Ябцьо-джаз
| «Ябцьо-джаз» Джаз-капела Леоніда Яблонського | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Жанр | легка музика |
| Стиль | джаз, танґо |
| Роки | 1934-1938 |
| Країна |  II Польська Республіка |
| Місто | Львів |
| Мова | українська |
| Склад | Леонід Яблонський («Ябцьо») Богдан Весоловський («Бонді») Анатолій Кос-Анатольський («Тацьо») Степан Гумінілович Ірена Яросевич («Рена») |
«Капела Яблонського», більш відомий як «Ябцьо-джаз»[1] — український джазовий гурт 1930-х років, один із найпопулярніших музичних колективів Львова, який дав тисячі концертів та зробив популярною та модною українську пісню у тодішній Галичині.
Історія
Колектив був створений студентами Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка. Засновником та керівником був Леонід Яблонський на прізвисько «Ябцьо», відповідно й гурт звався – «Ябцьо-джаз». За браком коштів музиканти гурту були змушені позичити банджо, барабан, саксофон, а акордеон — купили. Першими піснями, які виконав гурт, були «Параска», «Ти і твої чорні очі», «Прийде ще час».
Спочатку «Ябцьо-джаз» виступав у ресторанах та кав'ярнях. Згодом гурт «Ябця» набув популярності у Львові, почав виступав на музичних вечорах, новорічних карнавалах, вечорах «Червоної калини», у курортному Черче. Колектив одним із перших в Україні почав виконувати джазові композиції[2].
У різні роки до складу «Ябцьо-джаз» входили Леонід Яблонський («Ябцьо») — засновник, керівник та скрипаль[3], композитор та акордеоніст Богдан Весоловський («Бонді»)[4], піаніст Анатолій Кос-Анатольський («Тацьо»)[5], виконавець та композитор Степан Гумінілович та солістка Ірена Яросевич («Рена»)[6].
За час існування оркестри «Ябцьо-джаз» музики гурту створили чимало популярних музичних творів, найвідомішою із них була пісня-танго «Прийде ще час», опублікована у 1937 році.
«Ябцьо-джаз» часто виступав на «репрезентативних балях», своєрідних вечірках для представників окремих професій — медиків, юристів тощо. Для таких серйозних концертів «Ябцьо-джаз» часто об'єднувався з іще одною капелою під керівництвом Івана Костюка, перетворюючись на справжній оркестр.[7]
У 1938 році колектив «Ябцьо-джаз» розпався.
Леонід Яблонський одружився, у 1942 році виїхав із родиною до Чехії, 1948 року емігрував до Аргентини, а згодом переїхав до Канади в Торонто, де був керівником оркестру, що виконував музику легкого жанру[8]. Помер у 1966 році в Канаді.
Богдан Весоловський переїхав на Закарпаття, щоби взяти участь у творенні Карпатської України, згодом виїхав до Відня для вдосконалення освіти, після Другої світової війни емігрував до Канади, де решту життя працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо у Монреалі.
Степан Гумінілович серйозно захопився спортом, вступив до лав ОУН, активно брав участь в підпільній праці. Після закінчення інституту Гумінілович повернувся в Коломию де керував кількома організованими ним хорами, виступав у коломийській футбольній дружині «Довбуш». Був арештований за підпільну діяльність. Після виходу з в'язниці вступив добровольцем до дивізії «Галичина» — брав участь в битві під Бродами, з дивізією був у Словаччині, Австрії, Югославії. Після Другої світової війни емігрував спочатку до Чилі, потім Арґентини та Канади.
Ірена Яросевич у 1940 році стала солісткою «Тео-джазу», який був утворений при обласній філармонії з числа польських євреїв. Одружилася з польським співаком Ґвідоном Боруцьким. Восени 1941 року стала членкинею мистецької одиниці Армії Андерса. Після Другої світової війни Рената Богданська одружилася з польським генералом Владиславом Андерсом[9].
Анатолій Кос-Анатольський весь час перебував на теренах Західної України. Після Другої світової війни став членом Львівського обласного відділення Спілки радянських композиторів України, працював концертмейстером Львівського драматичного театру, а від 1952 — викладачем Львівської консерваторії імені М. Лисенка.
Джерела
- Олександр Зелінський. «Богдан Весоловський, Рената Богданська та Леонід Яблонський — представники української розважальної музики в Галичині (1930-ті роки)» // Наукові записки НТШ. Львів, 2009
- Ігор Осташ. Бонді, або повернення Богдана Весоловського. Київ: Видавництво «Дуліби», 2013
- Інна Кириченко. Розважальна музика Галичини міжвоєнного періоду як передумова появи українського джазу. Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2013. – № 1 ,– 208 с.
Примітки
- ↑ Уляна Граб. Мирослав Антонович: інтелектуальна біографія. Еміграційне музикознавство в українському культуротворенні повоєнних десятиліть [Архівовано 2022-10-18 у Wayback Machine.]. Львів: Видавництво УКУ, 2019. Серія «Історія української музики: дослідження». Вип. 27. 456 с. + 24 с. іл. ISBN 978-617-7608-16-4
- ↑ Тетяна Кузьмінчук. Богдан Весоловський: хітмейкер міжвоєнного Львова. «Локальна історія»
- ↑ Поринули у ретро-атмосферу
- ↑ Юлія Овсяник. Століття маестро Бонді
- ↑ «Шлягер 30-х років „Прийде ще час“ повернувся додому», Галина Вдовиченко. Архів оригіналу за 18 серпня 2018. Процитовано 18 серпня 2018.
- ↑ Перша леді львівського джазу
- ↑ Бонді Весоловський і «Ябцьо-джаз»: львівські поп-зірки 1930-х. amnesia.in.ua. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Антін Дербіш «Золотий фонд української естради»
- ↑ Ірена Андерс: «Я часто думаю про Львів...»
Посилання
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).