YaChudo

Ян Марсалек

Переглядів: 0. Оновлено 06.11.2026.

Ян Марсалек
нім. Jan Marsalek Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився15 березня 1980[1] (46 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Відень, Австрія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Австрія
 Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністькерівник, утікач Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладWirecard[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаголовний операційний директор Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіГанс Маршалекd[3] і Anna Vavakd Редагувати інформацію у Вікіданих
Колишня резиденція Марсалека на вулиці Прінцрегентенштрассе, 61 у Мюнхені[4]

Ян Марсалек (при народженні Маршалек, н. 15 березня 1980, також відомий, як Олександр Михайлович Нелідов та під іншими іменами) — австрійський бізнесмен-утікач, підозрюваний у шпигунстві на користь Росії[5]. Протягом 2010—2020 років працював операційним директором німецької фінансової компанії Wirecard, що стала банкротом 2020 року. Марсалек на цій посаді відповідав за роботу в Азії. Перед банкрутством виявилося, що майже 2 млрд євро грошей компанії зникли або не існували[6].

Керівників компанії включно з Марсалеком було звільнено 18 червня 2020 року, після чого він виїхав із Німеччини та згодом переїхав до Росії під кількома вигаданими іменами та підробними документами. Інтерпол подав його в розшук. 2010 року, за даними слідства, Марсалека завербувала російська розвідка[7][8].

Ранні роки

Марсалек навчався у австрійській школі, але не закінчив її[9]. Його дідусь Ганс Маршалек був учасником австрійського руху опору під час Другої світової війни, але згодом його підозрювали у шпигунстві на користь СРСР[10]. У 19 років Ян заснував компанію з розробки програмного забезпечення.

Wirecard

2000 року Марсалек почав працювати у Wirecard, в роботі йому стали в нагоді знання протоколу бездротових програм. 1 лютого 2010 року він став операційним директором і членом виконавчого комітету компанії[11][7][8].

Скандал з Wirecard

Марсалека та решту керівників Wirecard звільнили 18 червня 2020 року. Марсалек тоді заявив колегам, що їде на Філіппіни, щоб довести невинність, але після цього зник[12]. Компанія Wirecard під керівництвом Марсалека завищила свій баланс, через що збанкрутіла 2020 року[4].

Востаннє у Європі Марсалек жив у Мюнхені[13]. За даними розслідування Bellingcat, Der Spiegel та The Insider, він утік до Мінська всього за кілька годин після звільнення[12]. 19 липня 2020 року німецьке видання Handelsblatt повідомило, що Марсалек скоріш за все був у Росії й жив під наглядом російського ГРУ в особняку під Москвою[14]. За даними Die Welt, Німецька розвідка 2020 року мала дані про те, що Марсалек перебував у навчальному центрі ФСБ в Балашисі[11].

Інтерпол за запитом Німеччини в серпні 2020 року оголосив Марсалека в розшук[15].

Життя в Росії

У травні 2021 року Розвідка ФРН мала дані, що Марсалек жив біля Москви. У РФ заявили, що його місце проживання невідоме[11]. За даними центру «Досьє» Михайла Ходорковського, 2021 року Марсалек отримав російське громадянство, мав щонайменше два підроблені російські паспорти, і жив під охороною ФСБ у замку Мейєндорф[16].

У вересні 2025 року завдяки співпраці Der Spiegel (Німеччина), ZDF (Німеччина), Standard (Австрія), PBS-Frontline (США) та The Insider (Латвія) було отримано детальні дані про Марсалека в Росії[17]. Марсалек регулярно супроводжувала і навчала російської мови «перекладачка» Тетяна Спірідонова (нар. 1984). Спірідонова в червні 2022 року привезла для Марсалека через Стамбул до Москви кілька смартфонів, придбаних у Відні[18][19][20].

13 грудня 2022 року Спірідонова у Стамбулі забрала викрадений зашифрований за стандартом НАТО («SINA») ноутбук і привезла його до Москви. Марсалек постійно контактував із нею, і за даними журналістів, він займається постачанням до Росії чутливого комп'ютерного обладнання.

Також стало відомо про його поїздки до штаб-квартири російської розвідки у Москві. Марсалек мав кілька підробних паспортів, а 2025 року отримав справжній паспорт РФ. В ньому вказано, що він нібито народився 22 лютого 1978 року в Ризі під іменем «Олександр Михайлович Нелідов».

Марсалек також кілька разів їздив до зони бойових дій на сході України та до окупованого Росією Маріуполя. Він брав участь в операціях за лінією фронту і щонайменше кілька разів відвідував окупований Росією Крим[17].

Зв'язки з російською розвідкою

2020 року Марсалек зацікавив щонайменше три західні розвідки через зв'язки з російським ГРУ. У Мюнхені Марсалек жив навпроти російського консульства[4], де встановлював контакти з російською розвідкою через «Австрійсько-російське товариство дружби»[11]. Серед його контактів був колишній полковник ГРУ Андрій Чупригін. Також Ян їздив до Пальміри в Сирії як «гість російських військових»[4].

2023 року стало відомо, що Марсалека завербоувала російська розвідка щонайменше 2013 року[7]. Розслідування німецьких, австрійських та російських журналістів виявило, що 2020 року російські спецслужби видали Марсалеку фальшиві документи на ім'я православного священника Костянтина Баязова і видано російський паспорт на це ім'я. Так дійсно звуть справжнього священника з Липецька, який обличчям схожий на Марсалека[21]. Ключову роль в цій операції зіграла російська еротична модель Наталія Злобіна, що стала коханкою Марсалека, і яка з ним «випадково познайомилася», після чого, до 2014 року познайомила його з куратором ГРУ Станіславом Петлінським. 2017 року Ян і Злобіна їздили до Сирії до підрозділів ПВК Вагнер[22]. Згодом Марсалек використовував компанію Wirecard для підтримки вагнерівців та інших російських військових на Близькому Сході[23].

2023 року Марсалек домовився з п'яти болгарами, згодом заарештованими в Лондоні при спробі організації нападів на російських опозиціонерів[24]. Їх усіх було звинувачено в участі в російській шпигунській мережі у Британії, а керував ними Марсалек[25].

У березні 2024 року Der Spiegel опублікував розслідування причетності Марсалека до російської розвідки[26]. Влітку 2023 року Христо Грозев довів, що Марсалек жив у Росії і подорожував під фальшивим ім'ям «Олександр Іванович Шмідт», використовуючи французький паспорт[27].

Австрійська влада повідомляє, що Егісто Отт отримав від Марсалека 20 тис. євро за зашифрований ноутбук SINA[28]. У серпні 2025 року Прокуратура Відня відкрила проти Отта та неназваного поліцейського справу за звинуваченням у роботі на розвідку на шкоду Австрії, хабарництві, зловживанні службовим становищем та порушенні державної таємниці[29]. 2024 року британський суд визнав Марсалека особою, що координувала «болгарське шпигунське угруповання» та заплатила підозрюваному Орліну Руссеву 204 тис. фунтів за участь у спецоперації[30]. Руссєв отримав 10 років і 8 місяців ув'язнення[31]. Протягом 2020—2024 років Марсалек і Руссев часто спілкувалися, обмінявшись понад 70 тис. повідомлень у Telegram. Їхніми основними цілями були Христо Грозєв та Роман Доброхотов[32][33][34][35][a][37].

Примітки

  1. ↑ а б https://www.bka.de/DE/IhreSicherheit/Fahndungen/Personen/BekanntePersonen/Jan_Marsalek_wirecard/Sachverhalt.html?nn=26874#detailinformationen137138
  2. ↑ https://www.welt.de/wirtschaft/article211008233/Wo-ist-Jan-Marsalek-Gefaelschte-Einreiseunterlagen-fuer-Ex-Wirecard-Vorstand.html
  3. ↑ https://www.ft.com/content/ebbc0fab-9969-493a-815c-782085ca1651
  4. ↑ а б в г Murphy, Paul; Jones, Sam; Warrell, Helen (10 липня 2020). From payments to armaments: the double life of Wirecard's Jan Marsalek. Financial Times (брит.). Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
  5. ↑ Minute 41-75, in German. Die Zelle - Putins Wiener Spione. Joyn Österreich (нім.). Процитовано 19 вересня 2024.
  6. ↑ Lebowitz, Shana. German fintech star Wirecard said $2 billion went 'missing' from its bank accounts. Analysts and accounting professors explain how it could have happened. Business Insider (амер.). Процитовано 25 серпня 2023.
  7. ↑ а б в He's Wanted for Wirecard's Missing $2 Billion. He's Now Suspected of Being a Russian Spy. Wall Street Journal. 15 грудня 2023.
  8. ↑ а б Зник з мільярдами євро: топ-менеджер, який втік з Німеччини, працював на РФ, - WSJ. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 жовтня 2025.
  9. ↑ Bachler, Martina (17 липня 2020). Jan Maršálek - Der meistgesuchte Österreicher der Welt. trend.at (нім.). Архів оригіналу за 15 липня 2023. Процитовано 27 липня 2022.
  10. ↑ Wirecard fraudster Jan Marsalek's grandfather was suspected Russian spy. Financial Times. 20 березня 2023. Процитовано 20 березня 2023.
  11. ↑ а б в г Ex-Wirecard Exec Still in Moscow After Year On the Run – Reports. Moscow Times. 15 червня 2021. Процитовано 16 серпня 2023.
  12. ↑ а б World's Most Wanted Man Jan Marsalek Located in Belarus; Data Points to Russian Intel Links. bellingcat (брит.). 18 липня 2020. Процитовано 19 липня 2020.
  13. ↑ Weiguny, Bettina. Wirecard-Skandal: Polizei räumt Marsalek-Villa in München. FAZ.NET (нім.). ISSN 0174-4909. Процитовано 27 липня 2022.
  14. ↑ «Marsalek soll sich nahe Moskau aufhalten» [Архівовано 20 липня 2020 у Wayback Machine.] tagesspiegel.de, 19 July 2020
  15. ↑ Matussek, Karin (13 серпня 2020). Wirecard's Jan Marsalek Added to Interpol's Most Wanted List. Bloomberg News. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 5 травня 2021.
  16. ↑ Fugitive Ex-Wirecard Exec Obtains Russian Passport – Reports. Moscow Times. 26 липня 2022. Процитовано 17 серпня 2023.
  17. ↑ а б ZDF-"frontal": Exklusive Daten zum geheimen Leben des Jan Marsalek. ZDF Presseportal (de-DE) . Процитовано 16 вересня 2025.
  18. ↑ Schmalz, Alexander (16 вересня 2025). Wirecard: Jan Marsalek in Moskau aufgespürt – Hunderte Handy-Ortungen nahe der FSB-Zentrale. Berliner Zeitung (нім.). Процитовано 16 вересня 2025.
  19. ↑ Специализирана операция се провежда в сградата на ГДБОП. bnr.bg (болг.). Процитовано 4 жовтня 2025.
  20. ↑ В Австрії затримали екс-офіцера, що шпигував на користь Росії. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 жовтня 2025.
  21. ↑ Из мошенника в священники. Как спецслужбы прячут в России Яна Марсалека, укравшего миллиарды долларов. The Insider (рос.). Процитовано 4 жовтня 2025.
  22. ↑ Bild: один із головних шахраїв Німеччини міг співпрацювати Пригожиним та ГРУ Росії. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 жовтня 2025.
  23. ↑ A most wanted man: Fugitive Wirecard COO Jan Marsalek exposed as decade-long GRU spy. The Insider. 1 березня 2024. Процитовано 7 березня 2024.
  24. ↑ Geheimidentität von Jan Marsalek in Russland aufgedeckt. ZDFheute (нім.). 1 березня 2024. Процитовано 1 березня 2024.
  25. ↑ Bulgarians accused of being Russian spies appear in UK court. Reuters (англ.). 26 вересня 2023. Процитовано 27 вересня 2023.
  26. ↑ The double life of former Wirecard executive Jan Marsalek. Der Spiegel (англ.). 5 березня 2024. Процитовано 5 березня 2024.
  27. ↑ Masha Gessen (2 червня 2025). The Man Putin Couldn't Kill. New York Times (англ.). Процитовано 2 червня 2025.
  28. ↑ Putin hijacked Austria's spy service. Now he's going after its government. 24 травня 2024.
  29. ↑ В Австрії судитимуть ексрозвідника - звинувачують у шпигунстві на Росію. www.ukrinform.ua (укр.). 29 серпня 2025. Процитовано 4 жовтня 2025.
  30. ↑ В Австрії затримали ексагента розвідки за підозрою в шпигунстві для рф. Слово і Діло (укр.). 4 жовтня 2025. Процитовано 4 жовтня 2025.
  31. ↑ У Лондоні викрили шпигуна Кремля: агента РФ засудили майже до 11 років. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 жовтня 2025.
  32. ↑ Brown, David (28 листопада 2024). Russian spying ring 'planned honeytrap to bait journalists'. The Times (англ.). Процитовано 29 листопада 2024.
  33. ↑ Boffey, Daniel; reporter, Daniel Boffey Chief (8 березня 2025). Revealed: second Kremlin spy ring targeting Russian dissidents discovered in UK. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 4 жовтня 2025.
  34. ↑ Amanpour, Christiane (9 травня 2025). 'Antidote': New documentary exposes the price of speaking out against Putin. CNN. Архів оригіналу за 10 травня 2025. Процитовано 10 травня 2025.
  35. ↑ Aronson-Rath, Raney (6 травня 2025). On 'Antidote,' and the Power and Perils of Investigative Journalism. PBS: Frontline. Архів оригіналу за 10 травня 2025. Процитовано 10 травня 2025.
  36. ↑ De Simone, Daniel; Bell, Chris; Beal, Tom; Atefie, Nikolai (24 березня 2025). Two women who spied for Russia tracked down and named by BBC. BBC. Архів оригіналу за 26 березня 2025. Процитовано 26 березня 2025.
  37. ↑ У Британії виявили нову російську шпигунську мережу, ціллю були Грозєв і Доброхотов. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 жовтня 2025.

Виноски

  1. ↑ Підозрювані в шпигунстві і засуджені за шпигунство на користь Росію, включають Орліна Руссева, Катрін Іванову, Івана Стоянова, Тіхоміра Іванчова, Ваню Габерова та Бізера Джамбазова[36]

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).