Вивільга мангрова
| ?Вивільга мангрова | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Горобцеподібні (Passeriformes) |
| Родина: | Вивільгові (Oriolidae) |
| Рід: | Вивільга (Oriolus) |
| Вид: | Вивільга мангрова |
| Біноміальна назва | |
| Oriolus flavocinctus (King, P.P., 1826) | |
| Синоніми | |
| |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Oriolus flavocinctus |
 Віківиди: | Oriolus flavocinctus |
 ITIS: | 561698 |
 МСОП: | 22706365 |
 NCBI: | 449354 |
Вивільга мангрова[2] (Oriolus flavocinctus) — вид співочих птахів родини вивільгових (Oriolidae).
Поширення
Вид поширений на півночі Австралії та півдні Нової Гвінеї. Мешкає у тропічних вологих лісах, мангрових лісах, плантаціях та сільських садах.
Опис
Птах завдовжки до 25 см. Оперення оливково-зелене, темніше на крилах та спині. Дзьоб помаранчевий. Очі червонувато-коричневі. Ноги темно-сірі.
Спосіб життя
Трапляється поодинці або парами, але іноді утворює невеликі групи після сезону розмноження. Цих птахів важко помітити серед листя через їх зелений колір. Сезон розмноження триває з жовтня по березень у сезон дощів. Чашкоподібне гніздо побудоване з трави, кори та коріння, і розташоване на дереві на висоті 5-15 метрів над землею. Самиця зазвичай відкладає 2 яйця.
Підвиди
Вид містить 6 підвидів:[3]
- O. f. migrator Hartert, 1904: поширений на сході Малих Зондських островів;
- O. f. muelleri (Bonaparte, 1850): південь Нової Гвінеї;
- O. f. flavocinctus (King, P.P., 1826): на півночі Австралії;
- O. f. tiwi Schodde & Mason, IJ, 1999: трапляєтьс на островах Батерст і Мелвілл;
- O. f. flavotinctus Schodde & Mason, IJ, 1999: на півострові Кейп-Йорк;
- O. f. kingi Mathews, 1912: у північно-східному Квінсленді.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Oriolus flavocinctus: інформація на сайті МСОП (версія 2020.3) (англ.) 16 березня 2021
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ IOC World Bird List 7.1. IOC World Bird List Datasets. doi:10.14344/ioc.ml.7.1. Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 16 березня 2021.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).