Модальний джаз

Модальний джаз (англ. modal jazz) — експериментальний напрямок у джазі, що з'явився у 1950-х роках, пов'язаний з переходом від традиційної тональної організації та формоутворення музики до ладового принципу, запропонованого Дж. Расселом (George Russell). При цьому основою музичного викладу стають т з. «модуси» — позанормативні ладовозвукорядні структури, які дозволяють пов'язати значну кількість мелодичних і гармонічних елементів в єдине ціле, водночас розчленувавши його на окремі частини і розділи з органічно пов'язаних ладом довільних звуків. Особливої популярності набула система з дев'яти хроматичних варіантів лідійського ладу, яку активно застосовують у практиці джазової імпровізації.

Також широко використовується пентатоніка, дорійський, фригійський лади та інші звукоряди як європейського, так і неєвропейського походження.

Усталення принципів модального джазу розширило можливості розвитку мелодичного матеріалу та імпровізації. Модальний джаз використовує різні типи фактур — поліфонічну, гомофонну, хоральну, респонсорну тощо. До принципів модального джазу звертаються представники багатьох джазових стилів, зокрема фрі-джазу.

У цьому стилі склався особливий тип імпровізації: соло базується не на зміні акордів, а у підкресленні особливості ладу у поліакордових накладеннях.

Представники напряму

Серед найвизначніших композицій модального джазу були «So What» Майлза Девіса та «Impressions» Джона Колтрейна.^[1]. Композиції «So What» та «Impressions» побудовані за однаковою формою AABA: у розділах A використовується дорійський лад від ре, а в розділі B відбувається модуляція на півтону вгору до мі-бемоль дорійського ладу. До інших важливих творів модального джазу належать «Flamenco Sketches» Майлза Девіса, «Peace Piece» Білла Еванса та «Footprints» Вейна Шортера.

У межах цього підходу Девіс записав один із найуспішніших джазових альбомів усіх часів — Kind of Blue, який став одним із найвідоміших досліджень можливостей модального джазу.^[2]. Хоча протягом 1960-х років Девіс звертався до модального джазу лише епізодично, кілька композицій з Kind of Blue увійшли до репертуару його другого квінтету.

Колтрейн пішов ще далі в дослідженні меж модальної імпровізації та композиції разом зі своїм квартетом, до складу якого входили Елвін Джонс (ударні), Маккой Тайнер (фортепіано), а також Реджі Воркмен і Джиммі Гаррісон (контрабас). Як зразки модального джазу часто розглядають кілька альбомів цього періоду: Africa/Brass (1961), Live! at the Village Vanguard (1962), Crescent (1964), A Love Supreme (1964) та Meditations (1965). Композиції Колтрейна цього часу, зокрема «India», «Chasin' the Trane», «Crescent» і «Impressions», увійшли до джазового репертуару поряд із його інтерпретаціями стандартів, таких як «My Favorite Things» Річарда Роджерса та традиційна мелодія «Greensleeves».

Джерела та посилання

Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
ModalJazz.com [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.]

↑ Sutro, Dirk (2011). Jazz for Dummies. ISBN 978-1-118-06852-6
↑ Miller, Michael (2008). The Complete Idiot's Guide to Music History, ^{[сторінка?]}. ISBN 978-1-59257-751-4

[1] Sutro, Dirk (2011). Jazz for Dummies. ISBN 978-1-118-06852-6

[2] Miller, Michael (2008). The Complete Idiot's Guide to Music History, ^{[сторінка?]}. ISBN 978-1-59257-751-4

[1]

[2]