YaChudo

Arbeiter-Zeitung (Відень)

Переглядів: 0. Оновлено 23.10.2026.

нім. Arbeiter-Zeitung Редагувати інформацію у Вікіданих
Перший номер газети
КраїнаАвстро-Угорщина,  Перша австрійська республіка,  Федеративна держава Австрія і  Австрія Редагувати інформацію у Вікіданих
Мованімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано12 листопада 1889
ЗасновникJulius Poppd Редагувати інформацію у Вікіданих
Припинення публікацій31 жовтня 1991
Головний офісВідень Редагувати інформацію у Вікіданих
arbeiter-zeitung.at​(нім.) Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Arbeiter-Zeitung у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Arbeiter-Zeitung (скорочено AZ; з початку вересня 1970 року AZ як назва газети, з початку 1961 року спершу лише як додатковий логотип) протягом майже всього часу свого існування була «рупором» австрійської соціал-демократії та виходила — з часто змінюваними підзаголовками — у 1889—1938 і 1945—1991 роках

Після заборони диктатурою австрофашистського станово-корпоративного режиму у зв'язку з Лютневим повстанням, після останнього регулярного випуску 12 лютого 1934 року (№ 41, 47-й рік) газета виходила як емігрантське видання до 15 березня 1938 року, і лише після відновлення Республіки Австрія змогла з серпня 1945 року знову з'явитися у 47-му році як № 1; від першого випуску 1889 року і до 1989 року (після продажу 90 % часток у приватні руки) газета прямо чи опосередковано перебувала у власності австрійських соціал-демократів — спочатку засновників з партійного середовища, згодом під історично адаптованими назвами нинішньої Соціал-демократичної партії Австрії; подальші заходи з реструктуризації вже не змогли зупинити занепад видання, і 31 жовтня 1991 року Arbeiter-Zeitung закрили після понад 100 років мінливої історії.

Історія

Перше періодичне видання з назвою Arbeiter-Zeitung уперше вийшло 12 липня 1889 року, спочатку кожної другої та четвертої п'ятниці місяця, з назвою видання Arbeiterzeitung. — Organ der österreichischen Sozialdemokratie (із кінцевими крапками; Arbeiterzeitung ще без дефіса / подвійного дефіса)[1]. Заснована у Відні газета, за одностайними свідченнями джерел, була створена Віктором Адлером. Згідно з вихідними даними, засновниками були Юліус Попп і Рудольф Покорни як видавці, а Людвіг Аугуст Бретшнайдер — як відповідальний редактор. Починаючи з першого номера, друк здійснювався у кооперативній друкарні на Альзерштрассе 32 у 9-му районі Відня — Альзергрунд[2], і тривав там до лютого 1893 року. Редакція, як і у попереднього видання Gleichheit, містилася на Гумпендорферштрассе 73. З лютого 1893 року до 24 квітня 1900 року друк відбувався вже на Університетській вулиці 6–8, а редакція та експедиція були перенесені за адресою Шварцшпанієрштрассе 10 / Ферштельґассе 6. У цей період газета мала наклад близько 24 000 примірників[3].

Уперше з 18 жовтня 1889 року назву видання було змінено на Arbeiter⸗Zeitung. (із кінцевою крапкою; вперше з подвійним дефісом, тоді як у внутрішніх матеріалах ще певний час зберігалася форма Arbeiterzeitung), а також запроваджено щотижневий вихід щоп'ятниці[4]. З 31 жовтня 1893 року з'явився додатковий вівторковий випуск. У випуску від 19 грудня 1889 року крапку після Arbeiter-Zeitung було вилучено[5].

З 1 січня 1895 року — цю дату на наступні десятиліття проголошено датою заснування газети, хоча попри це нумерація річників і далі велася від 1889 року — за власників Юліуса Поппа та Якоба Роймана й за Віктора Адлера як видавця було здійснено перехід до щоденного виходу під назвою видання (і надалі з кінцевою крапкою) Arbeiter-Zeitung — Zentralorgan der österreichischen Sozialdemokratie.

Перед Першою світовою війною Arbeiter-Zeitung вважалася органом класової боротьби. Після оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії 5 серпня 1914 року з'явилася стаття, написана головним редактором Фрідріхом Аустерліцом, у якій він за допомогою пафосних німецько-націоналістичних формулювань висловив своє захоплення війною[6]. Хоча партійне керівництво й критикувало мову цього широко обговорюваного матеріалу, підтримка війни спочатку залишалася партійною лінією. Також з 17 вересня 1914 року до 30 березня 1918 року додатково виходило вечірнє видання AZ am Abend. Починаючи з 1915 року воєнний ентузіазм згасав, тріумфальних повідомлень з фронту ставало менше, а з 1917 року дедалі частіше з'являлися критичні репортажі про жорстокість воєнної юстиції та погіршення матеріального становища цивільного населення й робітників. Під час війни газета зазнавала жорсткої цензури, що стало однією з причин зміни ставлення соціал-демократів до війни. На цей поворот у поглядах також вплинули вбивство міністра-президента Карла Штюрґка Фрідріхом Адлером у 1916 році та висвітлення судового процесу, а також Лютневої революції 1917 року.

У міжвоєнний період Arbeiter-Zeitung була офіційним центральним органом соціал-демократії Австрії. Завдяки відмові від підтримки війни в останні воєнні роки та потребі в політичній орієнтації після перелому Arbeiter-Zeitung перетворилася на провідну політичну газету республіки. Також на міжнародному рівні вона стала найбільш уважно читаним виданням — статусом, який у Габсбурзькій монархії мала Neue Freie Presse. Поряд із цим виходили наближені до партії регіональні газети, а з 1927 року — популярне мале за форматом видання Das Kleine Blatt, задумане як соціал-демократична відповідь таблоїдній журналістиці.

Австрофашизм

На шляху уряду до австрофашистської станово-корпоративної держави воєнно-економічною надзвичайною постановою від 7 березня 1933 року було встановлено, що всі газети, які до того часу вже хоча б раз конфісковувалися, могли за розпорядженням федерального канцлера бути зобов'язані подавати обов'язкові примірники видання до органів влади вже за дві години до розповсюдження. З 24 березня цей захід було застосовано до Arbeiter-Zeitung. Як зазначалося у випуску від 4 липня 1933 року, це — під усталеною назвою «попередня цензура» — слугувало поліцейсько-пресовій, прокурорській та судовій перевірці з метою, як це визнавали самі органи влади, у разі потреби полегшити конфіскацію[7] відреагувала на ситуацію у властивий їй спосіб, розміщуючи у випусках з 26 березня[8] до 3 липня 1933[9] року вгорі титульної сторінки напис «Під попередньою цензурою» (нім. Unter Vorzensur). Ще того ж 3 липня поліція надіслала редакції розпорядження, згідно з яким Arbeiter-Zeitung заборонили надалі розміщувати вгорі газети цей напис. Тому, починаючи з наступного випуску від 4 липня 1933 року, газета виходила з видозміненим дописом «Під посиленим обов'язком подання» (нім. Unter verschärfter Vorlagepflicht) у верхній частині титульної сторінки[7].

Після цього, 9 жовтня 1933 року, сталася заборона розносної торгівлі: продаж газети на вулицях і в пунктах розповсюдження заборонили, дозволявся лише поштовий розсил абонентам. Однак газета ще раніше здобула імена та адреси майже всіх своїх покупців і відтоді розсилала видання поштою майже на 90 000 адрес.

Еміграційна газета в умовах нелегальності

Після того як 12 лютого 1934 року розпочалися Лютневе повстання[8], а номер Arbeiter-Zeitung того дня ще вийшов, як зазвичай, без будь-якої згадки про це, після заборони газети було остаточно вирішено долю як щоденного видання, так і редакції у Відні. Ще того самого дня приміщення видавництва в будівлі Vorwärts було зайняте формуваннями Heimwehr.

Редактори Arbeiter-Zeitung разом із Das Kleine Blatt відіграли ключову роль в організації нелегальної партійної діяльності. Редакція почала видавати Arbeiter-Zeitung з 25 лютого 1934 року в еміграції в Брно, розпочавши з «№ 1», з новою нумерацією як «1-й рік» і з додатком «Виходить щотижня»[10]. У вихідних даних як видавця було зазначено Вацлава Кованду, а як відповідального редактора — Йозефа Шрамека[11]. Однак тексти писалися й редагувалися закордонним бюро австрійських соціал-демократів (ALÖS), яке Отто Бауер і Юліус Дойч заснували після своєї втечі до Брно, причому більшість статей належала перу Отто Бауера. Спочатку газету виготовляли в Чехословаччині й контрабандою переправляли до Австрії, а згодом готовий набір іноді друкували в нелегальних друкарнях у Відні. Наклад газети в умовах нелегальності становив близько 25 000 примірників. Оскільки поштове пересилання ставало надто небезпечним для отримувачів, розповсюдження було переведено на безпосередню доставку до сховищ у Відні та подальшу передачу з рук у руки.

У брненському випуску від 22 листопада 1936 року редакція повідомила, що Чехословаччина у зв'язку зі зміною своєї зовнішньої політики більше не дозволяє подальший вихід газети, водночас заявивши, що Arbeiter-Zeitung має виходити й надалі[12]. Попри це, згідно з вихідними даними наступних номерів, газета й надалі видавалася в Брно. До остаточного припинення виходу з'явилися ще випуски 25 листопада, 12 і 20 грудня 1936 року[13], а також понад 20 номерів упродовж 1937 року з нерегулярною періодичністю[14].

З випуском від 3 березня 1937 року, у 4-му році видання як Arbeiter-Zeitung, уже без будь-яких титульних додатків[15], випуск газети було «офіційно» перенесено до Парижа[16]. З випуску від 31 березня 1937 року місце видання також почали зазначати на титульній сторінці («Paris, [дата]»), а ціну номера підвищили з 20 шилінгів до 50 французьких сантимів[17]. У Парижі газета виходила — за змінних адрес редакції та переважно раз на два тижні як середовий випуск (іноді як суботній)[14] — до свого останнього номера від 20 листопада 1937 року, на першій шпальті якого був заголовок: "RS [= Революційні соціалісти Австрії] — до робітничого класу[18]. Насправді ж у Парижі виготовлявся лише наклад, призначений для закордону, тоді як примірники для Австрії друкувалися нелегально в Беміш-Трюбаві, а з осені 1937 року знову нелегально у Відні. Остаточно соціалістичний опір і вихід Arbeiter-Zeitung були припинені не режимом австрофашизму, а режимом націонал-соціалістів. Останній номер, підготовлений ще до аншлюсу, має дату 15 березня 1938 року.

Відновлення в повоєнний період

Після Другої світової війни, у відродженій Республіці Австрія, щоденна газета знову вийшла 5 серпня 1945 року з номером 1 у (згідно з титульною сторінкою) 47-му році видання і спочатку — як і раніше з 1895 року — як «центральний орган» під назвою Arbeiter-Zeitung — Zentralorgan der Sozialistischen Partei Österreichs. Власницею була Соціалістична партія Австрії, а пов'язаними з SPÖ підприємствами виступали Sozialistischer Verlag Ges. m. b. H. як видавець і редактор та видавничо-друкарська установа Vorwärts-Verlag (друкарня і видавництво «Vorwärts», Kommanditgesellschaft), що здійснювала друк.

Під керівництвом головного редактора Оскара Поллака, який повернувся з еміграції, газета в окупованій повоєнній Австрії могла дозволяти собі поодинокі випади проти американської медійної політики (зокрема проти надання переваги Wiener Kurier), оскільки її публікації водночас були послідовно антикомуністичними та антирадянськими[19]. Завдяки рішучим публікаціям проти насильницьких дій окупаційних солдатів, яких за аналогією з поліцейськими звітами («невідомі злочинці») називали «Невідомими», газета здобула добру репутацію. Її наклад зріс до 300 000 примірників, що зробило її не лише провідною партійною газетою, а й наймасовішою щоденною газетою Австрії.

Після укладення Державного договору 1955 року та переходу газет окупаційних держав в австрійські руки незалежні видавці почали здобувати успіх, і з'явилася перша таблоїдна журналістика. У керівних органах SPÖ цей розвиток викликав занепокоєння, що Arbeiter-Zeitung може втратити вплив. Зменшення накладу та прагнення до реформ зрештою наприкінці 1961 року призвели до зміни головного редактора. За Франца Кройцера розпочали модернізацію: назву Arbeiter-Zeitung, виконану фрактурним шрифтом, зменшили, а поруч розмістили ініціали AZ. Згодом назву газети змінили на AZ — Tagblatt für Österreich (часто також цитували як A.Z. або A. Z.), а позначення «центральний орган» і назва партії як титульний додаток зникли.

Занепад і спроби реструктуризації

Загальний занепад партійної преси та втрата значення власного партійного органу для Соціалістичної партії призвели AZ у 1960–1970-х роках до фінансових проблем[20]. Наклад поступово зменшувався, а аудиторія старіла, особливо серед передплатників. Альтернативні пресові проєкти SPÖ, такі як Neue Zeitung, що виходила з 1967 до 1971 року, зазнали невдачі. Державна підтримка преси, запроваджена в 1974 році і яка особливо допомагала AZ, могла лише частково полегшити ситуацію та відтермінувати фінансову кризу. У 1980 році з економічних причин довелося скасувати недільні та святкові випуски. У 1984 році Salzburger Tagblatt, а пізніше Neues Salzburger Tagblatt, стали регіональною версією AZ, у 1987 році аналогічне рішення було прийняте щодо Oberösterreichisches Tagblatt, пізніше Neues Oberösterreichisches Tagblatt.

Між 20[21] та 31 серпня 1985 року[22] поступово були перенесені адміністрація, дирекція та редакція AZ, а також, останньою, друкарня Vorwärts, з Vorwärts-Gebäude на колишнє Wiener Schlachthofgelände за адресою Viehmarktgasse 4 у 3-му районі, Ландштрасе[21]. З випуску від 16 жовтня 1985 року[23], відмовившись від багаторічного додатку «Gegründet 1889 als [у фрактурі, як при заснуванні:] Arbeiter-Zeitung», попередня назва газети була змінена на Neue AZ — Tagblatt für Österreich, а шрифтовий логотип модернізовано відповідно до сучасних стандартів[23]. До інших нововведень належала зміна формату на компактний[24], подібний до Kronen Zeitung, яка до того часу вже значно випереджала AZ як «Arbeiterzeitung». На початку червня 1987 року, паралельно з федеральними виданнями Salzburger та Oberösterreichisches Tagblatt[25], газета отримала нову назву Neue AZ — Wiener Tagblatt[26].

Продаж: від партійного органу до наближеної до партії газети

У 1988 році федеральний канцлер і голова СПÖ Франц Враніцкі оголосив про продаж AZ, оскільки партія більше не могла покривати хронічні збитки та інвестиційні потреби. Як зазначив головний редактор Манфред Шойх у випуску від 30 березня 1989 року під заголовком «In eigener Sache», керівник Neue AZ Губерт Петерщелька наприкінці 1988 року ініціював можливу участь інвесторів. Метою було перевести газету від центрального органу партії до незалежного видання, яке, хоча й було б близьке до соціал-демократії, могло залучати інвестиції та збільшувати наклад. На кінець березня 1989 року існувало шість варіантів участі інвесторів. За словами центрального секретаря SPÖ Петра Маріцці, щодо чотирьох пропозицій вже велися детальні переговори, причому участь іноземних інвесторів не виключалася. Після ретельного розгляду всіх серйозних пропозицій, президія SPÖ мала ухвалити рішення в першій половині 1989 року. Редакція погодилася з цілями, позитивно оцінивши інформацію центрального секретаря, очікуючи конкретної можливості співучасті в ухваленні рішень. Для редакції, незалежно від майбутніх власницьких змін, було принципово важливо, щоб «навіть у 100-й рік AZ […] Австрія зберегла газету з відверто соціал-демократичною орієнтацією»[27].

Протягом 1989 року 90 % AZ було продано рекламному підприємцю Гансу Шміду та його Birko-Holding, SPÖ залишила 10 % як міноритарний пакет. Попри активну участь редакції на останньому етапі перед закриттям, зростаючі економічні проблеми не дозволили успішного перезапуску; Vorwärts-Verlag та Neue AZ, тепер уже не партійна газета, залишалися збитковими. З вересня 1989 року газета виходила як партійно незалежна до останнього номера 31 жовтня 1991 року[28]. 24 січня 1992 року кредитори погодили ліквідаційний розрахунок у розмірі 40 %. Наклад перед закриттям становив близько 100 000 примірників (для порівняння: у 1948 році — до 245 000, до Першої світової війни — до 54 000).

Співробітники

Головні редактори

  • Віктор Адлер (1889—1894)
  • Фрідріх Аустерліц (1895—1931)
  • Оскар Поллак (1931—1934 і 1945—1961)
  • Франц Кройцер (1962—1967)
  • Пауль Блау (1967—1970)
  • Манфред Шойх (1970—1989)
  • Роберт Гохнер (1989 / 1990)
  • Петер Пелінка (1990 / 1991)

Інші

Серед інших відомих співробітників: Давид Йосип Бах, Клара Блюм, Мартін Блюменау, Ернест Борнеман, Адольф Браун, Ірене Брікнер, Ульріх Бруннер, Веца Канетті, Дітер Хмелар, Барбара Куденгове-Калерґі, Еріх Деммер,Фріц Діттльбахер, Гайнц Фанлер, Кріста Федершпіль,Отто Фільгауер, Ернст Фішер, Ернст Ґемахер, Ніколаус Ґлаттауер, Оскар Марія Ґраф, Штефан Ґросман, Ганс Гайнц Ганль, Жак Ганнак, Марлен Гаусгофер, Петер Геніш, Георг Гофман-Остенгоф, Курт Каль, Ґюнтер Кайндльшторфер, Енді Кальтенбруннер, Теодор Крамер, Ріхард Курфюрст, Герберт Лакнер, Вольфґанг Лампрехт, Отто Ляйхтер, Петер Міхаель Лінґенс, Ева Лінзінґер, Роберт Мізік, Отто Нейрат, Ева Пфістерер, Андреас Піттлер, Крістіан Райнер, Артур Ресслер, Фріц Розенфельд, Йозеф Рот, Карл Ганс Зайлер, Фрідріх Шой, Георг Шойер, Гайнц Зіхровскі, Йоганнес Маріо Зіммель,Антонін Смітал, Юра Зойфер, Гаральд Штерк, Тесса Шишковіц, Ян Табор, Ґюнтер Тракслер, Крістоф Ваґнер, Фріц Вальден, Райнґард Веґерт, Макс Вінтер, Роберт Візнер, Кріста Цьохлінґ.

Примітки

  1. ↑ Titelblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  2. ↑ Impressum (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  3. ↑ Titelblatt. dasrotewien.at (нім.). Процитовано 28 грудня 2025.
  4. ↑ Titelblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  5. ↑ Titelblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  6. ↑ Der Tag der deutschen Nation (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  7. ↑ а б (Im Kopf des Titelblattes) Unter verschärfter Vorlagepflicht. / Die Polizei verbietet das Wort Vorzensur (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  8. ↑ а б (Im Kopf des Titelblattes) Unter Vorzensur (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  9. ↑ (Im Kopf des Titelblattes) Unter Vorzensur (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  10. ↑ Titelblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  11. ↑ Impressum (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  12. ↑ Abschied (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  13. ↑ Jahresübersicht der Ausgaben im Jahr 1936 (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  14. ↑ а б Jahresübersicht der Ausgaben im Jahr 1937 (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  15. ↑ Titelblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  16. ↑ Impressum (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  17. ↑ Titelblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  18. ↑ Die RS an die Arbeiterklasse (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  19. ↑ Oliver Rathkolb: US-Medienpolitik und die «neue» österreichische Journalistenelite. In: Hans-Heinz Fabris, Fritz Hausjell (Hrsg.): Die Vierte Macht. Zur Geschichte und Kultur des Journalismus in Österreich seit 1945. (= Österreichische Texte zur Gesellschaftskritik. Band 53). Verlag für Gesellschaftskritik, Wien 1991, ISBN 3-85115-134-8, S. 65.
  20. ↑ Arbeiter Zeitung. [Архівовано 2021-10-20 у Wayback Machine.] In: Wissenslexikon (Quelle: Pelinka, Peter / Scheuch, Manfred, 100 Jahre AZ, Europa Verlag, Wien 1989; www.aeiou.at, 4. April 2003). Архівна копія на сайті Wayback Machine. In: Rubrik Bilder. Beide Einträge in: Das virtuelle Wissenszentrum. Demokratiezentrum Wien (Hrsg.), ohne Datum, abgerufen am 4. Juli 2018.
  21. ↑ а б Die AZ übersiedelt. arbeiterzeitung.at (нім.). Процитовано 28 грудня 2025.
  22. ↑ Impressum. arbeiterzeitung.at (нім.). Процитовано 28 грудня 2025.
  23. ↑ а б Titelblatt: Neue AZ – Tagblatt für Österreich. arbeiterzeitung.at (нім.). Процитовано 28 грудня 2025.
  24. ↑ Arbeiter Zeitung. [Архівовано 2021-10-20 у Wayback Machine.] In: Wissenslexikon (Quelle: Pelinka, Peter / Scheuch, Manfred, 100 Jahre AZ, Europa Verlag, Wien 1989; www.aeiou.at, 4. April 2003). Архівна копія на сайті Wayback Machine. In: Rubrik Bilder. Beide Einträge in: Das virtuelle Wissenszentrum. Demokratiezentrum Wien (Hrsg.), ohne Datum, abgerufen am 4. Juli 2018.
  25. ↑ Titelblatt: Oberösterreichisches Tagblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  26. ↑ Titelblatt: Neue AZ – Wiener Tagblatt (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  27. ↑ In eigener Sache (нім.). ANNO. Процитовано 28 грудня 2025.
  28. ↑ Arbeiter Zeitung. [Архівовано 2021-10-20 у Wayback Machine.] In: Wissenslexikon (Quelle: Pelinka, Peter / Scheuch, Manfred, 100 Jahre AZ, Europa Verlag, Wien 1989; www.aeiou.at, 4. April 2003). Архівна копія на сайті Wayback Machine. In: Rubrik Bilder. Beide Einträge in: Das virtuelle Wissenszentrum. Demokratiezentrum Wien (Hrsg.), ohne Datum, abgerufen am 4. Juli 2018.

Література

  • Ruprecht Kunz: Die Geschichte der «Arbeiter-Zeitung» von ihrer Gründung bis zur Jahrhundertwende. Dissertation an der Universität Wien, Wien 1949.
  • Kurt Paupié: Handbuch der Österreichischen Pressegeschichte 1848—1959. Band 1. Wilhelm Braumüller (= Verlag), Wien 1960, S. 88–93.
  • Wolfgang Maderthaner: «Der freie Geist, das freie Wort!» Die Arbeiterpresse in Österreich von 1867 bis zur Jahrhundertwende. In: Wolfgang Maderthaner (Hrsg.): Arbeiterbewegung in Österreich und Ungarn bis 1914. Referate des Österreichisch-Ungarischen Historikersymposiums in Graz vom 5. bis 9. September 1986. (= Materialien zur Arbeiterbewegung, 45.) Europa-Verlag, Wien 1986, S. 182—194.
  • Peter Pelinka, Manfred Scheuch: 100 Jahre AZ. Die Geschichte der Arbeiter-Zeitung. Europa-Verlag, Wien u. a. 1989, ISBN 3-203-51080-4.
  • Helmut W. Lang (Hrsg.): Österreichische Retrospektive Bibliographie (ORBI). Reihe 2: Österreichische Zeitungen 1492—1945. Band 2: Helmut W. Lang, Ladislaus Lang, Wilma Buchinger: Bibliographie der österreichischen Zeitungen 1621—1945. A–M. Bearbeitet an der Österreichischen Nationalbibliothek. K. G. Saur, München 2003, ISBN 3-598-23384-1, S. 113—115.
  • Verein für Geschichte der ArbeiterInnenbewegung (Hrsg.): Zur Geschichte der Arbeiter-Zeitung. Darin: Das Vorwärts-Haus und seine Geschichte. — Die glanzvollen Jahre der Arbeiter-Zeitung. Austerlitz, Bauer, Braunthal. — Zwei Faschismen 1934—1945. — Die Wiedergeburt der Arbeiter-Zeitung. — Höhepunkt und Niedergang der Arbeiter-Zeitung.

Посилання

Arbeiter-Zetung в австрійській національній бібліотеці ANNO


Газета Це незавершена стаття про газету.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).