Яким Гардовий

Яким Гардовий
кошовий отаман Задунайської Січі
вересень 1787 — 1791
Попередник	Герасим Колінко
Наступник	Трохим Помело
кошовий отаман Задунайської Січі
1794 — ?
Попередник	Трохим Помело
Наступник	невідомо
Підданство	Російська імперія → Османська імперія
Національність	українець

Яким Гардовий (? — після 1794) — кошовий отаман у 1787—1791 і з 1794 року Задунайської Січі, яка була розташована на землях Османської імперії.

До 1787 про Якима відомостей немає.

У вересні 1787 обраний кошовим отаманом після загибелі від ран попередника, Герасима Колінки. Вже палала російсько-турецька війна 1787—1791 рр. У грудні 1787 головні сили задунайських козаків розташовувалися у м. Тузла (нині місто у Боснії і Герцоговині), але активної участі в той час у війні не брали, обмежуючись дрібними сутичками з російським військом.^[1]

Під час війни і після неї російські агенти вели активну агітацію серед задунайців, пропонуючи їм перейти на службу до Російської імперії. У 1791—1794 кошовим отаманом був Трохим Помело, який виказував симпатії до російської агітації і хотів всю Січ повернути у російське підданство. Більшості задунайців це не сподобалося і вони підняли бунт проти Трохима, який врятувався втечею. Після цього кошовим отаманом вдруге обрано Якима Гардового.^[2]

Після переселення запорізьких козаків на Дунай, почалися суперечки з російськими козаками-некрасівцями, які переселилися на ці терени раніше (у пер. пол. XVIII ст.) і вважали їх своїми. Конфлікти виникали через приналежність кращих земель у дунайському гирлі, права на уходи в плавнях та рибну ловлю, також значну роль мала різниця релігійних традицій.^[3] Яким Гардовий намагався звернути на це увагу турецької адміністрації і звертався з попередженням про назрівання збройного конфлікту до трьох місцевих османських керівників: тульчинського — Абріяма-паші, сулинського — Назира-паші, бабадазького — Гіби-паші, але вони вирішили не втручатися у суперечки між козаками, зазначивши: «І ті невірні, і ті невірні… коли маєте силу — бийтеся собі».^[4] Зрештою, у 1794 конфлікт перейшов у відкриту війну, коли некрасовці несподівано напали і знищили Катерлезьку Січ задунайців, змусивши їх залишити обжиті місця. Лише після цього втрутився турецький уряд і наказав задунайським козакам відійти у район Сеймен Ісакчинської округи.^[3]

На конфлікт задунайців зі старообрядцями-некрасовцями наклалася криза управління у Османській імперії, коли місцеві феодали турецьких придунайських провінцій ще у 1780-х виступили проти реформ султана Селіма ІІІ та великого візира Алемдара Мустафи-паші. У цій війні задунайські козаки активно воювали 8 років на стороні султана, а некрасовці підтримували бунтівних феодалів. Задунайці у 1797 захопили фортецю Рущук (нині місто Русе в Болгарії), а у січні 1798 біля цього міста один з лідерів повстанців Пазванд-оглу захопив у полон кошового отамана задунайців. Невідомо, чи це був Яким Гардовий, чи вже інший кошовий; але відомо, що в 1798 новим кошовим отаманом задунайців було обрано Гаркушу.^[5]

• Бачинська О. А., Чухліб Т. В., Щербак В. О. Українське козацтво. Золоті сторінки історії. — Київ : ПП "КРИСТАЛ БУК", 2015. — 400 с.
• Олена Бачинська. Ахмед паша – великий візир Османської імперії, назир Браїли та «очільник» задунайських козаків (Potkalı Kazakları) // Східний світ. — 2021. — № 4 (113). — С. 5–17. — ISSN 1682-5268. — DOI:10.15407/orientw2021.04.005.