YaChudo

Егісто Отт

Переглядів: 0. Оновлено 07.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Отт.
Егісто Отт
Народився1962[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Філлах, Каринтія, Австрія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Австрія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьрозвідник Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіталійська[2] і німецька Редагувати інформацію у Вікіданих
IMDbID 16880320 Редагувати інформацію у Вікіданих

Егісто Отт (нар. 1962, Філлах, Австрія) — австрійський поліцейський, силовик, який працював переважно у сфері розвідки. Відомий своєю суперечливою діяльністю в Австрійській службі захисту конституції, яка дає підстави припускати його зв'язки з колами російських спецслужб[3].

Біографія

Отт вступив на службу в поліцію у 1980-х роках. У 1993 році став членом оперативної групи з боротьби з тероризмом (EBT) — попередниці Управління державної безпеки та розвідки Австрії. Там він, зокрема, працював у «Спеціальній комісії з листів-бомб», яка зрештою допомогла у викритті терориста Франца Фукса. У 2001—2009 роках служив офіцером зв'язку в Італії, з 2010 по 2012 — у Туреччині. Після повернення з Анкари, працював у відділі міграційної поліції, а у 2013—2015 роках — у Федеральному відомстві з охорони конституції та боротьби з тероризмом (BVT) у сфері джихадизму[4].

У 2015 році Отт став особистим помічником керівника відділу Мартіна Вайса. Згідно з матеріалами слідства, у цей період Отт і Вайс нібито створили розвідувальну групу, послугами якої користувалися російські спецслужби. У листопаді 2017 року Отта було тимчасово відсторонено від посади на підставі звітів іноземних розвідок про те, що він продавав інформацію Росії[5]. Внаслідок втрати довіри інших розвідок до BVT, наступного року австрійську розвідку було виключено з Бернського клубу. За даними Süddeutsche Zeitung, однією з причин могли бути також висновки ЦРУ щодо шпигунства Отта на користь Росії[6]. Австрійські правоохоронці підозрюють Отта та Вайса в тому, що вони склали документ зі звинуваченнями BVT, розісланий восени 2017 року, що став частиною скандалу навколо BVT[7].

У середині 2018 року Федеральний адміністративний суд скасував відсторонення Отта. Після цього його перевели до Академії безпеки. Як повідомляється, йому вдалося завдяки особистим контактам і надалі проводити перевірки осіб без службового підґрунтя. На початку 2021 року щодо Отта було застосовано попереднє ув'язнення та знову оголошено відсторонення від посади. Шість тижнів потому його звільнили з-під варти, а Федеральний адміністративний суд підтвердив це друге відсторонення[8].

29 березня 2024 року Отта знову взяли під варту[9]. Прокуратура звинувачувала його в тому, що він «систематично збирав секретні відомості та дані, не призначені для оприлюднення, а також персональні дані з поліцейських баз даних з метою їх передачі Яну Марсалеку та представникам російських органів влади»[10]. Під час сплаву на каное тодішнього міністра внутрішніх справ Вольфганга Соботки з високопоставленими чиновниками МВС, серед яких був Міхаель Такач, у воду нібито впали три мобільні телефони з «державними таємницями»[11][12]. Для ремонту їх передали техніку, який, згідно з обвинуваченням, зробив копії даних із пристроїв та передав Отту. Отта звинувачували в тому, що він через невідомих осіб передав ці копії Яну Марсалеку, який працював на російську розвідку. Він, у свою чергу, нібито передав ці мобільні телефони до ФСБ[13].

Крім того, Отта звинувачують у тому, що він дізнався адресу проживання Христо Гросева, у квартиру якого пізніше вдерлися, викравши його ноутбук та USB-накопичувач[14]. Інше звинувачення полягає в тому, що Отт міг продати ФСБ ноутбук SINA — спеціально захищений ноутбук, на якому зберігаються «дані держави ЄС, що підлягають секретності». Він також міг із співробітником Служби захисту конституції Мартіном Вайсом здійснювати запити щодо осіб, місцеперебування яких хотіла дізнатися ФСБ, зокрема щодо агента ФСБ, що перейшов на бік противника[15].

У Отта були виявлені документи агента та його родини[16]. Отт заперечує всі звинувачення[17]. У червні 2024 року його звільнили з-під варти[18].

У серпні 2024 року прокуратура Відня подала позов проти Отта та колишнього депутата Національної ради Ганса-Йорга Єневайна (FPÖ) за звинуваченням у порушенні службової таємниці[19]ю У листопаді 2024 року розпочався судовий розгляд у Віденському земельному суді у кримінальних справах[20].

У лютому 2025 року прокуратура Відня подала звинуватила Отта у тому, що у вересні 2018 року він передав колишньому депутату Національної ради від FPÖ Гансу-Йоргу Єневейну зроблені ним фото співробітників BVT з представниками іноземних розвідувальних служб[21].

20 травня 2026 року Егісто Отта у віці 63 років засудили до понад чотирьох років позбавлення волі без умовного терміну за шпигунство, хабарництво, зловживання службовим становищем та інші злочини[22][23]. Адвокат Отта в залі суду оголосив про подачу апеляції[24][25].

Родина

Мати Отта — італійка; перші чотири роки життя він провів в Італії. Його ім'я — це італійська версія імені Егіст.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Franceschini C. Der Spion
  2. ↑ а б https://www.bmi.gv.at/magazinfiles/2006/01_02/files/verbindungsbeamte.pdf
  3. ↑ SALTO (10 квітня 2024). Der Spion | SALTO. salto.bz (нім.). Процитовано 1 червня 2026.
  4. ↑ Wie Egisto Ott zum gefürchteten Doppelagenten für Russland wurde. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  5. ↑ Was wir bisher über die Spionageaffäre um Egisto Ott wissen. Die Presse (нім.). 12 квітня 2024. Процитовано 1 червня 2026.
  6. ↑ Йорг Шмітт, Ральф Віганд (Jörg Schmitt, Rallf Wiegand): Putins Mann in Wien («Людина Путіна у Відні»). Süddeutsche Zeitung. 5 квітня 2024 р., с. 2.
  7. ↑ anja.kroell,jhager (30 березня 2024). Egisto Ott: Wer spionierte für den mutmaßlichen Spion?. kurier.at (нім.). Процитовано 1 червня 2026.
  8. ↑ Ex-BVT-Agent Ott muss in U-Haft, Nationaler Sicherheitsrat tagt am 9. April. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  9. ↑ Wien: Wie Jan Marsalek einen Spionagering für Russland führte. FAZ.NET (нім.). 18 квітня 2024. Процитовано 1 червня 2026.
  10. ↑ „Systematisch gesammelt“: Neue Vorwürfe im Spionagefall Ott. Die Presse (нім.). 4 квітня 2024. Процитовано 1 червня 2026.
  11. ↑ Der Spionageprozess Ott widmet sich gestohlenen Handys, die in Moskau landeten. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  12. ↑ Spionageaffäre Ott: BVT-Abteilungsleiter sagte in München aus. news.ORF.at (нім.). 13 квітня 2024. Процитовано 1 червня 2026.
  13. ↑ Ex-BVT-Agent Ott soll Handys von Spitzenbeamten an russische Spione übergeben haben. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  14. ↑ Russische Agenten brachen mithilfe eines Ex-BVT-Beamten in Wien bei Journalist ein. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  15. ↑ Spionageaffäre: Zwei Geheimlaptops bei Ott gefunden. news.ORF.at (нім.). 10 квітня 2024. Процитовано 1 червня 2026.
  16. ↑ Европа, Новая газета (26 лютого 2025). «Мои близкие ничего не знали». Адвокат: беглый экс-полковник ФСБ Дмитрий Сенин, считавшийся убитым в Черногории, жив и находится в безопасности. Новая газета Европа (рос.). Процитовано 1 червня 2026.
  17. ↑ red, ORF at/Agenturen (11 квітня 2024). Ex-BVT-Beamter Ott sieht sich als „Aufdecker von Schweinereien“. news.ORF.at (нім.). Процитовано 1 червня 2026.
  18. ↑ Mutmaßlicher Russland-Spion Egisto Ott enthaftet. www.profil.at (нім.). 26 червня 2024. Процитовано 1 червня 2026.
  19. ↑ Staatsanwaltschaft klagt Ott und Ex-FPÖ-Politiker Jenewein an. DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  20. ↑ Erster Prozess gegen Ex-Agent Egisto Ott: "Lassen Sie den Staatsanwalt in Ruhe". DER STANDARD (de-AT) . Процитовано 1 червня 2026.
  21. ↑ michaela.reibenwein (11 лютого 2025). Weitere Anklage gegen Egisto Ott liegt auf dem Tisch. kurier.at (нім.). Процитовано 1 червня 2026.
  22. ↑ Якубець, Ганна (21 травня 2026). Збирав секретні дані: в Австрії колишній розвідник отримав термін за шпигунство на користь Росії. OBOZ.UA (укр.). Процитовано 1 червня 2026.
  23. ↑ В Австрії судили ексрозвідника, який п'ять років шпигував на користь Кремля. РБК-Украина (укр.). Процитовано 1 червня 2026.
  24. ↑ Brunner, Simone (21 травня 2026). Prozess gegen Egisto Ott: »Ich bin ein Spion«. Die Zeit (de-DE) . ISSN 0044-2070. Процитовано 1 червня 2026.
  25. ↑ В Австрії ексрозвідника засудили за шпигунство на користь Росії. www.ukrinform.ua (укр.). 22 травня 2026. Процитовано 1 червня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).