YaChudo

Александер Флемінг

Переглядів: 1. Оновлено 09.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Флемінг.
Александер Флемінг
Alexander Fleming
англ. Alexander Fleming Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився6 серпня 1881
Лохфілд (біля міста Дарвел), Шотландія
Помер11 березня 1955 (73 роки)
Лондон, Англія
·інфаркт міокарда Редагувати інформацію у Вікіданих
Похованнясобор Святого Павла Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняВелика Британія Велика Британія
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьбактеріолог, фармаколог, лікар, хірург, винахідник Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materІмперський коледж Лондона
Університет Вестмінстера
Kilmarnock Academyd[1]
Imperial College School of Medicined
St Mary's Hospital Medical Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
ГалузьБактеріологія, імунологія
ЗакладЛікарня Св. Марії, Лондон
Посадаректор Единбурзького університетуd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Папська академія наук[2]
Королівська колегія лікарівd
Нідерландська королівська академія наук
Royal Academy of Medicine of Cataloniad
Національна академія дей-Лінчей[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
ВійнаДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:Відкриття пеніциліну
БатькоHugh Flemingd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиGrace Mortond[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зAmalia Flemingd
Sarah Marion McElroyd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиRobert Flemingd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
лицар-бакалавр командор ордена Почесного легіону Великий хрест ордена Альфонса X Мудрого
Нобелівська премія з фізіології або медицини

Actonian Prized (1949)

медаль Альберта (1946)

Почесний доктор Мадридського університету Комплутенсеd (1948)

Почесний доктор університету Грацаd

почесний доктор Льєзького університетуd

член Лондонського королівського товариства (1943)

почесний член Королівського товариства Единбургаd

Fellow of the Royal College of Physicians of Edinburghd

FRCPd

Moxon Medald

Cameron Prize of the University of Edinburghd

Honorary Fellow of the Royal Society Te Apārangid (1945)

медаль Джона Скотта (1944)

почесний доктор Паризького університетуd (1945)

honorary doctor of the University of Bordeauxd (1954)

Автограф
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Александер Флемінг у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Алекса́ндер Фле́мінг (англ. Alexander Fleming; 6 серпня 1881, Лохфілд (біля міста Дарвел), Шотландія — 11 березня 1955, Лондон, Англія) — шотландський бактеріолог, що окрім бактеріології вивчав проблеми імунології та фармакології. Став відомим завдяки відкриттю лізоциму (антибактеріального ферменту, що його виробляє людський організм) і виділенню першого відомого антибіотика пеніциліну з цвілі Penicillium notatum. Масове виробництво пеніциліну було налагоджено під час Другої світової війни і врятувало життя багатьом пораненим та хворим.

Життєпис

Александр Флемінг народився 6 серпня 1881 року на фермі Лохфілд, поблизу Дарвела в Ейрширі,Шотландія, був одним з восьми дітей у фермерській родині. Його батько помер, коли Александру було сім років, і сім'я разом працювала на гірській фермі протягом дитинства, родина скромно. Він навчався в місцевих школах у Лаудон-Мур та Дарвел і отримав місце в Академії Кілмарнок, перш ніж, приблизно у тринадцять років, переїхав до Лондона, щоб жити зі своїм старшим братом Томасом, офтальмологом.[5]

У Лондоні він недовго навчався в Політехнічному інституті на Ріджент-стріт, а потім чотири роки працював клерком у судноплавній конторі.[6] Невелика спадщина від дядька дозволила йому змінити свій напрямок у житті. У 1901 році він вступив до медичної школи лікарні Святої Марії в Паддінгтоні та отримав кваліфікацію з медицини в 1906 році, яку закінчив з відзнакою. Там він приєднався до відділу щеплень під керівництвом сера Алмрота Райта, піонера вакцинотерапії, і залишався в лікарні Святої Марії до кінця своєї кар'єри.[5]

Під час Першої світової війни Александр Флемінг служив капітаном у Королівському армійському медичному корпусі в лабораторії дослідження ран у Булоні, Франція. Вивчаючи інфіковані поранення на полі бою, він показав, що сильні хімічні антисептики, які тоді широко використовувалися, часто завдавали більше шкоди, ніж користі, вбиваючи лейкоцити організму швидше, ніж бактерії глибоко в рані. Пошук чогось, що могло б знищувати бактерії, не завдаючи шкоди пацієнту, сформував решту його роботи. У 1922 році він зробив своє перше помітне відкриття – лізоцим, м’який антибактеріальний фермент, що міститься в сльозах, слині та інших рідинах організму.[5][7]

Одного разу він чхнув в чашку Петрі, в якій перебували бактерії, і через декілька днів виявив, що в місцях, куди впали краплі слини, бактерії було знищено. У результаті був відкритий лізоцим. Першу статтю про це відкриття було опубліковано в 1922 році[8] в журналі «Праці Королівського товариства», розділ B, під назвою «Про визначний бактеріолітичний елемент, знайдений у тканинах і секретах». У цій статті описувалося відкриття ферменту, який пізніше став відомим як лізоцим, та його потужні бактерицидні властивості. Наступним кроком Флемінга стало визначення активного агента в цих виділеннях. Використовуючи різноманітні хімічні та фізичні методи, він зміг виділити білок, який назвав лізоцимом. Він виявив, що цей білок має унікальну здатність руйнувати клітинні стінки певних бактерій, що призводить до їх розриву та загибелі. Він зазначив, що фермент можна використовувати для дезінфекції ран, і навіть припустив, що його можна використовувати для лікування бактеріальних інфекцій в організмі.[9]

Відкриття пеніциліну

Прорив стався у вересні 1928 року.[5] У 1928 році Флемінг вивчав стафілокок, готуючись до написання розділу на цю тему для підручника з бактеріології. Перед від'їздом у відпустку наприкінці літа спори цвілі, ймовірно, перенесені на одязі або повітрям з мікологічної лабораторії на першому поверсі, забруднили чашку Петрі, в якій Флемінг культивував золотистий стафілокок. Пластина для культивування була однією з кількох, залишених на робочому столі приблизно на місяць для оцінки впливу тривалого перебування при кімнатній температурі на морфологію та вірулентність бактеріальних колоній.[10]

Повернувшись до своєї лабораторії в церкві Святої Марії після літніх канікул, Флемінг виявив, [5]що на агарі в одній з чашок Петрі з бактеріями Staphylococcus aureus виросла колонія цвілевих грибів. Колонії бактерій навколо цвілевих грибів стали прозорими внаслідок лізису (руйнування) клітин. Флемінгу вдалося виділити активну речовину, що викликала лізис бактеріальних клітин — пеніцилін. Опис пеніциліну був опублікований в статті «Про бактеріальну дію культур пеніцилію, з особливим акцентом на їх використання для виділення B. influenzae» у червневому випуску Британського журналу експериментальної патології за 1929 рік 1929 році.[10]

Флемінг щедро роздавав зразки цвілі по всьому світу іншим бактеріологам та мікологам для поглибленого лабораторного дослідження, але, незважаючи на роботу з пеніциліном протягом 1930-х років, про що свідчать його нотатки, жодного подальшого прориву не відбулося аж до десятиліття потому.[10]

У 1939 році біохімік Ернст Чейн, німецько-єврейський біженець, знову відкрив статтю Флемінга про пеніцилін під час перегляду літератури про природні антибактеріальні речовини. В ті часи він приєднався до міждисциплінарної команди в Школі патології сера Вільяма Данна при Оксфордському університеті під керівництвом австралійського патологоанатома Говарда Флорі. Оксфордська команда була зацікавлена ​​в мікробному антагонізмі, оскільки дуже мало було відомо про хімічне чи біологічне розташування природних речовин, здатних інгібувати бактерії. Флорі зацікавився антибіозом після того, як прочитав про звіт Флемінга про лізоцим у 1929 році.[10]

Маючи досвід у хімії та обладнання, команда з Оксфорда розробила успішну техніку виділення та очищення пеніциліну, проте його можна було виробляти лише в невеликих кількостях. Після того, як контрольоване дослідження на мишах у 1940 році показало багатообіцяючі терапевтичні результати, ідея використання пеніциліну як препарату, що рятує життя, під час Другої світової війни стала рушійною силою для прискорених досліджень на людях. Раннє клінічне використання загалом дало позитивні результати, але було обмежене нагальною потребою у більшому запасі пеніциліну.[10][11]

Для масового запуску пеніциліну доклали зусилля уряд, академічні установи, дослідницькі фонди та понад двадцять фармацевтичних компаній. Безпрецедентний вільний обмін технічною інформацією швидко прискорив виробництво. Зрештою, було досягнуто прогресу в адекватному лікуванні поранених військ союзників на кількох фронтах.[10]

У фармацевтичній рекламі використовувалися гасла на кшталт «Завдяки пеніциліну… Він повернеться додому!», що слугувало певною підтримкою для сімей вдома.[12]

Флемінг був посвячений у лицарі за відкриття пеніциліну в 1944 році.[7]

У 1945 році Флемінг, Флорі і Чейн були удостоєні Нобелівської премії з фізіології або медицини.[13] У своїй Нобелівській лекції в грудні 1945 року він прямо заявив, що легко передозувати пеніцилін і що вплив нелетальних кількостей на мікроби навчить їх протистояти йому (резистентність), і що людина, яка зробить це і пізніше заразить когось іншого, буде морально відповідальною за смерть.[5]

Медальйон із пеніциліном.

Протягом останнього десятиліття свого життя Флемінга повсюдно шанували за відкриття пеніциліну, і він був світовим послом медицини та науки.[14] Під час подорожей він дарував як подарунки саморобні «медальони з цвілі», які він виготовляв, запечатуючи цвіль, вирощену на промокальному папері, між запасними лінзами для окулярів з офтальмологічної практики свого брата. Серед відомих одержувачів медальйонів з цвіллю були королева Англії, «Черчилль і Рузвельт, друзі, колеги та багато людей, яких він зустрічав під час своїх численних подорожей. Ці незначні на вигляд артефакти незабаром набули статусу святих реліквій.[10]

Помер Олександр Флемінг в 1955 році в лікарні від інфаркту міокарду, а його прах був похований у соборі Святого Павла, що є почестю, призначеною для діячів національного значення.[5]

Після смерті Флемінга французький біолог Жан Ростан заявив: «Світ втратив свого найбільшого наукового благодійника з часів Пастера». Британський  медичний журнал погодився з цим, назвавши Флемінга «одним з безсмертних в історії медицини». Навіть світові лідери визнали досягнення Флемінга. На Потсдамській конференції з питань післявоєнного врегулювання в липні 1945 року президент США Гаррі Трумен заявив, що Флемінг був людиною, перед якою «весь світ має борг вдячності, який важко оцінити».[15]

Особисте життя

У 1915 році Флемінг одружився із Сарою Меріон МакЕлрой з Кіллали, Ірландія, яка померла в 1949 році. Їхній син — лікар загальної практики.[6]

Флемінг одружився знову в 1953 році, його нареченою була докторка Амалія Куцурі-Вурека, грецька колега зі школи Святої Марії.[6]

У молодості він був завзятим членом Територіальної армії та служив з 1900 по 1914 рік рядовим у Лондонському шотландському полку.[6]

Цікавий факт

Ще у 1950-ті роки з'явилася легенда, що батько Флемінга врятував Вінстона Черчилля. Потім в свою чергу син, Александр, врятував Черчіля пеніциліном завдяки медичній освіті, яку надав батько врятованого Вінстона.[16][17]

Вшанування

  • У 1970 році один з кратерів на зворотному боці місяця було перейменовано на «Флемінг» на честь двох вчених однофамільців шотландського походження — Вільяміни Флемінг та Александера Флемінг.[18][19]

Див.також

Примітки

  1. ↑ https://royalsocietypublishing.org/doi/pdf/10.1098/rsbm.1956.0008
  2. ↑ www.pas.va
  3. ↑ (unspecified title) — doi:10.5281/ZENODO.18315206
  4. ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
  5. ↑ а б в г д е ж Alexander Fleming Legacy: Life and Influence. Confinity (англ.). Процитовано 16 жовтня 2026.
  6. ↑ а б в г Nobel Prize in Physiology or Medicine 1945. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 16 жовтня 2026.
  7. ↑ а б Alexander Fleming: Biography on Undiscovered Scotland. www.undiscoveredscotland.co.uk. Процитовано 16 жовтня 2026.
  8. ↑ Пріоритет Флемінга у відкритті лізоциму часто оскаржують. 1909 року професор Томського університету українського походження Лащенков (Профессора Томского университета. Биографический словарь. Выпуск I: 1888—1917. Томск: Издательство Томского университета, 1996, с. 143–146) описав (спочатку в лейпцизькому «Zeitschrift für Hygiene und Infektionskrankheiten», а наступного року — в російському часописі «Вѣстникъ гигіены») бактерицидну дію білка курячих яєць, вказавши на те, що в ньому присутній протеолітичний фермент, який обумовлює цю дію, хоча сам фермент він не виділив. Саме цей фермент і виділив пізніше Флемінг з людської слини та інших тканин тваринного походження, давши йому назву «лізоцим». Проте він визнавав пріоритет Лащенкова (A. Fleming, V. D. Allison (1924). On the antibacterial power of egg-white. Lancet. 206 (5261): 1303—1307.)
  9. ↑ www.flintsauctions.com https://www.flintsauctions.com/auction/lot/lot-246---fleming-alexander-his-first-paper-on-lysozyme-and-other/?lot=22785&sd=1. Процитовано 16 жовтня 2026. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  10. ↑ а б в г д е ж Gerberi, Danielle (16 січня 2024). Alexander Fleming: a second look. Journal of the Medical Library Association: JMLA. 112 (1): 55—59. doi:10.5195/jmla.2024.1780. ISSN 1558-9439. PMC 11189133. PMID 38911526.
  11. ↑ Google Академія. scholar.google.com. doi:10.1353/pbm.2004.0037&. Процитовано 16 жовтня 2026.
  12. ↑ Advertisement for penicillin production from Life magazine, United States, August 14 1944.
  13. ↑ Nobel Prize in Physiology or Medicine 1945. NobelPrize.org (амер.). Процитовано 16 жовтня 2026.
  14. ↑ Alexander Fleming | Biography, Education, Discovery, Nobel Prize, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 11 вересня 2026. Процитовано 16 жовтня 2026.
  15. ↑ The American Association of Immunologists - Alexander Fleming. www.aai.org. Процитовано 16 жовтня 2026.
  16. ↑ Флеминг и Черчилль. Притча красивая, но неправдоподобная, 13 Januar 2017
  17. ↑ Правда і міфи про пеніцилін та Черчілля [Архівовано 2023-08-01 у Wayback Machine.], zdolbunivcity.net, 12 Березня, 2023
  18. ↑ Planetary Names. planetarynames.wr.usgs.gov. Процитовано 16 жовтня 2026.
  19. ↑ 5 women astronomers with Moon craters named after them. BBC Sky at Night Magazine (англ.). 2 серпня 2020. Процитовано 16 жовтня 2026.

Посилання

науковець Це незавершена стаття про науковця.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).