YaChudo

Mind Games (альбом)

Переглядів: 0. Оновлено 27.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Mind Games.
Mind Games
Студійний альбом
ВиконавецьДжон Леннон
КраїнаВелика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата випуску29 жовтня 1973
ЗаписанийЛипень-серпень 1973
ЖанрРок
Тривалість40:41
Моваанглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Студія звукозаписуRecord Plant, Нью-Йорк
ЛейблApple
ПродюсерДжон Леннон
Хронологія Джон Леннон
Попередній
←
 Some Time in New York City
(1972)
Walls and Bridges
(1974)
Наступний
→
Сингли з Mind Games
  1. «Mind Games»
    Випущений: 29 жовтня, 1973

Mind Games — четвертий студійний альбом англійського музиканта Джона Леннона. Він був записаний на студії Record Plant у Нью-Йорку влітку 1973 року. Альбом вийшов у США 29 жовтня 1973 року, а у Великій Британії — 16 листопада 1973 року. Це був перший самостійний запис Леннона без допомоги Філа Спектора. Як і його попередній альбом, політично актуальний і дещо різкий Some Time in New York City, Mind Games отримав змішані відгуки після виходу. Він досяг 13-го місця у Великобританії та 9-го у США, де був сертифікований золотим.

Альбом був записаний, коли Леннон мав труднощі з імміграцією до США і на початку його 18-місячного розставання з Йоко Оно.[1] Заголовний трек вийшов як сингл одночасно з альбомом. Сам альбом пізніше перевидавався кілька разів протягом 1970-х і 1980-х років.

Передумови

На початку 1973 року Джон Леннон почав дистанціюватися від політичних та соціальних питань, які його хвилювали протягом попередніх 18 місяців.[2] Приблизно в цей же час у нього та його дружини Йоко Оно виникли сімейні проблеми.[2][3] Коли Оно завершувала роботу над своїм четвертим альбомом Feeling the Space, Леннон вирішив, що також хоче записати новий альбом, і йому сподобалися студійні музиканти, яких їхня асистентка та координаторка продюсерського відділу Мей Панг підібрала для роботи над альбомом Оно.[4] Незабаром після цього він попросив Панг забронювати їх і для своїх сесій.[4] Бажаючи випустити альбом, який був би прийнятнішим, ніж його попередній політично заангажований комерційний провал Some Time in New York City, Леннон почав писати і демонструвати кілька пісень для Mind Games у своїй квартирі в Гринвіч-Вілледж.[2] Він почав писати пісні після майже річної перерви, коли не писав жодного матеріалу.[3]

На тлі частих судових засідань, в яких він намагався залишитися в Сполучених Штатах, Леннон зазнав стресу,[2] ситуація лише гіршала постійним наглядом з боку ФБР,[2][3][5] через його політичну активність.[2] Леннон говорив: «Я просто не міг функціонувати, розумієте? У мене була параноя від того, що вони прослуховують телефон і стежать за мною.»[6] Все це разом узяте призвело до того, що Леннон почав відчувати себе емоційно замкнутим.[6] Леннон відклав свої страждання в сторону, щоб написати пісні для альбому Mind Games,[6] написавши всі пісні для нього за тиждень.[7]

Під псевдонімом «The Plastic U.F.Ono Band» Леннон найняв сесійного барабанщика Джима Келтнера, гітариста Девіда Спінозу, Гордона Едвардса на бас-гітарі, Артура Дженкінса на перкусію, Майкла Брекера на саксофоні, Кена Ашера на фортепіано та органі, а також вокальну групу для бек-вокалів під назвою Something Different.[8] В цей час труднощі між Ленноном і Оно ставали дедалі помітнішими.[3] Саме тоді, коли в червні мали розпочатися сесії в нью-йоркській студії Record Plant, Джон і Йоко розійшлися.[1] За наполяганням Оно,[3] Панг стала партнеркою і коханкою Леннона в їхніх 18-місячних стосунках, які згодом стали відомими як «втрачений вікенд» Леннона.[9]

Запис і зміст

Mind Games був записаний між липнем і серпнем 1973 року у характерній для Леннона швидкій манері, і був зведений протягом двох тижнів.[6] Леннон продюсував альбом самостійно,[8][10] після попереднього трирічного партнерства з Філом Спектором.[11] Коли альбом був перезведений у 2002 році, було виявлено багато звукових аномалій, прихованих в оригінальному міксі.[6] Деякі чорнові варіанти з'явилися на бутлегах і на John Lennon Anthology, що вийшла у 1998 році.[6]

Альбом продовжив попередні спроби Леннона вести хроніку свого життя через пісні,[3] тональність яких відображає низку змішаних почуттів.[6] Серед похмурих і мелодійних пісень, звернених до Оно, «Aisumasen (I'm Sorry)» спочатку мала назву «Call My Name»,[10][12][13] пісня, в якій Леннон пропонував розрадити когось, в той час як в остаточній версії він просить про прощення.[13][14][15] У пісні «One Day (At a Time)» Леннон співає про свою відданість Оно.[16] «Out of the Blue» також відображає відданість Леннона своїй дружині,[8] і відображає невпевненість автора в собі внаслідок їхньої розлуки.[15][17] «Out the Blue» поєднує в собі кілька музичних жанрів, починаючи з ніжної, меланхолійної акустичної гітари і переходячи до госпелу, кантрі та хорової музики.[18][19][20] Інша пісня про кохання, «You Are Here», взяла свою назву з одноразової художньої виставки Леннона в Галереї Роберта Фрейзера.[2] До сесій Mind Games композиція пройшла через кілька різних тем, перш ніж Леннон зупинився на темі любові та миру.[2] Оригінальний майстер-дубль «You Are Here» містив додатковий куплет,[21] в якому йшлося про Японію та Англію.[2]

Інші пісні альбому безтурботніші та оптимістичніші, знаменуючи повернення гумору та дотепності Леннона після безкомпромісної доктрини, яку він сповідував на Some Time in New York City.[22] До таких пісень належить «Intuition», в якій Леннон розповідає про те, як життєвий досвід відточив його інстинкти, і як добре, що він пройшов через це.[2] На початку 1973 року, під час демонстрації пісні на фортепіано, коли текст був ще незавершеним, він додав кілька рядків з двох раніше виданих треків — «How?» з альбому Imagine (1971) та «God» з альбому John Lennon/Plastic Ono Band (1970).[2] «Only People» відображає його особисту філософію та філософію Оно.[2] Пізніше Леннон сказав, що пісня не вдалася як пісня; в інтерв'ю журналу Playboy він зазначив: «Це був гарний хід, але я не зміг змусити слова набути сенсу.»[2]

Також на Mind Games з'являються пісні, які потурали прихильності Леннона до чистого рок-н-ролу, такі як «Tight A$», назва якої була каламбуром виразів «тугий як» і «тугий зад».[23] Трек виконаний у стилі рокабілі зі звучанням 1950-х років, на кшталт пісень, які надихали Леннона в юності.[24][25] Інший рок-трек, «Meat City», містить слова, що більше відповідають ранній схильності Леннона до незрозумілих образів, ніж до особистого.[26] Пісня була в стилі буґі до кінця 1971 року, коли вона почала набувати остаточної форми, хоча і з імпровізованим текстом.[14][15] До кінця 1972 року Леннон переписав слова і закінчив розробку мелодії.[15]

Пісня «Mind Games» з рефреном «любов — це відповідь» і закликом «займатися коханням, а не війною» нагадує про роботу Леннона з The Beatles у 1967 році.[22] Він почав писати трек під час сесій Get Back на початку 1969-го під назвою «Make Love, Not War». Джон закінчив його після прочитання книги Mind Games: The Guide to Inner Space.[11][27][2] Леннон записав демозаписи перейменованої «Mind Games» 28 і 29 грудня 1970 року у своїй домашній студії Ascot Sound Studios.[28]

«Bring on the Lucie (Freda Peeple)» датується кінцем 1971 року, почавшись як трохи більше, ніж приспів, після того, як Леннон придбав гітару National.[16] Після того, як він попрацював над текстом, пісня перетворилася з простого політичного гасла на повноцінну заяву, що натякає на його попередні роботи, такі як «Imagine» та «Power to the People». «Only People» і трисекундний мовчазний «Nutopian International Anthem» були єдиними політичними треками на альбомі.[1] Останній відсилає до «Нутопія: Країна миру», концептуальну країну, яку Леннони оголосили на прес-конференції в Нью-Йорку в День сміху 1973 року.[2][29][30] «I Know (I Know)» містить слова, в яких Леннон вибачається за свою легковажність і обговорює причини своєї невпевненості.[31] На деяких чорнових міксах, доступних на бутлегах, видно трудомістке накладання доріжок на пісню, оскільки Леннон поступово вдосконалював аранжування.[2] Фінальний трек Mind Games, «Meat City», містить прокляття Леннона «Fuck a pig!»,[32] прискорене задом наперед, в той час як мікс, використаний як бі-сайд до синглу «Mind Games», містив таку ж обробку фрази «Check the album!».[11]

«Rock and Roll People» також була записана під час сесій альбому і передана Джонні Вінтеру для його альбому John Dawson Winter III. Версія Леннона залишалася невиданою до посмертного альбому Menlove Ave. 1986 року.[6][10]

Реліз і промо

Тоні Кінг, віце-президент Apple Records у Лос-Анджелесі на той час, переконав Леннона просувати Mind Games, організувавши для нього інтерв'ю з Billboard та Record World.[6] Він також переконав Леннона знятися в телевізійній рекламі, в якій Кінг перевдягнувся в королеву Великої Британії і вальсував з Ленноном (рекламну сесію можна побачити у фільмі 1988 року Imagine: John Lennon).[33] Кінг повторив роль королеви у двох радіороликах, що просували альбом.[34]

Леннон сам створив обкладинку альбому Mind Games, власноруч вирізавши фотографії. Передня і задня обкладинки схожі; на задньому рукаві Леннон знаходиться ближче до переднього плану, що символізує його символічний відхід від Оно і її очевидний гірський вплив на нього.[4][6]

Mind Games вийшов 29 жовтня в Америці[35] і 16 листопада у Великій Британії,[2] приблизно в той же час, що і Feeling the Space Оно.[36] Apple Records випустили заголовний трек як сингл, з датами виходу альбому в США і Великій Британії.[37] Сингл досяг 26 місця у Великій Британії і 18 місця в чарті Billboard Hot 100 в США.[37] Альбом посів 13-те місце у Великій Британії та 9-те місце в чарті Billboard's Top LP.[2] Хоча Mind Games продавався краще, ніж Some Time in New York City,[9] за словами біографа Бітлз Кріса Інгема, його реліз «прийшов і пішов з ледь помітною хвилею».[38] Автор Пітер Доггетт також пише, що альбом «не зробив нічого, щоб змінити статус [Леннона] як найменш комерційно успішного бітла».[39]

Критична оцінка

Ретроспективні професійні рейтинги
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 4/5 зірок[40]
Christgau's Record Guide C+[41]
Mojo 3/5 зірок[42]
The Music Box 3.5/5 зірок[43]
MusicHound Rock 3/5[44]
Paste 4/5 зірок[45]
Rolling Stone 4/5 зірок[46]
Uncut 3/5 зірок[47]

Джон Ландау з журналу Rolling Stone оцінив пісні на Mind Games як «його найгірші роботи» і вважав, що Леннон «безпорадно намагався нав'язати власне гігантське его аудиторії… [яка] з надією чекала, що він прокладе новий курс». Визнавши музику «придатною для прослуховування», Ландау назвав текст альбому «помилковим, оскільки він недооцінює інтелект своєї аудиторії» і додав: «Але тоді, можливо, дидактизм, проповідь і банальність Леннона є частиною гри розуму, що закладена в назві альбому. …»[48] Ще враженіший Рей Коулман з Melody Maker виявив, що «сирі нерви Леннона, побитого цікавою логікою Америки і абсолютною жорстокосердістю, схоже, підштовхнули його до написання гострих текстів…». Підсумовуючи він написав: «Музично чи мелодійно це, можливо, не видатний альбом, але якщо ви любите хрипкий голос Леннона і, як і я, вважаєте його справжньою опорою багато чого з того, що прийшло від його старої групи, то, як і будь-який новий альбом Леннона, він буде приємним і навіть важливим.»[49] У журналі Creem Роберт Крістгау описав альбом як «крок у правильному напрямку … але тільки крок. Він звучить як уривки з Imagine, що може здатися не таким вже й поганим, але означає, що Леннон повертається до ідей (інтелектуальних і музичних), які втратили для нього свою свіжість. Однак, сингл працює, і будемо сподіватися, що він не зупиниться на досягнутому.»[50]

У своїй книзі 1975 року The Beatles: An Illustrated Record, журналісти NME Рой Карр і Тоні Тайлер висловили думку, що Mind Games «має всі ознаки того, що він був створений без будь-якої конкретної мети — окрім як для того, щоб спокутувати неприємні враження від Some Time In New York City». Відзначивши спроби співака відтворити «ліризм і мелодійну винахідливість» Imagine, Карр і Тайлер писали: «Причина того, що альбом в цілому не став ефективнішим, криється в особистій ситуації Леннона і в його схильності реагувати на події, замість того, щоб ініціювати їх».[51] У книзі The Beatles Apart 1981 року Боб Воффінден писав, що, окрім «чудового» заголовного треку і «Bring on the Lucie», Mind Games «складався з таких-собі пісень, які майже не закарбовувалися в пам'яті», і що «найкраще, що можна сказати про альбом, — це те, що він був винятково добре спродюсований».[52]

У рецензії для AllMusic критик Стівен Томас Ерлвайн пише, що «розгубленість… лежить в основі альбому. Леннон не знає, яким шляхом йти, тому пробує все». Ерлвайн додає: «Хоча найкращі номери є одними з найкращих у Леннона, їх лише кілька, а решта платівки просто приємна».[40]

Сам Леннон пізніше сказав: «Сингл „Mind Games“ чудовий, але в ньому просто немає енергії, щоб витримати весь альбом, і немає ясності бачення. Ця обкладинка говорить мені більше, ніж сам альбом».

Перевидання

Альбом був перевиданий у США на лейблі Capitol Records у 1978 і 1980 роках, причому останнє перевидання було бюджетним.[6] У Великій Британії альбом був перевиданий на бюджетному лейблі EMI, Music for Pleasure (MFP), 28 листопада 1980 року, з іншою обкладинкою.[6] Після смерті Леннона в грудні 1980 року, альбом, разом з сімома іншими альбомами співака, був перевиданий EMI як частина бокс-сету, який вийшов у Великій Британії 15 червня 1981 року.[53] Вперше на CD альбом був виданий 3 серпня 1987-го, цього разу на лейблі Parlophone,[54] і через кілька місяців, 22 березня 1988 року, в США на лейблі Capitol.[55]

У 2002 році під керівництвом Аллана Рауса було зроблено повторне зведення Mind Games для його ремастерингового перевидання, що містив три раніше невидані демозаписи, яке вийшло 21 жовтня 2002 року у Великій Британії[10] і майже через місяць у США, 5 листопада 2002 року.[55] Він був перевиданий Mobile Fidelity Sound Lab у 2004 році на CD та вінілі. 2010 року оригінальний мікс був ремастирований в рамках перевидання всього каталогу Леннона, альбом був доступний окремо або як частина John Lennon Signature Box.[10]

Трек-лист

Всі пісні написані Джоном Ленноном.

Сторона 1
#НазваТривалість
1.«Mind Games»4:13
2.«Tight A$»3:37
3.«Aisumasen (I'm Sorry)»4:44
4.«One Day (At a Time)»3:09
5.«Bring on the Lucie (Freda Peeple)»4:12
6.«Nutopian International Anthem»0:03
Сторона 2
#НазваТривалість
7.«Intuition»3:08
8.«Out the Blue»3:23
9.«Only People»3:23
10.«I Know (I Know)»3:49
11.«You Are Here»4:08
12.«Meat City»2:45
Бонус-треки перевидання 2002 року
#НазваТривалість
13.«Aisumasen (I'm Sorry) (home version)»3:35
14.«Bring on the Lucie (Freda Peeple) (home version)»1:02
15.«Meat City (home version)»2:36

Персоналії

  • Джон Леннон — основний, гармонічний та бек-вокал, ритм-гітара, слайд-гітара, акустична гітара, клавінет, перкусія
  • Кен Ашер — піаніно, Орган Гаммонда, меллотрон
  • Девід Спіноза — соло-гітара
  • Гордон Едвардс — бас-гітара
  • Джим Келтнер — барабани
  • Рік Маротта — барабани на «Bring on the Lucie» and «Meat City» (з Келтнером)
  • Майкл Брекер — саксофон
  • Снікі Піт Клейнов — педальна слайд-гітара
  • Something Different — бек-вокали
  • Рой Сікала, Ден Барб'єро — звукорежисери
  • Том Рабстанк — мастеринг

Примітки

  1. ↑ а б в “Bring on the Lucie”: Lennon’s Last Overtly Political Stand (англ.). PopMatters. Процитовано 28 жовтня 2023.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Blaney, John (2005). John Lennon: Listen to This Book (вид. illustrated). [S.l.]: Paper Jukebox. с. 127. ISBN 978-0-9544528-1-0.
  3. ↑ а б в г д е Edmondson, Jacqueline (2010). John Lennon: A Biography (вид. illustrated). Santa Barbara, California: Greenwood Press. с. 151. ISBN 978-0-313-37938-3.
  4. ↑ а б в Pang, Loving John, Warner Books, 1983 ISBN 0-446-37916-6
  5. ↑ Blaney 2005, pp. 127–28
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н Blaney 2005, p. 128
  7. ↑ Kane, Larry (2007). Lennon Revealed (вид. 1st pbk. ed. 2007.). Philadelphia, PA: Running Press. с. 231. ISBN 978-0-7624-3404-6.
  8. ↑ а б в Noyer, Paul Du (2010). John Lennon: The Stories Behind Every Song 1970–1980 (вид. Rev.). London: Carlton Books. с. 82. ISBN 978-1-84732-665-2.
  9. ↑ а б Burlingame, Jeff (2010). John Lennon: "Imagine" (вид. Library). Berkeley Heights, NJ: Enslow Publishers. с. 124. ISBN 978-0-7660-3675-8.
  10. ↑ а б в г д Calkin, Graham. Mind Games (song). Jpgr.co.uk. Процитовано 28 жовтня 2023.
  11. ↑ а б в Blaney 2005, p. 126
  12. ↑ Rogan, Johnny (1997). The Complete Guide to the Music of John Lennon. Omnibus Press. с. 79. ISBN 0-7119-5599-9.
  13. ↑ а б Urish, B.; Bielen, K. (2007). The Words and Music of John Lennon. Praeger. с. 49. ISBN 978-0-275-99180-7.
  14. ↑ а б du Noyer, P. (1999). John Lennon: Whatever Gets You Through the Night. Thunder's Mouth Press. с. 74. ISBN 1-56025-210-3.
  15. ↑ а б в г Blaney, John (2007). Lennon and McCartney: Together Alone – A critical discography of their solo work. Jawbone Press. с. 81, 83. ISBN 978-1-906002-02-2.
  16. ↑ а б Blaney 2005, p. 131
  17. ↑ Jackson, Andrew Grant (2012). Still the Greatest: The Essential Solo Beatles Songs. Scarecrow Press. с. 105–06. ISBN 978-0-8108-8222-5.
  18. ↑ Rogan 2007, p. 82
  19. ↑ Rodriguez, Robert (2010). Fab Four FAQ 2.0: The Beatles' Solo Years 1970–1980. Hal Leonard. с. 348–50. ISBN 978-0-87930-968-8.
  20. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, p. 52
  21. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, p. 53
  22. ↑ а б Schaffner, Nicholas (1978). The Beatles Forever. New York, NY: McGraw-Hill. с. 163. ISBN 0-07-055087-5.
  23. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, pp. 48–49, 61
  24. ↑ Giuliano, Geoffrey (2004). Lennon in America: Based in Part on the Lost Lennon Diaries, 1971–1980. University of Michigan. с. 54. ISBN 978-0-8154-1073-7.
  25. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, p. 48
  26. ↑ Spizer, p. 77.
  27. ↑ Masters, Robert; Houston, Jean (1998). Mind Games: The Guide to Inner Space (вид. 1st Quest). Wheaton, Ill.: Theosophical Pub. House. с. XII. ISBN 0-8356-0753-4. OCLC 375606.
  28. ↑ Miles, Barry; Badman, Keith, ред. (2001). The Beatles Diary After the Break-Up: 1970–2001 (вид. reprint). London: Music Sales Group. ISBN 9780711983076.
  29. ↑ Toy, Vivian S. «A Brush With a Beatle». The New York Times. 7 March 2010.
  30. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, p. 51
  31. ↑ Blaney 2005, p. 134
  32. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, p. 54
  33. ↑ Pang, May (2008). Instamatic Karma: Photographs of John Lennon. St. Martin's Press. ISBN 978-0-312-37741-0.
  34. ↑ Madinger & Easter, p. 90
  35. ↑ Madinger, Chip; Easter, Mark (2000). Eight Arms to Hold You: The Solo Beatles Compendium. Chesterfield, MO: 44.1 Productions. с. 578. ISBN 0-615-11724-4.
  36. ↑ Urish, B. & Bielen, K. 2007, p. 47
  37. ↑ а б Blaney 2005, p. 123
  38. ↑ Hunt, Chris, ред. (2005). NME Originals: Beatles – The Solo Years 1970–1980. London: IPC Ignite!. с. 14.
  39. ↑ Doggett, Peter (2011). You Never Give Me Your Money: The Beatles After the Breakup. New York, NY: It Books. с. 207. ISBN 978-0-06-177418-8.
  40. ↑ а б Stephen Thomas Erlewine. Mind Games Review by Stephen Thomas Erlewine (англ.). AllMusic. Процитовано 28 жовтня 2023.
  41. ↑ Robert Christgau. John Lennon: Mind Games [Apple, 1973] (англ.). Christgau's Record Guide. Процитовано 28 жовтня 2023.
  42. ↑ Doyle, Tom (Листопад 2010). John Lennon Signature Box. Mojo. с. 114.
  43. ↑ John Metzger. John Lennon Mind Games (англ.). The Music Box. Процитовано 28 жовтня 2023.
  44. ↑ Graff, Gary; Durchholz, Daniel, ред. (1999). MusicHound Rock: The Essential Album Guide. Farmington Hills, MI: Visible Ink Press. с. 667. ISBN 1-57859-061-2.
  45. ↑ Mark Kemp. John Lennon – Reissues (англ.). Paste. Процитовано 28 жовтня 2023.
  46. ↑ Anthony DeCurtis. Mind Games (Reissue) (англ.). Rolling Stone. Процитовано 28 жовтня 2023.
  47. ↑ Mulholland, Garry (Листопад 2010). John Lennon – Remasters. Uncut. с. 108. Архів оригіналу за 11 листопада 2014. Процитовано 28 жовтня 2023. [Архівовано 2014-11-11 у Wayback Machine.]
  48. ↑ Jon Landau. Mind Games (англ.). Rolling Stone. Процитовано 28 жовтня 2023.
  49. ↑ Hunt, Chris, ред. (2005). NME Originals: Beatles – The Solo Years 1970–1980. London: IPC Media – Inspire (Time Inc.). с. 75.
  50. ↑ JRobert Christgau. The Christgau Consumer Guide, March 1974 (англ.). Creem. Процитовано 28 жовтня 2023.
  51. ↑ Carr, Roy; Tyler, Tony (1978). The Beatles: An Illustrated Record. London: Trewin Copplestone Publishing. с. 108—09. ISBN 0-450-04170-0.
  52. ↑ Woffinden, Bob (1981). The Beatles Apart. London: Proteus. с. 60. ISBN 0-906071-89-5.
  53. ↑ Blaney 2005, p. 203
  54. ↑ John Lennon – Mind Games (CD). Discogs. Процитовано 28 жовтня 2023.
  55. ↑ а б Blaney 2005, p. 130

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).