Ян Кишка
| Ян Кишка | |
|---|---|
| Народився | 12 червня 1547[1][4]  |
| Помер | 9 липня 1592[1][2][3] (45 років) Краків, Річ Посполита |
| Країна |  Велике князівство ЛитовськеРіч Посполита |
| Діяльність | друкар |
| Посада | Віленський каштелян[3], крайчий[5], староста Берестейськийd[1], жмудські старости[4], великий литовський підчаший[6] і староста бистрицькийd |
| Конфесія | Польські брати[1][4][3] |
| Рід | Кішки |
| Батько | Станіслав Кішка[7] |
| Мати | Ганна Радзивіл[7] |
| Брати, сестри | Станіслав Кішка і Ганна Кішкаd |
| У шлюбі з | Єлизавета Софія Острозька[8][4][9] |
 | |
Ян Кишка (пол. Jan Kiszka, 1552 — перед[10] 26 липня 1592) — генеральний староста жмудський, крайчий великий литовський (1569—1579), підчаший великий литовський (1579—1588), каштелян віленський (з 1587), воєвода берестейський (з 1589). Зять князя Костянтина Василя Острозького. Небіж князя Миколи-Криштофа Радзивілла (Сирітки).
Біографія
Син Станіслава Кішки-молодшого (пом. 1554) і його дружини княжни Ганни Радивил. Матір близько 1563 року змінила кальвінський обряд на аріянський.
Навчався в містах Базелі та Цюриху. Подорожував по Італії, Іспанії й Франції.
Виставив на польсько-російську війну (1577—1582) під своїм командуванням 500 вояків.
Сім'я
Дружина — донька князя Костянтина Василя Острозького — Єлизавета (пом. 26 серпня 1599[11]). Нащадків вони не покинули. Єлизавета після смерті першого чоловіка вийшла заміж удруге за князя Христофора Перуна Радзивілла, який одідичив маєтності Кишки[10]. Заповіла поховати себе у віленській латинській катедрі[11].
Релігійні погляди
Мати виховувала сина як антитринітарія. На посаді сенатора голосив за ідею релігійної толерантності. Сприяв зміні характеру кальвіністських зборів на антитринітарські. Засновник антитринітарських громад у Венгрові, Ів'ї, Лоську, Любечі, Кейданах, Новогрудку.
Його маєтність Венгрув стала центром руху антитринітаріїв. Був опікуном проповідника Петра з Гоньондза. 1570 року заснував у Венгрові друкарню. Докладав зусиль для налагодження доктринальних суперечок між антитринітарськими громадами. Був противником ідей розкріпачення селян, пацифізму, спільного майна, заборони займати адміністративні посади, симпатій юдаїзму та інших радикальних поглядів у антитринітарському середовищі. Це стало причиною його розриву з Петром з Гоньондза і Симоном Будним.
Примітки
- ↑ а б в г д Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2020. — С. 183. — 405 с. — ISBN 978-83-65880-89-5
- ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2015. — С. 103. — 370 с. — ISBN 978-83-7181-312-2
- ↑ а б в г Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 110. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
- ↑ а б в г Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2015. — С. 267. — 370 с. — ISBN 978-83-7181-312-2
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 226–227.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 290–291.
- ↑ а б Antoniewicz M. Protoplaści książąt Radziwiłłów. Dzieje mitu i meandry historiografii — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2011. — С. 60. — 423 с. — ISBN 978-83-7181-641-3
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 356–357.
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 110, 194. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
- ↑ а б Tazbir J. Kiszka Jan h. Dąmbrowa (zm. 1592)… — S. 508.
- ↑ а б Lulewicz Henryk. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 275. (пол.)
Джерела
- Грушевський М. Історія Україна-Руси. — Т. V. — С. 30—35.
- Tazbir J. Kiszka Jan h. Dąmbrowa (zm. 1592) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966—1967. — T. XII/4, zeszyt …. — S. 507—508. (пол.)
Посилання
- Біографія Яна Кишки (англ.)
- Jan Kiszka z Ciechanowca h. Dąbrowa (ID: 10.169.126) [Архівовано 19 червня 2017 у Wayback Machine.]. (пол.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).