YaChudo

Пижмиця пахуча

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

?Пижмиця пахуча
Aromia moschata
Aromia moschata
Охоронний статус

Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:Тварини (Animalia)
Підцарство:Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип:Членистоногі (Arthropoda)
Клас:Комахи (Insecta)
Підклас:Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас:Новокрилі (Neoptera)
Надряд:Голометабола (Holometabola)
Ряд:Жуки (Coleoptera)
Підряд:Всеїдні жуки (Polyphaga)
Інфраряд:Кукуїформні (Cucujiformia)
Надродина:Попикуваті (Chrysomeloidea)
Родина:Скрипунові (Cerambycidae)
Підродина:Козакові (Cerambycinae)
Триба:Красобарвицеві (Callichromatini)
Рід:Пижмиця (Aromia)
Вид:Пижмиця пахуча
Біноміальна назва
Aromia moschata
Linnaeus, 1758
Підвиди
  • Aromia moschata ambrosiaca Steven & Sherman, 1809
  • Aromia moschata moschata (Linnaeus, 1758)
Синоніми
  • Cerambyx citrinus Voet, 1778
  • Cerambyx odoratus DeGeer, 1775
Посилання
Вікісховище:Aromia moschata
Віківиди:Aromia moschata
EOL:3426936
NCBI:1265417

Пижмиця пахуча[1] або вусач мускусний[2] (Aromia moschata (Linnaeus, 1758)) — вид жуків з родини Скрипунових. Вид включений до II (1992 р.), III (2009 р.), IV (2021 р.) видань Червоної книги України.

Етимологія назви

Науковий латинізований видовий епітет «moschata» походить від давньогрецького «μόσχος» — «мускус». Український епітет «пахуча» є традиційною назвою, утворений від «пахнути», що пов'язано із пахучими захисними виділеннями імаґо із запахом мускусу[1]. У літературних джерелах можна знайти й інші вернакулярні назви: козак пахущик[3]; табачник, пахущик вербовий[4]; козак пахущик, верб'янка, козулька пижм'ячка, пахущик вербовий[5]; пижмак пахущий, козак пахущик, козулька пижм'ячка, пахущик вербовий[6]; вусач пижмовий вербовий[7]; вусач мускусний[8][9].

Назва «вусач мускусний» є росіянізмом, що у другій половині ХХ століття замістила питомо українські[1]. Іринарх Щоголів[5] вказував на суттєві відмінності між українськими і російськими назвами виду, зокрема зазначивши російські назви: «рос. Мускусникъ, Мускусный усачъ». Заміщення українських назв російськими відбулось через внесення виду до ІІ[10], ІІІ[11] і IV[2] видань Червоної книги України саме під російською назвою «Вусач мускусний»[1]. Вживання назви «вусач мускусний» є небажаним в українській номенклатурі, на заміну якого було запропоновану сучасну адаптацію низки традиційних українських назв — «Пижмиця пахуча»[1].

Морфологія

Імаго

Голова та передньоспинка Пижмиці пахучої

Тіло велике (13-40 мм), помірно широке, з металічним блиском синього, зеленого, бронзового або комбінованого, з попередніх кольорів, забарвлення. У самців вусики довші за тіло, а у самок — коротші; їх 1-й членик на вершині з гострим виступом, 4-9-й членики з витягнутими зовнішніми кутами. Передньоспинка ледь поперечна, позаду вершини і перед основою перетягнута, з горбом посередині бічного краю, на диску з низкою горбистих виступів. Задні стегна помірно потовщені, заходять за вершину надкрил.

Личинка

Личинки сіруватого кольору з короткими щетинками. Середній шов голови виразний. Зчленований отвір вусиків широко відкритий. З кожної сторони голови є по одному вічку. Ноги довгі (4 членики і кігтик). Мозолі черевця в борозенках.

Життєвий цикл

Пижмиця пахуча

Личинки заселяють живу деревину різних видів верби, що дає можливість поширюватись в міських екосистемах. Перед заляльковуванням вони прогризають плоский хід в лубі й вгризаються в деревину, створюючи лялечкову камеру з двома вужчими ходами — вверх і вниз. Розвиток триває 2-4 роки.

Екологія

У 2023-му[12] році було здійснено консолідований аналіз знахідок Пижмиці пахучої в Україні і біо-кліматичне моделювання придатності середовищ існування. Результати показали широке поширення виду в Україні, переважно в межах лісової і лісостепової зон, а степовій зоні і у Карпатах Пижмиця пахуча є рідкісною. Кліматичні умови та рослинність у степу і Карпатах здебільшого непридатні для існування виду, тому вид тут поширений дуже нерівномірно і локально. Моделювання продемонструвало, що найбільш придатною для Пижмиці пахучої є північні й центральні регіони України[12].

Пижмиця пахуча є звичайним у природних і вторинних вербових лісах уздовж усіх типів прісноводних водойм, включно з річками, озерами, болотами, штучними ставками та водосховищами. Також A. moschata часто трапляється у великих містах, де для озеленення використовують десятки видів верб[12]. Це пов'язано з тим, що личинки виду розвиваються у деревині верб.

Чисельність популяції Пижмиці пахучої оцінюється близько 10 особин на 1 кілометр річкової долини[12].

Поширення

Хорологічно Пижмиця пахуча входить до групи транспалеарктичних видів у палеарктичному зоогеографічному комплексі, населяючи Північну Євразію від Атлантичного на заході і до Тихого на сході океанів[13].

В Україні Пижмиця пахуча є звичайним, подекуди — масовим видом, розповсюдженим по усій території країни[14][15]. Вид тяжіє до річкових заплав вкритих вербовими лісами[12], також трапляється на поліських болотах вкритих вербовими чагарниками (верби попеляста, вушката, козяча та ін.), а у Карапатх підіймається до висоти 800-1000 м на північно-західному макросхилі і до 500-700 м — на північно-східному макросхилі[15][16].

Пижмиця пахуча, самець. Україна, Донецька обл., Бахмутський р-н

Природоохоронний статус

Пижмиця пахуча занесена до II (1992 р.), III (2009 р.), IV (2021 р.) виданнів Червоної книги України[17]. При цьому на глобальному рівні вид не потребує охорони і у переліках Міжнародного союзу охорони природи зазначений у категорії LC — «найменша загроза»[18].

Включення Пижмиці пахучої до ІІ видання Червоної книги України відбулось зусиллями Івана Загайкевича, який окрім всього також був автором нарису виду[10]. Мотивацією для включення цього виду була опублікована його нотатка про охорону Скрипунових 1960-го року, де він з-поміж іншого зазначав: «...ряд видів звертає на себе увагу завдяки красивому вигляду, великим розмірам, забарвленню, малюнку, цікавим пристосуванням... Такі види, якщо вони не завдають відчутливих пошкоджень господарству, повинні охоронятися з характерними для них біотопами.»[19].

Примітки

  1. ↑ а б в г д Заморока А. М., Михайлюк-Заморока О.В. (2022) Пропозиції щодо уніфікації і застосування національної номенклатури найменувань скрипунових (Coleoptera: Cerambycidae) із фавни України та деяких екзотів. Частина ІІ: підродина козакові (Cerambycinae). Наукові записки Державного природознавчого музею. Львів, 38: 219-230 https://doi.org/10.36885/nzdpm.2022.38.219-230
  2. ↑ а б Наказ Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 19 січня 2021 року № 29.
  3. ↑ Верхратський І. 1869б. Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописноі, народнёі. Львів : Печатня Ставропигийського Институту. Вид. 3. 23 с.
  4. ↑ Верхратський І. 1906. Зоольогія на низші кляси шкіл середних. Львів. Вид. 3. 204 с.
  5. ↑ а б Щоголів І. 1919–1920. Словник української ентомольоґичної номенклятури (проєкт). Київ : Друкарня Українського наукового товариства. 80 с.
  6. ↑ Щоголів І., Паночіні С. 1928. Словник зоологичної номенклятури. Частина ІІІ. Назви безхребетних тварин. Evertebrata. (Проєкт). Київ : Держ. вид-во України. 114 с.
  7. ↑ Загайкевич І.К. 1958. Комахи-шкідники деревних і чагарникових порід західних областей України. Київ : Вид-во АН УРСР. 132 с.
  8. ↑ Червона книга України. Тваринний світ. 2009. За ред. І.А. Акімова. Київ : Глобалконсалтинг. 624 с.
  9. ↑ Бартенев А.Ф. 2009. Жуки-усачи Левобережной Украины и Крыма. Харків : ХНУ імені В.Н. Каразіна. 418 с.
  10. ↑ а б Червона книга України. Тваринний світ. 1994. М.М. Щербак (ред.). Київ : Українська енциклопедія, 464 с.
  11. ↑ Червона книга України. Тваринний світ. 2009. За ред. І.А. Акімова. Київ : Глобалконсалтинг. 624 с
  12. ↑ а б в г д Zamoroka A. (2023) Consolidated data on distribution of Aromia moschata in Ukraine (Coleoptera: Cerambycidae). Uzhhorod Entomological Readings – 2023: Abstracts of International Scientific Conference (Ukraine, Uzhhorod, 22-24, September, 2023). Uzhhorod: "Hoverla", 10-11.
  13. ↑ Загайкевич И. К. Таксономия и экология усачей. — К.: Наукова Думка, 1991. — 420 с.
  14. ↑ Бартенев А. Ф. 2009. Жуки-усачи Левобережной Украины и Крыма: Монография. — X.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 418 с.
  15. ↑ а б Zamoroka A.M. (2022) The longhorn beetles (Coleoptera, Cerambycidae) of Ukraine: Results of two centuries of research. Biosystem diversity, 30 (1): 46-74. DOI: https://doi.org/10.15421/012206
  16. ↑ Zamoroka A.M. The longhorn beetles (Coleoptera: Cerambycidae) of the Eastern Carpathian Mountains in Ukraine. Munis Entomology & Zoology, 2018, 13 (2): 655-691.
  17. ↑ Заморока А.М. (2022) Скрипунові включені до IV видання Червоної книги України – аналіз даних. У Яницький Т.П. та ін. (ред.): Актуальні проблеми вивчення ентомофауни західного регіону України: збірник тез науково-практичної конференції "XVI Львівська ентомологічна школа" (Львів, 25 жовтня 2022 р.). – Львів: Державний природознавчий музей НАН України, 19-21.
  18. ↑ Nieto, A., Dodelin, B., Campanaro, A., Mannerkoski, I. & Méndez, M. 2010. Aromia moschata (Europe assessment). The IUCN Red List of Threatened Species 2010: e.T157598A5104121. Accessed on 09 August 2025
  19. ↑ Загайкевич І.К. (1960) Вусачеві фауни України як об'єкт охорони

Посилання

  1. Aromia moschata (Linnaeus, 1758) - Вусач пахучий мускусний Центр даних Біорізноманіття України.
  2. Aromia moschata distribution Спостереження на порталі iNaturalist.
  3. http://www.biolib.cz/en/taxon/id11052/ [Архівовано 8 серпня 2010 у Wayback Machine.]
  4. http://www.cerambyx.uochb.cz/aromiamos.htm [Архівовано 24 липня 2009 у Wayback Machine.]
  5. Вусач мускусний в Червоній книзі України [Архівовано 3 червня 2015 у Wayback Machine.]
  6. Михальченко, Вадим (27 липня 2026). Комаха-робот? В Тернополі помітили "металевого" червонокнижного вусача (фото). Телеграф. Архів оригіналу за 7 серпня 2026.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).