2А31
| 2А31 | |
|---|---|
| Тип | Нарізна гаубиця |
| Походження |  СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | ОКБ-9 |
| Виробник | Завод № 9 Мотовиліхинські заводи |
| Варіанти | Д-11, Д-12, Д-16, 2А31 (Д-32), 2А32 |
| Характеристики | |
| Вага | 1 440 кг |
| Довжина ствола | 4 270 мм |
| Калібр | 122 мм |
| Відбій | Гідравлічне гальмо відкату Пневматичний накатник |
| Підвищення | -3 — +70 |
| Темп вогню | 4 — 6 постр./хв |
| Дульна швидкість | 686 м/с |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | до 15 200 м |
| Максимальна | до 21 900 м |
| Система живлення | напівавтоматична |
Д-32 (індекс ГРАУ — 2А31) — радянська 122-мм гаубиця. Розроблено в ОКБ-9 під керівництвом Федора Петрова.
Історія створення
122-мм нарізна гаубиця розроблена в конструкторському бюро Заводу № 9 під керівництвом Федора Петрова на базі причіпної гаубиці 2А18 спеціально для самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика». Перші варіанти гармати були розроблені під внутрішньозаводськими позначеннями Д-11 та Д-12 у період з 1967 по 1972 роки. Після випробувань на стрільбових стендах як перспективний був прийнятий варіант Д-12, який отримав після доопрацювань позначення Д-32 та індекс ГРАУ 2А31. Гаубиця 2А31 використовувалася Радянською армією у складі САУ 2С1 «Гвоздика».[1]
Опис конструкції
Основним призначенням гаубиці 2А31 є придушення та знищення живої сили противника як на відкритій місцевості, так і в укриттях польового типу, руйнування дзотів, формування проходів у мінних полях, а також боротьба з механізованими, артилерійськими та танковими підрозділами противника. Для ведення вогню використовуються постріли роздільно-гільзового заряджання.[2]
Ствол 2А31 складається з труби, казенника, ежектора та дулового гальма. Довжина труби становить 4 270 мм. На внутрішній частині ствола на довжині 3400 мм виконано 36 нарізів з прогресивною крутістю починаючи від 3°57' і закінчуючи 7°10'. Довжина зарядної камори становить 594 мм. Повна маса ствольної групи — 955 кг. Затвор гармати вертикально-клиновий, оснащений напівавтоматичним механізмом повторного зведення. На клині встановлено лоток із утримником, який запобігає випаданню снаряда зі ствола на великих кутах підвищення, а також полегшує ручне заряджання. При відкритті затвора, утримувач автоматично утоплюється в клин і не перешкоджає екстракції гільзи. Повна маса затворної групи становить 35,65 кг. Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату веретенного типу заправленого рідиною «Стеол-М» або «ПОЖ-70» та пневматичного накатника, заправленого азотом або повітрям. Для стравлювання тиску при роботі в різних температурних діапазонах на гальмі відкату встановлено компенсатор пружинного типу. Циліндри гальма відкату закріплені у казеннику гармати. Максимальна довжина відкату становить 600 мм. Труба гармати скріплена з люлькою, що складається з двох обойм. У передній обоймі знаходиться кожух із закріпленими циліндрами противідкатних пристроїв. У середній частині розташовані кріплення для бронемаски із цапфами. До задньої частини люльки змонтовано огорожу. На правій щоці для командира є механізм блокування ручного спуску гармати, на лівій — система важелів з ручним спуском. Між щоками встановлено відкидну частину огорожі з електромеханічним механізмом дослання.[2]
Боєприпаси
| Номенклатура боєприпасів[3][4][5][6][7][8][9] | |||||||
| Індекс пострілу | Індекс снаряду | Індекс заряду | Маса снаряду, кг | Маса ВР/ОР, кг | Маса пострілу, кг | Початкова швидкість снаряду, м/с[вин. 1] | Максимальна дальність стрільби, км |
| Кумулятивні | |||||||
| 3ВБК3 | 3БК6(М) | 4Ж9 | 29,6 | 680 | 2 | ||
| 3ВБК9 | 3БК13 | 4Ж9/4Ж32 | 18,2 | 1,8 | 27,5 | 726 | 1 |
| 3ВБК12 | 3БК6(М) | 4Ж32 | 2 | ||||
| 3ВБП3 | 3БП1 | 4Ж8 | 14,08 | 22,0 | 740 | 2 | |
| Осколково-фугасні | |||||||
| 3ВОФ5 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж9/4Ж20 | 21,7 | 3,67 | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ6 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж10/4Ж21 | 21,7 | 3,67 | 27,9 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ14 | 3ОФ7/3ОФ8 | 4Ж9/4Ж20 | 21,7 | 2,98 | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ15 | 3ОФ7/3ОФ8 | 4Ж10/4Ж21 | 21,7 | 2,98 | 27,9 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ29 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж9 | 21,76 | 3,97 | 29,4 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ29-1 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж32 | 21,76 | 3,97 | 29,6 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ30 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж10 | 21,76 | 3,97 | 28,5 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ30-1 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж31 | 21,76 | 3,97 | 28,2 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ47 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж32 | 21,7 | 3,67 | 28,4 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ48 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж31 | 21,7 | 3,67 | 27,2 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ81 | 3ОФ56(-1) | 4Ж9(-1) | 21,76 | 4,05 | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ82 | 3ОФ56(-1) | 4Ж10(-1) | 21,76 | 4,05 | 27,9 | 565 | 12,8 |
| Керовані | |||||||
| «Китолов-2М» | К122 | 5,3 | 28 | 13,5 | |||
| Шрапнельні | |||||||
| 3ВШ1 | 3Ш1 | 54-Ж-463М/4Ж11 | 21,76 | 2,075 | 29,6 | 15,2 | |
| 3ВШ4 | 3Ш1 | 4Ж10 | 21,76 | 2,075 | 27,9 | 12,8 | |
| Хімічні | |||||||
| 53-ХСО-462Д | 23,1 | 3,3[вин. 2] | |||||
| 53-ХСО-463Б | 22,2 | 1,325[вин. 3] | |||||
| Димові | |||||||
| 3ВД2 | 3Д4(М) | 4Ж9/4Ж20/4Ж32 | 21,76 | — | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВД3 | 3Д4(М) | 4Ж10/4Ж21/4Ж31 | 21,76 | — | 27,9 | 565 | 12,8 |
| Освітлювальні | |||||||
| 3ВС2 | 53-С-463(Ж) | 4Ж9/4Ж20 | 21,96 | — | 29,5 | 687 | 15,2 |
| 3ВС3 | 53-С-463(Ж) | 4Ж10/4Ж21 | 21,96 | — | 28,1 | 562 | 12,8 |
| 3ВС12 | 3С4(Ж) | 4Ж9/4Ж20 | 29,35 | ||||
| 3ВС13 | 3С4(Ж) | 4Ж10/4Ж21 | 27,95 | ||||
| Агітаційні | |||||||
| 3ВА2 | 3А1(Д)(Ж)(ДЖ) | 4Ж9/4Ж20/4Ж32 | 21,5 | — | 29,3 | 697 | 15,2 |
| 3ВА4 | 3А1(Д)(Ж)(ДЖ) | 4Ж10/4Ж21/4Ж31 | 21,5 | — | 27,5 | 570 | 12,8 |
| Холості | |||||||
| 4Х23-1 | — | 4Х23 | — | — | — | — | — |
| Іноземні[10] | |||||||
| Постановник перешкод КХ/УКХ спільного виробництва Росії та Болгарії | Стандартні | 21,76 | — | 15 | |||
| ОФС виробництва Ірану | 122 mm HE | Стандартні | 20,5 | 3,55 | 15,6 | ||
| ОФС виробництва Китаю | Type 54 | Стандартні | 3,5 | ||||
| ОФС виробництва Китаю | Type 83 | Стандартні | 28,5 | 618 | 15,6 | ||
| ОФС виробництва Югославії | M55 | Стандартні | 515 | 11,8 | |||
| ОФС із донним газогенератором виробництва Хорватії | HE M95 | super charge | 718 | 17,133 | |||
| АР ОФС виробництва Хорватії та Китаю | ERBB 122 HB | super charge | 735 | 20,05-21,9 | |||
Модифікації
- 2А32 — модифікований варіант 2А31 для встановлення в авіадесантну самохідну гаубицю 2С2 «Фіалка». Гаубиця відрізнялася від базового варіанта пневматичним досилачем та новим накатником. Роботи над 2А32 були припинені разом із роботами над САУ 2С2 «Фіалка».[1]
- Д-16 — модифікована версія 2А31 із застосуванням напівавтоматичного поршневого затвора, пластичного обтюратора та картузного методу заряджання. Причиною розробки була сильна загазованість бойового відділення 2С1 під час ведення вогню. У ході випробувань було виявлено низку дефектів конструкції. Після усунення зауважень модифікована гаубиця отримала індекс Д-16М.[1][6]
- Д-16М — подальша модернізація гармати Д-16. Пневматичний досилач замінений на електромеханічний. Збільшено обсяг камори для розміщення більшого заряду та застосування снарядів з покращеною аеродинамікою. Уніфікація гармати Д-16М з базовим варіантом становила близько 60 %. Дальність ведення вогню осколково-фугасними снарядами було підвищено до 18 км. Однак, цей варіант, на думку Міністерства оборонної промисловості СРСР, виявився низькоефективним і в 1972 році роботи над Д-16М були закриті. Замість Д-16М було прийнято рішення використовувати гільзи з покращеною обтюрацією, крім того на 2А31 було встановлено потужніший ежектор. Отриманий науково-технічний доробок з цих робіт було рекомендовано використовувати при розробці картузних варіантів артилерійської системи «Гіацинт» (самохідної — 2С11 «Гіацинт-СК», та причіпної — 2А53 «Гіацинт-БК-1»).[1][6]
- HM51 — іранська копія гаубиці 2А31 для САУ Raad-1.
Примітки
- ↑ а б в г А. В. Карпенко, «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 3—9 (рос.)
- ↑ а б 2А31.ТО. 122-мм Гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации, стр. 4—8 (рос.)
- ↑ А. В. Карпенко, «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 4, 48 (рос.)
- ↑ Таблица стрельбы 122-мм гаубицы Д-30 (рос.)
- ↑ 122-мм гаубица Д-30 (2А18). Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Часть 3. Боеприпасы, стр. 8—11 (рос.)
- ↑ а б в А. Б. Широкорад. Самоходки. 122-мм самоходная гаубица 2С1 «Гвоздика» // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — М. : Техинформ, 1996. — № 6. — С. 18—20.
- ↑ Jane's Ammunition Handbook 2001—2002 (англ.)
- ↑ Тимофеев М. Химическая мина под Россией (рос.). Газета «Независимое военное обозрение». Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 30 червня 2013.
- ↑ Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 18. Химические боеприпасы. Группа 13. Класс 1320. Боеприпасы и артиллерийские выстрелы калибром свыше 125-мм. 152-мм химический артиллерийский снаряд. — М. : Издательский дом «Оружие и технологии», 2006. — Т. Том 12. — С. 445. — ISBN 5-93799-023-4.
- ↑ 122 mm RH-Alan ER 122 HB HE frag and ERBB 122 HB ERFB rounds (Croatia), Field artillery (англ.). Jane's. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 12 грудня 2012. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
Виноски
Література
- 2А31.ТО. 122-мм Гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации / Под ред. И. М. Медведева. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1984. — С. 4—8.
- А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия. — СПб. : Бастион, 2009. — С. 4—9.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).