YaChudo

3C 273

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

3C 273
Дані спостережень (Епоха J2000.0[1][2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих)
Сузір'яДіва[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Пряме піднесення3,268616249 радіан[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Схилення0,035820932 радіан[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Червоне зміщення0,158339 ± 6,7E−5[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відстань657,8 мегапарсек[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Видима зоряна величина (V)14,83 ± 0,022[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Див. також: Квазар, Список квазарів

3С 273 — квазар у сузір'ї Діви, відкритий 1963 року. Це перший космічний об'єкт, який було ідентифіковано як квазар та найяскравіший квазар на зоряному небі Землі, має зоряну величину 12,9m.

Інтенсивно досліджується протягом багатьох років, починаючи з відкриття квазарів. Належить до підкласу квазарів, званих блазарами. Один з найближчих квазарів із червоним зсувом 0,158. Розташований на відстані приблизно 749 мегапарсек (2,4 млрд св.р.) від Землі. Він також є одним з найпотужніших квазарів серед усіх відомих. Його абсолютна зоряна величина становить −26,7m. Це означає, що якби він перебував на такій же відстані від Землі, як Поллукс (~ 10 парсек), то був би майже таким же яскравим на небі, як і Сонце. Оскільки абсолютна величина Сонця 4,83, це означає, що квазар 3С 273 більш ніж у 4 трильйони разів потужніший за Сонце. За приблизними підрахунками його маса має бути 886 ± 187 млн.M☉

Етимологія

Назва об'єкта «3C 273» складається із двох значущих частин. Перша частина — «3C» — означає приналежність об'єкта до Третього Кембриджського каталогу радіоджерел. Друга частина — «273» — впорядкований за прямим сходженням порядковий номер у каталозі.

Історія

Відкриття

3C 273 вперше був виявлений в 1959 як радіоджерело в ході третього кембриджського огляду небосхилу на 159 МГц.[9]

Перші спостереження

Після уточнення координат, виконаного Сирілом Газардом на Парксівському радіотелескопі під час покриття квазара Місяцем[10], радіоджерело було швидко ототожнено із зіркоподібним об'єктом. У 1963 році Мартен Шмідт і Джон Оук опублікували пару статей в журнале «Nature», в яких повідомлялося, що 3C 273 має значне червоне зміщення і розташовується на відстані декількох мільярдів світлових років.

Перед відкриттям 3C 273 деякі інші радіоджерела були ототожнені з оптичними, першим з них був 3C 48. Крім того, багато активних галактик були неправильно ототожнені з змінними зірками, включаючи найвідоміші об'єкти BL Ящірки, W Com і AU CVn. Проте було незрозуміло, що це за об'єкти, оскільки їх спектри відрізнялися від спектрів зірок. 3C 273 був першим об'єктом, ототожненим з тим, що ми зараз називаємо квазарами — об'єктами з дуже високою світністю на космологічних відстанях.

3C 273 — радіогучний квазар. Крім того, це одне з перших позагалактичних рентгенівських джерел, відкритих у 1970 році. Проте і досі невідомий механізм формування рентгенівського випромінювання в подібних об'єктах.[11]

Світність об'єкта змінюється у всьому діапазоні хвиль від радіохвиль до гамма діапазону за кілька днів або десятків днів. 3C 273 став першим квазаром, для якого була відкрита змінність блиску, причому майже відразу після встановлення природи квазарів, 9 квітня 1963 року, Ю. М. Єфремовим та А. С. Шаровим за фотометричними вимірами його знімків.[12]

Поляризація з однаковою орієнтацією спостерігається в радіо, ІЧ та оптичному діапазоні у випромінюванні, випущеному великомасштабним джетом; це випромінювання має синхротронну природу[11] і формується релятивістськими частинками, що рухаються вздовж магнітних ліній у джеті.

Такі джети імовірно виникають при взаємодії центральної чорної дірки та акреційного диска. Спостереження за допомогою методу радіоінтерферометрії з наддовгими базами виявили власні рухи деяких компонентів радіоджету 3C 273.

3C 273 найкраще спостерігається у травні в обох півкулях. Його блиску достатньо для спостереження з великим аматорським телескопом.

Основні характеристики

Світність 3С 273 (~1,1538 · 10 40 Вт) приблизно в сто разів перевищує світність нашої Галактики, що вважається гігантською зоряною системою.

Маса 3C 273 оцінюється в 886 ± 187 млн мас Сонця.[13] Структуру квазара та його струменів вивчили у 2021 р. за допомогою космічної обсерваторії Радіоастрон- РГ.

Джет

У 1995 році за допомогою телескопа «Габбл» було отримано оптичні зображення одного з джетів 3C 273. Лінійна протяжність джету становить ~200 тис. св. років (~62 кпк), а видимий розмір - 23 ". Зображення дозволили розрізнити складну структуру джета, що складається з декількох яскравих вузлів, розділених областями слабкої емісії.[11]

Масова культура

Музика

Квазар 3C 273 оспіваний голландським музикантом Ар'єном Ентоні Лукассеном в метал-опері Ayreon: Universal Migrator Part 2: Flight of the Migrator, присвяченій космічній тематиці — пісня To The Quasar.

Галерея

  • 3C 273 фото Удосконалена камера для огляду Космічного телескопа «Габбл». Credit: NASA/ESA.
    3C 273 фото Удосконалена камера для огляду Космічного телескопа «Габбл». Credit: NASA/ESA.

Див. також

3C 48

Примітки

  1. ↑ Collaboration G. Gaia Data Release 2 // VizieR Online Data Catalog / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — VizieR, 2018. — doi:10.26093/CDS/VIZIER.1345
  2. ↑ Gregory P. C., Scott W. K., Douglas K. et al. The GB6 catalog of radio sources // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 1996. — Vol. 103. — P. 427–432. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.1086/192282
  3. ↑ Arenou, F., Bastian, U., Bernacca P. L. et al. The HIPPARCOS Catalogue // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 1997. — Vol. 323. — P. L49–L52. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846
  4. ↑ VizieR
  5. ↑ а б Collaboration G. VizieR Online Data Catalog: Gaia EDR3 (Gaia Collaboration, 2020) // VizieR Online Data Catalog / Data Processing and Analysis Consortium, European Space Agency — VizieR, 2020. — doi:10.26093/CDS/VIZIER.1350
  6. ↑ Tonry J., Huchra J. P. A redshift survey of IRAS galaxies. VII - The infrared and redshift data for the 1.936 Jansky sample // The Astrophysical Journal: Supplement Series — AAS, 1992. — Vol. 83. — P. 29–63. — ISSN 0067-0049; 1538-4365 — doi:10.1086/191730
  7. ↑ Zezas A., Raychaudhury S., Barmby P. et al. The Star Formation Reference Survey. I. Survey description and basic data // Publications of the Astronomical Society of the Pacific — University of Chicago Press, 2011. — Vol. 123. — P. 1011–1029. — ISSN 0004-6280; 1538-3873 — doi:10.1086/661920 — arXiv:1107.2570
  8. ↑ Bastian U., Fabricius C., Hog E. et al. The Tycho-2 catalogue of the 2.5 million brightest stars // Astron. Astrophys. / T. Forveille — EDP Sciences, 2009. — Vol. 500. — P. 583–586. — ISSN 0004-6361; 0365-0138; 1432-0746; 1286-4846
  9. ↑ Edge D. O., Shakeshaft J. R., McAdam W. B., Baldwin J. E., Archer S. A survey of radio sources at a frequency of 159 Mc/s. — Mem. R. Astron. Soc., 1959. — Vol. 68 (5 November). — P. 37—60. Архівовано з джерела 30 вересня 2019.(Перевірено 30 січня 2012)
  10. ↑ Hazard, C.; Mackey, M. B.; Shimmins, A. J. Investigation of the Radio Source 3C273 by the method of Lunar Occultations // Nature : journal. — 1963. — Vol. 197 (5 November). — P. 1037. — DOI:10.1038/1971037a0.
  11. ↑ а б в Uchiyama et al., 2006.
  12. ↑ Чернин А. Д., Бердников Л. Н., Расторгуев А. С. Большая наука астрономия [Архівовано 2012-06-10 у Wayback Machine.].
  13. ↑ Peterson, B. M.; Ferrarese, L.; Gilbert, K. M.; Kaspi, S.; Malkan, M. A.; Maoz,D. ; Merritt, D.; Netzer, H.; Onken, C. A.; Pogge, R. W.; Vestergaard, M.; Wandel, A. Central Masses of AGNs. II // The Astrophysical Journal. — IOP Publishing, 2004. — Vol. 613 (5 November). — P. 682—699. — DOI:10.1086/423269.

Посилання


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).