Яс (гра)

Яс
Походження	Швейцарія[1]
Азартні ігри

Яс (нім. Jass, німецька вимова: [ˈjas] ^ⓘ) — родина картярських ігор на взятки, у своїх основних різновидах належить до ігор мар'яжного типу. Гра поширена насамперед у німецькомовній Швейцарії, Ліхтенштейні та австрійському Форарльберзі. Вона також популярна у франкомовній Швейцарії й Тічино, та відома в інших частинах алеманомовного простору — на півдні Баден-Вюртембергу, в Ельзасі, Південному Тіролі та верхів'ї Північного Тіролю.

Яс часто вважають національною картярською грою Швейцарії. За деякими оцінками, у нього регулярно грають близько трьох мільйонів швейцарців^[2][3] Популярність гри настільки велика, що у Швейцарії словом Jass нерідко називають картярські ігри на взятки загалом^[4]. Грі присвячені радіо- й телепередачі, зокрема програми SRF 1, а також щотижневі телешоу Donnschtig Jass («Четверговий яс») і Samschtig Jass («Суботній яс») на Schweizer Fernsehen^[5].

За деякими підрахунками, існує понад 70 різновидів ясу^[6]. Найпоширенішим різновидом є шибер (нім. Schieber, у Форарльберзі також відомий як Krüzjass), у який грають учетверо — дві команди по два гравці. Згідно з результатами опитування, проведеного 2019 року довідковим сайтом Schweizer Jassverzeichnis, 65 % учасників опитування назвали шибер своїм улюбленим різновидом. Друге місце посів гвафер (Coiffeur) із 18 %, третє — диференцлер (Differenzler) із 12 %; на всі інші різновиди разом припало 5 % відповідей^[7].

Ігри з подібними правилами поширені в різних країнах: у Франції існує споріднена гра белот (Belote), а в Нідерландах — клавер'яс (Klaverjas); в обох країнах вони мають велику популярність. Крім того, схожі ігри поширилися у Східній Європі (зокрема, деберць в Україні), на Близькому Сході та навіть в Індії.

Яс походить із Нідерландів^[8][9][10]. Його нідерландськими попередниками були ігри Jasspel і Belle-Bruid^[11]. Про нідерландське походження гри нагадують не лише назва валета — Jas, а й козирна дев'ятка, відома як Nell.

В останній третині XVIII століття гра потрапила до Швейцарії разом із протестантськими найманцями. Яс швидко здобув популярність і витіснив тарок, який раніше занесли до країни швейцарські та французькі найманці, що служили в Північній Італії. Нині тарок із колодою з 78 карт та італійськими мастями — кубками, монетами, мечами й палицями — зберігся лише у Фіспертермінені та Сурсельві. Найдавніша швейцарська згадка про яс датується 1796 роком і походить із Шаффгаузена: двоє пасторів подали скаргу на двох селян, які грали «на келих вина» у гру, «яку називають ясом».

У XIX столітті яс став надзвичайно популярним, а з часом виникло багато його різновидів.

Залежно від регіону, для гри в яс використовують 36-карткову французьку, швейцарську або австрійську колоду.

Французькою колодою — точніше, її франкошвейцарським різновидом — грають на захід від лінії Брюніг — Напф — Ройс, тобто в Романдії, кантонах Берн, Золотурн, обох Базелях, кантоні Ааргау (за винятком Фрайамту, округу Баден і тих частин округу Цурцах, що лежать на схід від Ааре), а також на схід від цієї лінії в регіонах, де не поширені високогерманські алеманські діалекти, — у Тічино, Граубюндені та вздовж Боденського озера в кантоні Тургау.

Власне швейцарську колоду використовують у Центральній Швейцарії, кантонах Цюрих і Шаффгаузен, Східній Швейцарії (за винятком боденського узбережжя Тургау), у кантоні Ааргау (лише у Фрайамті та окрузі Баден), а також частково в Ліхтенштейні.

У Форарльберзі та подекуди в Ліхтенштейні грають одноголовою австрійською колодою так званого зальцбурзького малюнка (нім. Salzburger Bild). Такою ж колодою грають і в Південному Тіролі.

Правила гри не залежать від типу колоди, тому загалом кожен гравець може грати будь-якими картами. Проте через відмінність мастей і карт перехід із французьких карт на швейцарські чи австрійські, і навпаки, спочатку може бути непростим. Особливо вздовж лінії Брюніг — Напф — Ройс, а також на швейцарському телебаченні, добре знайомі з обома типами карт.

Масті французької колоди мають такі назви різними мовами:

• Німецькою: Herz (♥), Ecke або Karo (♦), Schaufel або Pik (♠), Kreuz або Treff (♣)
• Французькою: cœur ♥, carreau ♦, pique ♠, trèfle ♣
• Італійською: cuori ♥, quadri ♦, picche ♠, fiori ♣
• Романшською: cors ♥, pizs ♦, palas ♠, cruschs ♣

Кожна масть містить дев'ять карт: 6–10, валет, дама, король і туз (фр. six, sept, huit, neuf, dix, valet, dame, roi, as; ромш. sis, set, otg, nov, diesch, pur («валет»), dama («дама»), retg («король»), portga («туз», букв. «свиня»)).

Для кращого розрізнення мастей на картах, які використовують у телевізійних передачах про яс на швейцарському телебаченні, бубни (Ecken) забарвлені в блакитний (замість червоного), а трефи — у зелений (замість чорного) колір.

Масті швейцарської колоди називаються троянди (Rosen), дзвоники (Schellen), жолуді (Eichel) та щити (Schilten). Кожна масть містить дев'ять карт: від 6 до 9 (дев'ятка в козирній масті називається Nell), Banner (хоругва), Under (нижник; у козирній масті також Buur, «селянин»), Ober (вишник), король і туз (подекуди також Sau).^[12]

Масті австрійської колоди називаються чирва (Herz), дзвінка (Schelle), жир (Eichel) та вино (Laub, також Gras або Grün). Кожна масть містить дев'ять карт: шістка (у масті дзвінок також Weli), сімка, вісімка, дев'ятка (у козирній масті — Nell), десятка, Unter (нижник; у козирній масті також Bauer, у Ліхтенштейні — Under), Ober (вишник), король і туз (подекуди також Sau).

Більшість різновидів ясу ґрунтується на таких правилах. Одну з мастей оголошують козирною. У козирній масті найстаршою картою є Under (нижник/валет, або Bauer), який приносить 20 очок, другою за старшинством — дев'ятка (Nell, Näll), що приносить 14 очок. Гравці по черзі викладають по одній карті — проти годинникової стрілки (у Форарльберзі та Південному Тіролі — за годинниковою стрілкою). Мета полягає у тому, щоб забрати взятку, зігравши найстаршу карту масті, з якої розпочато хід, або козир. Якщо потрібної масті немає, дозволяється зіграти будь-яку карту. Проте якщо на столі вже лежить козир, не можна класти нижчий козир (’‘untertrumpfen’’), щоб зберегти старший. Виняток становить випадок, коли в гравця на руках залишилися лише козирі. Інакше діють правила в різновидах «навспак» (алем. Hindersi; наприклад, Differenzler, Molotow, Misère), у яких гравці прагнуть уникати взяток: у них перебивати нижчим козирем дозволено навіть тоді, коли неможливо покласти карту масті, з якої зроблено хід. Козирний нижник/валет не підпорядковується правилу обов'язкового дотримання масті. Гравець, який бере взятку, отримує очки за всі карти, що входять до її складу^[13].

Звичайні карти мають таку вартість: хоругва/десятка — 10 очок, нижник/валет — 2, вишник/дама — 3, король — 4, туз — 11. У грі «згори донизу» (алем. Obenabe; бере найстарша карта, козиря немає) вісімка приносить 8 очок; так само й у грі «знизу догори» (алем. Undenufe; бере наймолодша карта), однак у швейцарському варіанті шістка в ній приносить 11 очок, а туз не має вартості. У форарльберзькому та південнотірольському варіантах вартість карт не змінюється. За останню взятку нараховують ще 5 очок. Загалом за один раунд між гравцями розподіляється 157 очок. Особливе правило: якщо одна сторона (гравець або команда) бере всі дев'ять взяток, тобто робить мач (Matsch, від італ. marcio — «гнилий», «зіпсутий»)^[14][15][16], вона отримує 100 додаткових очок, тобто загалом 257. Якщо суперник бере бодай одну взятку, навіть таку, що не приносить жодного очка (Nullerstich), це вже не вважається мачем, хоча всі 157 очок за карти можуть дістатися одній стороні.

У багатьох різновидах ясу партія складається з кількох раундів, а переможцем зазвичай стає гравець або команда, які набрали найбільше очок (винятком є, зокрема, Differenzler). Перед початком гри визначають або фіксовану кількість раундів (наприклад, у Differenzler, Coiffeur чи одному з варіантів Schieber), або цільову кількість очок (наприклад, у Schieber зазвичай грають до 1000 або 2500 очок). У багатьох варіантах (зокрема у швейцарському Schieber, але не в Differenzler) набрані очки множаться на коефіцієнт залежно від обраної козирної масті чи типу гри; систему підрахунку узгоджують до початку партії. Найпростіший варіант — alles einfach («усе просто»), коли незалежно від козиря розігрують звичайні 157 очок. Поширеною є також система Schellen / Schilten doppelt, Obe drü, une vier, за якої очки (разом із бонусами за комбінації карт, див. нижче) за троянди та жолуді (у французькій колоді — червоні масті) зараховують без змін, за дзвоники та щити (у французькій колоді — чорні масті) подвоюють, у грі Obenabe — потроюють, а в Undenufe — учетверюють (в іншому варіанті Undenufe лише потроюють). В Аппенцеллі поширений ще один варіант підрахунку: дзвоники рахують із коефіцієнтом ×2, троянди — ×3, щити — ×4, Obenabe — ×5, Undenufe — ×6, а жолуді — ×7. Таку партію грають до 5000 очок. Через значну різницю між коефіцієнтами стратегія гри істотно змінюється: особливо важливо не програти «дорогу» гру з високим множником, адже навіть контрмач (Kontermatsch), здобутий суперниками в Undenufe, може вирішити результат усієї партії.

У першому раунді козир визначають одним із кількох способів:

• за допомогою зняття колоди під час тасування (козирною стає масть нижньої карти зі знятої частини колоди; після цього її підкладають під решту колоди, тому ця карта потрапляє до гравця, який роздає);
• за допомогою визначеної карти (зазвичай сімки чирви або сімки бубни): гравець, який отримав її під час роздавання, оголошує козир, обираючи масть на власний розсуд;
• призначеним гравцем (зазвичай не тим, хто роздає карти).

Починаючи з другого раунду, козир зазвичай оголошує гравець, який сидить поруч із тим, хто оголошував його в попередньому раунді (залежно від правил — за або проти годинникової стрілки).

У деяких різновидах ясу, зокрема Bieter, Molotow і Sidi-Barani, діють власні правила визначення козиря.

Якщо правила різновиду ясу це дозволяють (наприклад, у класичній грі, шибері та бітері, але не в диференцлері чи гвафері), додаткові очки можна здобути за віс (алем. Wys, Wyys). Очки за віс нараховують, якщо гравець має три або більше послідовних карт однієї масті чи всі чотири різномасті карти одного номіналу. Про віс слід оголосити під час першого ходу й на вимогу показати карти. У більшості різновидів записувати очки за віс може лише гравець або, в командній грі, лише сторона з найстаршою комбінацією; при цьому зараховують і менш вартісні комбінації того самого гравця чи тієї самої сторони.

Якщо оголошення комбінацій дозволене, мар'яж козирної масті, що в ясі називається штьок (алем. Stöck), приносить 20 очок. Про штьок можна оголосити доти, доки не буде зіграно другу з цих двох карт. Очки за штьок зараховують завжди, навіть якщо суперники оголосили вартісніший віс.^[17]

Якщо в певному різновиді ясу очки за взятки множать на коефіцієнт, зазвичай 1, 2 або 3, той самий коефіцієнт застосовують і до очок за віс.

Якщо в ході раунду в одного з гравців на руках залишаються лише карти, які гарантовано беруть взятку, тобто масть першого ходу та вже зіграні карти однозначно визначають, що всі решта взяток дістануться саме йому (зазвичай незалежно від порядку, в якому він розіграє свої карти, за умови дотримання правил ясу), у багатьох місцевостях для пришвидшення гри прийнято, щоб цей гравець, навіть якщо ще не його черга ходити, відкрито виклав або показав усі карти, що залишилися (нерідко зі словами «Rest»), і таким чином автоматично отримав усі решту взяток. Якщо ж гравець помилився у своїй оцінці, усі невідіграні взятки присуджують суперникам або ж раунд анулюють, а суперники отримують контрмач. Якщо ж у грі беруть участь кілька незалежних сторін, раунд також може бути анульовано, а гравцеві, який помилився, нараховано штрафні очки.

Гра завершується або після заздалегідь визначеної кількості раундів (наприклад, у диференцлері, гвафері чи одному з варіантів шибера), або після досягнення заздалегідь визначеної кількості очок (найчастіше в Schieber).

Якщо гра ведеться до певної кількості очок, можуть застосовуватися спеціальні правила — «подяка» (Sich bedanken) і «штьок — віс — взятка» (Stöck–Wyys–Stich).

Гру проводять у кілька раундів, а очки, набрані в кожному з них, додають до загального рахунку сторони. Перед початком домовляються про цільову кількість очок, наприклад 1000. Гра завершується, щойно одна зі сторін досягає цієї межі й оголошує «подяку» (нім. sich bedanken). Це може статися будь-якої миті, тому останній раунд зазвичай не дограють до кінця. Переможцем стає не той, хто першим набрав потрібну кількість очок чи має більший рахунок, а той, хто першим оголосив «подяку». Через це сторона може програти, якщо вчасно не оголосить про досягнення цільової кількості очок. Якщо ж «подяку» оголошено помилково, до набрання необхідної кількості очок, ця сторона автоматично програє партію.^[18]

Якщо обом сторонам до перемоги бракує лише кількох очок, може виникнути ситуація, коли одна сторона набирає їх першою взяткою раунду, а інша — завдяки вісу, який оголошують одночасно з розіграшем першої взятки. Для визначення переможця в такому разі заздалегідь домовляються про порядок зарахування очок. Це правило відрізняється залежно від регіону й має бути узгоджене до початку гри. У Швейцарії найпоширенішим є порядок штьок — віс — взятка, хоча також трапляється варіант штьок — взятка — віс; у швейцарських закладах, де регулярно грають у яс, цей порядок нерідко вивішують на видному місці. У Форарльберзі зазвичай застосовують порядок взятка — штьок — віс. У таких випадках звичайне правило «подяки» не застосовується.

У Швейцарії під час гри в Schieber рахунок традиційно ведуть крейдою на грифельній дошці. На дошці нанесено Z-подібну схему: у нижній частині праворуч рисками відмічають кожні 20 очок, а чотири вертикальні риски перекреслюють п'ятою навскіс, що відповідає 100 очкам. У середній частині навскіс ставлять риски по 50 очок, а дві перехрещені риски означають 100 очок. У верхній частині зліва позначають сотні, причому для наочності кожні 500 очок також перекреслюють навскіс. У різновидах гри з множниками завдяки вісу або мачу за один раунд можна набрати кілька сотень очок; у такому разі 500 очок позначають літерою V, яку за потреби доповнюють до X, що означає 1000 очок.

Очки, менші за 20, записують цифрами на правому краї дошки. Коли їхня сума досягає 20, її замінюють відповідною рискою.

Наприкінці партії, коли наближається момент оголошення «подяки», гравці обох сторін уважно перераховують риски на дошці. У швейцарських трактирах часто можна попросити карти, грифельну дошку, крейду, губку та спеціальний килимок для гри в яс (алем. Chömer bitte no d Chaarte haa? — «Можна нам, будь ласка, ще карти?»). Грифельні дошки з надрукованою Z-подібною схемою та крейду для запису рахунку продають у багатьох магазинах, а в швейцарських гірських і лижних хатинах вони зазвичай вже підготовлені для гри.

На відміну від інших поширених картярських ігор, більшість різновидів ясу не мають правил, затверджених якоюсь організацією як загальнообов'язкові для своїх членів; єдиним винятком є диференцлер, для якого існує Швейцарська асоціація гри в диференцлер (нім. Eidgenössischer Differenzler-Jass-Verband). Поштовхом до уніфікації правил стала популярна телепередача Samschtig-Jass на каналі SRF 1, у якій грають саме в диференцлер. Завдяки цьому правила, за якими проводиться Samschtig-Jass, набули широкого поширення й визнання навіть серед тих, хто не є членами згаданої асоціації. Значного авторитету також набула збірка правил Puur-Näll-As, у якій досить вичерпно описано правила більшості картярських ігор, що належать до ясу. На відкритих турнірах із шиберу нині переважно використовують правила Puur-Näll-As, тоді як у Романдії та Тічино — регламент місцевої федерації ясу (фр. Fédération Romande et Tessinoise de Jass). Прихильники стандартизації зазначають, що єдині правила дають змогу без попередніх тривалих домовленостей проводити спонтанні, зокрема міжрегіональні, партії та турніри. Натомість критики вважають, що це загрожує життєздатності й різноманітності культури ясу, оскільки може призвести до занепаду багатства його різновидів. У відповідь на це зауважують, що єдиний звід правил є лише одним із можливих орієнтирів, а не юридичним обов'язком грати саме за ним. За систематичною таксономією різновиди ясу поділяють на командні ігри (наприклад, шибер), індивідуальні ігри, королівські ігри (Köngisspiele) та ігри на уникнення очок (Destruktionsspiele)^[19].

Найвідомішим різновидом ясу у Швейцарії є ши́бер (Schieber) для чотирьох осіб, у якому двоє партнерів сидять один навпроти одного. Існують також варіанти для двох або шести гравців^[20]. У Форарльберзі цю гру називають Krüzjass(a) або Kreuzjassen. Гравець, чия черга визначати режим розіграшу, може передати це право своєму партнерові, який тоді й робить вибір. Основними режимами є козир (Trumpf), згори донизу (Obenabe; у Форарльберзі — Bock, туз є найстаршою картою) та знизу вгору (Undenufe; у Форарльберзі — Goaß або Geiß, найстаршою картою є шістка). За домовленістю можуть використовуватися й інші режими, наприклад слалом (Slalom), у якому чергуються режими «згори донизу» і «знизу вгору», або ґушті (Guschti), також зі зміною посеред раунду (Quer), де після перших п'яти взяток схема розіграшу змінюється.

Теоретично можливі такі варіанти гри. Будь-який козир, порядок старшинства карт і мету гри можна поєднувати між собою (наприклад, Herz-obenabe-Maxi — звичайна козирна гра в чирву або A-Slalom-Misère), однак на практиці зазвичай використовують лише обмежену кількість таких комбінацій.

Гвафе́р (Coiffeur) — командний різновид ясу для щонайменше двох команд по двоє гравців. Перед початком партії складають перелік режимів гри, кожен із яких кожна команда повинна обрати один раз. Після кожної здачі набрані очки зараховують лише команді, яка обрала відповідний режим. Премію за мач і очки за віс зазвичай не нараховують.

Кожному режиму надають певний множник. У партії з десяти режимів зазвичай використовують множники від 1 до 10. Отже, найбільший можливий результат за десять раундів становить ${\displaystyle (10+9+8+7+6+5+4+3+2+1)\times 157=8635}$ очок.

У дифере́нцлері (Differenzler) кожен гравець після перегляду своїх карт оголошує кількість очок, яку розраховує набрати. Мета полягає в тому, щоб фактичний результат якомога точніше відповідав оголошеному. Перемагає гравець, який набрав найменше очок різниці між оголошеним і фактичним результатом.

Диференцлер вважають різновидом ясу, у якому випадковість роздачі має менший вплив, ніж в інших різновидах, оскільки слабку руку можна частково компенсувати точним прогнозом.

Бі́тер (Bieter, у Форарльберзі Steigerer) — різновид ясу для трьох або п'ятьох гравців. Грають командами: один проти двох або двоє проти трьох.

На початку кожної здачі гравці торгуються, називаючи кількість очок, яку зобов'язуються набрати. Гравець, що запропонував найбільшу кількість очок, отримує право назвати карту, яку хотів би мати. Власник цієї карти стає його партнером, і разом вони утворюють команду з двох гравців.

Перевага команди з двох полягає в тому, що для перемоги їй достатньо набрати лише оголошену під час торгів кількість очок, тоді як команді з трьох гравців потрібно досягти 1000 очок. Серед різновидів ясу ця гра вважається найближчою до скату.

Кла́мерн (Klammern) — різновид ясу для двох-чотирьох гравців із накопичувальним рахунком, подібним до рахунку в дартсі. Гру ведуть до 301, 501 або 1001 очка, а мета полягає в тому, щоб першим перевищити встановлену межу.

Гравець, який обирає козир, повинен набрати більше очок, ніж його суперники. Якщо йому це не вдається, набрані в цій здачі очки зараховують суперникам.

Королівський яс (Königsjass) — різновид ясу для трьох гравців. Кожному гравцеві роздають по три карти тричі поспіль, а решту дев'ять карт залишають у прикупі. Верхня карта прикупу визначає козир.

Гравець, який має шістку козирної масті, може обміняти її на відкриту верхню карту прикупу, поклавши шістку на її місце. Після цього кожен гравець по черзі вирішує, чи бажає взяти прикуп. Якщо гравець бере прикуп, він відкладає свої карти й натомість забирає всі карти прикупу. Власник козирної шістки й після цього може скористатися правом обміну.

Після цього починається розіграш. Кожен грає сам за себе. Партію зазвичай ведуть до 1000 або 1500 очок, хоча за домовленістю цільовий рахунок може бути іншим.

• Dani Müller: Stöck — Wys — Stich: Der neue Schweizer Jassführer. SRF Edition, 2015, ISBN 978-3-03781-091-0.
• Göpf Egg, Albert Hagenbucher: PUUR, NAELL, AS — Offizielles Schweizer Jassreglement. 9. Auflage. AGM AGMüller, Neuhausen am Rheinfall 2007, ISBN 978-3-905219-96-8.
• Daniel Grütter, Walter Haas, Max Ruh: Das Tarockspiel in der Schweiz. Tarocke des 18. und 19. Jahrhunderts im Museum zu Allerheiligen Schaffhausen. Erschienen anlässlich der Ausstellung im Museum zu Allerheiligen Schaffhausen vom 17. September 2004 bis 27. März 2005, ISBN 3-907066-54-5.
• Kartenspiele німецькою, французькою та італійською // Історичний словник Швейцарії.
• Matthias Mala: Das grosse Buch der Kartenspiele. Falken, Niedernhausen/Ts. 1997, ISBN 3-8068-7333-X.
• Edwin J. Nigg: Schweizer Jassbuch. Über 70 verschiedene Jassarten mit vielen Abbildungen. Schellen Verlag, Niederteufen [1978], ISBN 3-7212-0118-3.
• Швейцарський ідіотикон. Band III, Sp. 69 f. (Artikel Jass mit Zusammensetzungen und Ableitungen).

• Яс
• Федеральна асоціація гри в Differenzler-Jass
• Швейцарський довідник ясу — перелік турнірів і заходів із ясу у Швейцарії