YaChudo

Європол

Переглядів: 1. Оновлено 08.11.2026.

Агентство Європейського Союзу із співпраці у сфері правоохоронної діяльності
(Європол)
англ. European Union Agency for Law Enforcement Cooperation (Europol)
 
Будівля Європолу
Загальна інформація:
Тип: міжнародна правоохоронна організація
Юрисдикція: Європейський Союз Європейський Союз
Площа юрисдикції: 4 475 757 км2
Населення: 511 805 088 осіб
Дата заснування: 1 жовтня 1998 (ратифіковано)
1 липня 1999 (початок роботи)
Відомство-попередник: Європейський поліційний офіс
Структура:
Керівник: Бельгія Катрін де Боллє
Керівна організація: Керівництво ЄС
Ключовий документ: Договір щодо, ЄС Розділ VI
Regulation (EU) 2016/794
Кількість співробітників: 1700
Бюджет: €217.1 млн. (2024)
Штаб-квартира:
Мапа
Адреса штаб-квартири: Нідерланди Нідерланди, м. Гаага, Eisenhowerlaan, 73
Вебсайт:
www.europol.europa.eu
Держави-члени Європолу
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Агентство Європейського Союзу із співпраці у сфері правоохоронної діяльності

Європол, офіційно Аге́нтство Європе́йського Сою́зу зі співпра́ці правоохоро́нних орга́нів (англ. European Union Agency for Law Enforcement Cooperation, Europol) — правоохоронним органом Європейського Союзу (ЄС). Засноване в 1998 році, воно базується в Гаазі, Нідерланди, і служить центральним центром координації кримінальної розвідки та підтримки держав-членів ЄС у їхніх зусиллях щодо боротьби з різними формами серйозної та організованої злочинності, а також тероризмом.

Головною метою Європолу є підвищення ефективності та співпраці між правоохоронними органами держав-членів ЄС. Для досягнення цієї мети Європол сприяє обміну інформацією та розвідувальними даними, надає аналітичну підтримку, а також пропонує спеціалізоване навчання та експертизу. Деякі з ключових напрямків діяльності Європолу включають торгівлю наркотиками, торгівлю людьми, кіберзлочинність, відмивання грошей та боротьбу з тероризмом.

Агентство не має виконавчих повноважень, а його посадові особи не мають права заарештовувати підозрюваних, проводити незалежні розслідування або діяти без попереднього схвалення компетентних органів держав-членів. Натомість роль Європолу полягає в підтримці та сприянні зусиллям національних правоохоронних органів у межах ЄС.

Історія

Заснування

Штаб-квартира Європолу з 1994 по 2011 рік у Гаазі, фото 2007 року.

Європол бере свій початок від TREVI, форуму для співпраці у сфері безпеки, створеного міністрами внутрішніх справ та юстиції Європейської Спільноти у 1976 році. Спочатку TREVI зосереджувався на міжнародному тероризмі, але незабаром почав охоплювати інші сфери транскордонної злочинності в межах Співтовариства. На Європейському саміті в Люксембурзі 28–29 червня 1991 року канцлер Німеччини Гельмут Коль закликав до створення європейського поліційного агентства, подібного до Федерального бюро розслідувань (ФБР), тим самим посіявши зерна поліційної співпраці по всій Європі. На саміті Європейська рада погодилася створити «Центральноєвропейський офіс кримінальних розслідувань (Європол) не пізніше 31 грудня 1993 року».[1][2][3][4][5]

Ідея Люксембурзького саміту була додатково розроблена на Європейській раді в Маастрихті 9–10 грудня 1991 року, на якій було підготовлено проєкт Маастрихтського договору. Європейська рада погодилася створити «Європейський поліційний офіс (Європол), початковою функцією якого була б організація обміну інформацією про наркотичні засоби». Рада також доручила міністрам TREVI вжити заходів щодо створення цього офісу.[6] 7 лютого 1992 року Європол був закріплений більш змістовно у статті K.1, розділі 9, після підписання Маастрихтського договору:[7][8][9]

[...] Держави-члени розглядають такі сфери як питання спільного інтересу: [...] поліційна співпраця з метою запобігання тероризму, незаконному обігові наркотиків та іншим серйозним формам міжнародної злочинності та боротьби з ними, включаючи, за необхідності, певні аспекти митної співпраці, у зв'язку з організацією загальносоюзної системи обміну інформацією в рамках Європейського поліційного офісу (Європол).

Європол вперше був де-факто тимчасово організований у 1993 році як Підрозділ Європолу з боротьби з наркотиками (EDU) у Страсбурзі, де розміщувалася Шенгенська інформаційна система. Невелика початкова група розпочала свою діяльність там у січні 1994 року під керівництвом Юрґена Сторбека та з мандатом на допомогу національним поліційним силам у кримінальних розслідуваннях. Конкуренція за постійне місцезнаходження Європолу протягом цього періоду точилася між Гаагаю, Римом та Страсбургом — 29 жовтня 1993 року Європейська Рада вирішила, що Європол має бути створений у Гаазі. Як точне місце розташування було обрано колишню римо-католицьку школу для хлопчиків, побудовану в 1910 році за адресою Раамвег, 47. Будинок використовувався під час Другої світової війни поліцією та розвідувальними службами, а після війни в ньому працювала Державна розвідувальна служба Нідерландів, поки Європол не переїхав туди пізніше у 1994 році.[10][11][12][13]

Конвенцію Європолу було підписано 26 липня 1995 року в Брюсселі та набула чинності 1 жовтня 1998 року після ратифікації всіма державами-членами.[14][15] Європейський поліційний офіс (Європол) розпочав свою повноцінну діяльність 1 липня 1999 року.[16][17][18]

Реформація як агентство Європейського Союзу

Європол був повністю інтегрований до Європейського Союзу згідно з Рішенням Ради 2009/371/JHA від 6 квітня 2009 року. Воно замінило Конвенцію про Європол і реформувало Європол як агентство (тобто підпадає під загальні правила та процедури, що застосовуються до всіх агентств ЄС) 1 січня 2010 року через різні прагнення, такі як посилена підтримка держав-членів у боротьбі з серйозною та організованою злочинністю, бюджетний контроль з боку Європейського парламенту та спрощення адміністративних процедур.[19][20]

Нову штаб-квартиру Агентства площею 32 000 м², спроєктовану Френком Вінтермансом, відкрила королева Беатрікс, 1 липня 2011 року в міжнародній зоні Гааги поруч із Міжнародним кримінальним трибуналом з питань колишньої Югославії (МТКЮ) та Організацією із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) за адресою Ейзенхауерлан, 73.[21][22]

Європейський центр кіберзлочинності

11 січня 2013 року директор Роб Вейнрайт та комісар Європейського Союзу з питань внутрішніх справ Сесілія Мальмстрьом запустили Європейський центр кіберзлочинності (EC3) – підрозділ Європолу, завданням якого є надання допомоги державам-членам у ліквідації та припиненні кіберзлочинності, скоєної організованими групами з метою отримання великих кримінальних прибутків (наприклад, онлайн-шахрайство), заподіяння серйозної шкоди жертвам (наприклад, сексуальна експлуатація дітей в Інтернеті) або впливу на критичну інфраструктуру та системи в ЄС. Метою центру є координація транскордонної діяльності правоохоронних органів проти кіберзлочинності та діяльність як центр технологічної експертизи, такої як розробка інструментів та навчання.[23][24][25] Комісар Мальмстрьом заявила, що потреба в центрі боротьби з кіберзлочинністю в Європі полягає в тому, щоб «захистити відкритий та вільний Інтернет».[26][27] 25 січня 2016 року було запущено Європейський контртерористичний центр (ECTC) як нову стратегічну платформу в рамках Європолу для обміну інформацією між державами ЄС щодо відстеження переміщень європейців до Сирії та з неї, а також для моніторингу фінансів терористів та використання Інтернету бойовиками.[28][29]

Діяльність щодо боротьби з тероризмом

11 травня 2016 року, після трьох років переговорів, Європейський парламент схвалив нову правовий ґрунт Європолу, Регламент (ЄС) 2016/794, і таким чином скасував попередні Рішення 2009 року. Нова база надала Європолу додаткові повноваження щодо боротьби з тероризмом,[30] а також включає додавання програм навчання та обміну для персоналу, створення надійної системи захисту даних та посилення контролю Парламенту над Агентством.[31] Регламент набрав чинності 1 травня 2017 року.[32] Крім того, повну назву було змінено на Агентство Європейського Союзу з питань співпраці правоохоронних органів (Європол).[33]

У березні 2026 року Європол опублікував попередження, у якому зазначалося, що зростання напруженості через війну в Ірані може збільшити ризик тероризму в ЄС. Європол заявив, що ситуація може спровокувати насильницький екстремізм, напади з боку самотніх осіб та кібератаки в державах-членах, а також що онлайн-пропаганда та дезінформація, пов'язані з конфліктом, можуть прискорити радикалізацію.[34][35]

Заходи проти сексуального насильства над дітьми

Європол розпочав кампанію та вебсайт «Stop Child Abuse – Trace an Object» 31 травня 2017 року. Мета сайту – демонструвати предмети на зображеннях сексуального насильства над дітьми, щоб спробувати знайти винних та жертв – у надії, що громадськість зможе ідентифікувати окремі деталі, такі як логотип на сумці чи пляшці шампуню, а потім передати інформацію анонімним повідомленням або через соціальні мережі. Слідчі назвали цей підхід краудсорсингом.[36][37] Bellingcat, мережа розслідувань та пошуку, повідомила, що після спроби підтримати звернення Європолу було ідентифіковано кілька об'єктів.[38]

Станом на травень 2024 року Європол провів 14 заходів Робочої групи з ідентифікації жертв, у результаті яких було ідентифіковано та врятовано понад 700 дітей, а також заарештовано близько 230 злочинців.[39]

Завдання та види діяльності

Європол уповноважений Європейським Союзом (ЄС) допомагати державам-членам ЄС у боротьбі з міжнародною злочинністю, такою як незаконний обіг наркотиків, торгівля людьми, злочини проти інтелектуальної власності, кіберзлочинність, підробка євро та тероризм, виконуючи роль центру співпраці правоохоронних органів, експертизи та кримінальної розвідки.[40][41][42][43][44] Європол або його посадові особи не мають виконавчих повноважень, а отже, вони не мають повноважень на арешт і не можуть проводити розслідування без схвалення національних органів влади.[43][45][46]

Європол повідомив, що протягом стратегічного циклу 2016–2020 років зосередиться на боротьбі з кіберзлочинністю, організованою злочинністю та тероризмом, а також на розбудові свого потенціалу в галузі інформаційних технологій.[47] Європол також заявив, що попередній стратегічний цикл 2010–2014 років заклав основу для Агентства як європейського центру кримінальної інформації.[48] Оцінка загрози серйозної та організованої злочинності ЄС (SOCTA) 2017 року визначила вісім пріоритетних сфер злочинності: кіберзлочинність; виробництво, незаконний обіг та розповсюдження наркотиків; контрабанда мігрантів ; організовані злочини проти власності; торгівля людьми; кримінальні фінанси та відмивання грошей; шахрайство з документами; та онлайн-торгівля незаконними товарами та послугами.[49]

Крім того, завдання Агентства детально включають аналіз та обмін інформацією, такою як кримінальна розвідка; координацію слідчих та оперативних дій, а також спільних слідчих груп; підготовку оцінок загроз, стратегічних та оперативних аналізів і загальних звітів про ситуацію; а також розвиток спеціалізованих знань у сфері запобігання злочинності та судово-медичні методи. Європол має координувати та підтримувати інші органи ЄС, створені в рамках простору свободи, безпеки та правосуддя, таких як Європейський поліційний коледж (CEPOL), Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) та місії ЄС з управління кризовими ситуаціями. Агентство також має на меті допомагати Європейській Раді і Європейській комісії у розробці стратегічних та операційних пріоритетів.[50][51][52]

Публікації

Обкладинка Звіту про ситуацію та тенденції тероризму (TE-SAT) за 2017 рік

Європол публікує щорічний Звіт про ситуацію та тенденції тероризму (TE-SAT) з 2007 року. Цей звіт містить огляд тероризму в ЄС за попередній рік.[53] Він містить статистику щодо зірваних, невдалих та завершених терористичних атак, арештів, а також кількості смертей та поранень, спричинених тероризмом, у 13 державах-членах.[54]

Європейський центр з питань фінансової та економічної злочинності

4 травня 2020 року Європол запустив новий Європейський центр боротьби з фінансовими та економічними злочинами (EFECC).[55] Центр має на меті посилити оперативну підтримку, що надається державам-членам ЄС та органам ЄС у сфері фінансових та економічних злочинів, та сприяти систематичному використанню фінансових розслідувань.[55]

2 грудня 2020 року Європол ініціював Європейську дію проти відмивання грошей (EMMA) та співпрацював із 26 країнами у координації операції EMMA 7. Ці зусилля призвели до виявлення понад 18 000 грошових мулів та 1803 арештів.[56] Успішне проведення таких операцій з боротьби з відмиванням грошей може слугувати стримуючим фактором та донести чіткий сигнал про дотримання правил боротьби з відмиванням грошей до криптовалютних компаній у різних штатах.[57]

Організація

У 2017 фінансовому році бюджет Агентства становив приблизно 116,4 мільйон євро.[58] Станом на грудень 2016 року в Європолі працює 1065 співробітників, з яких 32,3% – жінки та 67,7% – чоловіки, включаючи працівників, які працюють за трудовими договорами з Європолом, офіцерів зв'язку з держав-членів та третіх держав і організацій, відряджених національних експертів, стажерів та підрядників. Зі штату 201 – офіцери зв'язку та близько 100 – аналітики.[59][60][61] Окрім Правління та бюро зв'язку, Європол організований у три різні департаменти під керівництвом виконавчого директора:[60]

  • Операційний відділ (О)
    • O1 Головний офіс
    • O2 Європейський центр боротьби з тяжкою та організованою злочинністю (ESOCC)
    • O3 Європейський центр боротьби з кіберзлочинністю (EC3)
    • O4 Європейський центр боротьби з тероризмом (ECTC)
    • O5 Горизонтальні оперативні служби (HOS)
  • Департамент управління (G)
    • G1 Бюро корпоративних справ (CAB)
    • G2 Корпоративні послуги
    • G3 Закупівлі
    • G5 Безпека
  • Відділ можливостей (C)
    • C1 ICT
    • C5 Адміністрування

Управління, підзвітність та відносини

Директорат Європолу, який здійснює щоденне керівництво Агентством, призначається Радою ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ (JHA) на чотирирічний термін. Станом на 2018 рік агентство очолює виконавчий директор Катрін Де Болль. Агентство підзвітне Раді ЄС з питань юстиції та внутрішніх справ та контролюється нею. Разом з Європейським парламентом Рада затверджує бюджет Європолу та положення, що стосуються його роботи. Рада щорічно надсилає Європейському парламенту спеціальний звіт про роботу Агентства, а Парламент також звільняє Європол від відповідальності за управління встановленим бюджетом. До 2009 року Агентство було міжнародним органом, і тому Європейський парламент не мав ефективних повноважень щодо контролю за ним. З 2009 по 2017 рік Європейський парламент був єдиним органом парламентського контролю над Європолом. Спільна парламентська контрольна група (JPSG) була створена на Конференції спікерів ЄС у Братиславі 23–25 квітня 2017 року, щоб дозволити як Європейському парламенту, так і національним парламентам ЄС здійснювати контроль над Європолом.[62][63][64][65]

Рада правління Європолу складається з представників усіх держав-членів та Європейської Комісії, кожен з яких має один голос. Рішення Ради приймаються переважною більшістю голосів, і вона збирається принаймні двічі на рік, щоб обговорити поточну та майбутню діяльність Європолу, а також прийняти бюджет, програмні матеріали та загальні річні звіти. Рада надсилає свої рішення Раді юстиції та внутрішніх справ для ознайомлення. Функції Ради правління включають захист даних, внутрішній аудит та бухгалтерський облік.[66][67][68]

Зовнішній фінансовий нагляд за Агентством здійснює Європейський суд авдиторів (ECA); наприклад, ECA оцінила Європол у 2017 році щодо програм боротьби з радикалізацією.[69] Внутрішній контроль здійснюється Службою внутрішнього авдиту Європейської комісії, а також призначеною Радою правління Європолу функцією внутрішнього аудиту. Європейський омбудсмен має завдання розслідувати скарги на установи та органи ЄС, включаючи Європол, а також допомагати у створенні більш прозорої, ефективної, підзвітної та етичної адміністрації.[70] Станом на 1 травня 2017 Європейський інспектор із захисту даних відповідає за нагляд за заходами агентства щодо захисту даних.[71]

Директор Європолу має право укладати угоди від імені Європолу з іншими країнами та міжнародними організаціями. Станом на вересень 2017 року Європол співпрацює на оперативній основі з Албанією, Австралією, Боснією та Герцеговиною, Канадою, Данією, Колумбією, Грузією, Ісландією, Ліхтенштейном, Молдовою, Монако, Чорногорією, Північною Македонією, Норвегією, Сербією, Швейцарією, Україною, Сполученими Штатами та Інтерполом.[72][73][74][75] Аналогічно, Агентство має стратегічні угоди з Вірменією, Бразилією, Китаєм, Росією, Туреччиною, Управлінням Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності (УНП ООН) та Всесвітньою митною організацією (ВМО).[76][75][77][78]

Україна

Правовим ґрунтом для взаємодії між правоохоронними органами України та Європолом є Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво.[79] Документ був підписаний 14 грудня 2016 року та ратифікований Верховною Радою України 12 липня 2017 року. Угода дозволила Україні та країнам ЄС обмінюватися оперативною інформацією, персональними даними підозрюваних та спільно розслідувати тяжкі транскордонні злочини (кіберзлочинність, торгівля людьми, наркотрафік, тероризм).

У жовтні 2023 року Європол офіційно долучився до Спільної слідчої групи (JIT) з розслідування тяжких міжнародних злочинів в Україні, підтриманої Євроюстом. Агентство надає українському слідству посилену аналітичну підтримку, зокрема через збір та обробку даних з відкритих джерел (OSINT), цифрову криміналістику, аналіз зашифрованих комунікацій та ідентифікацію російських воєнних злочинців.[80]

Директори

  1. Юрген Сторбек (1999—2005)
  2. Макс-Пітер Ратцель (2005—2009)
  3. Роб Уейнрайт (2009—2018)
  4. Катрін де Боллє (2018-)

Примітки

  1. ↑ Luxembourg European Summit – Conclusions of the Presidency (SN 151/3/91). www.europarl.europa.eu. European Parliament. Червень 1991. Архів оригіналу за 11 червня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.[відсутнє в джерелі]
  2. ↑ Bunyan, Tony (1993). Trevi, Europol and the European state. У Bunyan, Tony (ред.). Statewatching the New Europe: Handbook on the European State. Statewatch. ISBN 978-1-874481-02-7.
  3. ↑ 1998–2016 Looking Back, Moving Forward: One Hundred Meetings of the Europol Management Board (PDF). Luxembourg: Publications Office of the European Union. 2016. ISBN 978-92-95200-73-9. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  4. ↑ Ten Years of Europol, 1999–2009 (PDF). The Hague: Europol. 2009. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  5. ↑ Europe's intelligence 'black hole'. POLITICO (амер.). 3 грудня 2015. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  6. ↑ Maastricht European Summit – Conclusions of the Presidency (SN 271/1/91). www.europarl.europa.eu. European Parliament. Грудень 1991. Архів оригіналу за 11 червня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  7. ↑ 1998–2016 Looking Back, Moving Forward: One Hundred Meetings of the Europol Management Board (PDF). Luxembourg: Publications Office of the European Union. 2016. ISBN 978-92-95200-73-9. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  8. ↑ Ten Years of Europol, 1999–2009 (PDF). The Hague: Europol. 2009. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  9. ↑ Treaty on European Union, signed at Maastricht on 7 February 1992. Official Journal of the European Communities. 35. 29 липня 1992. ISSN 0378-6986 — через EUR-Lex.
  10. ↑ Bunyan, Tony (1993). Trevi, Europol and the European state. У Bunyan, Tony (ред.). Statewatching the New Europe: Handbook on the European State. Statewatch. ISBN 978-1-874481-02-7.
  11. ↑ Ten Years of Europol, 1999–2009 (PDF). The Hague: Europol. 2009. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  12. ↑ Den Haag, Raamweg 47. Rijksvastgoedbedrijf (nl-NL) . 27 вересня 2016. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 21 вересня 2017. Office in classical school building from 1910. This office building was used by Europol until 2011.
  13. ↑ Europe's intelligence 'black hole'. POLITICO (амер.). 3 грудня 2015. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  14. ↑ Convention drawn up on the basis of Article K.3 of Treaty on European Union, on the establishment of a European Police Office (Europol Convention). EUR-Lex. Official Journal of the European Communities. 26 липня 1995. Процитовано 20 вересня 2017.
  15. ↑ Agreement Details – Europol Convention. www.consilium.europa.eu. Council of the European Union. Процитовано 20 вересня 2017.
  16. ↑ 1998–2016 Looking Back, Moving Forward: One Hundred Meetings of the Europol Management Board (PDF). Luxembourg: Publications Office of the European Union. 2016. ISBN 978-92-95200-73-9. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  17. ↑ Ten Years of Europol, 1999–2009 (PDF). The Hague: Europol. 2009. Архів (PDF) оригіналу за 22 вересня 2017.
  18. ↑ Shaw, Danny (15 лютого 2017). Inside Europol. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  19. ↑ Council Decision of 6 April 2009 establishing the European Police Office (Europol) (2009/371/JHA). Official Journal of the European Union. L. 15 травня 2009. Процитовано 20 вересня 2017 — через EUR-Lex.
  20. ↑ Wolff, Sarah (2009). From The Hague to Stockholm: The Future of EU's Internal Security Architecture and Police Cooperation (PDF). The Hague: Netherlands Institute of International Relations Clingendael. Архів (PDF) оригіналу за 23 вересня 2017.
  21. ↑ HM Queen Beatrix of the Netherlands opens new Europol headquarters in The Hague. Europol (англ.). 1 липня 2011. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
  22. ↑ Europol Special (PDF). SMAAK. Липень 2011. Архів (PDF) оригіналу за 4 липня 2016.
  23. ↑ European Cybercrime Centre (EC3) opens on 11 January. europa.eu (англ.). European Commission. 9 січня 2013. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
  24. ↑ European Cybercrime Centre – EC3. Europol (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
  25. ↑ EU cybercrime centre launched by Commissioner Malmström. news.bbc.co.uk. BBC. 9 січня 2013. Архів оригіналу за 10 січня 2013. Процитовано 13 січня 2013.
  26. ↑ Ashford, Warwick (11 січня 2013). European Cybercrime Centre opens in The Hague. ComputerWeekly.com. Computer Weekly. Архів оригіналу за 13 січня 2013. Процитовано 13 січня 2013.
  27. ↑ Speech: EC3, a European response to cybercrime. europa.eu (англ.). 11 січня 2013. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
  28. ↑ Macdonald, Alastair (20 листопада 2015). EU's Europol in action against Paris attackers – chief. Reuters (брит.). Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
  29. ↑ Europol launches pan-European counterterrorism center. DW (англ.). 25 січня 2016. Процитовано 20 вересня 2017.
  30. ↑ Deflem, Mathieu. 2006. "Europol and the Policing of International Terrorism: Counter-Terrorism in a Global Perspective." Justice Quarterly 23(3):336–359.
  31. ↑ Parliament approves new Europol powers to fight terrorism. POLITICO (амер.). 11 травня 2016. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  32. ↑ Europol's new legal framework a step forward for European policing and security. www.independent.com.mt. The Malta Independent. 1 травня 2017. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  33. ↑ Regulation (EU) 2016/794 of the European Parliament and of the Council of 11 May 2016 on the European Union Agency for Law Enforcement Co-operation (Europol). EUR-Lex. 24 травня 2016.
  34. ↑ de la Baume, Maia (6 березня 2026). Europol warns of elevated terrorism threat in EU amid Iran conflict. www.euronews.com. Процитовано 9 березня 2026.
  35. ↑ Laing, Aislinn (5 березня 2026). Europol warns Iran crisis raises threat of terror, extremism and cyberattacks. Reuters. Процитовано 9 березня 2026.
  36. ↑ Stop Child Abuse – Trace an Object. Europol (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  37. ↑ Police publish child abuse clues online. BBC News (брит.). 1 червня 2017. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  38. ↑ Update on Crowdsourcing Europol's "Stop Child Abuse – Trace an Object" Campaign. bellingcat (амер.). 15 червня 2017. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  39. ↑ Four victims of child abuse identified following week-long task force at Europol. 24 травня 2024. Процитовано 2 вересня 2024.
  40. ↑ Regulation (EU) 2016/794 of the European Parliament and of the Council of 11 May 2016 on the European Union Agency for Law Enforcement Co-operation (Europol). EUR-Lex. 24 травня 2016.
  41. ↑ Shaw, Danny (15 лютого 2017). Inside Europol. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  42. ↑ About Europol. Europol. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 18 вересня 2017.
  43. ↑ а б Bureš, Oldřich (1 червня 2016). Intelligence sharing and the fight against terrorism in the EU: lessons learned from Europol. European View (англ.). 15 (1): 57—66. doi:10.1007/s12290-016-0393-7. ISSN 1781-6858.
  44. ↑ Kaunert, ред. (2015). Justice and Home Affairs Agencies in the European Union. Oxon/NY: Routledge. ISBN 978-1-138-77955-6.
  45. ↑ Frequently asked questions. Europol (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 22 вересня 2017. The European Police Office is a support service for the law enforcement agencies of the EU Member States. This means that Europol officials are not entitled to arrest suspects or act without the approval of national authorities.
  46. ↑ Europe's intelligence 'black hole'. POLITICO (амер.). 3 грудня 2015. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  47. ↑ Statement of revenue and expenditure of the European Police Office for the financial year 2017 (2017/C 84/35) (PDF). Europol. 2017. Архів (PDF) оригіналу за 18 вересня 2017.
  48. ↑ European Police Office. (2016). Europol Strategy 2016 – 2020. Luxembourg: Publications Office of the European Union. doi:10.2813/983718. ISBN 978-92-95200-71-5. Архів оригіналу за 18 вересня 2017.
  49. ↑ European Union Serious and Organised Crime Threat Assessment (SOCTA) 2017 (PDF). Europol. 2017. с. 10—11. Архів (PDF) оригіналу за 13 липня 2017.
  50. ↑ Regulation (EU) 2016/794 of the European Parliament and of the Council of 11 May 2016 on the European Union Agency for Law Enforcement Co-operation (Europol). EUR-Lex. 24 травня 2016.
  51. ↑ Shaw, Danny (15 лютого 2017). Inside Europol. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  52. ↑ Kaunert, ред. (2015). Justice and Home Affairs Agencies in the European Union. Oxon/NY: Routledge. ISBN 978-1-138-77955-6.
  53. ↑ EU Terrorism Situation & Trend Report (Te-Sat). Europol. 26 червня 2020. Процитовано 8 квітня 2021.
  54. ↑ European Union Terrorism Situation and Trend report (TE-SAT) 2020. Europol. 6 липня 2020. Процитовано 8 квітня 2021.
  55. ↑ а б Tricarico, Valerie (5 червня 2020). Europol launches new European Financial and Economic Crime Centre. International Insider (брит.). Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 5 червня 2020.
  56. ↑ Bešlija, Damir. International Anti-Money Laundering Operation Results in 1803 Arrests. OCCRP. Процитовано 25 червня 2024.
  57. ↑ Wang, Hsiao-Ming; Hsieh, Ming-Li (1 березня 2024). Cryptocurrency is new vogue: a reflection on money laundering prevention. Security Journal (англ.). 37 (1): 25—46. doi:10.1057/s41284-023-00366-5. ISSN 1743-4645.
  58. ↑ Statement of revenue and expenditure of the European Police Office for the financial year 2017 (2017/C 84/35) (PDF). Europol. 2017. Архів (PDF) оригіналу за 18 вересня 2017.
  59. ↑ Statistics & Data. Europol. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 18 вересня 2017.
  60. ↑ а б About Europol. Europol. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 18 вересня 2017.
  61. ↑ Shaw, Danny (15 лютого 2017). Inside Europol. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  62. ↑ Kreilinger, Valentin (2017). A Watchdog for Europe's Policemen: The Joint Parliamentary Scrutiny Group for Europol. Policy Paper / Jacques Delors Institute (англ.). Berlin: Jacques Delors Institute. doi:10.13140/RG.2.2.33360.10244.
  63. ↑ Meeting of the Joint Parliamentary Scrutiny Group on EUROPOL. www.parleu2017.ee (англ.). 22 вересня 2017. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  64. ↑ Accountability. Europol (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  65. ↑ About Europol. Europol. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 18 вересня 2017.
  66. ↑ Accountability. Europol (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  67. ↑ About Europol. Europol. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 18 вересня 2017.
  68. ↑ Kaunert, ред. (2015). Justice and Home Affairs Agencies in the European Union. Oxon/NY: Routledge. ISBN 978-1-138-77955-6.
  69. ↑ EU Court of Auditors to assess anti-radicalization programs. POLITICO (амер.). 6 квітня 2017. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  70. ↑ Accountability. Europol (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 19 вересня 2017.
  71. ↑ New Regulation boosts the roles of EDPS and Europol. European Data Protection Supervisor (англ.). 19 травня 2016. Архів оригіналу за 23 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  72. ↑ Commission welcomes Europol's new mandate and co-operation agreement with Denmark. europa.eu (англ.). European Commission. 29 квітня 2017. Архів оригіналу за 29 квітня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  73. ↑ Operational Agreements. Europol (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  74. ↑ "Agreement on Operational and Strategic Co-operation between Australia and the European Police Office (The Hague, 20 February 2007) – ATS 34 of 2007". Australasian Legal Information Institute, Australian Treaties Library. Retrieved on 18 April 2017.
  75. ↑ а б Agreements with International Organisations. Europol (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
  76. ↑ Strategic Agreements. Europol (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 21 вересня 2017.
  77. ↑ Europol and Brazil agree co-operation on cyber crime. ComputerWeekly.com (брит.). 11 квітня 2017. Архів оригіналу за 22 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  78. ↑ Armenia and Europol sign agreement to combat cross-border serious organised crime.
  79. ↑ Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне та стратегічне співробітництво. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 20 квітня 2026.
  80. ↑ Європол долучився до міжнародної групи, що розслідує воєнні злочини РФ в Україні. Європейська правда (укр.). Процитовано 20 квітня 2026.

Посилання

Література

  • Carrapiço, Helena; Trauner, Florian (Вересень 2013). Europol and its Influence on EU Policy-making on Organized Crime: Analyzing Governance Dynamics and Opportunities. Perspectives on European Politics and Society. 14 (3): 357—371. doi:10.1080/15705854.2013.817804.
  • Mitsilegas, Valsamis; Monar, Jörg; Rees, Wyn (2003). The European Union and internal security: guardian of the people?. Hampshire: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-50438-7.
  • Rozée, Stephen; Kaunert, Christian; Léonard, Sarah (Вересень 2013). Is Europol a Comprehensive Policing Actor?. Perspectives on European Politics and Society. 14 (3): 372—387. doi:10.1080/15705854.2013.817808.
  • Santiago, Michael (2000). Europol and Police Cooperation in Europe. New York: Edwin Mellen Press. ISBN 978-0-7734-7731-5.
  • Woodward, Rachel (Грудень 1993). Establishing Europol. European Journal on Criminal Policy and Research. 1 (4): 7—33. doi:10.1007/BF02249463.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).