристиками та виявляє міжвидову стерильність. Крім того, вони висунули гіпотезу, що таке видоутворення в Clarkia було швидким і, можливо, відбулося протягом останніх 12 000 років.

Крім того, вони висунули гіпотезу, що цей швидкий тип видоутворення, спостережений у Clarkia, є аналогічним до способу видоутворення, відомого як квантова еволюція.

Після своєї ранньої публікації 1958 року про еволюцію C. franciscana Рейвен продовжив активно публікувати роботи з еволюційної тематики. Працюючи у Стенфордському університеті разом із Полом Р. Ерліхом, він ввів термін коеволюція після їхнього оглядового дослідження 1964 року, присвяченого метеликам і їхнім кормовим рослинам[23].

У статті 1969 року Ерліх і Рейвен також критично висловилися щодо ідеї, що визначення виду, запропоноване Ернстом Майром, Феодосієм Добржанським та Г. Ледіардом Стеббінсом, має дуже мале значення для рослин[24].

У 1978 році Сассман і Рейвен[25] висунули припущення, що нелітаючі ссавці, такі як примати та сумчасті, могли бути важливими запилювачами, але згодом були витіснені нектароїдними птахами та кажанами. Будь-які коеволюційні взаємозв’язки між видами квіткових рослин і нелітаючими ссавцями-запилювачами, що збереглися до сьогодні, видаються «живими викопними, які можуть багато розповісти нам про еволюцію як ссавців, включно з деякими нашими предками, так і квіткових рослин».

Рейвен підготував огляд даних щодо популяцій рослин станом на 1979 рік і виокремив кілька тем, які, на його думку, мали перспективу для майбутніх досліджень, зокрема згадану вище проблему виду[26]. Він також стверджував, що еволюційна біологія відіграватиме дедалі важливішу роль у майбутньому. Рейвен відстоював ще одну ідею: фінансування, на його думку, слід спрямовувати на дослідження небагатьох видів, а не розпорошувати між багатьма, щоб ефективніше розв’язувати проблеми популяційної біології[26].

У 1980 році Рейвен продовжив обговорення проблем, пов’язаних із визначенням видів рослин[27]. Він розглядав широке поширення здатності рослинних видів до гібридизації, особливо серед багаторічних рослин, а також історичні спостереження цього явища, що сягають 1717 року. Як приклади багаторічних рослин він наводив представників родів Epilobium, Scaevola, Bidens і Ceanothus, які, на його думку, використовували гібридизацію як засіб адаптації до нових середовищ.

У 1980 році Рейвен разом зі співавторами здійснили огляд літератури, присвяченої грибним симбіозам у судинних рослин[28]. Вони розглянули два типи асоціацій між грибами та рослинами: ектомікоризні та ендомікоризні. Автори повідомили, що ендомікоризні гриби, які проникають у клітини рослин, трапляються у 80% усіх судинних рослин, включно з папоротями, голонасінними та покритонасінними, і характерні для лісів із високим видовим різноманіттям. Натомість ектомікоризні гриби, які не проникають у клітини рослин, поширені в лісах із низьким видовим різноманіттям, зазвичай у помірних широтах або на бідних ґрунтах тропіків. Крім того, вони висунули гіпотезу, що ектомікоризні ліси розширювалися впродовж середнього крейдового періоду за рахунок ендомікоризних.

Дисертація Рейвена на здобуття ступеня доктора філософії була присвячена одному з родів родини Onagraceae, і його інтересу до еволюції рослин у цій родині, а також у порядку Myrtales, і це простежується протягом усієї його кар’єри[20][13]. У 1988 році він опублікував огляд родини Onagraceae, що охоплював її таксономію, еволюцію, цитогенетику, анатомію, системи розмноження та географічне поширення[29]. Він стверджував, що ця родина є найкраще вивченою серед родин подібного розміру, і висловив думку, що подальші дослідження Onagraceae будуть корисними для розуміння «варіацій та еволюції рослин у майбутньому».

Біогеографія

Рейвен рано виявив інтерес до рослинних диз’юнкцій — ще до широкого визнання теорії тектоніки плит наприкінці 1960-х років[30], і вже на початку 1970-х був одним із перших, хто застосовував тектоніку плит для пояснення рослинних диз’юнкцій[31].

Рід рослин Nothofagus ілюструє ґондванське поширення: він походить від суперконтиненту Ґондвани й нині представлений в Австралії, Новій Зеландії, Новій Каледонії та в країнах Південного конуса. Нещодавно скам’янілості також були знайдені в Антарктиді[32].

У 1963 році Рейвен опублікував огляд поширень видів рослин у Північній і Південній Америці[30]. Він поділив види на три групи: біполярні або високоширотні види, помірні види та пустельні види.

У 1974 році разом із Деніелом Аксельродом Рейвен опублікував ґрунтовну статтю про біогеографію рослин і тварин у контексті тектоніки плит[33]. Вони зазначали, що нова теорія тектоніки плит «не вимагала жодних змін раніше встановлених основних принципів еволюції… однак з’явилися нові принципи біогеографії…»

У 1978 році, також разом із Аксельродом, Рейвен опублікував працю про походження та складність флори Каліфорнії[34]. Вони зазначали, що флора Каліфорнії складається з «північних, помірних елементів і ксеричних, південних елементів та характеризується високим ступенем ендемізму». На їхню думку, причинами великої кількості видів у штаті, а також численних ендеміків є сприятливий клімат, який переважав у Каліфорнії протягом більшої частини третинного періоду, а також недавнє підняття хребтів Сьєрра-Невада та інших гірських систем, разом із «супутнім формуванням холодної прибережної течії, що зрештою призвело до розвитку середземноморського, літньо-сухого клімату протягом останнього мільйона років… Ендеміки Каліфорнії є сумішшю реліктів і новоутворених видів… і саме останні найбільше сприяли розмірам флори та високій частці ендемізму в ній».

У 1985 році Рейвен і Аксельрод опублікували працю про походження флори Кордильєр[35].

У 1996 році Рейвен, Аксельрод і Аль-Шехбаз опублікували працю про історію сучасної флори Китаю, Європи та континентальних Сполучених Штатів[36]. Вони зазначали, що ці три регіони мають приблизно однакову площу, проте Китай має удвічі більше видів, ніж Сполучені Штати, і утричі більше, ніж Європа. Автори стверджували, що близько 15 мільйонів років тому флора всіх трьох регіонів була фактично однаковою, але Китай зберіг найбільшу кількість видів із трьох причин. По-перше, у Китаї є тропічний дощовий ліс. По-друге, там існує безперервний градієнт рослинності — від тропічного дощового лісу до «бореальних хвойних лісів, який зберігався й забезпечував середовища з рівномірним кліматом протягом останніх 15 мільйонів років, коли в інших частинах Північної півкулі відбувалися масові вимирання… така безперервність порушена в Північній Америці Мексиканською затокою, а в Європі — Альпами, Середземним морем і пустелею Сахара». Третьою причиною вони називали зіткнення Індостану з Азією, що розпочалося 50 мільйонів років тому й призвело до формування «сильно розчленованого, піднятого рельєфу».

Таксономія

Рейвен багато публікував у галузі систематики рослин. Більшість із них стосуються родини Onagraceae.

У 1969 році він видав 235-сторінкове дослідження про рід Camissonia[37]; У 1976 році він разом із тодішньою дружиною Тамарою Енгельгорн опублікував 321-сторінкову монографію про Epilobium в Австралазії[38]; він також здійснив ембріологічний аналіз видів у порядку Myrtales[39]; у 1992 році вийшла 209-сторінкова монографія, присвячена систематиці Epilobium у Китаї[40]; у 1997 році — 234-сторінкова монографія про систематику Oenothera[41]; а у 2007 році — 240-сторінкова монографія з переглянутою класифікацією родини Onagraceae[42]. Крім того, у 1981 році він опублікував 1049-сторінкову монографію, присвячену систематиці Leguminosae[43].

Він також опублікував низку книг, присвячених систематиці рослин окремих регіонів. Серед них — книга 1966 року про місцеві чагарники Південної Каліфорнії[44]; книга 1966 року, присвячена рослинності гір Санта-Моніка у Каліфорнії[45]; а також, у співпраці з різними редакторами та авторами, триваюча серія з 33 томів (станом на сьогодні), присвячена флорі Китаю, організована за родинами рослин[46][47][48][49].

Етноботаніка

Рейвен (разом із Деннісом Е. Брідлавом) був співробітником у команді під керівництвом Брента Берліна, який опублікував фундаментальну працю щодо класифікації рослин носіями мови мая у високогір’ї штату Чіапас[50][51][52][53]. Дослідники дійшли висновку, що описи рослин, так само як і тварин, можуть бути згруповані у п’ять різних ієрархічних «етнобіологічних таксономічних категорій». До них належать:

  • «родовий рівень» (generic) — найбільша категорія, зазвичай близько 500 таксонів; включає назви на кшталт дуб, сосна, сом, окунь;
  • «специфічний рівень» (specific) — наприклад, блакитна ялина, біла ялиця, дуб постовий;
  • «варієтальний рівень» (varietal) — менш численний, приклади: дрібна квасоля, «кнопкова» квасоля тощо.

Деякі «родові» категорії не вписувалися у класифікацію «життєвих форм» і були названі «аберантними». До них належали такі назви, як кактус, бамбук, ананас, качкодзьоб тощо. Часто вони мали економічне значення — наприклад агава, квасоля, кукурудза.

Згодом Берлін, Брідлав і Рейвен поширили свій аналіз рослин і тварин на інші корінні народи[52], зокрема на носіїв мови хануну острова Міндоро (Філіппіни); народ карам у Папуа Новій Гвінеї; кантонськомовних «людей човнів» затоки Касл-Пік у Гонконзі; народ навахо на Південному Заході США; народ форе у Папуа Новій Гвінеї; народ гуарані у Південній Америці; а також на носіїв мови науатль у Мексиці.

Вони дійшли висновку, що їхні п’ять–шість етнобіологічних таксономічних категорій є узагальнюваними для різних культур.

Нагороди, відзнаки та вшанування пам'яті

Нагороди та почесні відзнаки

  • 2010: Премія Вільяма Л. Брауна за видатні досягнення у збереженні генетичних ресурсів[54]
  • 2004: Медаль ANZAAS
  • 2003: International Cosmos Prize
  • 2000: Золота нагорода Американської академії досягнень [57]
  • 1995: Включення до алеї слави St. Louis Walk of Fame[58]
  • 1992: Лауреат Volvo Environment Prize
  • Почесний член Американського товариства ландшафтних архітекторів
  • Колишній президент Sigma Xi
  • Визнаний «Героєм планети» журналом Time

Таксони, названі на честь Пітера Рейвана

Публікації

Рейвен опублікував понад 400 статей у наукових журналах, зокрема тих, що стосуються еволюційної біології, біорізноманіття, філогенезу та фітогеографії. Він публікувався, серед іншого, у «Annals of the Missouri Botanical Garden», «Brittonia», «Kew Bulletin», «Nature», «Science» та «Systematic Botany». Він є співавтором понад п'ятнадцяти книг, включаючи стандартні праці Biology, Biology of Plants та Environment. Він також є співавтором понад двохсот ботанічних назв.

Окремі публікації

  • Ehrlich, P.R. & P.H. Raven. 1964. 'Butterflies and plants: A study in coevolution'
  • Biology of Plants, сьоме видання; Peter H. Raven, Ray F. Evert & Susan E. Eichhorn; W.H. Freeman & Company (2005); ISBN 0716762846
  • Biology, восьме видання; Peter H Raven, George B Johnson, Kenneth A. Mason, Jonathan Losos& Susan Singer; McGraw-Hill Science/Engineering/Math (2007); ISBN 0073227390
  • Environment, шосте видання; Peter H. Raven, Linda R. Berg & David M. Hassenzahl; Wiley (2008); ISBN 0470119268

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Peter Raven, botanist and advocate for biodiversity, has died, aged 89 — Mongabay.
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Freebase Data Dumps — Google.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Вельгорская Т. В. Он неизменно служил идеалам науки: К столетию со дня рождения А.Л. Тахтаджяна (1910–2009), He consistently served the interests of science: To the centenary celebration of A.L. Takhtajan (1910–2009) // Историко-биологические исследования — 2010. — Т. 2, вып. 3. — С. 8–31. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  7. ↑ https://plants.jstor.org/stable/10.5555/al.ap.person.bm000077268
  8. ↑ President Emeritus. www.missouribotanicalgarden.org. Процитовано 10 серпня 2019.
  9. ↑ Royal Patrons and Honorary Fellows. The Linnean Society of London. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 липня 2014.
  10. ↑ Correspondence, Special; TIMES, THE NEW YORK (2 лютого 1936). CONVICTED BANKER WAS MYTH IN CHINA; F.J. Raven Rose Spectacularly in Shanghai to Become a Financial Power. BEGAN WORK AS SURVEYOR He Branched Off Into Realty, Banking and Trust Business -- Then Came Collapse. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 2 жовтня 2021.
  11. ↑ The Frank Jay Raven Story, an Ebook by Shanghai.Manholes. Smashwords (англ.). Процитовано 2 жовтня 2021.
  12. ↑ Butler, Rhett (27 квітня 2026). Peter Raven, botanist and advocate for biodiversity, has died, aged 89. Conservation news (амер.). Процитовано 27 квітня 2026.
  13. ↑ а б Raven, Peter H. Publications of Peter H. Raven (PDF). Discoverlife.org.
  14. ↑ Raven, Peter H. (1950). Base Camp Botany. Sierra Club: 1—19.
  15. ↑ Raven, Peter H. (1952). Parsley for Marin County. Leafl. West. Bot. 6: 204.
  16. ↑ Raven, Peter H. (1952). Plant notes from San Francisco, California. Leafl. West. Bot. 6: 208—211.
  17. ↑ Raven, Peter H. (1954). New weeds for the Sierra Nevada, California. Leafl. West. Bot. 7: 151.
  18. ↑ Raven, Peter H. (1955). A range extension for Allocarya cusickii in California. Leafl. West. Bot. 7: 255.
  19. ↑ Raven, Peter H. (1956). The grasses of San Francisco, California. Leafl. West. Bot. 8: 198—200.
  20. ↑ а б в г Newbold, Heather, ред. (2000). Life Stories: World-renowned scientists reflect on their lives and the future of life on earth. Berkeley and Los Angeles, California: University of California Press. с. 30–31.
  21. ↑ Lewis, Harlan; Raven, Peter (1958). Clarkia franciscana, a new species from central California. Brittonia. 10 (1): 7—13. Bibcode:1958Britt..10....7L. doi:10.2307/2804688. JSTOR 2804688. S2CID 19700807.
  22. ↑ Lewis, Harlan; Raven, Peter H. (1958). Rapid Evolution in Clarkia. Evolution. 12 (3): 319—336. Bibcode:1958Evolu..12..319L. doi:10.1111/j.1558-5646.1958.tb02962.x.
  23. ↑ Ehrlich, Paul R.; Raven, Peter (1964). Butterflies and Plants: A study in Coevolution. Evolution. 18 (4): 586—608. doi:10.2307/2406212. JSTOR 2406212.
  24. ↑ Ehrlich, Paul R.; Raven, Peter H. (1969). Differentiation of Populations. Science. 165 (3899): 1228—1232. Bibcode:1969Sci...165.1228E. doi:10.1126/science.165.3899.1228. PMID 5803535. S2CID 206567035.
  25. ↑ Sussman, Robert W.; Raven, Peter H. (1978). Pollination by Lemurs and Marsupials: An Archaic Coevolutionary System. Science. 200 (4343): 731—736. Bibcode:1978Sci...200..731S. doi:10.1126/science.200.4343.731. PMID 17743224. S2CID 28858423.
  26. ↑ а б Raven, Peter H. (1979). Future Directions in Plant Population Biology. In: Topics in Plant Population Biology. O. T. Solbrig, S. Jain, G. B. Johnson, and P. H. Raven, (eds). New York: Columbia University Press. с. 461—481.
  27. ↑ Raven, Peter H. (1980). Hybridization and the Nature of Species in Higher Plants. Canadian Botanical Association Bulletin. 13 (1): 3—10.
  28. ↑ Malloch, D. W.; Pirozynski, K. A.; Raven, P. H. (1980). Ecological and Evolutionary Significance of mycorrhizal Symbioses in Vascular Plants (A Review). Proc. Natl. Acad. Sci. 77 (4): 2113—2118. Bibcode:1980PNAS...77.2113M. doi:10.1073/pnas.77.4.2113. PMC 348662. PMID 16592806.
  29. ↑ Raven, Peter H. (1988). Onagraceae as a Model of Plant Evolution. In: Plant Evolutionary Biology. Leslie Gottlieb and Subodh K. Jain, eds. London, New York: Chapman and Hall. с. 85—107.
  30. ↑ а б Raven, Peter H. (1963). Amphitropical Relationships in the Floras of North and South America. Quarterly Review of Biology. 38 (2): 151—177. doi:10.1086/403797. S2CID 85310607.
  31. ↑ Raven, Peter H. (1972). Plant Species Disjunctions: A Summary. Annals of the Missouri Botanical Garden. 59 (2): 234—246. Bibcode:1972AnMBG..59..234R. doi:10.2307/2394756. JSTOR 2394756.
  32. ↑ HaoMin, Li; ZheKun, Zhou (1 вересня 2007). Fossil Nothofagaceous Leaves from the Eocene of Western Antarctica and their Bearing on the Origin, Dispersal and Systematics of Nothofagus (PDF). Science in China Series D: Earth Sciences. 50 (10): 1525—1535. Bibcode:2007ScChD..50.1525H. doi:10.1007/s11430-007-0102-0. S2CID 130395392. Процитовано 10 вересня 2017.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  33. ↑ Raven, Peter H.; Axelrod, Daniel I. (1974). Angiosperm Biogeography and Past Continental Movements. Annals of the Missouri Botanical Garden. 61 (3): 539—673. Bibcode:1974AnMBG..61..539R. doi:10.2307/2395021. JSTOR 2395021.
  34. ↑ Raven, Peter H.; Axelrod, Daniel I. (1978). Origin and Relationships of the Californian Flora. Univ. of California. Publ. Bot. 72: 1—134.
  35. ↑ Axelrod, Daniel I.; Raven, Peter H. (1985). Origins of the Cordilleran Flora. Journal of Biogeography. 12 (1): 21—47. Bibcode:1985JBiog..12...21A. doi:10.2307/2845027. JSTOR 2845027.
  36. ↑ Axelrod, Daniel I.; Al-Shehbaz, Ihsan; Raven, Peter H. (1996). History of the Modern Flora of China. Proceedings of the IFCD: 43—55.
  37. ↑ Raven, P. H. (1969). A revision of the genus Camissonia (Onagraceae). Contrib. U.S. Natl. Herb. 37: 161—396.
  38. ↑ Raven, P. H.; Raven, T. E. (1976). The Genus Epilobium (Onagraceae) in Australasia: A Systematic and Evolutionary Study. New Zealand Department of Scientific and Industrial Research Bulletin. 216: 321.
  39. ↑ Tobe, H.; Raven, P. H. (1983). An embryological analysis of Myrtales: its definition and characteristics (PDF). Ann. Missouri Bot. Gard. 70 (1): 71—94. Bibcode:1983AnMBG..70...71T. doi:10.2307/2399008. JSTOR 2399008.
  40. ↑ Chen, C. J.; Hoch, P. C.; Raven, P. H. (1992). Systematics of Epilobium (Onagraceae) in China. Syst. Bot. Monogr. 34: 1—209. doi:10.2307/25027806. JSTOR 25027806. S2CID 89989636.
  41. ↑ Dietrich, W.; Wagner, W. L.; Raven, P. H. (1997). Systematics of Oenothera Section Oenothera Subsection Oenothera (Onagraceae). Syst. Bot. Monogr. 50: 1—234. doi:10.2307/25027870. JSTOR 25027870.
  42. ↑ Wagner, Warren L.; Hoch, Peter C.; Raven, Peter H. (2007). Revised Classification of the Onagraceae. Syst. Bot. Monogr. 83: 1—240.
  43. ↑ Polhill, R. M.; Raven, P. H. (1981). Advances in Legume Systematics. Royal Botanic Gardens, Kew. 1, 2: 1—1049.
  44. ↑ Raven, P. H. (1966). Native Shrubs of Southern California. Berkeley and Los Angeles: University of California Press. с. 132.
  45. ↑ Thompson, H. H.; Prigge, B. A.; Raven, P. H. (1986). Flora of the Santa Monica Mountains, California. Los Angeles: University of California. с. 185.
  46. ↑ Zheng-yi, Wu; Raven, P. H. (1994). Flora of China. Verbenaceae through Solanaceae, Vol. 17. Science Press (Beijing) and Missouri Botanical Garden (St. Louis). с. 378.
  47. ↑ Zheng-yi, Wu; Raven, P. H. (1994). Flora of China. Gentianaceae through Boraginaceae, Vol. 16. Science Press (Beijing) and Missouri Botanical Garden (St. Louis). с. 479.
  48. ↑ Zheng-yi, Wu; Raven, P. H. (1996). Flora of China. Myrsinaceae through Loganiaceae, Vol. 15. Science Press (Beijing) and Missouri Botanical Garden (St. Louis). с. 387.
  49. ↑ Zheng-yi, Wu; Raven, P. H. (1998). Flora of China. Scrophulariaceae through Gesneriaceae, Vol. 18. Science Press (Beijing) and Missouri Botanical Garden (St. Louis). с. 449.
  50. ↑ Berlin, Brent; Breedlove, Dennis E.; Raven, Peter H. (1968). Covert Categories and Folk Taxonomies. American Anthropologist. 70 (2): 290—299. doi:10.1525/aa.1968.70.2.02a00050.
  51. ↑ Berlin, Brent; Breedlove, Dennis E.; Rave, Peter H. (1974). Principles of Tzeltal Plant Classification: An Introduction to the Botanical Ethnography of a Mayan-Speaking People of Highland Chiapas. New York, London: Academic Press. с. 660. ISBN 0-12-785047-3.
  52. ↑ а б Berlin, Brent; Breedlove, Dennis E.; Raven, Peter H. (1973). General principles of classification and nomenclature in folk biology. American Anthropologist. 75 (1): 214—242. Bibcode:1973AAnth..75..214B. doi:10.1525/aa.1973.75.1.02a00140.
  53. ↑ Berlin, Brent; Breedlove, Dennis E.; Raven, Peter H. (1973). General Principles of Classification and Nomenclature in Folk Biology. American Anthropologist. 75 (1): 214—242. Bibcode:1973AAnth..75..214B. doi:10.1525/aa.1973.75.1.02a00140.
  54. ↑ Staff writer (2014). The 2010 William L. Brown Award. William L. Brown Center for Plant Genetic Resources. Missouri Botanical Garden. Процитовано 31 березня 2014.
  55. ↑ а б Peter H. Raven -- Curriculum Vita, процитовано 8 вересня 2010
  56. ↑ 2014 RHS Awards for Exceptional Contributions to Horticulture Announced. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 24 грудня 2016.
  57. ↑ Golden Plate Awardees of the American Academy of Achievement. www.achievement.org. American Academy of Achievement.
  58. ↑ St. Louis Walk of Fame. St. Louis Walk of Fame Inductees. stlouiswalkoffame.org. Архів оригіналу за 31 жовтня 2012. Процитовано 25 квітня 2013.
  59. ↑ APS Member History. search.amphilsoc.org. Процитовано 28 квітня 2022.
  60. ↑ Peter H. Raven. www.nasonline.org. Процитовано 28 квітня 2022.
  61. ↑ Peter Hamilton Raven. American Academy of Arts & Sciences (англ.). Процитовано 28 квітня 2022.
  62. ↑ Royal Patrons and Honorary Fellows. Процитовано 10 січня 2016.[недоступне посилання з 01.05.2020]
  63. ↑ Cockburn, Andrew (Вересень 2015). Weed Whackers. Harper's Magazine (амер.). Процитовано 3 лютого 2025.
  64. ↑ Megacorax S.González & W.L.Wagner | Plants of the World Online | Kew Science. Plants of the World Online (англ.). Процитовано 27 травня 2021.
  65. ↑ Lotte Burkhardt: Verzeichnis eponymischer Pflanzennamen – Erweiterte Edition. Teil I und II. Botanischer Garten und Botanisches Museum Berlin-Dahlem, Freie Universität Berlin, Berlin 2018, ISBN 978-3-946292-26-5 doi:10.3372/epolist2018.
  66. ↑ Weerakoon, Gothamie; Lücking, Robert; Lumbsch, H. Thorsten (2014). Thirteen new species of Graphidaceae (lichenized Ascomycota: Ostropales) from Sri Lanka. Phytotaxa. 189 (1): 331—347. Bibcode:2014Phytx.189..331W. doi:10.11646/phytotaxa.189.1.24.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).