Пінон новогвінейський
| ?Пінон новогвінейський | |
|---|---|
 | |
| Охоронний статус | |
 Найменший ризик (МСОП 3.1)[1] | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Еукаріоти (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Птахи (Aves) |
| Ряд: | Голубоподібні (Columbiformes) |
| Родина: | Голубові (Columbidae) |
| Рід: | Пінон (Ducula) |
| Вид: | Пінон новогвінейський |
| Біноміальна назва | |
| Ducula rufigaster (Quoy & Gaimard, 1830) | |
| Підвиди | |
| Див. Підвиди | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Ducula rufigaster |
 Віківиди: | Ducula rufigaster |
 ITIS: | 177390 |
 МСОП: | 22691724 |
 NCBI: | 444138 |
Пі́нон новогвінейський[2] (Ducula rufigaster) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає на Новій Гвінеї та на сусідніх островах.
Опис
Довжина птаха становить 35 см, вага 410—580 г, довжина хвоста становить 20—21 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова і горло сіро-рожеві, груди і боки мають яскравий золотисто-коричневий відблиск. Живіт і гузка світло-коричневі. Задня частина шиї і спина сизі, нижня частина спини і надхвістя малинові з металевим відблиском. Махові пера темно-зелені. Хвіст короткий, темно-коричневий з зеленуватим або бронзовим відблиском, на кінці сірий. Очі червоні, навколо очей плями голої червоної шкіри, лапи малинові.
Підвиди
Виділяють два підвиди:[3]
- D. r. rufigaster (Quoy & Gaimard, 1832) — острови Раджа-Ампат, північний захід і південь Нової Гвінеї;
- D. r. uropygialis Stresemann & Paludan, 1932 — острів Япен і північ Нової Гвінеї.
Поширення і екологія
Новогвінейські пінони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах Новій Гвінеї. Зустрічаються поодинці, на висоті до 1200 м над рівнем моря. Живляться плодами.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Ducula rufigaster.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 10 травня 2022.
Джерела
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).