Ландштрасе

Ландштрасе (нім. Landstraße, буквально — «заміська дорога»; віденським діалектом Laundstrossn) — третій муніципальний район Відня, столиці Австрії. Розташований безпосередньо на південний схід від історичного центру міста й належить до внутрішніх районів Відня. Сучасний район утворено 1850 року з колишніх передмість Ландштрасе, Ердберг і Вайсгербер.^[1]

Площа району становить 7,39 км². Станом на 1 січня 2026 року тут проживали 99 954 особи.^[2] Серед найвідоміших пам’яток району — Бельведер, Будинок Гундертвассера, частина Штадтпарку, Кладовище Святого Марка та Військово-історичний музей в Арсеналі. Станція Wien Mitte/Landstraße є одним із головних транспортних вузлів району.^[3]

Ландштрасе розташований у південно-східній частині центрального Відня. На півночі район відділений від історичного центру річкою Відень, а на північному сході його межею слугує Дунайський канал. На сході він межує з Леопольдштадтом, на півдні — із Зіммерингом і Фаворитеном, а на заході — з четвертим районом Відня, Віденом. Ландштрасе є єдиним із внутрішніх районів Відня, територія якого простягається за межі Гюртеля.^[4]

За муніципальною статистикою 2025 року, площа району становила 740,3 га. Транспортна інфраструктура займала 298,7 га, забудовані території — 279,6 га, а зелені зони та водойми — 162 га. Сільськогосподарських земель у районі не зафіксовано.^[5]

Сучасний район історично складається з трьох колишніх передмість — Ландштрасе, Ердберг і Вайсгербер, приєднаних до Відня 1850 року.^[6] До поширених назв окремих кварталів (нім. Grätzl) належать також Fasanviertel і Санкт-Маркс.^[7]

Вайсгербер займає північну частину району між Дунайським каналом, річкою Відень і Marxergasse. Це переважно житлова частина району, де розташовані Будинок Гундертвассера, Kunst Haus Wien та низка адміністративних установ.

Ландштрасе у вузькому значенні охоплює центральну й західну частини району. Тут зосереджені палаци, посольства, парки й культурні установи, зокрема Верхній і Нижній Бельведер, палац Шварценберг, Віденський Концертгаус та Університет музики й виконавського мистецтва Відня.

Ердберг лежить на півдні та сході. Поряд із житловою забудовою тут є значні комерційні, транспортні та колишні промислові території; в Ердберзі розташовані штаб-квартира Wiener Linien та Австрійський державний архів.

Археологічні знахідки свідчать про раннє заселення території сучасного району. На землях на схід від річки Відень і на південь від Дунаю виявлено сліди неолітичних поселень, поховання бронзової доби та окремі матеріали гальштатського періоду. Значно численніші знахідки пізньої латенської доби свідчать про існування кількох невеликих поселень ще до римського завоювання.^[8]

Від кінця I століття н. е. обабіч сучасного Rennweg уздовж римської дороги лімесу розвинулося цивільне поселення, пов’язане з Віндобоною. Воно було окремим від легіонерського табору в районі нинішнього історичного центру й досягло найбільшого розміру між серединою II та першою третиною III століття, після чого протягом III століття скоротилося.^[9]

У середньовіччі сформувалися ядра майбутніх передмість. Ердберг згадується 1192 року як Ertpurch. Поселення навколо монастиря Святого Миколая близько 1200 року було відоме як Niklasvorstadt, а форма Landstrazz засвідчена 1302 року. Назва Вайсгербер походить від «білих чинбарів», які працювали нижче за течією від міста, де було достатньо води, а неприємні запахи ремесла менше заважали міському населенню.^[10]

Незадовго до Різдва 1192 року в Ердберзі було схоплено англійського короля Річарда Левове Серце, який повертався з Третього хрестового походу. Точні обставини його викриття залишаються неясними; за однією з традицій, увагу привернули незвичні візантійські монети, якими користувалися його супутники у Відні.^[11]

Після руйнувань, завданих війнами й османськими облогами Відня, у XVII—XVIII століттях район пережив новий етап розвитку, пов’язаний із будівництвом церков, монастирів, аристократичних резиденцій і садів.

Сестри святої Єлизавети заснували монастир на Landstraßer Hauptstraße 1709 року. Церкву й монастир завершили 1711 року, а лікарню відкрили 1715 року.^[12]

На початку XVIII століття полководець і державний діяч Євгеній Савойський придбав великі земельні ділянки на південь від міста й доручив архітектору Йоганну Лукасу фон Гільдебрандту спорудити літню резиденцію. Нижній Бельведер збудовано в 1712—1716 роках, Верхній — у 1717—1723 роках; два палаци з’єднано великим терасованим бароковим садом.^[13]

У 1850 році передмістя Ландштрасе, Ердберг і Вайсгербер були офіційно приєднані до Відня й об’єднані в третій міський район.^[14]

У другій половині XIX століття урбанізація та розвиток інфраструктури швидко змінили район. До Санкт-Маркса віденський ринок худоби перенесли 1797 року; будівництво нового центрального ринку розпочалося 1879 року, а більшість комплексу завершили до 1884 року.^[15] Наприкінці XIX століття було знесено Лінійний вал — колишню оборонну споруду, яка згодом слугувала митним кордоном; це відбувалося в межах перебудови, пов’язаної з Гюртелем і віденським Штадтбаном.^[16]

Після революції 1848 року було споруджено великий військовий комплекс Арсенал. До адміністративних меж Ландштрасе його включили 1938 року.^[14] Центральна монументальна будівля комплексу нині є Військово-історичним музеєм.

У добу «Червоного Відня» в районі спорудили кілька великих комплексів муніципального житла, зокрема Hanuschhof у 1923—1925 роках, Rabenhof у 1925—1928 роках і Wildganshof у 1931—1932 роках.^[17][18][19]

Після аншлюсу 1938 року колишній вокзал Aspangbahnhof став одним із головних пунктів депортації єврейського населення Відня. Загалом звідси у 47 транспортах депортували 47 035 осіб; вижили 1073.^[20] На території колишнього вокзалу в Leon-Zelman-Park 2017 року відкрили меморіал жертвам депортацій.^[21]

У 1942—1943 роках в Arenbergpark із використанням примусової праці спорудили дві великі зенітні вежі. Вони слугували для протиповітряної оборони, як бомбосховища та для інших потреб воєнного часу. Обидві споруди збереглися й перебувають під охороною як пам’ятки.^[22]

15 травня 1955 року в Мармуровій залі Верхнього Бельведеру було підписано Австрійський державний договір, який відновив суверенітет незалежної демократичної Австрії після десяти років союзницької окупації. Після підписання міністр закордонних справ Леопольд Фігль проголосив «Österreich ist frei!» («Австрія вільна!»), а документ показали натовпу з балкона палацу.^[23]

У 1991 році відкрилася перша ділянка лінії U3 Віденського метрополітену між Erdberg і Volkstheater, що безпосередньо приєднала район до мережі метро.^[14]

Колишні залізничні землі Aspanggründe в південній частині району стали одним із головних районів нової забудови Ландштрасе. Перший етап, відомий як Eurogate, включав 1220 квартир і був завершений 2014 року.^[24]

Другий етап, Village im Dritten, охоплює близько 11 га й передбачає близько 2000 квартир, а також офіси, магазини, школи та дитячі заклади. У 2025—2026 роках проєкт увійшов у завершальну фазу будівництва; частина кварталу вже заселена, а повне завершення заплановано на 2027 рік.^[25][26]

Головним зеленим простором нового кварталу має стати Bert-Brecht-Park площею близько двох гектарів. Першу ділянку площею близько 14 000 м² відкрили в липні 2026 року; завершення другої заплановано до кінця 2027 року.^[27]

Арсенал площею близько 86 га є ще однією великою територією розвитку. 18 грудня 2025 року Віденська міська рада затвердила новий план зонування та забудови. Переважно охоронюваний історичний комплекс має бути збережений і доповнений науковими, університетськими, культурними та житловими функціями.^[28]

У березні 2026 року розпочалася поетапна реконструкція Landstraßer Hauptstraße. Першу ділянку між Juchgasse і Schlachthausgasse завдовжки близько 700 м перебудовують із відокремленими односторонніми велодоріжками з обох боків вулиці; планується демонтувати близько 5700 м² твердого покриття й створити приблизно 1200 м² нових зелених зон. Завершення цієї ділянки заплановано на літо 2027 року.^[29][30]

Герб Ландштрасе поєднує емблеми трьох колишніх передмість — Ландштрасе, Ердберг і Вайсгербер.^[10]

Поле Ландштрасе зображує святого Миколая в єпископському облаченні з пастирським жезлом і трьома золотими кулями на книзі. Миколай був покровителем монастиря Святого Миколая, навколо якого сформувалася середньовічна Niklasvorstadt.

Поле Ердберга містить дві квітки полуниці та ягоду. Це промовистий герб, заснований на подібності назви Erdberg до німецького Erdbeere («полуниця»), хоча історична назва походить від Ertpurch, засвідченого 1192 року, і пов’язана із земляним укріпленням.

Поле Вайсгербера містить двох срібних баранів, повернених один до одного, — мотив, пов’язаний із чинбарями та ремеслом білого дублення шкіри.^[10]

Населення Ландштрасе швидко зростало в другій половині XIX століття: від 88 678 осіб 1869 року до 166 981 у 1910 році. Протягом значної частини XX століття воно скорочувалося і під час перепису 2001 року становило 81 281 особу. Від початку XXI століття чисельність населення знову зростає й на 1 січня 2026 року досягла 99 954 осіб.^[31][2]

На 1 січня 2024 року середній вік мешканців становив 41 рік. У районі проживали 12 127 осіб віком до 15 років, 70 407 — від 15 до 64 років і 15 864 — віком 65 років і старше.^[6]

Станом на 1 січня 2025 року 60 954 мешканці Ландштрасе мали громадянство Австрії, а 37 927 — іноземне громадянство.^[32] Найчисельнішими групами іноземних громадян були громадяни Німеччини — 4927 осіб, України — 3213, Сербії — 2755 і Сирії — 2128.^[33]

Районна адміністрація міститься на Karl-Borromäus-Platz 3. За винятком періоду від квітня 1945 до квітня 1946 року, коли посаду обіймав Людвіг Фішер від ÖVP, усі голови району (нім. Bezirksvorsteher) Ландштрасе від 1946 року належали до SPÖ. Еріх Гогенбергер обіймає посаду від 14 грудня 1989 року.^[34]

На виборах до районної ради 27 квітня 2025 року було обрано 60 депутатів. SPÖ здобула 35,66 % голосів, Зелені — 24,05 %, FPÖ — 12,13 %, NEOS — 11,43 %, ÖVP — 9,66 %, а спільний список KPÖ–LINKS — 5,38 %.^[35]

У червні 2020 року Ландштрасе став одним із перших віденських районів, що оголосили себе «районом прав людини» (нім. Menschenrechtsbezirk). Ініціатива передбачає врахування принципів прав людини в місцевій політиці та участі громадян; особливу увагу район приділяє правам дітей.^[36]

Бельведер, що складається з Верхнього й Нижнього палаців та барокових садів, є найвідомішим історичним ансамблем району. Поруч розташований палац Шварценберг.

Палац Розумовського споруджено на початку XIX століття за проєктом Луї Монтуайє для російського дипломата Андрія Розумовського. Репрезентативний палац, оточений англійським пейзажним садом, належить до головних неокласичних споруд Ландштрасе.^[37]

Sofiensäle на Marxergasse стали важливим віденським розважальним і концертним комплексом у XIX столітті. Після великої пожежі в серпні 2001 року комплекс відреставрували й перебудували; історичну головну залу відновили, а Sofiensäle знову відкрилися 2013 року.^[38]

Барокова Rochuskirche, присвячена святим Роху та Себастьяну, виникла як монастирська церква босих августинців у XVII столітті. Вона була сильно пошкоджена під час османської облоги 1683 року й відбудована наприкінці XVII — на початку XVIII століття.^[39]

Церкву Maria Geburt на Rennweg, відому як Waisenhauskirche («сирітська церква»), спорудили й освятили 1768 року. Під час освячення 7 грудня дванадцятирічний Вольфганг Амадей Моцарт диригував месою, написаною ним для цієї нагоди й пізніше відомою як Waisenhausmesse.^[40]

Монастир сестер-візитанток на Rennweg заснувала 1717 року вдовіюча імператриця Вільгельміна Амалія Брауншвейг-Люнебурзька як свою резиденцію й навчальний заклад для дівчат. Сестри заселили новий монастир 1719 року, а церкву завершили 1728 року.^[41]

Неоготичну церкву Святого Отмара у Вайсгербері споруджували від 1866 року за проєктом Фрідріха фон Шмідта й освятили 1873 року.^[42] Herz-Jesu-Kirche на Landstraßer Hauptstraße збудували в 1904—1906 роках за планами Густава фон Ноймана.^[43]

Gardekirche на Rennweg навпроти Нижнього Бельведеру нині служить польській католицькій громаді Відня.^[44] Православний собор Святого Миколая, освячений 1899 року на території російського посольства, від 1946 року є кафедральним храмом Російської православної церкви у Відні та Австрії.^[45]

Сади Бельведеру створили для принца Євгенія Савойського за проєктом французького ландшафтного архітектора Домініка Жирара; основні роботи були завершені до 1718 року.^[13] Поруч розташований Ботанічний сад Віденського університету, заснований 1754 року Марією Терезією за пропозицією її лікаря Герарда ван Світена. Спочатку це був навчальний сад лікарських рослин; нині він займає близько восьми гектарів.^[46]

Штадтпарк, який лежить по обидва боки межі між історичним центром і Ландштрасе, відкрився 21 серпня 1862 року. Це був перший муніципальний громадський парк Відня; нині його площа становить близько 95 900 м².^[47] Arenbergpark було закладено 1785 року для князя Міклоша I Естергазі як англійський пейзажний сад; для громадськості парк відкритий від 1900 року.^[22]

Schweizergarten площею близько 115 000 м² заклали 1904 року під назвою Maria-Josefa-Park на колишніх землях між Південним вокзалом і Арсеналом. Сучасну назву парк отримав 1919 року на згадку про швейцарську гуманітарну допомогу Австрії після Першої світової війни.^[48]

Кладовище Святого Марка було одним із п’яти комунальних кладовищ, створених 1784 року після поховальних реформ імператора Йосифа II.^[49] Тут ховали до 1874 року; нині територія є охоронюваним історичним парком. 1791 року тут поховали Вольфганга Амадея Моцарта, а пам’ятник позначає місце, яке традиційно пов’язують із його могилою.^[50]

Будинок Вітгенштайна на Kundmanngasse спорудили в 1926—1928 роках для Маргарете Стонборо-Вітгенштайн. Початковий проєкт розробив архітектор Пауль Енгельман, а її брат, філософ Людвіг Вітгенштайн, істотно переробив пропорції та деталі будівлі.^[51]

Будинок Гундертвассера — муніципальний житловий комплекс, збудований у 1983—1985 роках за художньою концепцією Фріденсрайха Гундертвассера за участю архітекторів Йозефа Кравіни та Петера Пелікана.^[52]

T-Center у Санкт-Марксі спорудили в 2002—2004 роках за проєктом Architektur Consult за участю Гюнтера Доменіга, Германа Айзенкека та Герфріда Пайкера.^[53] Комплекс TrIIIple на Schnirchgasse, відкритий 2021 року, складається з трьох житлових веж заввишки близько 100 метрів і нижчої офісної вежі біля Дунайського каналу.^[54]

У Бельведері зберігається велика колекція австрійського мистецтва від середньовіччя до сучасності, а також найбільша у світі збірка живопису Густава Клімта, зокрема «Поцілунок».^[55]

Kunst Haus Wien відкрився 9 квітня 1991 року в перебудованій промисловій будівлі. Тут працює Museum Hundertwasser і відбуваються тимчасові виставки, особливо присвячені сучасному мистецтву та екологічним темам.^[56]

Військово-історичний музей в Арсеналі присвячений військовій історії Австрії. У червні 2026 року тут відкрили нову постійну експозицію, присвячену Австрії у 1918—1955 роках.^[57]

Музей громадського транспорту Remise компанії Wiener Linien міститься в колишньому трамвайному депо в Ердберзі й висвітлює історію віденського громадського транспорту.^[58]

Районний музей Ландштрасе присвячений місцевій історії. Від 1995 року одна з його кімнат висвітлює переслідування єврейського населення району за націонал-соціалізму; дослідження для експозиції документувало імена, адреси й долі колишніх єврейських мешканців.^[59]

Центр Арнольда Шенберга на Schwarzenbergplatz 6 відкрився 1998 року для збереження й дослідження творчої спадщини Арнольда Шенберга; він поєднує архів, виставки, дослідження та публічні заходи.^[60]

Віденський Концертгаус відкрився 19 жовтня 1913 року. Його спорудили в 1911—1913 роках архітектори Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер у співпраці з Людвігом Бауманом.^[61] Розташований поруч Akademietheater від 1922 року є другою сценою Бургтеатру.^[62]

Rabenhof Theater міститься в залі муніципального житлового комплексу Rabenhof. Колишній робітничий зал, що згодом слугував кінотеатром, відкрився як театр 1990 року.^[63]

У Санкт-Марксі Arena Wien займає будівлі колишніх боєнь. Культурний майданчик виник після окупації колишнього Auslandsschlachthof активістами 1976 року, які домагалися збереження території та створення простору для альтернативної культури.^[64]

Чехи належали до громад, що значною мірою формували Відень у XIX — на початку XX століття, а Ландштрасе разом із сусіднім Віденом був одним із традиційних районів їхнього поселення. На межі XIX—XX століть чеські культурні осередки існували, зокрема, у Fasanviertel, а на Schützengasse діяв Böhmisches Kasino («Богемське казино»).^[65]

Шкільне товариство Коменського заснували у Відні 1872 року для забезпечення освіти чеською мовою. Перша чеська приватна школа товариства відкрилася 1883 року, а викладання на Schützengasse 31 у Ландштрасе почалося 1910 року. Другу шкільну будівлю спорудили на Sebastianplatz 3 у 1934—1935 роках. Нацистська влада конфіскувала майно товариства й закрила його школи 1942 року; після Другої світової війни викладання зосередилося переважно на Sebastianplatz. Старшу школу відновили 2000 року, а 2006 року вона повернулася на Schützengasse 31.^[66][67]

Церква Найсвятішого Спасителя (Erlöserkirche) на Rennweg 63 є ще одним давнім осередком чеського громадського життя. Товариство святого Методія придбало храм 1908 року для чеських католиків Відня; богослужіння чеською мовою проводяться там і нині.^[68]

Станом на 1 січня 2025 року в Ландштрасе проживали 3213 громадян України, що становило близько 3,2 % населення району. Українці були другою за чисельністю групою іноземних громадян після громадян Німеччини.^[33]

У листопаді 2019 року у віденському Бельведері запрацював аудіогід українською мовою. Проєкт реалізували Український інститут і Посольство України в Республіці Австрія.^[69][70]

31 березня 2022 року, після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, районна рада Ландштрасе більшістю голосів ухвалила резолюцію із засудженням нападу на Україну.^[71]

До індустріалізації економіка передмість, що згодом утворили Ландштрасе, ґрунтувалася, зокрема, на сільському господарстві, ремеслах і постачанні Відня. У XIX столітті район розвинув значний промисловий і ремісничий сектор; відкриття Вінер-Нойштадтського каналу на початку століття сприяло цьому розвитку, а в районі працювали друкарні, виробники інструментів та інші підприємства.^[72]

За переписом робочих місць 2021 року, у Ландштрасе діяло 11 476 підприємств і установ, де працювали 128 086 осіб. На сектор послуг припадало 94 % зайнятості, на вторинний сектор — 6 %.^[73]

Санкт-Маркс перетворився на важливий центр біотехнологій, науки, медіа та сфери послуг. Тут розташований Vienna BioCenter — кластер дослідницьких інститутів, освітніх установ і біотехнологічних компаній. Кампус складається з 16 будівель на площі близько 130 000 м² і налічує понад 2800 працівників.^[74] У районі також розташовані T-Center, Media Quarter Marx, Австрійський монетний двір, Австрійський державний архів і центральне управління Statistik Austria.

Головним транспортним вузлом району є Wien Mitte/Landstraße, який обслуговують залізничні поїзди, S-Bahn, Віденський метрополітен і City Airport Train.^[3] Лінія U3 проходить через п’ять станцій у межах району: Landstraße, Rochusgasse, Kardinal-Nagl-Platz, Schlachthausgasse та Erdberg; Landstraße також є пересадковою станцією на лінію U4.^[75]

Коридор S7 обслуговує Санкт-Маркс і Vienna BioCenter та сполучає цю частину району з Wien Mitte і Віденським міжнародним аеропортом.^[7] Трамвайний маршрут 18 проходить через Санкт-Маркс і Schlachthausgasse. Продовження лінії завдовжки 3,1 км від Schlachthausgasse через Пратер до станції Stadion заплановано відкрити 5 вересня 2026 року.^[76]

Східна частина району має зв’язок із міською автомагістраллю A23 — Südosttangente, однією з головних автомобільних артерій Відня.

Головною державною лікарнею району є Klinik Landstraße, що входить до Wiener Gesundheitsverbund. Її заснування було наказане імператором Францом Йосифом I 1858 року; лікарня відкрилася 1865 року й тривалий час була відома як Rudolfstiftung. Нині вона має понад 600 ліжок.^[77]

Franziskus Spital також має корпус на Landstraßer Hauptstraße. Лікарню створили 2017 року шляхом об’єднання колишньої лікарні святої Єлизавети в Ландштрасе з Hartmannspital у Маргаретені; відділення в Ландштрасе спеціалізується, зокрема, на внутрішній медицині, гострій геріатрії, ремобілізації та паліативній допомозі.^[78]

Herz-Jesu Krankenhaus на Baumgasse спеціалізується, серед іншого, на ортопедії, ревматології, остеології та ремобілізації.^[79]

• Вольфганг Амадей Моцарт (1756—1791), композитор, переїхав до передмістя Ландштрасе у квітні 1787 року.^[80]
• Людвіг ван Бетховен (1770—1827), композитор, жив на Ungargasse 5 у 1823—1824 роках і завершив там Дев’яту симфонію.^[81][82]
• Адальберт Штіфтер (1805—1868), письменник і художник, жив за кількома адресами на Beatrixgasse; дві його колишні резиденції позначені меморіальними таблицями.^[83]
• Людвіг Больцман (1844—1906), фізик і філософ науки, у 1870-х роках працював у Фізичному інституті Віденського університету, який тоді містився на Erdbergstraße.^[84]
• Густав Малер (1860—1911), композитор і диригент, жив на Auenbruggergasse 2 у 1898—1909 роках.^[85]
• Коломан Мозер (1868—1918), художник, графік і дизайнер, співзасновник Віденського сецесіону та Wiener Werkstätte, жив на Landstraßer Hauptstraße 138.^[86]
• Гуго фон Гофмансталь (1874—1929), письменник, драматург і лібретист, народився 1 лютого 1874 року на Salesianergasse 12.^[87]
• Ігнац Зайпель (1876—1932), католицький священник і двічі федеральний канцлер Австрії, жив у монастирі Herz-Jesu в Ландштрасе.^[88]
• Роберт Музіль (1880—1942), письменник, жив і працював на Rasumofskygasse 20 у 1921—1938 роках.^[89]
• Ервін Шредінгер (1887—1961), фізик, лауреат Нобелівської премії 1933 року, народився в Ердберзі 12 серпня 1887 року.^[90]
• Фред Циннеманн (1907—1997), австрійсько-американський кінорежисер, виріс у третьому районі; 2009 року на його колишньому будинку на Weyrgasse 9 встановили меморіальну таблицю.^[91]
• Тедді Коллек (1911—2007), ізраїльський політик і мер Єрусалима у 1965—1993 роках, виріс у Відні; 1918 року його родина переїхала на Landstraßer Hauptstraße 147, а 1934 року він емігрував до Палестини.^[92]
• Інгеборг Бахман (1926—1973), письменниця, жила в районі у 1946—1953 роках, спочатку на Beatrixgasse 26, а згодом на Gottfried-Keller-Gasse 13.^[93]
• Джо Завінул (1932—2007), джазовий піаніст, композитор і клавішник, народився й виріс в Ердберзі. Joe-Zawinul-Park поблизу його колишнього дому назвали на його честь 2009 року.^[94]
• Томас Клестіль (1932—2004), дипломат і федеральний президент Австрії у 1992—2004 роках, зберігав тісний зв’язок з Ердбергом, який називав місцем свого коріння.^[95]
• Александер ван дер Беллен (нар. 1944), економіст, науковець і політик, Федеральний президент Австрії від 2017 року, проживає у Ландштрасе.^[96]

• 
  Військово-історичний музей в Арсеналі
• 
  Пам’ятник Йоганну Штраусу-сину у Штадтпарку
• 
  Kunst Haus Wien
• 
  Зенітна вежа часів Другої світової війни в Arenbergpark
• 
  Барокова Rochuskirche

• Райони Відня
• Бельведер (Відень)
• Фріденсрайх Гундертвассер
• Кладовище Святого Марка
• Віндобона
• Історія Відня

• Helmut Kretschmer. Landstraße: Geschichte des 3. Wiener Gemeindebezirks und seiner alten Orte. Wien: Jugend und Volk, 1982. ISBN 3-7141-6216-X.
• Birgit Trinkler, Michael Strand. Wiener Bezirkshandbücher. 3. Bezirk Landstraße. Wien: Pichler Verlag, 2002. ISBN 3-85431-246-6.
• Alexander Stollhof, Doris Weißmüller-Zametzer (ред.). Die Landstraße 1933–1955: ein Bezirk schreibt sein Buch. Wien: Böhlau, 2006. ISBN 3-205-77536-8.

• Офіційна сторінка району Ландштрасе (нім.)
• Районний музей Ландштрасе (нім.)
• Статистичні дані про Ландштрасе (нім.)

48°11′47″ пн. ш. 16°23′45″ сх. д. / 48.19639° пн. ш. 16.39583° сх. д.