YaChudo

My Child Lebensborn

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Моє Дитя Лебенсборн
Файл:Mychildlebensborn.png
РозробникTeknopilot
Sarepta Studio
ВидавецьTeknopilot
Дистриб'юторSteam, App Store[1], Nintendo eShop, Google Play і Microsoft Store Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанр(и)віртуальний вихованець
ПлатформаAndroid, iOS[1], IPadOS[1], Nintendo Switch і Windows[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата випуску8 травня 2018[3]
Режим гриоднокористувацька гра Редагувати інформацію у Вікіданих
Моваанглійська[2], німецька[2], іспанська[2], норвезька[2], японська[2], спрощена китайська[2], традиційна китайська[2], португальська[2], корейська[2], французька[2], італійська[2], російська[2] і польська[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Технічні деталі
Носійцифрове завантаження[1] і цифрова дистрибуція Редагувати інформацію у Вікіданих
Офіційний сайт Редагувати інформацію у Вікіданих

Моє Дитя Лебенсборн (англ. My Child Lebensborn) — комп'ютерна гра в жанрі симулятора вихованця, розроблена норвезькою студією Sarepta Studio і випущена компанією Teknopilot для систем iOS, Android, Windows, PlayStation 4 і Nintendo Switch в 2018 році. Гра присвячена темі дітей «Лебенсборна» у повоєнній Норвегії на початку 1950-х років та цькування, гравець бере на себе роль прийомного батька такої дитини, повинен піклуватися про нього на зразок тамагочі і допомагати впоратися з тим, що і відбувається. Гра отримала позитивні відгуки преси, критики називали гру похмурою і емоційно важкою, але при цьому все-таки повчальною і вартісною проходження. Вона була удостоєна «Премії Британської Академії в галузі відеоігор» у номінації «Гра, яка виходить за межі розваг».

Ігровий процес

Події в My Child Lebensborn відбувається в Норвегії в 1951 році, невдовзі після Другої світової війни[4]. Її персонаж — дитина, народившись в часи окупації держави військами Нациської Німеччини від позашлюбний зв'язків німецького солдата та норвезької дівчини. Окупаційні влади заохочували такі зв'язки в рамках Євгенічної програми «Лебенсборн», оглядаючи норвезьких жінок як ідеальних матерів для виробництва «арійських» дітей. Народжені таким чином діти — близько 12 тисяч — після війни зазнавали дискримінації та цькування; деякі були вивезені до Німеччини або відправлені до психіатричних лікарень, інші віддані прийомним батькам[5].

Файл:My child lebensborn gameplay.jpg
Ігровий процес. В нижній частині екрана пропонують кілька варіантів відповідей на запитання дитини.

На початку гри можна вибрати одного з двох дітей — хлопчика Клауса або дівчинку Карін[5]. Прийомний батько та дитина живуть в маленькому місті, де прийомний батько працює на заводі; по вечерям і вихідним вони можуть гуляти по лісу, збираючи гриби і ягоди, чи ловити рибу в озері. На початку гри дитині 7 років, і він мусить в перший раз піти в школу. Початок гри проходить спокійно — дитина передчуває, як буде вчитись і заведить нових друзів. Насправді на нього чекає ворожість з боку однолітків, вчителів і суспільства в цілому[4] і все більш важкі знущання — його можуть штовхати, прив'язувати мотузкою до дерева; під дією перенесених травм дитина може перестати ходити в душ або їсти[6]. Самі кривдники — однокласники і дорослі — у грі не показані, про них гравець дізнається тільки зі слів та малюнків дитини[7]. Завдання гравця — не просто виховати дитину, але подбати про неї, щоб вона виросла щасливим і задоволеним життям[8].

Ігровий процес в My Child Lebensborn розділений на дні; кожен день гравець отримує два очки дії, котрі можете потратити тим чи іншим способом. У дитини є кілька шкал потребів — гравець мусить слідкувати за тим, щоб вони не спорожніли, схоже в грі з тамагочі; наприклад, якщо дитина повертається додому вимазаним брудом, батько мусить викупати його, щоби вернути до нормального рівня шкали "чистоти"Щоб дитина не залишалася голодною, батько повинен готувати їжу з куплених або зібраних на прогулянках інгредієнтів; необхідно міняти підопічному костюми та лагодити порваний одяг, займатися разом малюванням та читати казки на ніч[4]. Гра вимагає від гравця приймати і економічні рішення — з волі гравця батько може проводити більше часу на роботі, намагаючись заробити грошей, або вдома з дитиною, витрачаючи накопичені ресурси[5]. Якщо гравець не буде достатньо піклуватися про дитину, підопічний втече з дому[6].

Важливу роль у геймплей грають текстові діалоги з дитиною, де гравець у ролі прийомного батька повинен вибрати один з варіантів відповіді — батько реагує на ту чи іншу ситуацію, наприклад, цькування в школі, і дає дитині поради[8]. Коли дитина приходить зі школи, гравець повинен зрозуміти, в якому настрої, і діяти відповідно[5]. My Child Lebensborn містить і текстові матеріали, оформлені як записи в щоденнику, газетні статті та листи, які читає батько — з них уже сам гравець може дізнатися більше про минулу дитину, злочини німців та повоєнне ставлення норвежців до періоду окупації[9]. Гра розбита на голови; наприкінці кожного розділу підбиваються підсумки — зокрема, гра показує, які варіанти реплік гравець вибирав найчастіше і чи виражають вони оптимізм, наполегливість чи чесність із дитиною. Гравець також може побачити при підбитті підсумків, які ключові рішення — наприклад, чи пояснювати дитині, що таке нацизм, чи спробувати зв'язатися з її біологічними батьками — приймали інші гравці по всьому світу[4]. У грі єдина кінцівка для всіх гравців, що дійшли до кінця, незалежно від прийнятих рішень — дії гравця впливають лише на риси характеру дитини, те, як вона сприймає світ і відноситься до оточуючих[10]. Повне проходження гри займає близько 4-5 годин[11].

Примітки

  1. ↑ а б в г д App Store — 2008.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Steam — 2003.
  3. ↑ My Child Lebensborn – Press kit. Teknopilot. 8 травня 2018. Архів оригіналу за 12 серпня 2022. Процитовано 13 вересня 2022.
  4. ↑ а б в г Parkin, Simon (9 червня 2018). My Child Lebensborn review – could you raise a Nazi baby?. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 20 серпня 2022. Процитовано 13 вересня 2022.
  5. ↑ а б в г Colin Campbell (3 травня 2017). A game about hatred, children and war. Polygon (амер.). Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 13 вересня 2022.
  6. ↑ а б Емельяненко, Владимир (2 лютого 2022). В Сети набрала популярность игра по выращиванию приемных детей нацистов. Российская газета (рос.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2023. Процитовано 16 вересня 2023.
  7. ↑ Notes on inspiration from a BAFTA-winning studio. GamesIndustry.biz (англ.). 8 липня 2020. Архів оригіналу за 6 жовтня 2023. Процитовано 17 вересня 2023. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  8. ↑ а б Никушина, Анастасия (6 січня 2022). А что значит «нацистское отродье»? Игра «Моё дитя Lebensborn» — за что её полюбили подростки и критикуют взрослые. Мел (рос.). Архів оригіналу за 6 жовтня 2023. Процитовано 16 вересня 2023.
  9. ↑ Kreienbrink, Matthias (17 вересня 2018). "Attentat 1942" und "My Child Lebensborn": Die Erschütterung spielen. Der Spiegel. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 13 вересня 2022.
  10. ↑ MyChildGame [@MyChildGame] (17 грудня 2020). We realized a small misunderstanding going on about the ending of our game that we want to clarify. There are no multiple endings to MCL (Твіт) (англ.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2023. Процитовано 17 вересня 2023 — через Твіттер.
  11. ↑ My Child Lebensborn review - A digital pet you want to protect from the world. www.pocketgamer.com (англ.). Архів оригіналу за 13 вересня 2022. Процитовано 13 вересня 2022.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).